Рішення № 27031774, 22.10.2012, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"22" жовтня 2012 р.Справа № 5017/2643/2012

Господарський суд Одеської області

У складі судді -Желєзної С.П.

Секретаря судових засідань -Воробйова А.В.

За участю представників сторін:

Від позивача: Мандригеля Р.С. за довіреністю від 26.12.2011р. № 115/10

Від відповідача: Ельчібекян І.М. за довіреністю від 26.03.2012р. за № 21/17-273

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом дочірньої компанії „Газ України" Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України" до публічного акціонерного товариства „Одесагаз" про стягнення 111 029 341,03 грн., а також за зустрічним позовом публічного акціонерного товариства „Одесагаз" до дочірньої компанії „Газ України" Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України" про визнання договору недійсним -

ВСТАНОВИВ:

Дочірня компанія „Газ України" Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України" (далі по тексту -ДК „Газ України) звернулась до господарського суду Одеської області з позовом до публічного акціонерного товариства „Одесагаз" (далі по тексту -ПАТ „Одесагаз") про стягнення заборгованості в загальному розмірі 111 029 341,03 грн., яка складається з суми основного боргу в розмірі 95 738 031,31 грн., пені в сумі 7 249 283,73 грн., збитків від інфляції в сумі 3 731 380,04 грн. та трьох відсотків річних в сумі 4 310 645,95 грн. Позовні вимоги обґрунтовані фактом неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за договором про закупівлю природного газу за державні кошти № 06/10-1992 від 20.12.2010р. (з урахуванням додаткових угод) щодо своєчасної та в повному обсязі оплати вартості поставленого позивачем природного газу.

Не погоджуючись з позовними вимогами, 21.09.2012р. ПАТ „Одесагаз" звернулось до суду із зустрічною позовною заявою до ДК „Газ України", у відповідності до якої просило суд визнати недійсним договір про закупівлю природного газу за державні кошти № 06/10-1992 від 20.12.2010р., укладений між сторонами по справі, з огляду на його невідповідність положенням чинного на час його укладення законодавства. Ухвалою суду від 24.09.2012р. зустрічну позовну заяву ПАТ „Одесагаз" було прийнято до розгляду та об'єднано позовні вимоги відповідача за зустрічним позовом із справою № 5017/2643/2012 в одне провадження.

Позивач повністю заперечує проти задоволення зустрічного позову, наголошуючи на його необґрунтованості та безпідставності.

Незважаючи на подання відповідачем зустрічного позову, останнім по тексту наданих пояснень було висловлено клопотання про зменшення неустойки до суми 100 000 грн. з огляду на її значний розмір, заявлений до стягнення. Також відповідач просив суд надати розстрочку виконання судового рішення по даній справі у випадку задоволення позову на 120 місяців із щомісячним погашенням заборгованості рівними частинами.

Крім того, в процесі розгляду даної справи ПАТ „Одесагаз" було заявлено клопотання про припинення провадження в частині стягнення на користь ДК „Газ України" суми заборгованості за поставлений природний газ в сумі 63 574 138,38 грн. В обґрунтування заявленого клопотання відповідач посилається на той факт, що вказана сума заборгованості за придбаний природний газ, яка обліковувалась відповідачем станом на 01.01.2010р., останнім була списана в порядку, передбаченому Законом України „Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" № 3319-VI від 12.05.2011р. (з наступними змінами та доповненнями) та Порядком списання заборгованості за природний газ та електричну енергію, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.08.2011р. за № 894, у зв'язку з чим, платежі, що здійснювались ПАТ „Одесагаз" в рахунок погашення заборгованості попередніх періодів та, відповідно, на погашення списаної суми заборгованості, мають бути зараховані в якості погашення заборгованості ПАТ „Одесагаз" за договором про закупівлю природного газу за державні кошти № 06/10-1992 від 20.12.2010р. (з урахуванням додаткових угод). Викладені обставини, за переконанням відповідача, свідчать про відсутність між сторонами по справі предмету спору щодо стягнення заборгованості за природний газ в сумі 63 574 138,38 грн. За результатами розгляду даного клопотання суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Згідно з п. 4.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011р. № 18 (з наступними змінами та доповненнями) Господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Як вбачається з матеріалів справи, обставини щодо одностороннього списання відповідачем заборгованості за природний газ в сумі 63 574 138,38 грн. перед ДК „Газ України" в порядку, передбаченому Законом України „Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" № 3319-VI від 12.05.2011р. (з наступними змінами та доповненнями) та Порядком списання заборгованості за природний газ та електричну енергію, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.08.2011р. за № 894, виникли до моменту звернення позивача до суду із даними позовними вимогами, а не під час судового розгляду даної справи. Тобто, в даному випадку, припинення провадження у справі в частині стягнення з ПАТ „Одесагаз" заборгованості за придбаний природний газ в сумі 63 574 138,38 грн. за відсутністю предмету спору на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України є неправомірним з огляду на існування між сторонами по справі спірних правовідносин у названій частини вимог на момент розгляду даної справи судом.

З огляду на викладені обставини, клопотання ПАТ „Одесагаз" про припинення провадження у справі в частині стягнення заборгованості за придбаний природний газ в сумі 63 574 138,38 грн. з передбачених п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України підстав задоволенню не підлягає як необґрунтоване.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення учасників судового процесу, суд встановив наступне.

20.12.2010р. між ДК „Газ України" (Постачальник) та відкритим акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації „Одесагаз" (Покупець), найменування якого було змінено на ПАТ „Одесагаз" на виконання вимог Закону України „Про акціонерні товариства", було укладено договір про закупівлю природного газу за державні кошти № 06/10-1992, у відповідності до п.п. 1.1 -1.3 якого Постачальник зобов'язується передати Покупцеві в 2011 році природний газ власного видобутку, надалі -газ, виключно для подальшої реалізації населенню, а Покупець зобов'язується приймати та оплачувати газ на умовах цього договору. Використання газу Покупцем для інших потреб не є предметом цього договору. Постачальник передає Покупцеві в 2011 році газ в обсязі до 790 486,560 тис. куб.м. (сімсот дев'яносто мільйонів чотириста вісімдесят шість тисяч п'ятсот шістдесят куб.м., із визначенням обсягу поставок газу протягом дванадцяти місяців року. За розрахункову одиницю переданого газу приймається один кубічний метр (куб. м.), приведений до стандартних умов (t-20 град. за Цельсієм, Р = 760 мм ртутного стовпчика). Обсяги закупівлі газу можуть бути зменшені залежно від реального фінансування видатків.

Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 договору про закупівлю природного газу за державні кошти № 06/10-1992 від 20.12.2010р. сторони погодили, що ціна за 1000 кубічних метрів газу на дату його укладення без врахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ у розмірі 4%, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу визначається у фіксованій грошовій сумі залежно від обсягу річного споживання населенням природного газу. Сторони домовились, що ціна на газ, яка вказана в цьому договорі, змінюється нормативними актами уповноважених державних органів. У разі зміни уповноваженим державним органом ціни на газ, сторонами в обов'язковому порядку застосовується нова ціна.

Положеннями п.п. 4.1, 4.3, 5.1, 5.2, 6.1 договору про закупівлю природного газу за державні кошти № 06/10-1992 від 20.12.2010р. передбачено, що оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 10 числа, наступного за місяцем поставки газу. В платіжних дорученнях Покупець повинен обов'язково вказувати номер договору, дату його підписання, призначення платежу. За наявності заборгованості у Покупця за даним договором Постачальник зараховує кошти, що надійшли від Покупця, як погашення заборгованості за газ, поставлений в минулі періоди по даному договору, незалежно від вказаного в платіжному дорученні призначення платежу. Покупець зобов'язаний підписувати акт приймання-передачі газу, поставленого Постачальником Покупцеві у відповідному місяці поставки. Поставка газу здійснюється протягом періоду з 01 січня 2011р. по 31 грудня 2011р. включно. Сторони погодили, що право власності на газ переходить від Постачальника до Покупця в пунктах приймання-передачі, визначених у договорі в залежності від походження природного газу.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно із додатком № 1 від 20.12.2010р. до договору про закупівлю природного газу за державні кошти № 06/10-1992 від 20.12.2010р. сторони по справі конкретизували правовідносини, що виникли із основного договору, зокрема визначили порядок та умови приймання-передачі і обліку газу.

Також, між сторонами по справі було укладено низку додаткових угод до договору про закупівлю природного газу за державні кошти № 06/10-1992 від 20.12.2010р. Так, у відповідності до додаткової угоди № 1 від 28.01.2011р. було погоджено зокрема викладення назви основного договору в наступній редакції: „Договір поставки природного газу". В подальшому, між сторонами по справі було укладено додаткову угоду № 2 на підставі якої було внесено зміни до п. 3.1 основного договору щодо визначення вартості 1000 кубічних метрів газу у фіксованій грошовій сумі залежно від обсягу річного споживання населенням природного газу. В подальшому, 12.04.2011р. між сторонами по справі було укладено додаткову угоду № 3 до договору поставки природного газу № 06/10-1992 від 20.12.2010р., на підставі якої основний договір було викладено в новій редакції.

За твердженнями позивача, протягом періоду з січня по вересень 2011р. включно на виконання умов договору поставки природного газу № 06/10-1992 від 20.12.2010р. (з наступними змінами та доповненнями) ДК „Газ України" було передано у власність ПАТ „Одесагаз" природний газ загальною вартістю 228 122 413,78 грн., а відповідачем вказаний газ було прийнято, на підтвердження чого було надано акти приймання природного газу за відповідні календарні місяці названого періоду, підписані представниками сторін та скріплені відповідними печатками.

В свою чергу. ДК „Газ України" наголошує, що відповідачем було порушено прийняті на себе зобов'язання за договором поставки природного газу № 06/10-1992 від 20.12.2010р. щодо своєчасної та в повному обсязі оплати вартості придбаного природного газу, в результаті чого за ПАТ „Одесагаз" утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 95 738 031,31 грн., з метою стягнення якої, а також відповідних штрафних та фінансових санкцій, ДК „Газ України" і звернулась до суду із даним позовом.

Однак, за переконанням ПАТ „Одесагаз" договір поставки природного газу № 06/10-1992 від 20.12.2010р. було укладено із порушенням вимог чинного законодавства, що має наслідком необхідність визнання його недійсним у судовому порядку. За таких обставин, приймаючи до уваги, що позовні вимоги ДК „Газ України" засновані саме на факті порушення відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за названою угодою, а також враховуючи твердження та доводи ПАТ „Одесагаз" щодо недійсності цього правочину, господарський суд при вирішенні даного спору вважає за необхідне, перш за все, надати правову оцінку вищезазначеній угоді на предмет відповідності її умов положенням чинного законодавства.

Проаналізувавши доводи, покладені відповідачем в обґрунтування позовних вимог за зустрічним позовом, суд зазначає, що підставою невідповідності умов оспорюваної угоди приписам чинного законодавства є відсутність у ДК „Газ України" ліцензії на право здійснення господарської діяльності з постачання природного газу за регульованим тарифом, отримання якої, за переконанням ПАТ „Одесагаз", є необхідним для виконання умов договору поставки природного газу № 06/10-1992 від 20.12.2010р. (з наступними змінами та доповненнями). Крім того, відповідач наголошував, що ДК „Газ України" не є особою, яка наділена повноваженнями на продаж природного газу -корисної копалини, що добувається із надр та, відповідно, є об'єктом права власності народу України, та не набувала права власності на природний газ, який реалізовувався відповідачу протягом строку дії оспорюваної угоди. З огляду на викладені обставини, ПАТ „Одесагаз" вважає, що договір поставки природного газу № 06/10-1992 від 20.12.2010р. (з наступними змінами та доповненнями) суперечить вимогам чинного законодавства та має бути визнаний судом недійсним.

