Рішення № 27038792, 19.10.2012, Самарський районний суд м. Дніпропетровська

Справа 2-436/350/12

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" жовтня 2012 р. Самарський районний суд міста Дніпропетровська у складі:

головуючий, суддяСухоруков А.О.,

при секретаріСядро Г.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпропетровськ цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Інвестиційнофінансовий консалтинг»до ОСОБА_1, ОСОБА_2 Ісенгалієвни, про відшкодування матеріальної шкоди в порядку регресу, завданої в результаті дорожньо-транспортної події,

в с т а н о в и в:

12 липня 2010 року до Самарського районного суду м.Дніпропетровська надійшов позов ПАТ «Інвестиційно-фінансовий консалтинг»до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про відшкодування шкоди в порядку регресу, завданої в результаті дорожньо-транспортної події.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що 03 вересня 2006 року в м. Дніпропетровську сталася дорожньо-транспортна подія зіткнення автомобіля НОМЕР_1, що належить ОСОБА_3 та перебував під керуванням ОСОБА_4, та автомобіля НОМЕР_2, що належить ОСОБА_2 та перебував під керуванням ОСОБА_1

В результаті дорожньо-транспортної події була завдана шкода автомобілю НОМЕР_1, власником якого є ОСОБА_3 Зазначений автомобіль був обєктом страхування за договором добровільного страхування наземного транспорту № 06225-50-02 від 12 травня 2006 року, що було укладено між ЗАТ СК «ВУСО»та ОСОБА_3

Відповідно до ст. 25 Закону України «Про страхування», ЗАТ СК «ВУСО»провело виплату страхового відшкодування у розмірі 20780,05 грн. вигодонабувачу, яким виступив ВАТ «Родовід Банк», за договором добровільного страхування наземного транспорту № 06225-50-02 від 12 травня 2006 року.

За договором про відступлення права вимоги від 23 грудня 2009 року ВАТ «Інвестиційно-фінансовий консалтинг», яке згодом перетворене в ПАТ «Інвестиційно-фінансовий консалтинг», набуло належне ЗАТ СК «ВУСО»право регресної вимоги за договором добровільного страхування наземного транспорту № 06225-50-02 від 12 травня 2006 року.

Постановою про відмову в порушенні кримінальної справи від 21 лютого 2007 року було встановлено, що дорожньо-транспортна подія сталася з вини ОСОБА_1, у звязку з чим останній винен в завданні шкоди застрахованому автомобілю НОМЕР_1.

На підставі викладеного просять суд солідарно стягнути із відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в порядку регресу суму страхового відшкодування у розмірі 20780,05 грн. та судові витрати по справі (а.с. 3-6).

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, обґрунтувавши їх з тих же підстав, що викладені у позовній заяві, просив суд задовольнити позов. Обґрунтував свої вимоги тим, що вина ОСОБА_1 в дорожньо-транспортній події підтверджується постановою про відмову в порушенні кримінальної справи, яка є джерелом доказу і має бути покладена судом в основу судового рішення про задоволення позову.

Відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував у повному обсязі, вважаючи позовні вимоги позивача необґрунтованими та безпідставними, просив суд в задоволенні позову відмовити. В своїх поясненнях зазначив, що його вини в дорожньо-транспортній події не має, оскільки зліва біля місця, звідки він виїжджав на вул. Калинову, повертаючи ліворуч, був розташований пішохідний перехід, рух на якому регулювався світлофором. В той момент, коли він на автомобілі ВАЗ 2106 виїжджав на вул. Калинова, для автомобілів, що рухалися по цій вулиці в обох напрямках перед пішохідним переходом був увімкнений червоний сигнал світлофора. Тобто дорожньо-транспортна подія сталася не з його вини, а з вини ОСОБА_4, який керуючи автомобілем НОМЕР_1, проїхав пішохідний перехід по вул. Калиновій у м. Дніпропетровську на червоний сигнал світлофора і на швидкості врізався в його автомобіль.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання на слухання по справі не зявилася, про час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, причини неявки суду не відомі.

