Постанова № 27127162, 25.10.2012, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2012 року м. ПолтаваСправа № 2а-1670/5585/12

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Сич С.С.,

при секретарі - Онищенку С.В.,

за участю:

представника позивача - Кішко Д.О.,

представника відповідача - Чалої О.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства "Полтавське хлібоприймальне підприємство" до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

23 серпня 2012 року Приватне акціонерне товариство "Полтавське хлібоприймальне підприємство" (надалі - позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби (надалі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень № 0004992301 від 18.07.2012 року та № 0004982301 від 18.07.2012 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі акту від 07.07.2012 р. № 1786/22-2/05581898 про результати позапланової невиїзної документальної перевірки Приватного акціонерного товариства "Полтавське хлібоприймальне підприємство" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "Сканія плюс" за серпень 2010 року та з ТОВ "П.С.В." за період з 01.09.2010 року по 31.12.2010 року. Позивач не погоджується з висновками акту перевірки та вважає їх необґрунтованими з огляду на те, що фактичне здійснення господарських операцій підтверджується договорами та первинними документами бухгалтерського обліку. Придбана у ТОВ "П.С.В." продукція у подальшому реалізована з метою отримання доходу, а товар, отриманий від ТОВ "Сканія плюс", використано для проведення робіт з модернізації робочої башти на Новомосковській дільниці Полтавського ХПП. Зазначає, що відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, тому покупець не наділений правом встановлювати ознаки фіктивності фірм-контрагентів та не може нести відповідальність за їх можливі протиправні дії

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечувала, просила відмовити у задоволенні позовних вимог.

У своїх письмових запереченнях на підтвердження правомірності оскаржуваних рішень, відповідач посилається на висновки позапланової невиїзної документальної перевірки Приватного акціонерного товариства "Полтавське хлібоприймальне підприємство" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "Сканія плюс" за серпень 2010 року, з ТОВ "П.С.В." за період з 01.09.2010 року по 31.12.2010 року, оформленої актом від 07.07.2012 р. № 1786/22-2/05581898, за результатами якої встановлено порушення позивачем п.п. 1.7 ст. 1, пп. 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість наступних податкових періодів в розмірі 332961 грн. та порушення п.п. 1.7 ст. 1, пп. 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено ряд. 26 декларації "залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду" в сумі 35491 грн. за грудень 2010 року. Вважає, що господарські операції позивача з ТОВ "Сканія плюс" та ТОВ "П.С.В." є нікчемними та безтоварними.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що позивач Приватне акціонерне товариство "Полтавське хлібоприймальне підприємство", ідентифікаційний код 05581898, є юридичною особою (том 1.а.с. 47) та зареєстрований платником податку на додану вартість згідно свідоцтва № 23874581 від 20.10.1998 р., індивідуальний податковий номер 055818916320.

У термін з 27.06.2012 року по 05.07.2012 року посадовою особою Державної податкової інспекції у м. Полтаві проведено позапланову невиїзну документальну перевірку Приватного акціонерного товариства "Полтавське хлібоприймальне підприємство" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "Сканія плюс" за серпень 2010 року та з ТОВ "П.С.В." за період з 01.09.2010 року по 31.12.2010 року, за результатами якої складено акт від 07.07.2012 р. № 1786/22-2/05581898 (том 1 а.с. 11-33).

За результатами проведеної перевірки встановлено порушення позивачем:

- п.п. 1.7 ст. 1, пп. 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість наступних податкових періодів в розмірі 332961 грн., в тому числі в розрізі звітних періодів: квітень 2010 року в сумі 6059 грн., серпень 2010 року в сумі 3961 грн., вересень 2010 року в сумі 69440 грн., жовтень 2010 року в сумі 172195 грн., грудень 2010 року в сумі 81306 грн.;

- п.п. 1.7 ст. 1, пп. 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено ряд. 26 декларації "залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду" в сумі 35491 грн. за грудень 2010 року.

На підставі акту перевірки від 07.07.2012 р. № 1786/22-2/05581898 Державною податковою інспекцією у м. Полтаві винесено:

- податкове повідомлення -рішення № 0004982301 від 18.07.2012 року (том 1 а.с. 34), яким Приватному акціонерному товариству "Полтавське хлібоприймальне підприємство" за порушення п.п. 1.7 ст. 1, пп. 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 332961 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 83240 грн.;

- податкове повідомлення -рішення № 0004992301 від 18.07.2012 року (том 1 а.с. 35), яким Приватному акціонерному товариству "Полтавське хлібоприймальне підприємство" за порушення п.п. 1.7 ст. 1, пп. 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 35491 грн., у тому числі за 12 міс. 2010 р. -35491 грн.