Згідно зі ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Положеннями ч. 1 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Положеннями п. 1 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999р. № 02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" передбачено, що вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону: додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

З огляду на правову позицію ДК „Газ України" по даній справі, правове та фактичне обґрунтування позовних вимог за зустрічним позовом, господарський суд вважає за необхідне при вирішенні даного спору дослідити питання, чи є необхідним отримання ліцензії на постачання природного газу за регульованим тарифом для виникнення у позивача права здійснювати господарську діяльність із поставки природного газу на підставі спірного договору.

Так, у відповідності до ст.ст. 1, 2 Закону України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності" від 01.06.2000р. № 1775-ІІІ (з наступними змінами та доповненнями; далі по тексту -Закон України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності") господарською діяльністю є будь-яка діяльність, у тому числі підприємницька, юридичних осіб, а також фізичних осіб -підприємців, пов'язана з виробництвом (виготовленням) продукції, торгівлею, наданням послуг, виконанням робіт. Ліцензією є документ державного зразка, який засвідчує право ліцензіата на провадження зазначеного у ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку у разі його встановлення Кабінетом Міністрів України за умови виконання ліцензійних умов. Ліцензіатом є суб'єкт господарювання, який одержав ліцензію на провадження певного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню. Органом ліцензування є орган виконавчої влади, визначений Кабінетом Міністрів України, уповноважений законом державний колегіальний орган, спеціально уповноважений виконавчий орган рад для ліцензування певних видів господарської діяльності. Дія цього закону поширюється на всіх суб'єктів господарювання. Види діяльності, не передбачені у статті 9 цього Закону, не підлягають ліцензуванню.

Положеннями ч. 2 ст. 9 Закону України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності" передбачено, що відповідно до цього закону ліцензуванню підлягає господарська діяльність із постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим та нерегульованим тарифом.

В силу положень ст. 6 Закону України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності" орган ліцензування зокрема забезпечує виконання законодавства у сфері ліцензування, затверджує ліцензійні умови провадження певного виду господарської діяльності та порядок контролю за їх додержанням за погодженням із спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування, крім випадків, передбачених цих законом.

В свою чергу, у відповідності до Переліку органів ліцензування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.11.2000р. № 1698 (з наступними змінами та доповненнями), Національна комісія регулювання електроенергетики України була визначена органом ліцензування зокрема господарської діяльності із постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим та нерегульованим тарифом.

Згідно зі ст. 6 Закону України „Про засади функціонування ринку природного газу" від 8 липня 2010 року N 2467-VI (з наступними змінами та доповненнями; далі по тексту - Закон України „Про засади функціонування ринку природного газу") діяльність, пов'язана з транспортуванням та розподілом трубопроводами, постачанням за регульованим та нерегульованим тарифами, зберіганням природного газу в обсязі, що перевищує рівень, установлений ліцензійними умовами, продажем за закупівельними цінами суб'єктам господарювання, визначеним статтею 10 цього Закону, природного газу власного видобутку в обсязі, що перевищує рівень, установлений ліцензійними умовами, провадиться за умови отримання відповідної ліцензії. Ліцензія на провадження діяльності, пов'язаної з транспортуванням та розподілом трубопроводами, постачанням за регульованим та нерегульованим тарифами, зберіганням природного газу в обсязі, що перевищує рівень, установлений ліцензійними умовами, продажем за закупівельними цінами суб'єктам господарювання, визначеним статтею 10 цього Закону, природного газу власного видобутку в обсязі, що перевищує рівень, установлений ліцензійними умовами, видається національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики. Ліцензія видається окремо на кожний вид діяльності в порядку, визначеному національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики.

У відповідності до приписів ст. 8 України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності" ліцензійні умови є нормативно -правовим актом, положення якого встановлюють кваліфікаційні, організаційні, технологічні та інші вимоги для провадження певного виду господарської діяльності. Суб'єкт господарювання зобов'язаний провадити певний вид господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, відповідно до встановлених для цього виду діяльності ліцензійних умов.

Проаналізувавши наведені положення закону суд зазначає, що господарська діяльність із постачання природного газу в будь-якому разі може здійснюватись суб'єктами господарювання виключно після отримання ними відповідної ліцензії. В свою чергу, при здійсненні даного виду господарської діяльності обов'язковим є дотримання ліцензійних умов -нормативно-правового акту, яким встановлюються кваліфікаційні, організаційні, технологічні та інші вимоги для здійснення даного виду господарської діяльності.

Якщо звернутись до нормативно-правових актів Національної комісії регулювання електроенергетики України, даним органом ліцензування розрізняються два напрямку господарської діяльності із постачання природного газу: за регульованим та нерегульованим тарифом.

Так, згідно із п.п. 1.2, 1.3 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за нерегульованим тарифом, затверджених постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 13.01.2010р. № 10 (з наступними змінами та доповненнями; далі по тексту -ліцензійні умови з постачання природного газу за нерегульованим тарифом), дія цих ліцензійних умов поширюється на суб'єктів господарювання, які отримали ліцензію на провадження господарської діяльності з постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ (далі -газ) за нерегульованим тарифом. У цих ліцензійних умовах терміни вживаються в таких значеннях: постачання газу за нерегульованим тарифом -вид господарської діяльності з постачання газу безпосередньо споживачам, що провадиться ліцензіатом відповідно до ліцензійних умов за вільними цінами та в умовах конкуренції; договір на постачання газу -письмова домовленість двох сторін (ліцензіата та споживача), згідно з якою ліцензіат зобов'язується забезпечити споживача газом, а споживач зобов'язується сплатити за нього плату, встановлену відповідно до законодавства України; споживач газу -юридична особа або фізична особа-підприємець, яка отримує газ відповідно до договору про постачання газу та використовує його на власне споживання як паливо, сировину та/або виробничо -технологічні потреби.