Вислухавши доводи та пояснення учасників судового процесу, покази свідків, дослідивши матеріали справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що в задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі з наступних підстав, що встановлені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що 12 травня 2006 року між ЗАТ СК «Західно-Українське страхове товариство»та ОСОБА_3 було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № 06225-50-02, обєктом страхування було визначено автомобіль НОМЕР_1 (а.с. 11-12).

Вигодонабувачем за зазначеним договором добровільного страхування наземного транспорту № 06225-50-02 було вказано Дніпропетровське регіональне відділення ВАТ «Родовід Банк», що визначено п. 2 цього договору.

ОСОБА_4 мав тимчасовий талон на право керування транспортними засобами категорії «В», який давав йому право на керування зазначеними транспортними засобами з 19 березня 2007 року (а.с. 7).

03 вересня 2006 року біля 0030 год. в м. Дніпропетровську на вулиці Калиновій у м. Дніпропетровську трапилася дорожньо-транспортна подія за участю автомобілів НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_1, та автомобіля НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_4 (а.с.а.с. 8, 13-16, 17-18, 109-112).

Справа про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ст. 124 КпАП України були припинена постановою судді Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 15 листопада 2006 року на підставі ст. 38 КпАП України, тобто у звязку із закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності, без жодних висновків щодо вини особи, яка притягалася до адміністративної відповідальності (а.с. 123).

21 лютого 2007 року інспектором відділу оформлення ДТП по обслуговуванню м. Дніпропетровськ ВДАІ ГУМВС України в Дніпропетровській області було винесено постанову про відмову в порушенні кримінальної справи, якою було відмовлено в порушенні кримінальної справи за фактом дорожньо-транспортної події за відсутності складу злочину із зазначенням про те, що ОСОБА_1 одержав тілесні ушкодження середньої тяжкості в результаті порушення ним Правил дорожнього руху, оскільки не дав дорогу автомобілю, який рухався по головній дорозі (а.с. 9-10).

За заявою про виплату страхового відшкодування ОСОБА_3 (а.с. 20), на підставі страхового акту № 1805-02 по договору добровільного страхування наземного транспорту № 06225-50-02 від 12 травня 2006 року (а.с. 21-22), ЗАТ СК «Західно-Українське страхове товариство»на рахунок вигодонабувача Дніпропетровського регіонального відділення ВАТ «Родовід Банк»було сплачено страхове відшкодування на суму 20780,05 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 5178 від 14 червня 2007 року (а.с. 23).

23 грудня 2009 року між ЗАТ СК «Західно-Українське страхове товариство»та ВАТ «Інвестиційно-фінансовий консалтинг», що згодом перетворене в ПАТ «Інвестиційно-фінансовий консалтинг», було укладено договір відступлення права вимоги, за яким останнє набуло право вимоги за договором добровільного страхування наземного транспорту № 06225-50-02 від 12 травня 2006 року (а.с. 26-28).

За висновком судової автотехнічної експертизи № 1929-12 від 22 червня 2012 року, що проведена Дніпропетровським науково-дослідним інститутом судових експертиз, її варіантом № 2, який суд приймає за дійсний і такий, що відповідає доказам і матеріалам справи:

- водій автомобіля НОМЕР_1, ОСОБА_4 під час дорожньо-транспортної події повинен був діяти відповідно до вимог п. 8.7.3, 12.4 та 12.9 б) Правил дорожнього руху України і в його діях вбачається невідповідність технічним вимогам п. 8.7.3, 12.4, 12.9 б) Правил дорожнього руху, які знаходяться в причинному звязку з даною дорожньо-транспортною подією. Технічна можливість запобігти даній дорожньо-транспортній події для ОСОБА_4 визначається виконання ним вимог п. 8.7.3 е) Правил дорожнього руху України;

- водій автомобіля НОМЕР_2, ОСОБА_1 під час дорожньо-транспортної події повинен був діяти відповідно до вимог п. 10.2 Правил дорожнього руху України, і в його діях вбачається невідповідність технічним вимогам п. 10.2 Правил дорожнього руху України. Технічна можливість запобігти даній дорожньо-транспортної події для водія ОСОБА_1 визначається виконанням ним вимог п. 10.2 Правил дорожнього руху України. Встановити причинний зв'язок невідповідності дій водія ОСОБА_1 вимогам п. 10.2 Правил дорожнього руху України з даною дорожньо-транспортною подією експертним дослідженням не надається можливим (а.с. 132-139).

