Ухвала суду № 2706141, 26.06.2008, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

____________

01010,  м. Київ, вул. Московська, 8

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

“26” червня 2008р.  Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого                                 Конюшка К.В.

суддів:                                             Карася О.В.

Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

Степашка О.І.

при секретарі:  Каліушко Ф.А.

за участю представників:

позивача: Винник Р.О.

відповідача: Іванко І.О., Реута Н.В.  

розглянувши у відкритому судовому засіданніВідкритого акціонерного товариства «Кременчуцький сталеливарний завод» на постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду  від 07.06.2007р.

у справі  № 3/244-9/79

за позовом               Відкритого акціонерного товариства «Кременчуцький сталеливарний завод»

до                               Кременчуцької об’єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області

про                             визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2004 року Відкрите акціонерне товариство «Кременчуцький сталеливарний завод» (далі – ВАТ «Кременчуцький сталеливарний завод») звернулось до Господарського суду  Полтавської області з позовом до Кременчуцької об’єднаної державної податкової інспекції про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень № 0000792305/0/125 від 17.09.2004р. та № 0000792305/1/133 від 26.10.2004р., про завищення суми бюджетного відшкодування по податку на додану вартість за квітень 2004р. в сумі – 215009,00 грн. та за травень 2004р. в сумі – 85351,00 грн. 

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що на момент включення позивачем суми податку на додану вартість у податковий кредит сума податкового кредиту підтверджувалась відповідними податковими накладними та визначеними законодавством документами.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Останньою постановою Господарського суду Полтавської області від 15.02.2007р. позов задоволено, визнано недійсними податкові повідомлення-рішення № 0000792305/0/125 від 17.09.2004р. та № 0000792305/1/133 від 26.10.2004р.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 07.06.2007р. постанову Господарського суду Полтавської області від 15.02.2007р. у справі № 3/244-9/79 скасовано. Прийнято нову постанову, якою у позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись з ухваленим в справі судом апеляційної інстанцій судовим рішенням Відкрите акціонерне товариство «Кременчуцький сталеливарний завод»,  оскаржило його в касаційному порядку.

В касаційній скарзі (з урахуванням уточненої касаційної скарги) скаржник просить скасувати Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 07.06.2007р. з мотивів порушення судом норм матеріального та процесуального права.

У запереченнях від 20.06.2008р. № 14958/10/10-044 на касаційну скаргу відповідач просив відмовити позивачу у задоволенні касаційних вимог.

В ході касаційного розгляду представник позивача (скаржника) підтримав доводи, викладені в касаційній скарзі, та просив її задовольнити.

Представники відповідача заперечували проти задоволення  касаційної скарги, посилаючись на її необґрунтованість, і просили залишити оскаржуване судове рішення без змін. 

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню  з огляду на таке.

            Як встановлено судами попередніх інстанцій, за результатом позапланової документальної перевірки правильності, повноти та обґрунтованості відшкодування податку на додану вартість з бюджету ВАТ «Кременчуцький сталеливарний завод» за квітень, травень, червень 2004р. податковим органом складено акт від 17.09.2004р. №131/23-513/05756783 (далі – Акт перевірки), відповідно до якого позивачем порушено вимоги п.1.3., п. 1.8. ст.1 , п.п. 7.4.1., п.п. 7.4.5., п. 7.4., п.п. 7.7.5., п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від  03.04.1997р. № 168/97-ВР (далі – Закон України від   03.04.1997р. № 168/97-ВР).

            Так, за даними Акту перевірки постачальниками металопрокату позивачу були: ПП «Метал-Маркет», ПП «Ольга-Комп» та ТОВ «Трейд-Комп». А при дослідженні відповідачем правильності формування складу податкового кредиту за перевіряємий період шляхом проведення зустрічних документальних перевірок  постачальників позивача встановлено, що по другому ланцюгу контрагентом постачальників позивача є ПП «Кімо», по якому Дарницьким районним судом м. Києва 25.05.2004р. прийнято рішення про визнання установчих документів, свідоцтва платника ПДВ та бухгалтерської документації недійсними.

            На підставі вищевказаного Акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000792305/0/125 від 17.09.2004р. про завищення суми бюджетного відшкодування по ПДВ за квітень 2004р. в сумі -215009,00 грн. та за травень 2004р. в сумі – 85351,00 грн.

            В результаті адміністративного оскарження вказаного податкового повідомлення-рішення податковим органом прийнято  податкове повідомлення-рішення № 0000792305/1/133 від 26.10.2004р. про завищення суми бюджетного відшкодування по ПДВ за квітень 2004р. в сумі -215009,00 грн. та за травень 2004р. в сумі – 85351,00 грн.

            Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що включені позивачем до податкового кредиту суми ПДВ підтверджені відповідними податковим накладними, які оформлені належним чином, а факт придбання металопрокату встановлений відповідачем в Акті перевірки на підставі первинних бухгалтерських документів, що фіксують факти здійснення господарських операцій. Таким чином, позивач виконав усі передбачені законом умови для формування податкового кредиту та відшкодування ПДВ у встановленому порядку.   

            У свою чергу, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове рішення про відмову у позові, дійшов висновку, що п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України від  03.04.1997р. № 168/97-ВР крім інших підстав виникнення у платника податку права на податковий кредит, передбачає обов’язкову наявність ще й такої підстави, як сплата платником податку у звітному податковому періоді відповідних сум податку на додану вартість. Тобто, однією з обов’язкових підстав включення сум до податкового кредиту з ПДВ суб’єктами господарювання є сплата цих сум до Державного бюджету України.

            Отже, оскільки установчі документи ПП «Кімо» визнані недійсними, всі податкові накладні, які видані ПП «Кімо», не відповідають вимогам Закону України від 03.04.1997р. № 168/97-ВР, і це дає підстави стверджувати про не сплату податку до бюджету.

            Проте, суд касаційної інстанції не може погодитись з наведеними доводами  апеляційного господарського суду, оскільки, відповідно до п.п. 7.4.1. ст. 1 Закону України  від  03.04.1997р. № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

            Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 даного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

                або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку і оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) – в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

            або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

                Згідно з п.п. 7.4.5. п.7.4. Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

            Як відображено в п. 5.2. Акту перевірки всі податкові накладні позивача за квітень, травень, червень 2004р. є  в наявності і відображені в книзі «Обліку придбання товарів (робіт, послуг).

            Отже, включені позивачем до податкового кредиту суми ПДВ, щодо яких прийняті спірні податкові повідомлення-рішення, підтверджені податковими накладними, копії яких додані до матеріалів справи.

            Крім того, згідно з пунктом 4 ст.7 Кодексу адміністративного судочинства України принципами адміністративного судочинства є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з’ясування всіх обставин у справі.

            Суть офіційного з’ясування всіх обставин у справі визначена в частинах четвертій та п’ятій ст.11 цього Кодексу, якими встановлено, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з’ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

            Отже, враховуючи заперечення податкового органу про те, що з бюджету підлягають відшкодуванню лишу суми ПДВ, які до нього надійшли, та керуючись приписами ч. 4. та 5 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України Господарським судом Полтавської області в ході судового розгляду неодноразово було зобов’язано як відповідача, так і податкові органи за місцезнаходженням прямих постачальників позивача по першому ланцюгу: ПП «Метал-Маркет»,                                    ПП «ОльгаКомп» та ТОВ «Трейд-Комп» та по другому ланцюгу – ПП «Кімо» надати суду докази сплати ними ПДВ.

            При цьому, по прямим постачальникам позивача від Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя та Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Донецька судом першої інстанції були отримані довідки про включення сум ПДВ до податкових зобов’язань відповідного періоду, які відповідають даним податкових декларацій цих контрагентів.

            Таким чином, керуючись ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень на відповідача, якщо він заперечує протии задоволення адмінітсратвного позову, покладається обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку, що відповідач в обгрунтування своїх заперечень та на неодноразові вимоги суду, не надав доказів ненадходження до бюджету спірних сум ПДВ, що може свідчати про відсутність у відповідача доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

            Проте, вказані доводи місцевого господарського суду безпідставно не були взяті до уваги судом апеляційної інстанції.

            Необгрунтованим є також твердження Київського міжобласного апеляційного господарського суду про те, що не підтвердження включення даних податкової накладної до складу податкових зобов’язань продавця на одному з етапів продажу, дає можливість зробити висновок про несплату податку до бюджету.

            Так, відповідно до пункту 1.8 статті 1 Закону України 03.04.1997р. № 168/97-ВР бюджетне відшкодування – сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв’язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

            Таким чином, якщо контрагент не виконав свого зобов’язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. А тому, зазначена обставина не є підставою для позбавлення добросовісного платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.        

            Крім того, відмовляючи у позові, суд другої інстанції керувався тим, що ненадходження податку до бюджету є наслідком того, що рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 27.05.2004р. у справі № 2-1672/2004 визнано недійсними статут та свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість ПП «Кімо».

            Але судом апеляційної інстанції не було враховано те, що ПП «Кімо» не було безпосередньо контрагентом позивача. Також, поза увагою апеляційного господарського суду залишились дані, які містяться у наявному в матеріалах справи листі від 21.11.2006р. № 66746/9/10-008 Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва, на який також посилався в рішенні місцевий господарський суд в обґрунтування своїх доводів, відповідно до якого рішення Дарницького районного суду м. Києва від 27.05.2004р. у справі № 2-1672/2004 за заявою ПП «Метал-маркет» про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, скасовано рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 14.11.2006р., та відмовлено Державній податковій інспекції у Дарницькому районі м. Києва  у задоволенні позову. (т. 3, а.с. 129).

            Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України 03.04.1997р. № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв‘язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів  чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

            Отже, встановивши у справі наявність обставин, з якими підпункт 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 даного Закону пов‘язує виникнення у платника податку права на податковий кредит, місцевий господарський суд зробив правильний висновок про відповідність зазначеній нормі права дій позивача по формуванню податкового кредиту за  квітень та  травень 2004р.

            Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про неправомірність прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення.

            Відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасовано або змінено помилково.

Керуючись ст. ст. 210, 220, 221, 223, 226, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції  –

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Кременчуцький сталеливарний завод»  задовольнити.

Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 07.06.2007р. у даній справі скасувати, а постанову Господарського суду Полтавської області від 15.02.2007р. залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена, у строк та у порядку, визначеними ст.ст. 237 – 239 КАС України.

Головуючий                  (підпис)Конюшко К.В.Судді

                (підпис)

Карась О.В.                

                (підпис)

Нечитайло О.М.                

(підпис)

Пилипчук Н.Г.                

                (підпис)

Степашко О.І.

З оригіналом згідно

Відповідальний секретар                                                             Ф.А. Каліушко