В свою чергу, у відповідності до п.п. 1.2, 1.3 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом, затверджених постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 13.01.2010р. № 11 (з наступними змінами та доповненнями; далі по тексту -ліцензійні умови з постачання природного газу за регульованим тарифом), дія цих ліцензійних умов поширюється на суб'єктів господарювання, які отримали ліцензію на провадження господарської діяльності з постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ (далі -газ) за регульованим тарифом. У цих ліцензійних умовах терміни вживаються в таких значеннях: постачання газу за регульованим тарифом -вид господарської діяльності з постачання газу безпосередньо споживачам, що провадиться ліцензіатом відповідно до ліцензійних умов, за встановленими правилами ціноутворення; договір на постачання газу -письмова домовленість двох сторін (ліцензіата та споживача), згідно з якою ліцензіат зобов'язується забезпечити споживача газом, а споживач зобов'язується сплатити за нього плату, встановлену відповідно до законодавства України; споживач газу -юридична особа, фізична особа -підприємець або фізична особа (населення), яка отримує газ відповідно до договору про постачання газу та використовує його на власне споживання як паливо, сировину.

При цьому, згідно з ст.ст. 190, 191 ГК України вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні регульовані ціни. Вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб'єкта господарювання. Державні регульовані ціни запроваджуються Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень у встановленому законодавством порядку.

В силу положень ст.ст. 6, 7 Закону України „Про ціни і ціноутворення" від 03 грудня 1990 року507-XII (в редакції Закону України від 09.07.2010р., який був чинним на час укладення оспорюваного договору) в народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи. Вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів.

У відповідності до ст.ст. 8, 9 названого Закону, державне регулювання цін і тарифів здійснюється шляхом встановлення: державних фіксованих цін (тарифів); граничних рівнів цін (тарифів) або граничних відхилень від державних фіксованих цін і тарифів. Державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються на ресурси, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, на товари і послуги, що мають вирішальне соціальне значення, а також на продукцію, товари і послуги, виробництво яких зосереджено на підприємствах, що займають монопольне (домінуюче) становище на ринку. Державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються державними органами України.

З огляду на наведені положення законодавства, суд зазначає, що напрямки господарської діяльності із постачання природного газу вирізняються, перша за все, виходячи з порядку визначення цін на природний газ. Проте, якщо проаналізувати зміст наведених вище положень відповідних ліцензійних умов провадження господарської діяльності з постачання газу за регульованим та нерегульованим тарифом, суд зазначає наступне. Так, вирішальним критерієм, за яким здійснюється розподіл господарської діяльності із постачання природного газу за регульованим та нерегульованим тарифом, є суб'єктний склад споживачів, визначений ліцензійними умовами: продаж природного газу юридичним та фізичним особам, які є кінцевими споживачами природного газу та споживають його у власних побутових цілях (населення), може здійснюватись виключно за регульованим тарифом; у випадку, якщо юридична особа або фізична особа -підприємець має намір використовувати природний газ у власній господарській діяльності, вона здійснює придбання природного газу за нерегульованим тарифом.

Якщо проаналізувати зміст умов оспорюваної угоди, суд зазначає, що, незважаючи на визначення мети продажу природного газу -задоволення потреб населення, позивачем здійснювався продаж цього товару саме на користь юридичної особи ПАТ „Одесагаз" не з метою забезпечення особистих споживчих потреб останнього. Наведене дозволяє зробити висновок, що відповідач не є кінцевим споживачем придбаного на підставі договору поставки № 06/10-1992 від 20.12.2010р. газу, що, в свою чергу, свідчить про поставку газу за даним договором за нерегульованим тарифом відповідно до вимог ліцензійних умов провадження господарської діяльності з постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за нерегульованим тарифом, затверджених постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 13.01.2010р. № 10. Подальша реалізація газу ПАТ „Одесагаз" населенню, відповідно до отриманої відповідачем ліцензії на постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом серії АВ № 597357, виданої 04.11.2011р. Національною комісією регулювання електроенергетики України, не перебуває у прямої залежності від необхідності придбання цього газу саме за регульованим тарифом.

Як вбачається з матеріалів справи, 17.05.2007р. Національною комісією регулювання електроенергетики було видано ДК „Газ України" ліцензію на постачання природного газу за нерегульованим тарифом серії АВ № 331913 із строком дії до 17.05.2012р., тобто позивач вправі здійснювати господарську діяльність із постачання природного газу, в тому числі і на тих умовах, що були передбачені положеннями оспорюваного договору. Більш того, суд зазначає, що Національною комісією регулювання електроенергетики при затвердженні ліцензійних умов на здійснення господарської діяльності з постачання природного газу була встановлена заборона одночасного здійснення одним і тим самим суб'єктом господарювання постачання природного газу за регульованим та нерегульованим тарифом на одній і тій самій території.

Наведений висновок суду цілком спростовує посилання відповідача на необхідність отримання ДК „Газ України" ліцензії на право здійснення господарської діяльності із постачання природного газу за регульованим тарифом з метою здійснення поставки природного газу на умовах, передбачених оспорюваним договором. Таким чином, договір поставки природного газу № 06/10-1992 від 20.12.2010р. (з наступними змінами та доповненнями) не підлягає визнанню недійсним з наведених підстав.

Що стосується посилань ПАТ „Одесагаз" на відсутність у позивача права на продаж природного газу за оспорюваним правочином, суд зазначає наступне. Згідно зі ст. 1 Закону України „Про засади функціонування ринку природного газу" власником природного газу є особа незалежно від форми власності і сфери управління, якій належить природний газ на праві власності, у тому числі на праві, що виникає на підставі договорів про спільну діяльність.

Відповідно до положень п. 2 постанови Кабінету Міністрів України „Про забезпечення споживачів природним газом" від 27.12.2001р. № 1729 (з наступними змінами та доповненнями; в редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору) було встановлено, що потреба населення та релігійних організацій в природному газі задовольняється з ресурсу природного газу, який формується за рахунок продажу підприємствами, частка держави у статутному фонді яких перевищує 50 відсотків, господарськими товариствами, більш як 50 відсотків акцій (часток, паїв) яких перебуває у статутних фондах інших господарських товариств, контрольним пакетом акцій яких володіє держава, а також дочірніми підприємствами, представництвами та філіями таких підприємств і товариств, учасниками договорів про спільну діяльність, укладених за участю зазначених підприємств і товариств, та/або уповноваженими такими договорами особами Національній акціонерній компанії "Нафтогаз України" всього обсягу природного газу (в тому числі нафтового (попутного) газу) власного видобутку, який здійснюється на підставі спеціальних дозволів на користування надрами (за винятком обсягів газу, що використовується видобувними підприємствами відповідно до напрямів, визначених прогнозним річним балансом находження та розподілу природного газу по Україні, що затверджений Кабінетом Міністрів України), а у разі нестачі - за рахунок інших ресурсів Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України". Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" є уповноваженим суб'єктом з формування і розпорядження ресурсами природного газу, що використовується для задоволення потреб населення та релігійних організацій.