Також у зазначеному висновку по варіанту №1 за письмовими поясненнями водія ОСОБА_4 він рухався у лівому ряду на автомобілі Chevrolet Aveo по вул. Калиновій в бік вул. Образцова. Йому горів зелений сигнал світлофора. Праворуч біля узбіччя стояв автомобіль, який раптово у безпосередній близькості почав розворот, і незважаючи на екстрене гальмування, уникнути зіткненню не вдалося. По зазначеному варіанту згідно наведених пояснень водія ОСОБА_4, визначити причинний звязок невідповідності вимогам п. 12.4 і 12.9 б) Правил дорожнього руху України в діях водія ОСОБА_4, дати оцінку дій водія ОСОБА_4 відповідно до вимог п. 12.3 ПДД України експертним дослідженням не надається можливим унаслідок відсутності необхідних вихідних даних в наданих матеріалах. Також експертом встановлено, що автомобіль Chevrolet Aveo до моменту початку гальмування рухався зі швидкістю не менше 68,3 км/год. Дане значення швидкості руху є мінімальним, оскільки в розрахунку не враховані витрати кінетичної енергії на деформацію деталей. Крім того, водій ОСОБА_4 керував автомобілем, не маючи посвідчення водія.

Отже, брати до уваги висновок експерта по варіанту №1 за поясненнями водія ОСОБА_4 немає підстав, оскільки пояснення останнього не відповідають дійсності, суперечать зокрема показам свідків.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_5 суду пояснив, що 03 вересня 2006 року вночі перебував на вулиці Калиновій у м. Дніпропетровську та був свідком дорожньо-транспортної події, що сталася за участю автомобілів Chevrolet Aveo та ВАЗ 2106. Водій автомобіля ВАЗ 2106 виїжджав на вулицю Калинову з дворової зони, виїзд з якої знаходився за пішохідним переходом та світлофором, що регулює рух на зазначеній ділянці дороги. Автомобіль Chevrolet Aveo рухався по вулиці Калиновій зі сторони проспекту ім. газети Правда в сторону вулиці Березинської і не зупинився на червоний сигнал світлофору, що встановлений перед пішохідним переходом. В цей момент з дворової зони, виїзд з якої розташований в зоні дії світлофорів, виїжджав автомобіль ВАЗ 2106, повернувши на вулицю Калинову праворуч, в бік вулиці Березинська. Водій Chevrolet Aveo, ігноруючи світлофор, врізався в лівий бік автомобіля ВАЗ 2106, з якого вилетів чоловік і впав на асфальт. Лежачи на асфальті, водій ВАЗ 2106 зазнав додаткового ушкодження йому переїхав руку інший автомобіль. З автомобіля Chevrolet Aveo вийшли люди, які перебували в стані алкогольного спяніння, та почали погрожувати водію ВАЗ 2106, який зазнав тілесних ушкоджень. Він разом із ОСОБА_6 підійшли на допомогу водію автомобіля ВАЗ 2106, однак пасажири автомобіля Chevrolet Aveo почали їм погрожувати. Приїхали інспектори ДПС і вони дали свої пояснення.