Позивач не погодився з податковими повідомленнями - рішеннями та оскаржив їх до суду.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Надаючи оцінку оскаржуваним податковим повідомленням -рішенням № 0004982301 від 18.07.2012 року та № 0004992301 від 18.07.2012 року, суд виходить з наступного.

У перевіряємому періоді з 01.09.2010 р. по 31.12.2010 р. порядок обчислення і сплати податку на додану вартість регламентувався Законом України "Про податок на додану вартість" (в редакції, що була чинною на момент вчинення господарських операцій, надалі -Закон "Про ПДВ"), який базувався (приведений у відповідність) на основних принципах побудови цього податку, зокрема, Директиви Ради 2006/112/ЄС від 28.11.2006 року про спільну систему ПДВ.

Відповідно до чинного законодавства ПДВ є податком на споживання товарів (робіт, послуг) на митній території України і платником його виступає кожний суб'єкт (юридична чи фізична особа), який є споживачем цих товарів (робіт, послуг), незалежно від факту походження товарів. При цьому особи, за умови реєстрації їх як платників ПДВ, мають право відшкодовувати свої витрати із сплаченого податку за рахунок податку, отриманого з покупця. Тобто в нашій країні, як і в більшості країн, де є цей податок, застосовується непрямий метод оцінки доданої вартості -метод податкового кредиту, тобто сума ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету, визначається як різниця між сумами податку, отриманого від покупців, і сумами податку, сплаченого постачальникам.

Пунктом 1.7. ст. 1 Закону України "Про ПДВ" встановлено, що податковий кредит -це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до пп. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України "Про ПДВ" податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку із придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.4. п. 7.4. ст. 7 Закону передбачено, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про ПДВ" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З огляду на викладені положення Закону, для отримання права сформувати податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Зазначений висновок підтверджується правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у справах, пов'язаних з визначенням податкових зобов'язань з ПДВ та бюджетним відшкодуванням ПДВ, в яких Верховний Суд України звертає увагу на необхідність з'ясування судами при розгляді справ на те, чи мали операції з придбання та реалізації товарів (послуг) реальний характер, як перевозились і зберігались товари (чиїм транспортом, за чий рахунок, яким є розмір витрат, якою особою виконувались роботи чи надавались послуги, які матеріали використовувалися для виконання робіт), чи були такі операції взагалі можливі з урахуванням оперативності їх проведення та інше.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що господарська операція -це дія або подія, що викликає зміни у структурі активів і зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, юридичний аспект вчинених господарських дій або подій не входять до складу поняття "господарська операція" (бухгалтерський чи економічний ефект).

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно з вимогами ст. 4 цього Закону одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання суті над формою, тобто операції обліковуються відповідно до їх суті, а не лише з урахуванням юридичної форми.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Із письмових пояснень представника позивача встановлено, що 10.08.2012 року позивачем укладено з ТОВ "Сканія Плюс" угоду про купівлю-продаж листів ПВЛ, труб, уголків та швелер (том 1 а.с. 176). Однак, до перевірки та до суду позивачем не було надано письмового договору, укладеного з ТОВ "Сканія Плюс".

На підтвердження фактичного здійснення господарської операції з ТОВ "Сканія Плюс" позивачем надано копію видаткової накладної № 0811 від 13.08.2010 року (том 5 а.с. 155), копію податкової накладної № 0811 від 13.08.2010 року (том 1 а.с. 198) та копію платіжного доручення № 2596 від 12.08.2010 року (том 1 а.с. 199).

Представник позивача у судовому засіданні пояснив, що поставка товару здійснювалася продавцем ТОВ "Сканія Плюс".

Відповідно до частини 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно пункту 11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом № 363 Міністерства транспорту України від 14.10.1997 р. та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20.02.1998р. за № 128/2568, (далі Правила перевезення) основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Залежно від виду вантажу та його специфічних властивостей до основних документів додаються інші (ветеринарні, санітарні та якісні - сертифікати, свідоцтва, довідки, паспорти тощо), що визначається правилами перевезень зазначених вантажів.

Пунктом 11.4, 11.5 Правил перевезення передбачено, що оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля.

Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом).

Пунктом 11.7. Правил перевезення передбачено, що перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Пунктом 10.5. Правил перевезення встановлено, що місце фактичної здачі - приймання вантажу точно зазначається в Договорі з наступним уточненням у заявці.

Разом з тим, позивачем не було надано до перевірки та до суду товарно-транспортних накладних або дорожніх листів на підтвердження факту перевезення товарів згідно усного договору з ТОВ "Сканія Плюс".

