Рішення № 27037712, 17.08.2012, Апеляційний суд Київської області

Справа № Провадження №22-ц-2041/12 22-ц/1090/3393/12 Головуючий у І інстанції Литвиненко Т.А.Категорія40Доповідач у 2 інстанціїСліпченко 17.08.2012

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

30 червня 2012 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого Суханової Є.М.

суддів Сліпченка О.І., Іванової І.В.,

при секретарі Мариняко М.О.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Коржівської сільської ради Баришівського району Київської області на рішення Баришівського районного суду Київської області від 13 лютого 2012 року по справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-фінансовий дім NAVIGATOR», ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7, третя особа Служба у справах дітей Баришівської районної державної адміністрації Київської області про усунення перешкод у користуванні власністю та виселення без надання іншого житлового приміщення, -

Заслухавши доповідь судді Апеляційного суду, вислухавши учасників процесу, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів ,-

в с т а н о в и л а :

У листопаді 2011 року позивачі товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-фінансовий дім NAVIGATOR» та ОСОБА_2 звернулися з даним позовом, обґрунтовуючи це тим, що є власниками будинку гуртожитку по АДРЕСА_1 Оскільки в даному приміщенні без будь-яких законних підстав, не погоджуючи із позивачами питання свого проживання та оплати проживають відповідачі, просили усунути перешкоди у користуванні власністю та в примусовому порядку виселити останніх без надання іншого житлового приміщення.

Рішенням Баришівського районного суду Київської області від 13 лютого 2012 року позов задоволено.

У своїй апеляційній скарзі апелянти просять рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволені позову, при цьому посилаються на порушення процесуального права.

Апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до вимог п. 4 ч.1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального і процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача знайшли повне підтвердження в судовому засіданні.

З таким висновком суду першої інстанції повністю погодитись не можна з наступних підстав.

При ухвалені рішення, судом першої інстанції встановлено, що ТОВ «Торгово-фінансовий дім NAVIGATOR»та ОСОБА_2 (надалі позивачі) є власниками будинку. Відповідачі в свою чергу, - ОСОБА_4 був вселений на підставі договору оренди від 1 липня 2007 року з ПП «Племзавод Трубізький»на строк 363 календарних днів або на період його роботи у вказаній організації, але не працював. ОСОБА_3 була вселена за договором оренди з ТОВ ТДФ »від 1 вересня 2011 року на один місяць. Відповідач ОСОБА_5 разом з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 були вселені за договором оренди з ПП «Племзавод Трубізький»від 1 січня 2007 року строком на 363 календарних днів або період його роботи у вказаній організації, але не працювали. Після закінчення дії вказаних договорів і після переходу права власності на вказане житло до позивачів, відповідачі не вирішили питання про проживання на відповідній правовій підставі.

Крім того, встановлено, що ОСОБА_3, ОСОБА_4 проводять часткову оплату за комунальні послуги в розмірах на власний розсуд, не погодивши їх з власником житла, а відповідачі ОСОБА_5, ОСОБА_6 не сплачують за проживання у будинку гуртожитку, доказів проведення такої оплати вони не надали. Відповідачі не проводять поточні ремонти будинку гуртожитку, у трудових відносинах з позивачами відповідачі не перебували і не перебувають, в даний час не зареєстровані у передбаченому законом порядку.

Встановлено також, що малолітня ОСОБА_7 зареєстрована в АДРЕСА_2 і має частку у власності даної квартири, що підтвердила відповідачка ОСОБА_6

Вказані обставини не оспорюється сторонами та відповідно не підлягає доказуванню.

Під час розгляду апеляційної скарги, позивач ОСОБА_2 відмовився від своїх позовних вимог та звернувся з відповідною заявою до апеляційної інстанції.

Ухвалою апеляційного суду Київської області від 21 травня 2012 року була прийнята відмова ОСОБА_2 від позову до відповідачів та рішення Баришівського районного суду від 13 лютого 2012 року в цій частині було скасовано.

Продовжуючи розгляд апеляційної скарги, колегія суддів встановила наступне.