Свідок ОСОБА_5 виразився цілковиту впевненість, що водій автомобіля Chevrolet Aveo проїхав пішохідний перехід на червоний сигнал світлофору, оскільки в цей момент він знаходився в безпосередній близькості біля цього пішохідного переходу, запамятав цей випадок, оскільки його збентежила ница поведінка пасажирів автомобіля Chevrolet Aveo.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 суду пояснив, що 03 вересня 2006 року знаходився на зупинці «Софії Ковалевської»по вулиці Калиновій біля вулиці. В момент дорожньо-транспортної події він знаходився на пішохідному переході і мав намір перетнути вулицю Калинову. В цей момент з дворової зони виїжджав автомобіль ВАЗ 2106 зі встановленою шашкою таксі, на що він звернув увагу, оскільки хотів скористатися його послугами. Пішохідний перехід врегульований світлофором, який в цей час показував червоний сигнал. Метрів за 50 до пішохідного переходу з боку проспекту імені газети Правда в бік вулиці Березинської по вулиці Калиновій на великій швидкості рухався автомобіль Chevrolet Aveo, якому був увімкнений червоний сигнал світлофору. Водій Chevrolet Aveo проігнорував світлофор і поїхав на швидкості на пішохідний перехід, перед яким в цей момент з дворової зони виїжджав автомобіль ВАЗ 2106. Внаслідок цього автомобіль Chevrolet Aveo врізався в автомобіль ВАЗ 2106, від чого водій останнього автомобіля випав на дорогу, зазнавши тілесних ушкоджень.

Свідок ОСОБА_7 висловив цілковиту впевненість, що водій Chevrolet Aveo проїхав пішохідний перехід на червоний сигнал світлофора, маючи при цьому значну швидкість руху.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 суду пояснив, що 03 вересня 2006 року знаходився на вулиці Калиновій зі сторони магазину «Будапешт»навпроти магазину «Єва». З дворової зони між будинками № 64 та № 66 зі сторони магазину «Ева»на вулицю Калинову виїжджав автомобіль ВАЗ 2106. Зазначена дворова зона, з якої виїжджав автомобіль ВАЗ 2106, розташована за пішохідним переходом, який регулюється світлофором. В цей момент на світлофорі був увімкнений червоний сигнал. Зі сторони проспекту імені газети Правда в бік вулиці Березинської по вулиці Калиновій на великій швидкості рухався автомобіль Chevrolet Aveo, який проігнорував червоний сигнал світлофору та проїхав пішохідний перехід, за яким врізався в автомобіль ВАЗ 2106, внаслідок чого з останнього автомобіля вилетів водій, якому згодом переїхав руку інший автомобіль. З автомобіля Chevrolet Aveo вийшли його пасажири і почали лаятися на водія автомобіля ВАЗ 2106, який зазнав травм. Після цього приїхали працівники ДПС, які склали схему ДТП, відібрали пояснення у свідків. Водій ВАЗ 2106 був направлений до лікарні на кареті швидкої допомоги, а пошкоджений автомобіль ВАЗ 2106 залишили в нього в дома на два дні, після чого його забрали.

Свідок ОСОБА_6 ствердив, що водій автомобіля Chevrolet Aveo проїхав пішохідний перехід на червоний сигнал світлофору, що йому добре було видно, і саме цей водій на його особисту думку винний в ДТП, а не водій ВАЗ 2106.

Аналізуючи спірні правовідносини, співвідношуючи їх із дослідженими в судовому засіданні доказами, суд доходить до наступного.

Відповідно до ст. 993 ЦК України, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Змістом ст. 1187 ЦК України визначено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов'язана відшкодувати її на загальних підставах. Якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом сприяла недбалість її власника (володільця), шкода, завдана діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, відшкодовується ними спільно, у частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Положенням ст. 1188 ЦК України встановлено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення. Якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов'язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини.

У відповідності до ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно із ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.

Відповідно до ст. 27 Закону України «Про страхування», до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Тобто диспозицією ст. 1166 ЦК України чітко визначено, що підставами для відшкодування матеріальної шкоди є винна поведінка особи, що призвела до пошкодження майна іншої особи, факт настання такої шкоди як юридичний наслідок, причинний звязкою між винною поведінкою особи та фактом настання матеріальної шкоди.

Судом встановлено, що 03 вересня 2006 року біля 0030 год. в м. Дніпропетровську на вулиці Калиновій у м. Дніпропетровську трапилася дорожньо-транспортна подія за участю автомобілів НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_1, та автомобіля НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_4

В результаті зазначено дорожньо-транспортної події автомобіль НОМЕР_2, та автомобіль НОМЕР_1, зазнали механічних пошкоджень, що призвели до матеріальних збитків, витрачених на їх усунення. Сам ОСОБА_1 зазнав тілесних ушкоджень, перебував на стаціонарному лікуванні в міські клінічній лікарні.

При цьому, суд не вбачає в діях ОСОБА_1 вини у дорожньо-транспортній події, що сталася 03 вересня 2006 року.

В дійсності ОСОБА_1 виїжджав із дворової зони на вулицю Калинова і зобовязаний був виконати вимогу п. 10.2 Правил дорожнього руху України, якими визначено, що виїжджаючи на дорогу з житлової зони, дворів, місць стоянки, автозаправних станцій та інших прилеглих територій, водій повинен перед проїзною частиною чи тротуаром дати дорогу пішоходам і транспортним засобам, що рухаються по ній, а з'їжджаючи з дороги - велосипедистам і пішоходам, напрямок руху яких він перетинає.

В той же час, в колі зору ОСОБА_1, зліва від нього, перебував світлофор, який показував червоний сигнал. Тобто ОСОБА_1, виїжджаючи з дворової зони, обґрунтовано вважав, що транспортні засоби, які рухаються по вулиці Калиновій у м. Дніпропетровську, мають зупинитися перед зазначеним світлофором, що давало йому змогу безперешкодно виїхати на вулиця Калинову.

Зазначені міркування ОСОБА_1 повністю відповідають п. 1.4 Правил дорожнього руху України, яким встановлено, що кожний учасник дорожнього руху має право розраховувати на те, що й інші учасники виконують ці Правила.

В незалежності від дій самого ОСОБА_1, дорожньо-транспортної події можна було уникнути в разі виконанням ОСОБА_4 п. 8.7.3 е) Правил дорожнього руху України.

ОСОБА_4 зобовязаний був здійснити зупинку автомобіля перед світлофором, який мав червоний сигнал, на що вправі був розраховувати сам ОСОБА_1, здійснюючи виїзд із дворової зони. Тобто дії ОСОБА_4 лежать в прямому причинному звязку із дорожньо-транспортною подією.

У звязку з такими обставинами твердження позивача про те, що ОСОБА_1 винний в дорожньо-транспортній події, суд до уваги не бере, оскільки вони не відповідають дійсним обставинам справи і спростовуються приведеними вище доказами.

Постанова про відмову в порушенні кримінальної справи, на яку посилається позивач як на доказ в якому встановлена вина ОСОБА_1 в дорожньо-транспортній події, не є належним та допустимим джерелом доказування в розумінні ч. 2 ст. 59, ст. 61 ЦПК України, і не може встановлювати вини особи в деліктній поведінці, оскільки така функція покладається виключно на суд при здійсненні кримінального або адміністративного провадження.

Справа про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 була закрита згідно ст. 38 КпАП України, у звязку із закінченням строків притягнення особи та адміністративної відповідальності. Під час провадження цієї справи про адміністративне правопорушення, питання щодо встановлення вини ОСОБА_1 не вирішувалося.

Тобто жодних доказів, які б встановлювали вину виключно ОСОБА_1 в дорожньо-транспортній події суду надано не було, також не було здобуто під час розгляду справи.

За таких обставин суд вважає за необхідне в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Також з позивача на користь відповідача слід стягнути понесені ним судові витрати з оплати судової автотехнічної експертизи у розмірі 1414 грн. 08 коп., що підтверджується квитанцією КБ «ПриватБанк»№37090.152.1 від 07.06.2012 року (а.с. 152 з об.)

Керуючись ст.ст. 993, 1166, 1191 Цивільного кодексу України, ст.ст. 4 8, 10, 11, 18, 57 60, 88, 208, 209, 212 215, 218 Цивільного процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Стягнути із Публічного акціонерного товариства «Інвестиційнофінансовий консалтинг»(код ЄДРПОУ 33792667) на користь ОСОБА_1 1414 (одну тисячу чотириста чотирнадцять) грн. 08 коп. судових витрат за проведення експертизи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Самарський районний суд м. Дніпропетровська протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час оголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя А.О. Сухоруков