Крім того, у матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо зазначення місця фактичної здачі-приймання продукції (заявки, тощо), з огляду на вимоги, встановлені пунктом 10.5. Правил перевезення, та відсутність укладених у письмовій формі договорів.

Таким чином, у матеріалах справи відсутні докази здійснення відвантаження та перевезення товарно-матеріальних цінностей за усною угодою з ТОВ "Сканія Плюс".

У наданій до суду копії видаткової накладної відсутні відомості про прізвище особи, яка отримувала товар та підстави для отримання ТМЦ. Відтак, не вбачається за можливе встановити місце отримання товару, особу, яка здійснювала отримання товару та підстави (доручення, тощо) для отримання ТМЦ.

Позивачем не надано суду доказів оприбуткування товарів, придбаних згідно видаткової накладної, виписаної ТОВ "Сканія Плюс", по бухгалтерському обліку та їх зберігання.

Копія витягу з робочого проекту та копія акту списання від 24.09.2010 року (том 5 а.с. 156, 159-162) не є беззаперечним доказом, того що товарно-матеріальні цінності та матеріали, використані позивачем при проведенні будівельних робіт з модернізації робочої башти на Новомосковській дільниці Полтавського ХПП, були отримані саме від ТОВ "Сканія Плюс".

Суд враховує доводи відповідача, що підтверджені актом ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська від 26.01.2011 року № 78/23-3/35542787, копія якого наявна у матеріалах справи, про відсутність у ТОВ "Сканія Плюс" необхідних умов для здійснення господарської діяльності в частині купівлі-продажу, реалізації, зберігання та відвантаження товарно-матеріальних цінностей та відсутності ТОВ "Сканія Плюс" за зареєстрованим місцезнаходженням.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про безтоварність господарської операції з придбання у ТОВ "Сканія Плюс" товарно-матеріальних цінностей згідно усної угоди, що у свою чергу свідчить про правильність висновків податкового органу щодо завищення позивачем суми податкового кредиту серпня 2010 р. на суму 3961 грн. по господарській операції з ТОВ "Сканія Плюс", оскільки правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на віднесення до податкового кредиту, сплачених у ціні товарно-матеріальних цінностей, можуть створювати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

Підставою для висновку податкового органу про завищення Приватним акціонерним товариством "Полтавське хлібоприймальне підприємство" податкового кредиту з ПДВ в загальній сумі 364491 грн. 09 коп. (квітень 2010 р. - 6058,80 грн., вересень 2010 р.- 69439,94 грн., жовтень 2010 р. - 172194,97 грн., листопад 2010 р. - 35491,02 грн., грудень 2010 р. - 81306,36 грн.) стали господарські операції позивача з ТОВ "Фірма П.С.В." у 2010 році.

Відповідач пов'язує встановлені перевіркою порушення з безтоварністю господарських операцій із ТОВ "Фірма П.С.В." щодо постачання сільськогосподарської продукції в 2010 році, у тому числі, з не наданням до перевірки документів щодо зберігання, транспортування, складського переоформлення чи інших документів, що підтверджують фактичний рух сільськогосподарської продукції (том 1 а.с. 30).

Судом встановлено, що між позивачем та ТОВ "Фірма П.С.В." укладено договір поставки № 130ПК від 01.04.2010 року (том 3 а.с. 199).

Відповідно до пунктів 1.1, 2.3 договору № 130ПК від 01.04.2010 року постачальник (ТОВ "Фірма П.С.В.") зобов'язується поставити, а покупець (позивач) прийняти та оплатити товар українського походження врожаю 2009 року (ячмінь у кількості 45 т за ціною 810 грн. за 1 т) на умовах зазначених у цьому договорі. Умови поставки: смт. Запепилівка у відповідності з правилами "Інкотермс-2000".

На виконання умов договору ТОВ "Фірма П.С.В." виписано позивачу податкову накладну № 0604 від 06.04.2010 року на суму ПДВ 6058,80 грн. (том 3 а.с. 202), на підставі якої позивачем включено до складу податкового кредиту квітня 2010 р. суму податку на додану вартість - 6058,80 грн.

Як пояснив представник позивача у судовому засіданні, за договором поставки № 130ПК від 01.04.2010 року позивачем отримано продукцію, яка згідно договору складського зберігання сільськогосподарської продукції № 19с від 20.09.2010 року, укладеного з ТОВ "Фірма П.С.В.", знаходилася на зберіганні у позивача, а тому не перевозилася, на підтвердження чого надав договір № 19с від 20.09.2010 року (том 1 а.с. 231-236), умовами якого передбачено, що "Поклажедавець" (ТОВ "Фірма П.С.В.") передає, а "Зерновий склад" (ВАТ "Полтавське хлібоприймальне підприємство") приймає на зберігання сільськогосподарську продукцію у термін до 01.03.2011 року.

Інші договори зберігання позивачем суду не надавалися та у матеріалах справи відсутні.

Таким чином, договір складського зберігання сільськогосподарської продукції № 19с укладено лише 20.09.2010 року, тоді як поставка ячменя на підставі договору поставки № 130ПК від 01.04.2010 року згідно копії видаткової накладної № 0604 (том 3 а.с. 200) відбулася 06.04.2010 року .

Крім того, згідно пункту 2.7 договору зберігання № 19с від 20.09.2010 року продукція передається Поклажодавцем на збереження та приймається Зерновим складом за адресою: м. Карлівка, вул. Заводська, 1а, тоді як у договорі поставки № 130ПК від 01.04.2010 року поставка передбачена за адресою: смт. Зачепилівка, тобто продукція, яка нібито була передана у власність позивача знаходилася на іншому складі іншого населеного пункту.

У матеріалах справи відсутні як акт здачі - прийняття робіт (наданих послуг) щодо зберігання продукції, так і складська квитанція на зерно.

З огляду на викладене, суд відхиляє доводи позивача про те, що продукція, що 06.04.2010 року передана позивачу ТОВ "Фірма П.С.В." за договором поставки № 130ПК від 01.04.2010 року попередньо знаходилася у позивача на зберіганні на підставі договору зберігання, а тому не перевозилася.

Позивачем не надано до перевірки та суду товарно-транспортної накладної, необхідність якої передбачена пунктом 2.7 Інструкції про ведення обліку й оформлення операцій із зерном і продуктами його переробки на хлібоприймальних та зернопереробних підприємствах, затвердженої наказом Міністерства аграрної політики України від 13.10.2008 р. № 661.

Таким чином, у матеріалах справи відсутні докази відвантаження, перевезення та оприбуткування продукції позивачем.

Суд відхиляє доводи позивача про те, що отриманий у квітні 2010 року ячмінь був реалізований позивачем Дочірньому підприємству з іноземною інвестицією "Сантрейд", на підтвердження чого надано копію договору поставки № 4500535977 від 30.03.2010 року, оскільки згідно умов даного договору позивач зобов'язується продати та поставити товар "Кукурудза" урожаю 2009 року (том 3 а.с. 207).

Копії видаткової накладної та податкової накладної від 09.04.2010 року (том 3 а.с. 209, 210) не є беззаперечним доказом, того що ячмінь, що був поставлений Дочірньому підприємству з іноземною інвестицією "Сантрейд", був отриманий саме від ТОВ "Фірма П.С.В.".

При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що ячмінь згідно даних накладних передано позивачем у кількості 271,2 т., тоді як згідно договору поставки з ТОВ "Фірма П.С.В." № 130ПК від 01.04.2010 року придбано 45 т ячменю. Ячмінь було продано позивачем Дочірньому підприємству з іноземною інвестицією "Сантрейд" за ціною 750 грн. за 1 тонну, тоді як згідно договору поставки № 130ПК від 01.04.2010 року з ТОВ "Фірма П.С.В." ціна 1 тонну ячменю становить 810 грн. Відтак, відсутня економічна доцільність при здійсненні господарської операції з придбання продукції у ТОВ "Фірма П.С.В.".

За наведених вище обставин суд вважає, що відсутність доказів реального вчинення господарської операції виключає правомірність визначення платником податків податкового кредиту за такою операцією, незважаючи на наявність у позивача видаткової та податкової накладної на суму ПДВ 6058,8 грн.

Позивач не надав належних доказів реальності постачання придбаного товару, а надані позивачем документи не підтверджують фактичне отримання продукції від ТОВ "Фірма П.С.В." у квітні 2010 року, що свідчить про правильність висновків відповідача про завищення позивачем податкового кредиту у квітні 2010 року на суму 6059 грн.

Щодо господарських операцій позивача з ТОВ "Фірма П.С.В.", за результатами яких позивачем включено до складу податкового кредиту: вересня 2010 року ПДВ в сумі 69439,94 грн.; жовтня 2010 року - 172194,97 грн.; листопада 2010 року - 35491,02 грн.; грудня 2010 року - 81306,36 грн., суд приходить до наступних висновків.