Так, з метою забезпечення потреби населення у природному газі, між Національною акціонерною компанією „Нафтогаз України" (Постачальник) та ДК „Газ України" (Покупець) було укладено договір про закупівлю природного газу за державні кошти № 06/11-181 від 28.01.2011р., у відповідності до умов якого Постачальник зобов'язався передати Покупцеві у 2011 році природний газ: власного видобутку -для потреб населення та для установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів (в межах обсягів природного газу, що використовується як пальне для забезпечення горіння вічного вогню); імпортований -для релігійний організацій (крім обсягів, що використовуються для виробничо-комерційної діяльності). Покупець, в свою чергу, зобов'язується приймати та оплачувати газ на умовах цього договору. Постачальник передає Покупцеві у 2011 році газ в обсязі 16 796 млн. куб.м. Строк поставки газу -з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2011 року включно.

У відповідності до ст.ст. 316, 328 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Так, на підставі договору про закупівлю природного газу за державні кошти № 06/11-181 від 28.01.2011р. ДК „Газ України", як це погоджено сторонами, протягом періоду з 01 січня по 31 грудня 2011 року набувало право власності на природний газ, який реалізовувався Національною акціонерною компанією „Нафгаз України" з метою забезпечення потреб населення у природному газі. Обсяг придбаного позивачем за даною угодою природного газу значно перевищує обсяги поставки газу, обов'язок здійснення яких, з метою забезпечення потреб населення, виник у ДК „Газ України" перед ПАТ „Одесагаз" на підставі спірного договору.

З огляду на викладене, проаналізувавши наявні у матеріалах справи докази суд дійшов висновку, що ДК „Газ України" у визначеному законом порядку набуло право власності на природний газ, поставка якого є предметом договору поставки природного газу № 06/10-1992 від 20.12.2010р. (з наступними змінами та доповненнями), що повністю спростовує протилежні твердження ПАТ „Одесагаз".

За таких обставин, проаналізувавши договір поставки природного газу № 06/10-1992 від 20.12.2010р., господарський суд дійшов висновку про його відповідність положенням чинного законодавства, у зв'язку з чим підстави для його визнання недійсним відсутні. Твердження ПАТ „Одесагаз" про зворотне, покладені в обґрунтування зустрічного позову, в процесі розгляду даної справи не знайшли свого підтвердження.

Підсумовуючи вищевикладені обставини, господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним договору поставки природного газу № 06/10-1992 від 20.12.2010р., укладеного між сторонами по справі, у зв'язку з чим, позовні вимоги ПАТ „Одесагаз" за зустрічним позовом задоволенню не підлягають.

Звертаючись до позовних вимог ДК „Газ України" за первісним позовом, суд виходить з наступного. Так, в процесі розгляду даної справи була встановлена відповідність договору поставки природного газу № 06/10-1992 від 20.12.2010р. положенням чинного законодавства, у зв'язку з чим, суд дійшов висновку, що між сторонами по справі виникли правовідносини з поставки природного газу, врегульовані умовами даної угоди, у відповідності до якої позивач прийняв на себе зобов'язання передати у власність ПАТ „Одесагаз" природний газ, а останнє, в свою чергу, зобов'язалось прийняти та оплатити його вартість.

Відповідно до ст. 12 Закону України „Про засади функціонування ринку природного газу" постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ, якісні характеристики якого визначено стандартами, в обсязі та порядку, передбачених договором, а споживач зобов'язується сплачувати вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором.

Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як вбачається з матеріалів справи, протягом періоду з січня по вересень 2011р. включно позивачем було передано у власність ПАТ „Одесагаз" газ загальною вартістю 228 122 413,78 грн., а відповідачем вказаний газ було прийнято, що підтверджується актами приймання природного газу за відповідні календарні місяці названого періоду, підписаними представниками сторін та скріпленими відповідними печатками.

Як було зазначено вище по тексту рішення, за умовами укладеної між сторонами по справі угоди відповідач був зобов'язаний оплачувати вартість фактично придбаного природного газу до 10 числа, наступного за місяцем поставки.

Статтею 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів. Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Зобов'язання, в свою чергу, згідно вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

