Рішення № 27042163, 29.10.2012, Апеляційний суд Рівненської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 жовтня 2012 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області в складі: головуючого - судді Бондаренко Н.В.

суддів Боймиструка С.В., Василевича В.С.

суддів: секретаря судового засідання Коробчук А.М.

з участю відповідачки ОСОБА_1

представника позивача Курила Р.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 28 серпня 2012року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «Приват Банк»до ОСОБА_1 про відшкодування збитків завданих злочином

в с т а н о в и л а:

30 травня 2012 року ПАТ КБ «Приват Банк»звернулося до суду із позовом, у якому просило стягнути з відповідача шкоду у розмірі 1304,43доларів США, що в гривневому еквіваленті становить10 422грн.39коп., посилаючись на постанову Дубенського міськрайонного суду від 21.10.2011р. про те, що відповідачка, працюючи касиром-операціоністом Дубенського відділення Рівненської філії ПАТ КБ «Приват Банк»привласнила чужі грошові кошти в розмірі 1304,43 доларів США, чим було банку завдано шкоди в зазначеному розмірі та на роз'яснення, що містяться в постанові №3 від 31.036.1989р. «Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна».

Рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 28 серпня 2012року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «Приват Банк»шкоду у розмірі 1304,43 долари США та 105 грн.16коп. понесених витрат по сплаті судового збору.

В апеляційній скарзі відповідачка, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухваливши у справі нове рішення про відмову у позові у повному обсязі.

Зазначає, що постанова суду від 21.10.2011р.не доказує її вини щодо привласнення коштів у розмірі 1304,43 долари США, так як вирок у кримінальній справі не постановлено. Позивачем не доведено спричинення нею шкоди саме в такому розмірі.

Окрім того, суд першої інстанції не прийняв до уваги, що операція «сторнування»12 червня 2009року по клієнту ОСОБА_5 була виконана та проведена ОСОБА_6., а не відповідачкою по справі та, що, в зв'язку з переходом Банку на нову систему роботи з емейл архівів переписки за 2009р. не збереглося, що не дає можливості встановити про

_________________

Справа № 2/1705/1631/2012 Головуючий у суді І інстанції -Юзьвяк Б.Г.

Провадження № 22-ц/1790/1780/2012 Доповідач -Бондаренко Н.В.

направлення службової записки про операції ОСОБА_5 на емейл адміністраторів ОДБ чи уповноважених працівників бухгалтерії.

Вважає, що посилання суду першої інстанції на п.4 ст.61 ЦПК України та на постанову суду про звільнення її від кримінальної відповідальності є безпідставним, оскільки не з'ясовано всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, а також порушено процесуальні права відповідача на захист через відхилення клопотання про перенесення розгляду справи в зв'язку з відсутністю її представника-адвоката ОСОБА_8

В запереченнях на апеляційну скаргу позивач зазначає, що рішення суду є законним та обґрунтованим, доводи апеляційної скарги його не спростовують. Просить рішення залишити в силі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що закриття кримінальної справи стосовно особи, яка вчинила злочин, з нереабілітуючих підстав не звільняє цю особу від відшкодування матеріальних збитків, завданих нею. Вони підлягають стягненню у порядку, передбаченому ст.1166 ЦК України.

Однак, з такими висновками повністю погодитися не можна, виходячи з наступного.

Із постанови Дубенського міськрайонного суду від 21.10.2011р. вбачається, що ОСОБА_1 обвинувачувалася в тому, що працюючи касиром-операціоністом Дубенського відділення Рівненської філії ПАТ КБ «Приватбанк», що в м.Дубно вул. Скарбова,6 Рівненської області, 12 червня 2009 року, перебуваючи на робочому місці отримала від ОСОБА_5 1500 доларів США готівкою, котрі останній вніс в касу для погашення кредиту по кредитному договору №ROD0 A 800000176 від 10.07.2008 року. ОСОБА_1, отримавши вказані грошові кошти, видала квитанцію №87АRO14YD3 та провела зарахування вказаної суми на погашення кредиту. Після цього, використовуючи робочий комп'ютер відмінила проведену операцію, скасувавши її як помилкову, підробивши заяву на переказ готівки №87АRO14YD3 від 12 червня 2009 року про внесення ОСОБА_5 1500 гривень, та підпис в заяві від імені ОСОБА_5 про те, що він начебто вніс в касу вказану суму на погашення кредиту, що дійсності не відповідало. Вона використала вказаний завідомо підроблений документ, долучила його до звітності по касі за день, як документальне підтвердження прийнятих нею платежів. На робочому комп'ютері в програмі «Промінь», котра призначена для проведення операцій по погашенню кредитів, надрукувала та ввела інший платіж по кредиту ОСОБА_5, вказавши, що ним внесено на погашення кредиту 195, 57, доларів США, які еквівалентні 1488, 35 грн., роздрукувала касовий чек про прийняття від ОСОБА_5 вказаних коштів. Різницю в розмірі 1304,43 долари США, що по курсу ПАТ КБ «Приватбанк»складало 10 018,02 грн. внесені ОСОБА_5 привласнила, обернувши на свою користь.

Зазначеною постановою ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності на підставі Закону України «Про амністію», провадження в кримінальній справі закрито. Цивільний позов у кримінальній справі не заявлявся.

Дана постанова не звільняє особу від обов'язку відшкодувати у встановленому законом порядку матеріальні збитки, завдані нею.