Із письмових пояснень представника позивача (том 1 а.с. 176-196) вбачається, що між позивачем та ТОВ "Фірма П.С.В." укладено наступні письмові договори поставки: № 66ПК від 28.09.2010 р. (том 1 а.с. 200), № 67ПК від 28.09.2010 року (том 2 а.с. 23), № 64ПК від 28.09.2010 року (том 2 а.с. 40), № 70ПК від 30.09.2010 року (том 2 а.с. 52), № 71ПК від 04.10.2010 року (том 2 а.с. 83), № 72ПК від 04.10.2010 року (том 2 а.с. 108), № 78ПК від 11.10.2010 року (том 2 а.с. 123), № 76ПК від 08.10.2010 року (том 2 а.с. 156), № 75ПК від 08.10.2010 року (том 2 а.с. 203), № 77ПК від 11.10.2010 року (том 2 а.с. 214), № 79ПК від 12.10.2010 року (том 2 а.с. 228), № 80ПК від 19.10.2010 року (том 2 а.с. 245), № 81ПК від 19.10.2010 року (том 3 а.с. 13), № 84ПК від 20.10.2010 року (том 3 а.с. 43), № 85ПК від 20.10.2010 року (том 3 а.с. 56), № 91ПК від 28.10.2010 року (том 3 а.с. 77), № 92ПК від 28.10.2010 року (том 3 а.с. 99), № 94ПК від 01.11.2010 року (том 3 а.с. 135), № 98ПК від 09.11.2010 року (том 3 а.с. 169), №101ПК від 18.11.2010 року (том 3 а.с. 183), № 109ПК від 23.12.2010 року (том 3 а.с. 223), № 102ПК від 15.11.2010 року (том 3 а.с. 237) та договір поставки № 108ПК від 22.12.2010 року.

Однак, копія договору № 108ПК від 22.12.2010 року позивачем не надана та у матеріалах справи відсутня.

Згідно умов зазначених вище договорів, копії яких наявні у матеріалах справи, ТОВ "Фірма П.С.В." зобов'язується поставити позивачу товар українського походження врожаю 2010 року, а саме: соняшник, сою, пшеницю.

Позивач не надав до суду доказів на підтвердження фактичного перевезення продукції від ТОВ "Фірма П.С.В.", а саме товарно-транспортних накладних та дорожніх листів.

Відсутність даних документів представник позивача пояснив тим, що за договорами поставки передано продукцію, яка попередньо знаходилася на зберіганні у позивача згідно договору складського зберігання сільськогосподарської продукції № 19с від 20.09.2010 року, укладеного з ТОВ "Фірма П.С.В.".

Разом з тим, згідно з пунктом 2.6 договору № 19с від 20.09.2010 року при надходженні продукції на зберігання, Зерновий склад одержує від власника продукції наступні документи:

- товарно-транспорту накладну за формою № 1-СГ або іншою формою, підписану уповноваженим представниками Сторін;

- свідоцтво про вміст пестицидів, токсичних елементів та мікотоксинів, радіонуклідів на кожну партію зерна (крім товаровиробників);

- свідоцтво про вміст ГМО на кожну партію зерна, видане відповідно атестованою лабораторією;

- карантинний сертифікат (при надходженні з інших областей);

- фітосанітарний сертифікат (при імпорті продукції);

- копію свідоцтва про державну реєстрацію Поклажодавця та копію свідоцтва платника ПДВ;

- при надходженні сої для її розміщення Поклажодавець повинен надати Зерновому складу сертифікат (протокол) про вміст масової частки білка і масової частки олії, виданий відповідно атестованою лабораторією;

- при надходженні ріпаку для його розміщення Поклажодавець зобов'язаний надати Зерновому складу сертифікат (протокол) про вміст ерукової кислоти та глюкозинолатів, виданий відповідно сертифікованою лабораторією.

Пунктом 2.8 цього договору передбачено, що датою доставки продукції автомобільним транспортом на Зерновий склад вважається дата відмітки про заїзд транспортного засобу на територію складу, зробленої відповідальним працівником Зернового складу на товарно-транспортній накладній.

Процедура ведення обліку й оформлення операцій із зерном і продуктами його переробки (далі - зерно) на елеваторах, хлібних базах, хлібоприймальних, борошномельних і комбікормових підприємствах (далі - підприємства) незалежно від їх форм власності встановлена Інструкцією про ведення обліку й оформлення операцій із зерном і продуктами його переробки на хлібоприймальних та зернопереробних підприємствах, затверджена наказом Міністерства аграрної політики України від 13.10.2008 р. № 661 (надалі - Інструкція № 661).

Відтак, вимоги зазначеної Інструкція є обов'язковою для позивача.

Відповідно до пункту 2.7 Інструкції № 661 при доставці зерна автомобільним транспортом поклажодавця товарно-транспортні накладні виписуються ним на кожну партію в трьох примірниках, з яких перший примірник залишається на підприємстві, другий і третій примірники повертаються власнику. При перевезенні зерна поклажодавця автомашинами транспортного перевізника на підставі договору товарно-транспортна накладна виписується в чотирьох примірниках, з яких перший примірник залишається на підприємстві, другий примірник повертається поклажодавцю, третій і четвертий примірники направляються через водія перевізника для розрахунків з клієнтом за доставку вантажу згідно з договором (наказ Міністерства транспорту України від 14.10.97 N 363 "Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 20.02.98 за N 128/2568).

Пунктом 2.8 Інструкції № 661 передбачено, що у разі доставки зерна без товарно-транспортної накладної підприємство складає у присутності представника поклажодавця акт, у якому вказуються такі дані: найменування поклажодавця, номер автомашини, вид зерна, установлена маса вантажу і вид надходження. Акт є підставою для оприбуткування зерна. Акт підписується вагарем, представником поклажодавця та матеріально відповідальною особою підприємства.

Однак, позивачем не надано товарно-транспортних накладних, необхідність складення яких передбачено як Інструкцією № 661, так і умовами договору № 19с від 20.09.2010 року або актів, оформлених відповідно до вимог п. 2.8 Інструкції № 661.

Відтак, у матеріалах справи відсутні докази відвантаження та перевезення від ТОВ "Фірма П.С.В." продукції, яка за твердженням позивача у подальшому була передана позивачу у власність на підставі договорів поставки, а також відсутні встановлені законодавством України підстави для оприбуткування зерна позивачем згідно договору № 19с від 20.09.2010 року.

Суд відхиляє доводи позивача про прийняття на зберігання продукції від ТОВ "Фірма П.С.В." з посиланням на копії складських квитанцій, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 43 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні", якщо зерновий склад приймає зерно на зберігання без видачі простого або подвійного складського свідоцтва, то для підтвердження прийняття зерна на зберігання він повинен видати складську квитанцію.

Істотні дані складської квитанції встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Згідно пункту 24 Порядку випуску бланків складських документів на зерно, їх передачі та продажу зерновим складам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2003 року № 510, бланк складської квитанції повинен містити такі дані: 1) найменування зернового складу; 2) дату видачі квитанції; 3) серію та номер квитанції; 4) найменування юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, від якої прийнято зерно на зберігання, а також місцезнаходження (місце проживання) такої особи; 5) номер і дату накладної; 6) вказівку про знеособлене або відокремлене зберігання зерна; 7) найменування та кількість прийнятого на зберігання зерна, рік збирання урожаю, посилання на державний стандарт або нормативний акт, якому відповідає прийняте на зберігання зерно; 8) якісні характеристики зерна з посиланням на документ, що їх засвідчує.

Бланк скріплюється підписом уповноваженої особи та печаткою зернового складу.

Однак, надані позивачем копії складських квитанцій не містять відомостей про дату та номер накладної, а у реєстрах накладних, на які є посилання у складських квитанціях, у свою чергу, відсутні відомості про "належність автомобіля, №", "райони власника і постачальника", "сорт", "Назва і № сортового документа", "квитанції №" та інші.

Крім того, відсутні карантинні сертифікати на продукцію, завезену з іншої області, необхідність яких передбачено умовами договору зберігання.

Надані позивачем до суду копії накладних, за якими, за твердженням позивача, здійснювалося приймання продукції на Зерновому складі, виписані не ТОВ "Фірма П.С.В.", який у реєстрах накладних зазначений як власник продукції, а різними фізичними особами, прізвища яких без ініціалів вказані у лівому верхньому кутку накладних у графі "Постачальник".

Згідно даних накладних як одержувач товару вказане ТОВ «Фірма П.С.В.», а не позивач.

Копії накладних не містять відомостей про місце їх складення та підставу складення. На копіях накладних відсутня дата їх складання (том 1 а.с. 206, 212-215, 217, том 2 а.с.58, 62, 142, 174, 182, 192, 209, том 3 а.с. 21, 24, 32, 34, 64, 120, 122, 125, 126, 151, 243); графи накладних про реквізити довіреності особи, через яку передано товар та одиницю виміру товару не заповнені.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що надані копії накладних не відповідають вимогам, які встановлені для первинних бухгалтерських документів Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а тому не підтверджують факт отримання позивачем зернових культур від ТОВ "Фірма П.С.В.", відтак, суд не приймає їх до уваги.

Відповідно до пунктів 2.18, 2.22 Інструкції № 661 на СЗС ведеться реєстр складських документів на зерно відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.11.2004 N 1569 "Про забезпечення реалізації деяких положень Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні". Вагар, а за його відсутності матеріально відповідальна особа, одержує від водія або від представника поклажодавця всі примірники товарно-транспортної накладної і після зважування автомобіля із зерном заносить у журнал зважування вантажів (форма N ЗХС-28) масу брутто, зазначає на зворотному боці першого примірника товарно-транспортної накладної номер запису в журналі (форма N ЗХС-28), масу брутто та ставить свій підпис.

Пунктом 2.28 цієї Інструкції № 661 встановлено, що журнали форми N ЗХС-28 ведуться окремо: за парними і непарними числами місяця.

На вимогу суду про надання оригіналів зазначених вище журналів для огляду позивач надав оригінали парного та непарного журналів по Божківській дільниці, які не містять інформації щодо предмету доказування, оскільки згідно письмових пояснень позивача та умов договору зберігання продукція зберігалася Зерновим складом за адресою: м. Карлівка, вул. Заводська, 1а, тобто на Карлівській дільниці.

Позивачем надано до суду для огляду оригінал Журналу реєстрації зважування вантажів на автомобільних вагах за 2010 рік по Карлівській дільниці, копія якого наявна у матеріалах справи (том 7 а.с. 74-80). У даному журналі відображено лише непарні числа місяця. Журнал з парними числами місяця за 2010 рік по Карлівській дільниці позивачем до суду не надавався.

Судом встановлено, що у наданому для огляду журналі типової форми № 3ХС-28 відсутні записи про зважування продукції за 27.09.2010 року, що суперечить відомостям зазначеним у: складських квитанціях про прийняття на зберігання продукції від ТОВ «Фірма П.С.В.» 27.09.2010 р. (том 1 а.с. 220-222), у складській квитанції № 640 від 27.09.2010 р. (том 2 а.с. 27), № 668 від 29.09.2010 р. (том 2 а.с. 59), № 667 від 29.09.2010 р.(том 2 а.с. 65), № 699 від 03.10.2010 р. (том 2 а.с. 95), № 792 від 09.10.2010 р. (том 2 а.с. 146), № 800 від 11.10.2010 р. (том 2 а.с. 155), № 804 від 11.10.2010 р. (том 2 а.с. 224), № 798 від 11.10.2010 р. (том 2 а.с. 227), № 791 від 09.10.2010 р. (том 2 а.с. 236), № 828 від 15.10.2010 р. (том 3 а.с. 30), № 869 від 19.10.2010 р. (том 3 а.с. 62), № 942 та № 946 від 27.10.2010 р. (том 3 а.с. 86), № 895 та № 896 від 21.10.2010 р. (том 3 а.с. 103), № 897 від 21.10.2010 р. (том 3 а.с. 108) та інші.

Щодо наявних у журналі відомостей про отримання продукції від ТОВ «Фірма П.С.В.», суд зазначає наступне.

Згідно журналу типової форми № 3ХС-28 за 07.10.2010 р. прийнято від ТОВ «Фірма П.С.В.»та зважено соняшник на загальну вагу нетто 1070 кг, проте, згідно наданих складських квитанцій № 755 від 07.10.2010 р. (том 2 а.с. 175), № 763 від 07.10.2010 р., № 762 від 07.10.2010 р. (том 2 а.с. 178) залікова вага соняшника складає 6650 кг.

Згідно запису у журналі за 25.10.2010 р. було прийнято від ТОВ «Фірма П.С.В.»та зважено соняшник на загальну вагу нетто 1480 кг, однак, відповідно до складських квитанцій за 25.10.2010 р. було прийнято на зберігання не соняшник, а сою, загальна залікова вага якої складає 9501 т.

Судом встановлено, що згідно договору поставки № 70ПК від 30.09.2010 року постачальник (ТОВ "Фірма П.С.В.") зобов'язується поставити та позивач оплатити та прийняти сою врожаю 2010 року (том 2 а.с. 52). Однак, видаткова та податкова накладні, виписані ТОВ "Фірма П.С.В." на поставку соняшника (том 2 а.с. 53,55). Копія заяви на переоформлення, копії накладних та складських квитанцій на зерно також містить відомості про соняшник, а не про сою, що суперечить умовам договору.

Доводи позивача про технічну помилку суд відхиляє, оскільки вони не підтверджені відповідними доказами, зокрема, позивачем не надано до перевірки та до суду додаткових угод до договору поставки № 70ПК від 30.09.2010 року, тощо.

Крім того, позивачем надано копію заяви на переоформлення продукції від 30.09.2010 р. (том 2 а.с. 75) згідно договору № 70ПК від 30.09.2010 року на соняшник вагою 38980 кг, тоді як предметом договору поставки є соя вагою 39800 кг.