В силу положень ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтями 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як свідчать матеріали справи, відповідач здійснив лише часткову оплату вартості природного газу, придбаного на виконання умов договору поставки природного газу № 06/10-1992 від 20.12.2010р. (з наступними змінами та доповненнями), сплативши на користь ДК „Газ України" грошові кошти в загальній сумі 132 384 382,47 грн. В результаті викладеного позивач наголошує, що загальна сума заборгованості відповідача з оплати вартості природного газу, придбаного на виконання умов названого договору, складає 95 738 034,31 грн. Звертаючись до правової позиції відповідача з приводу дійсного розміру заборгованості, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.ст. 1, 2 Закону України „Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" від 12 травня 2011 року N 3319-VI (з наступними змінами та доповненнями, який втратив свою чинність з 01.07.2012р.) дія цього Закону поширюється на підприємства незалежно від їхніх форм власності, що виробляють, транспортують і постачають теплову та електричну енергію, надають послуги з диспетчерського управління об'єднаною енергетичною системою України, суб'єктів господарювання, що здійснюють постачання природного газу та електричної енергії за регульованим тарифом, Національну акціонерну компанію "Нафтогаз України" та її дочірні підприємства ДК "Газ України", ДК "Укртрансгаз", ДК "Укргазвидобування", ДАТ "Чорноморнафтогаз" та ДП "Енергоринок". На умовах, визначених цим Законом, підлягають списанню заборгованість за природний газ (у тому числі реструктуризована) підприємств, що виробляють, транспортують та постачають теплову енергію, у тому числі ліквідованих підприємств, суб'єктів господарювання, що здійснюють постачання природного газу за регульованим тарифом, Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та її дочірніх підприємств ДК "Газ України", ДК "Укртрансгаз", ДК "Укргазвидобування", ДАТ "Чорноморнафтогаз", що обліковувалася станом на 1 січня 2010 року і не сплачена станом на дату набрання чинності цим Законом. Списання заборгованості відповідно до цього Закону здійснюється у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У відповідності до п.п. 4, 6, 8 Порядку списання заборгованості за природний газ та електричну енергію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 серпня 2011 р. N 894 (з наступними змінами та доповненнями) обсяг заборгованості (у тому числі реструктуризованої) за природний газ визначається з урахуванням вимог законодавства з питань інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, документів та розрахунків і списується зокрема учасниками процедури списання, що здійснюють постачання природного газу за регульованим тарифом або виробляють, транспортують і постачають теплову енергію, перед дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (далі - компанія "Газ України") - у сумах, що обліковуються в бухгалтерському обліку таких учасників. Для списання заборгованості кожен учасник процедури списання утворює комісію з питань списання заборгованості, до складу якої обов'язково входить керівник такого учасника як голова комісії та головний бухгалтер і яка визначає обсяг заборгованості, що підлягає списанню, у розрізі контрагентів. Списання заборгованості проводиться на підставі протоколів зазначеної комісії, затверджених її головою. Датою списання заборгованості є дата затвердження протоколу. Учасники процедури списання подають протягом 10 днів після затвердження зазначеного в пункті 6 цього Порядку протоколу, але не пізніше 31 грудня 2011 р. кредиторам інформацію про суми списаної заборгованості (основної суми заборгованості, пені, штрафних та фінансових санкцій) в розрізі договорів щодо постачання природного газу, а також видів заборгованості.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі наказу № 185 від 02.09.2011р. відповідачем було вирішено створити робочу комісію у складі п'яти осіб з метою реалізації положень Закону України „Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" та постанови Кабінету Міністрів України від 08.08.2011р. № 894 „Про затвердження Порядку списання заборгованості за природний газ та електричну енергію".

В подальшому, даною робочою комісією було вирішено списати у червні 2012р. заборгованість зі сплати обсягів природного газу, яка виникла внаслідок не включення до собівартості тарифу на транспортування газу розподільними газовими мережами вартості нормативно -технологічних втрат та витрат у повному обсязі, а саме: у 2007 році -в розмірі 9 179 986,57 грн.; у 2008 році -в розмірі 15 072 772,31 грн.; у 2009 році -в розмірі 38 568 350,50 грн.. Крім того, було вирішено списати у червні 2012р. заборгованість зі сплати обсягів природного газу, яка виникла внаслідок не включення до собівартості тарифу на транспортування газу розподільними газовими мережами вартості природного газу, який був використаний на технологічні потреби у 2008р.-2009р. на суму 753 029 грн. Результати засідання комісії відображені у протоколі № 2, який 15.06.2012р. було затверджено головою відповідної комісії. Таким чином, загальна сума заборгованості за природний газ, яка з 15.06.2012р. була списана ПАТ „Одесагаз" в порядку Закону України „Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію", складає 63 574 138,38 грн. Вказаний правочин з одностороннього списання суми боргу, вчинений протягом строку дії відповідного законодавчого акту, позивачем в судовому порядку оскаржено не було.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідачем було здійснено списання суми заборгованості за придбаний природний газ в сумі 63 574 138,38 грн. протягом строку дії Закону України „Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію", а також враховуючи невжиття з боку ДК „Газ України" заходів щодо оскарження цього правочину, що, в свою чергу, свідчить про згоду позивача із здійсненим списанням, суд оцінює факт списання заборгованості за придбаний природний газ в сумі 63 574 138,38 грн. правочином, який відбувся та є чинним.

Про результати списання даної суми боргу відповідач повідомив кредитора -ДК „Газ України", як того вимагали приписи п. 8 Порядку списання заборгованості за природний газ та електричну енергію, що підтверджується листом ПАТ „Одесагаз" від 15.06.2012р.. № 21/17-439 /т.1 а.с. 101/ та доказами його надсилання на адресу позивача /т.1 а.с. 102/.

При цьому, як свідчать надана позивачем виписка платежів ПАТ „Одесагаз" в рахунок погашення заборгованості за договором поставки природного газу № 06/10-1992 від 20.12.2010р. /т.1, а.с. 19 -26/, протягом 2011 року відповідачем вносились платежі з погашення заборгованості за придбаний природний газ за попередні періоди поставки, що передували 2011 року. В свою чергу, у зв'язку із списанням заборгованості за придбаний природний газ в загальній сумі 63 574 138,38 грн., листом від 25.06.2012р. за № 21/17-496 ПАТ „Одесагаз" повідомило ДК „Газ України" про необхідність проведення заліку раніше здійснених платежів, які вносились відповідачем в рахунок погашення заборгованості за природний газ, що в подальшому була списана, в рахунок погашення зокрема суми боргу за договором поставки природного газу № 06/10-1992 від 20.12.2010р. Надсилання даного листа на адресу позивача підтверджується накладною кур'єрської служби доставки /т.1, а.с. 107/. Будь-яких заперечень щодо можливості такого зарахування за наслідком розгляду даної пропозиції відповідача з боку ДК „Газ України" висловлено не було.

Статтею 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Відповідно до ст. 601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Так, суд зазначає, що з огляду на списання заборгованості за придбаний природний газ в загальній сумі 63 574 138,38 грн., у ПАТ „Одесагаз" виникло право вимагати зарахування вказаних грошових коштів в якості погашення власної заборгованості за природний газ, що виникла з умов договору поставки природного газу № 06/10-1992 від 20.12.2010р.. Оскільки в порядку ст. 601 ЦК України зарахування зустрічних вимог допускається за заявою однієї сторони, та за відсутності обґрунтованих заперечень ДК „Газ України" з цього приводу, господарський суд дійшов висновку, що суму заборгованості відповідача за придбаний на виконання договору поставки природного газу № 06/10-1992 від 20.12.2010р. природний газ в загальній сумі 95 738 031,31 грн. слід зменшити шляхом зарахування на суму списаної ПАТ „Одесагаз" заборгованості в розмірі 63 574 138,38 грн.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що сума заборгованості відповідача перед ДК „Газ України" за договором поставки природного газу № 06/10-1992 від 20.12.2010р. на момент звернення останнього до суду із даними позовними вимогами складає 32 163 892,93 грн., у зв'язку з чим, позовні вимоги ДК „Газ України" у даній частині підлягають частковому задоволенню.

Згідно ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В порядку ст. 625 ЦК України позивачем станом на 03.09.2012р. було нараховано три відсотки річних в розмірі 4 310 645,95 грн. на суму простроченого грошового зобов'язання. Проаналізувавши позовні вимоги у названій частині, за наслідком здійсненого перерахунку трьох відсотків річних, право на нарахування яких виникло у ДК „Газ України" станом на 03.09.2012р., суд дійшов висновку про хибність здійсненого позивачем розрахунку даного платежу, оскільки останнім не було враховано факт списання відповідачем 63 574 138,38 грн., яке мало місце 15.06.2012р.

З метою усунення вказаної помилки судом було здійснено власний розрахунок трьох відсотків річних, які підлягають нарахуванню ПАТ „Одесагаз" до сплати у спірних правовідносинах, за наслідком здійснення якого суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог в частині стягнення трьох відсотків річних на суму 1 938 473,77 грн.

Крім того, в порядку ст. 625 ЦК України позивачем було нараховано відповідачу до сплати збитки від інфляції в сумі 3 731 380,04 грн. внаслідок неналежного виконання ПАТ „Одесагаз" прийнятих на себе грошових зобов'язань. Проаналізувавши здійснений позивачем розрахунок збитків від інфляції, викладений по тексту позовної заяви /т.1, а.с. 3-4/, суд дійшов висновку про його обґрунтованість та правомірність, у зв'язку з чим позовні вимоги ДК „Газ України" в частині стягнення з відповідача збитків від інфляції в сумі 3 731 380,04 грн. підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 549, п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки -грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у рази порушення ним зобов'язання. Так, згідно ч.ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. При цьому, відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996р. №543/96-ВР (із змінами та доповненнями) платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 вказаного Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При здійсненні нарахування пені слід мати на увазі приписи ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, згідно з якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Положеннями п. 7.2 договору поставки природного газу № 06/10-1992 від 20.12.2010р. передбачено, що у разі невиконання Покупцем умов п. 6.1 цього договору Покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла за період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. Неустойка нараховується Продавцем протягом шести місяців, що передують моменту звернення з вимогою, претензією, позовом.

З посиланням на п. 7.2 договору поставки природного газу № 06/10-1992 від 20.12.2010р., позивачем було додатково нараховано відповідачу до сплати пеню в сумі 7 249 283,73 грн. за прострочення виконання прийнятих на себе грошових зобов'язань. Розглянувши позовні вимоги в частині стягнення з ПАТ „Одесагаз" даного виду неустойки, проаналізувавши здійснений позивачем розрахунок, викладений по тексту позовної заяви /т.1, а.с. 3, 4/, господарський суд дійшов висновку про допущення позивачем помилки при його здійсненні, аналогічній за змістом тій, що була допущена при нарахуванні трьох відсотків річних. З огляду на викладене, за наслідком здійсненого перерахунку суд дійшов висновку про правомірність нарахування ПАТ „Одесагаз" до сплати пені в сумі 5 160 041,31грн.

Однак зважаючи на доводи ПАТ „Одесагаз" щодо необхідності зменшення розміру заявленої позивачем до стягнення неустойки до суми 100 000 грн., суд вважає за необхідне при вирішенні даного спору застосувати наступні положення чинного законодавства.

Частиною 3 ст. 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ч.1 ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно з положеннями п. 3 ч.1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

При розгляді даного питання суд вважає за доцільне звернутися також до приписів п. 2.4 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 29.04.94р. N 02-5/293 „Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань", якими встановлено, що вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 Арбітражного процесуального кодексу України), суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи надане законом право суду на зменшення розміру штрафних санкцій, заявлених до стягнення, а також приймаючи до уваги неподання позивачем будь-яких доказів понесення ним збитків внаслідок допущеного відповідачем порушення грошових зобов'язань у спірних правовідносинах, значний розмір заявленої ДК „Газ України" до стягнення пені, правовий статус відповідача як постачальника природного газу за регульованим тарифом, суспільну необхідність його господарської діяльності та відіграння нею особливої соціальної ролі, суд, керуючись приписами ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч.1 ст. 233 Господарського кодексу України, п. 3 ч.1 ст. 83 ГПК України, вважає за правомірне зменшити нараховані позивачем штрафні санкції у вигляді пені до суми 700 000 грн.. Таким чином, суд зменшує суму пені, право на стягнення якої виникло у позивача, з 5 160 041,31 грн. до суми 700 000 грн.

Згідно вимог ст.ст. 32, 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. В свою чергу, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Враховуючи вищевикладене, факт існування заборгованості ПАТ „Одесагаз" перед ДК „Газ України" в загальній сумі 38 533 746,74 грн., яка складається з суми основного боргу в розмірі 32 163 892,93 грн., трьох відсотків річних в сумі 1 938 473,77 грн., збитків від інфляції в сумі 3 731 380,04 грн. та пені в сумі 700 000 грн., витікає з умов укладеної між сторонами по справі угоди, положень чинного законодавства та підтверджується матеріалами справи. Будь-яких доказів, спростовуючих даний висновок, відповідачем суду надано не було.

Відповідно до ч. 2 ст. 617 ЦК України особа, не звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання у разі відсутності у боржника необхідних коштів. Крім того, згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог ДК „Газ України" на суму 38 533 746,74 грн. Таким чином, з ПАТ „Одесагаз" слід стягнути на користь ДК „Газ України" суму основного боргу в розмірі 32 163 892,93 грн., три відсотки річних в сумі 1 938 473,77 грн., збитки від інфляції в сумі 3 731 380,04 грн. та пеню в сумі 700 000 грн. відповідно до ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 549, 551, 598, 601, 610 -612, 615, 617, 625, 629, 692, 712 ЦК України, ст.ст. 193, 232, 233 ГК України, ст.ст. 1, 2 Закону України „Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" від 12 травня 2011 року N 3319-VI (з наступними змінами та доповненнями), п.п. 4, 6, 8 Порядку списання заборгованості за природний газ та електричну енергію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 серпня 2011 р. N 894 (з наступними змінами та доповненнями), ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996р. №543/96-ВР (із змінами та доповненнями), ст. 83 ГПК України. В свою чергу, у задоволенні зустрічного позову слід відмовити виходячи з положень ст.ст. 190, 191, 207 ГК України, ст.ст. 203, 215, 316, 328 ЦК України, ст.ст. 1, 2, 6, 8, 9 Закону України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності" від 01.06.2000р. № 1775-ІІІ (з наступними змінами та доповненнями), Переліку органів ліцензування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.11.2000р. № 1698 (з наступними змінами та доповненнями), ст. 6 Закону України „Про засади функціонування ринку природного газу" від 8 липня 2010 року N 2467-VI (з наступними змінами та доповненнями), п.п. 1.2, 1.3 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за нерегульованим тарифом, затверджених постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 13.01.2010р. № 10 (з наступними змінами та доповненнями), п.п. 1.2, 1.3 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом, затверджених постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 13.01.2010р. № 11 (з наступними змінами та доповненнями), ст.ст. 6 - 9 Закону України „Про ціни і ціноутворення" від 03 грудня 1990 року507-XII (в редакції Закону України від 09.07.2010р., ст.ст. 6 - 9 Закону України „Про ціни і ціноутворення" від 03 грудня 1990 року507-XII (в редакції Закону України від 09.07.2010р.).

При цьому, розглянувши клопотання відповідача про надання йому розстрочки виконання даного судового рішення строком на 120 місяців, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

В обґрунтування підстав надання розстрочки виконання судового рішення відповідачем були покладені наступні обставини:

- правовий статус ПАТ „Одесагаз" як постачальника природного газу за регульованим тарифом, так, як наслідок, специфіка отримання доходів від здійснення такої діяльності, що залежить від обачності та добросовісності споживачів;

- неможливість виконання судового рішення по даній справі у випадку задоволення позову через значний розмір заборгованості відповідача перед позивачем;

- недопустимість порушення законодавчо визначеного алгоритму розподілу коштів, що надходять в якості плати за спожитий природний газ;

- можливість анулювання ліцензії ПАТ „Одесагаз" на здійснення поставки природного газу за регульованим тарифом у випадку порушення законодавчо визначеного алгоритму розподілу коштів, що надходять в якості плати за спожитий природний газ та, як наслідок, виникнення несприятливої ситуації із постачанням природного газу на території Одеської області.

Відповідно до ст. 121 ГПК України, при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Відповідно до Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 12.09.96 р. N 02-5/333 „Про деякі питання практики застосування статті 121 Господарського процесуального кодексу України" підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Проаналізувавши доводи відповідача, покладені в обґрунтування клопотання про надання розстрочки виконання судового рішення по даній справі, суд зазначає, що надання ПАТ „Одесагаз" розстрочки на запропонованих ним умовах може призвести та, з урахуванням значних інфляційних процесів в економіці, з великою вірогідністю призведе до порушення майнових прав ДК „Газ України" як кредитора у спірних правовідносинах, що є недопустимим. Більш того, надання розстрочки виконання судового рішення по даній справі строком на 10 років, за переконанням суду, фактично призведе до безпідставного звільнення ПАТ „Одесагаз" від виконання прийнятих на себе грошових зобов'язань. Крім того, суд зазначає, що відповідачем фактично не було надано суду жодного доказу на підтвердження власного скрутного фінансового стану, відсутності грошових коштів та майна, за рахунок продажу якого вбачається за можливе погашення спірної суми заборгованості перед позивачем.

За таких обставин, господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для надання відповідачу розстрочки виконання судового рішення по даній справі строком на 10 років, у зв'язку з чим, відповідне клопотання ПАТ „Одесагаз" задоволенню не підлягає.

Судові витрати зі сплати судового збору, понесені позивачем при зверненні до суду із первісним позовом, згідно зі ст.ст. 44, 49 ГПК України покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог. В свою чергу, витрати зі сплати судового збору, понесені при пред'явленні зустрічного позову, в повному обсязі покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з публічного акціонерного товариства „Одесагаз" /65003, м. Одеса, вул. Одарія, 1, код ЄДРПОУ 03351208, р/р 2603130103944 у ВАТ „Ощадбанк" Одеське облуправління, МФО 328845/ на користь дочірньої компанії „Газ України" Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України" /04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1, код ЄДРПОУ 31301827, р/р 26002007367001 в Київській ФПАТКБ „Південкомбанк" м. Київ, МФО 320876/ суму основного боргу в розмірі 32 163 892 грн. 93 коп. /тридцять два мільйони сто шістдесят три тисячі вісімсот дев'яносто дві грн. 93 коп./, три відсотки річних в сумі 1 938 473 грн. 77 коп. /один мільйон дев'ятсот тридцять вісім тисяч чотириста сімдесят три грн. 77 коп./, збитки від інфляції в сумі 3 731 380 грн. 04 коп. /три мільйони сімсот тридцять одна тисяча триста вісімдесят грн. 04 коп./, пеню в сумі 700 000 грн. 00 коп. /сімсот тисяч грн. 00 коп./, судовий збір в сумі 24 929 грн. 81 коп. /двадцять чотири тисячі дев'ятсот двадцять дев'ять грн. 81 коп./ Наказ видати.

3. В решті позову відмовити.

4. В задоволенні зустрічного позову відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 85 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст.ст. 91, 93 ГПК України сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення місцевим господарським судом. У разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Повний текст рішення складений 29.10.2012р.

Суддя Желєзна С.П.