Разом з тим постанова суду про закриття провадження в кримінальній справі не є преюдиціальною, оскільки за положеннями ч. 4 ст.61 ЦПК України не підлягають доказуванню факти, встановлені лише вироком у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постановою суду у справі про адміністративне правопорушення виключно з питань чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Таким чином доводи апеляційної скарги в цій частині є обґрунтованими.

Відповідно до ч. 3 ст.10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст.57-60 ЦПК України.

Встановлено, що з 21 жовтня 2008 року по 1 липня 2009року ОСОБА_1 працювала на посаді касира - операціоніста у Дубенському відділенні Рівненської філії КБ «Приват Банк».

Протиправність дій відповідачки, її вина, факт спричинення нею шкоди позивачу та її сума стверджується в сукупності матеріалами кримінальної справи, зокрема показаннями потерпілого ОСОБА_5, свідків, висновком почеркознавчої експертизи №95, кредитним договором №ROD0 A 800000176 від10.07.2008 року, укладеним між ПАТ КБ «Приват Банк» та ОСОБА_5, заявою про переказ ОСОБА_5 готівки від 12.06.2009р., квитанцією про внесення ним по кредитному договору коштів в сумі 1500доларів США, а також постановою Дубенського міськрайонного суду від 21.10.2011р. про закриття відносно ОСОБА_1 кримінальної справи, службовою запискою і меморіальним ордером.

На підставі викладеного доводи апеляційної скарги щодо відсутності доказів вини відповідачки у спричиненні збитків позивачу так як обвинувальний вирок відносно ОСОБА_1 не постановлений є безпідставними.

Відповідно до роз'яснень, що містяться в п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1989р.№3 «Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна»матеріальна відповідальність робітників і за шкоду, заподіяну злочином підприємству, установі, організації, з якими вони перебували у трудових відносинах, визначається згідно з статтями 130-138 КЗпП України. Слід також враховувати роз'яснення, що містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 р. N 14 "Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками". У випадках заподіяння шкоди особою, що не перебуває з підприємством, установою, організацією, колгоспом, кооперативом у трудових відносинах або не є членом колгоспу, а також при заподіянні шкоди громадянам суд керується статтями 440-466 ЦК України(1963р.), що регулюють зобов'язання, які виникають внаслідок заподіяння шкоди.

Як зазначено вище, відповідачка з позивачем на момент спричинення шкоди перебувала у трудових відносинах.

Однак, суд першої інстанції застосував загальні положення ЦК України щодо відшкодування майнової шкоди, не врахувавши спеціальні норми, зокрема положення статтей 130-134 КЗпП України, які регулюють у даному випадку відшкодування такої шкоди саме працівником юридичної особи.

Застосування судом ст.1166 ЦК України є помилковим ще й тому, що підстави відповідальності особи за майнову шкоду, передбачені нею, застосовуються у разі наявності між сторонами спору в деліктних(не договірних) зобов'язаннях.

Частиною 3 статті 233 КЗпП України передбачено, що для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.

В п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1992року №14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками»(з наступними змінами) роз'яснено, що днем виявлення шкоди слід вважати день, коли власнику або уповноваженому ним органу стало відомо про наявність шкоди, заподіяної працівником. Днем виявлення шкоди, встановленої в результаті інвентаризації матеріальних цінностей, при ревізії або перевірці фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації, слід вважати день підписання відповідного акта або висновку.

За ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених ст. 233 цього кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Згідно п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6.11.1992р. №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»встановлені статтями 228,233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Як вбачається із пояснень представників позивача у судових засіданнях апеляційного суду та матеріалів кримінальної справи, ПАТ КБ «Приват Банк»за заявою ОСОБА_5 по обставинах, що мали місце 12 червня 2009р. восени 2009року проведено службове розслідування за результатами якого відносно ОСОБА_1 в грудні 2009р. та в лютому 2010 року порушено кримінальну справу відповідно за ознаками злочинів передбачених ч.1 ст.191, ч.1ст.358, ч.3 ст.358 КК України.

Таким чином шкода, заподіяна працівником ОСОБА_1 була виявлена ПАТ КБ «Приват Банк»у 2009році.

З позовом до суду про відшкодування збитків завданих злочином ПАТ КБ «Приват Банк»звернулось 30 травня 2012року, тобто після спливу одного року з дня виявлення шкоди.

Ні з поданням позовної заяви, ні під час розгляду справи судом першої інстанції будь-яких поважних причин пропуску річного строку звернення до суду позивач не вказав, не просив його поновити та належних і допустимих доказів щодо причин пропуску не надав. Представник позивача в апеляційному суді стверджував, що строк звернення до суду рахується з часу набрання чинності постанови суду про закриття кримінальної справи, тому він не є пропущеним.

Колегія суддів вважає, що за таких обставин підстави для поновлення позивачу строку звернення до суду відсутні.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, що є обов'язковою підставою для скасування рішення, апеляційний суд змушений вийти за межі доводів апеляційної скарги та постановити нове рішення про відмову по суті позовних вимог внаслідок пропуску строку звернення до суду з позовом, передбаченого ч.3 ст.233 КЗпП України.

Керуючись ст.303, п.2 ч.1 ст. 307 , п.3, 4 ч.1 ст. 309, ст. 316, ст.317 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 28 серпня 2012року скасувати.

Публічному акціонерному товариству «Комерційний Банк «Приват Банк»в позові до ОСОБА_1 про відшкодування збитків завданих злочином відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення проте, може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий : Бондаренко Н.В.

Судді : Боймиструк С.В.

Василевич В.С.