Суд зазначає, що згідно з копії складської квитанції на зерно № 485 від 15.09.2010 року (том 2 а.с. 48), ВАТ "Полтавське ХПП", прийняв на зберігання від ВАТ "Полтавське ХПП" пшеницю, тоді як позивач стверджує, що товар було прийнято на зберігання від ТОВ "Фірма П.С.В." за договором складського зберігання, укладеним з ТОВ "Фірма П.С.В." 20.09.2010 року. Таким чином дана квитанція є неналежним доказом у справі. Інші складські квитанції на зерно до договору № 64ПК від 28.09.2010 року позивачем не надані.

У матеріалах справи відсутня заява ТОВ "Фірма П.С.В." на переоформлення продукції згідно договору № 64ПК від 28.09.2010 року, акт приймання-передачі продукції та довіреність на переоформлення.

Суд також звертає увагу на той факт, що письмові заяви на переоформлення продукції не містять ні посади ні прізвища осіб, якими вони складені (том 1 а.с. 223, том 2 а.с. 32, 75, 100, 152, 195, 210, 221,том 3 а.с. 5, 35, 69, 91, 127, 152, 161, 176, 192, 244), відтак неможливо ідентифікувати зазначених осіб та їх причетність до діяльності ТОВ "Фірма П.С.В.".

Беручи до уваги все зазначене вище, суд відхиляє доводи позивача про те, що продукція, попередньо знаходилася на зберіганні у позивача.

Разом з тим, позивачем не надано до суду доказів відвантаження та перевезення продукції як за договором зберігання, так і на виконання умов договорів поставки.

Отже, позивач не надав належних доказів реальності постачання товару від ТОВ "Фірма П.С.В.".

Видаткові та податкові накладні, видані ТОВ "Фірма П.С.В.", яке фактично не виступало продавцем товару, зазначеного у даних накладних.

Сам факт оформлення документів не є безумовним свідченням того, що поставка мала місце. Про відсутність реального характеру відповідної операції також свідчать підтверджені актом перевірки № 807/23-3/36053958 від 16.03.2011 року, проведеної Лівобережною МДПІ м. Дніпропетровська, доводи податкового органу про відсутність у постачальника ТОВ "Фірма П.С.В." необхідних трудових ресурсів для здійснення господарської діяльності у зазначеному об'ємі, оскільки згідно звіту 1-дф за І, ІІ, ІІІ та ІУ квартали 2010 року у ТОВ "Фірма П.С.В." працює одна особа, за сумісництвом працюючі відсутні (том 1 а.с. 85); відсутнє виробниче, складське обладнання, необхідне для здійснення господарської діяльності; підприємство відсутнє за зареєстрованим місцезнаходженням.

Надані позивачем копії договорів купівлі-продажу зернових культур третім особам, копії податкових і видаткових накладних, складених на їх виконання, не є беззаперечним доказом того, що зернові культури, що продавалися позивачем своїм контрагентам за вказаними договорами були придбані саме у спірного контрагента ТОВ "Фірма П.С.В.".

Таким чином, суд приходить до висновку про безтоварність господарських операцій щодо придбання ТОВ "Фірма П.С.В." продукції згідно договорів поставки, що у свою чергу свідчить про правильність висновків податкового органу щодо завищення позивачем суми податкового кредиту: вересня 2010 року на суму 69439,94 грн.; жовтня 2010 року на суму 172194,97 грн.; листопада 2010 року на суму 35491,02 грн. та грудня 2010 року на 81306,36 грн.

Суд також зазначає, що позивачем було сформовано податковий кредит у листопаді 2010 року за рахунок господарських операцій з ТОВ "Фірма П.С.В." на загальну суму 35491,01 грн., що підтверджується додатком № 5 до податкової декларації з ПДВ за листопад 2010 року (том 5 а.с. 90).

Однак, на його підтвердження надано до суду податкові накладні, виписані ТОВ "Фірма П.С.В.", на загальну суму ПДВ -34197,94 грн. (том 3 а.с. 138, 139, 171, 185,239). Різниця ПДВ, включеного позивачем до складу податкового кредиту листопада 2010 року не підтверджена податковими накладними, що є порушенням п.п. 7.4.5 п. 7.4 Закону України «Про податок на додану вартість».

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення -рішення прийняті на підставі, у межах повноважень, у спосіб, що передбачені законодавством України та з урахуванням всіх обставин, необхідних для прийняття рішень.

Позовні вимоги необґрунтовані та задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову Приватного акціонерного товариства "Полтавське хлібоприймальне підприємство" до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень - відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено 30 жовтня 2012 року.

Суддя С.С. Сич