Згідно договору купівлі-продажу будинку гуртожитку від 19 березня 2007 року Приватне підприємство «Племзавод Трубізький»передало у власність ТОВ «Торгово-фінансовий дім NAVIGATOR»будинок-гуртожиток по АДРЕСА_1 Відповідно до витягу №14041652 від 07.03.2007 року за Позивачем зареєстровано право власності на вказане нерухоме майно.

Згідно договору купівлі-продажу частини будинку гуртожитку від 20 серпня 2011 року ТОВ «Торгово-фінансовий дім NAVIGATOR» передало у власність ОСОБА_2 1/27 частину вказаного будинку гуртожитку та відповідно до витягу № 31713656 від 19.10.2011 року зареєстровано за ОСОБА_2 право власності навказану частину нерухомого майна.

У вказаному будинку гуртожитку по АДРЕСА_1 проживають відповідачі по справі ОСОБА_3, ОСОБА_4 в кімнатах № НОМЕР_2-НОМЕР_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6 з неповнолітньою дитиною ОСОБА_7 в кімнаті № НОМЕР_1 .

Відповідно до постанови КМ УРСР «Про затвердження Примірного положення про гуртожитки»від 03.06.1986 року жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету ї комітету комсомолу, на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер (додаток), який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу

Відповідачі по справі ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 вселились та проживали у зазначеному гуртожитку на підставі договорів оренди, які були укладені між ними та «Племзавод Трубізький», якому на той час належав зазначений гуртожиток.

Договір оренди житла від 01.01.2007 року був укладений між ПІТ «Племзавод Трубізький»та ОСОБА_5 на один рік..

Договір оренди житла від 01.01.2007 року теж був укладений між ПП «Племзавод Трубізький»та ОСОБА_4 на один рік.

Договори оренди закінчились строком дії 31.12.2007 року

Також колегією суддів встановила, що згідно договору купівлі-продажу будинку гуртожитку від 19 березня 2007 року Приватне підприємство «Племзавод Трубізький»передало у власність позивача, а дія договору оренди, які були укладені між «Племзаводом Трубізьський» та відповідачами закінчувалась 31 грудня 2007 року тобто через дев'ять місяців після укладання договору купівлі-продажу спірного будинку.

Таким чином, Позивач, укладаючи зазначений договір купівлі-продажу від 19 березня 2007 року знав, що відповідачі проживають у зазначеному гуртожитку на підставі договору оренди, їх право користуватись зазначеним майном не оспорювалось позивачем, до звернення до суду з цією позовною заявою у листопаді 2011 року.

Враховуючи наведене колегія суддів критично відноситься до висновку суду першої інстанції про проживання відповідачів без законних підстав, оскільки Позивач не звертався до компетентних органів за захистом своїх прав власника, то він погодився з умовами договори оренди, які були укладені між попереднім володільцем майна та відповідачами, тому зо на момент підписання договору купівлі-продажу, продовжувалась дія договору оренди (до 31 грудня 2007 року), який був укладений між попереднім володільцем та відповідачами, таким чином, відповідачі проживали у квартирах законно, на підставі договору оренди та вселились в ці квартири на підставі цього ж договору .

Відповідно до вимог ч.1 ст. 814 ЦК України у разі зміни власника житла, переданого у найм, до нового власника переходять права та обов'язки наймодавця.

Виходячи з наведеного законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що до позивача, разом з укладанням договору купівлі-продажу спірного майна, перейшли права та обов'язки попереднього володільця, який уклав з відповідачами договір оренди, який не скасовано та не визнано недійсним.

Зазначену обставину підтверджує й сам позивач. Так, згідно з п. 6 договору купівлі-продажу від 19 березня 2007 року ( а.с. 9-11 т. 1) вбачається, що відчужений будинок-гуртожиток оглянутий покупцем та знаходиться у стані, який є повністю придатним для використання його за цільовим призначенням.

Цільове призначення гуртожитку - проживання у ньому громадян.

Звертаючись з зазначеними позовними вимогами, позивач посилається на ту обставину, що він є володільцем зазначеного будинку, а тому просив суд усунути перешкоди, йому як власнику будинку, у користуванні його майном.

Так, сторонами не оспорюється той факт, що цільове призначення будинку є гуртожиток, позивач купив його як будинок -гуртожиток та експлуатував його протягом тривалого часу як гуртожиток, цільове призначення спірного помешкання також не змінювалось, а таким чином, не відповідає вимогам чинного законодавства вимога позивача про захист його права власника та не доведено його позовні вимоги про усунення перешкод у користуванні власністю, бо не встановлено в чому полягає порушення прав ( чому саме шляхом виселення відповідачів можна усунути перешкоди у користуванні власністю позивача зазначеним гуртожитком).

Таким чином, позовні вимоги про усунення перешкод у користуванні власністю є недоведеними бо відсутні жодні докази порушення цих прав з боку відповідачів.

Також. постановляючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції не правильно визначив правовідносини сторін та застосував законодавство, яке регламентує правовідносини володільця житлового будинку, а не гуртожитку.

Так, суд помилково застосував вимоги ст.150 ЖК України.

Відповідно до ст. 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Разом з тим, суд першої інстанції повинен був звернути увагу на ту обставину, що спірний об'єкт власності не є житловим будинком, а є гуртожитком, що зазначено у всіх відповідних документах та підтверджується сторонами по справі.

Правовий статус гуртожитку принципово інший ніж правовий статус гуртожитку й суд першої інстанції повинен був надати цій обставині належну правову оцінку.

Так, суд першої інстанції помилково застосував вимоги ст.. 157 ЖК України, згідно з якими, членів сім'ї власника квартири може бути виселено у випадках, передбачених ч.1 ст.116 ЖК України. Позивач, також обґрунтовує свій позов про виселення вимогами ст. 116 ЖК України.

Разом з тим, суд не звернув уваги на те, що ст. 157 ЖК України стосується членів сім»ї власника квартири, Суд першої інстанції не звернув уваги на помилку в суб'єкті та оберті при розгляді даної справи бо відповідачі не є членами сім»ї власника, а є особами, які проживають у гуртожитку та їх правовий статус визначається вимогами ст. 127-132 ЖК України.

Підстави про виселення осіб з гуртожитку містяться у ст. 132 ЖК України, крім того, вичерпний перелік підстав для виселення міститься у вимогах ст. 109 ЖК України, перелік-вичерпний та розширеному тлумаченню не підлягає.

Жодна з зазначених підстав для виселення відповідачів з гуртожитку не доведена позивачем, а колегія суддів не встановила таких підстав під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

Також відповідно до вимог ч.1 ст.116 ЖК України передбачено, що якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі, а заходи запобігання й громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без} надання іншого жилого приміщення.

Застосування судом першої інстанції, при розгляду зазначених позовних вимог, не є правомірним, так як суд не зазначив в чому полягає з боку відповідачів систематичне порушення правил соціалістичного співжиття, які саме дії відповідачів роблять неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі, а також не зазначено які саме заходи запобігання й громадського впливу виявились безрезультатними.

Відповідно до ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Таким чином, жодних підстав для задоволення позовних вимог позивачів про усунення перешкод у користуванні власністю та виселення відповідачів не встановлено.

\

Відповідно до абз. 2 п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі»від 18.12.2009 року № 14 «оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку про те, що Позивачем не надано належних та допустимих доказів в підтвердження своїх вимог.

З урахуванням наведеного, рішення суду першої інстанції необхідно скасувати, оскільки воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог;

Керуючись ст.ст. 309, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу Коржівської сільської ради Баришівського району Київської області задоволити.

Рішення Баришівського районного суду Київської області від 13 лютого 2012 року Заочне скасувати та ухвалити нове рішення.

В позові товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-фінансовий дім NAVIGATOR»до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7, третя особа Служба у справах дітей Баришівської районної державної адміністрації Київської області про усунення перешкод у користуванні власністю та виселення без надання іншого житлового приміщення -відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: