Ухвала суду № 27098890, 24.10.2012, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа 0616/1271/2012

Категорія 41

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2012 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого: Товянської О.В.

суддів: Микитюк О.Ю, Гансецької І.А.

при секретарі : Валяник А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Житомирі справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання особи такою , що втратила право користування житлом

за апеляційною скаргою ОСОБА_3

на рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 19 червня 2012 року

встановила:

В лютому 2012р. ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, просила встановити факт непроживання ОСОБА_3 в будинку по АДРЕСА_2 з 2004р., визнати відповідача таким, що втратив право користування зазначеним житлом, зобов'язати його знятися з реєстраційного обліку. Зазначала, що вказаний будинок належить їй на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право на спадщину від 30.12.1994р. Відповідач проживав і зареєстрований в вказаному будинку, але в 2004 році ОСОБА_3 із сім'єю виїхали, проте він залишається бути зареєстрованим, хоча не проживає за місцем реєстрації вже понад 7 років, останнім місцем його проживання є АДРЕСА_1

Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 19 червня 2012р. позов задоволено частково. Визнано відповідача таким, що втратив право користування житлом, зобов'язано ОСОБА_3 знятися з реєстрації.

В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги той факт, що в 2011р. він постійно проживав по АДРЕСА_2 Твердження ОСОБА_4, дочки позивача, що він останній раз перебував у вказаному будинку лише на день народження сина ОСОБА_5 - ІНФОРМАЦІЯ_1 є хибним. За адресою АДРЕСА_1 він не проживає.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч.1 ст.156 ЖК України, з урахуванням положень ч.1 ст.405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням в обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником.

Згідно із ч. 4 ст. 156 ЖК УРСР припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.

Відповідно до ч. 2 ст. 405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

У п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» роз'яснено судам, що у справах цієї категорії необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. У разі їх поважності суд може продовжити пропущений строк.

Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження майном.

Згідно ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Судом встановлено, що відповідач більше року у спірному будинку не проживає. В апеляційній скарзі він зазначає, що навідувався до сина, який залишився проживати у будинку разом із бабусею - позивачкою по справі, 29 грудня 2011р. і 25 лютого 2012р. Періодичні появи його у спірному житлі не можуть свідчити про постійне проживання. ОСОБА_3 не надав доказів того, що він покинув спірне житло вимушено. Він нікуди не звертався з приводу того, що йому чинять перешкоди у проживанні у цьому будинку. Посилання на те, що його не можна визнати таким, що втратив право на проживання у спірному житлі, оскільки він вкладав кошти у ремонт і переобладнання будинку, коли проживав там із сім'єю, не мають правового значення при вирішенні спірних правовідносин. Питання про відшкодування витрат він не ставив.

Суд обгрунтовано врахував при ухваленні рішення покази свідків та акти складені про його непроживання з участю представника органів влади. Свідки були попереджені про кримінальну відповідальність за неправдиві свідчення, жодного з них не можна вважати зацікавленим у результаті розгляду справи. Відповідач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження своїх заперечень.

Не може бути підставою для відмови у позові посилання відповідача у письмових поясненнях на те, що хоча його колишня теща - позивачка по справі, і склала заповіт на спірний будинок на його сина ОСОБА_5 (який є інвалідом дитинства), проте ОСОБА_3 вважає, що необхідно укласти договір дарування і тоді він буде проживати у спірному житлі і продовжувати вкладати кошти для поліпшення умов проживання.

Підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення не встановлено. Суд правильно визнав, що відповідач не проживає у спірному будинку без поважних причин. Рішення повинно бути не тільки законним, але і справедливим.

Судове рішення не може грунтуватись на припущеннях.

Керуючись ст.ст.209,218,303,304,307,314,315,319,324,325 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 19 червня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий : Судді: