Рішення № 27030842, 23.10.2012, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

23.10.12 р. Справа № 5006/12/150/2012

Суддя господарського суду Донецької області Тоцький С.В.

при секретарі судового засідання Міщенко Т.Г.

розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Павлоградспецмаш», м.Павлоград

до відповідача: Дочірнього підприємства «Дюфор», м. Донецьк

про стягнення 74702,36грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Перевозка О.І. - за довіреністю;

від відповідача: Петрикова Т.І. - за довіреністю;

СУТЬ СПОРУ:

Заявлено позов Товариством з обмеженою відповідальністю «Завод «Павлоградспецмаш», м.Павлоград до Дочірнього підприємства «Дюфор», м. Донецьк про стягнення заборгованості з орендних платежів в сумі 65282,98грн., неустойки в сумі 8444,10грн., 3% річних в сумі 185,40грн. та інфляційних витрат в сумі 789,88грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що відповідно до умов укладеного договору оренди №03/16-О від 01.12.2011р. відповідач взяв на себе зобов'язання своєчасно сплачувати орендну плату відповідно до умов договору, однак у встановлений строк його не виконав, у результаті чого за відповідачем утворилася заборгованість у розмірі 65282,98грн., що стало підставою для нарахування неустойки в сумі 8444,10грн., 3% річних в сумі 185,40грн. та інфляційних витрат в сумі 789,88грн.

Супровідним листом №540 від 01.10.2012р. позивач надав суду заяву про уточнення позовних вимог, у якій просить суд, у зв'язку із частковою оплатою заборгованості в сумі 14662,35грн. та частковим повернення майна із користування вартістю 282822,54грн., зменшити розмір боргу з орендної плати до 50620,63грн., інші позовні вимоги залишити без змін. Розглянувши дану заяву суд дійшов висновку, що вона відповідає приписам ст.22 ГПК України та приймається судом до розгляду, як заява про зменшення розміру позовних вимог. Відтак судом розглядаються позовні вимоги щодо стягнення боргу по сплаті орендних платежів в сумі 50620,63грн., неустойки в сумі 8444,10грн., 3% річних в сумі 789,88грн. та інфляційних витрат в сумі 185,40грн.

Відповідач у судовому засіданні проти позову заперечував, відзив на позовну заяву не надав, через канцелярію суду 18.09.2012р. відповідачем було надано акт на повернення частини орендованого майна вартістю 282822,54грн. та докази часткової сплати орендної плати в сумі 14622,35грн., крім того відповідачем було підтверджено, що в його користуванні залишилося орендоване майно на суму 344979,36грн.

За клопотанням сторін справа слухалась без фіксації судового процесу технічними засобами.

Відповідно до статей 9, 10 Конституції України, статті 9 Європейської хартії регіональних мов або мов меншин (ратифікована Законом України від 15 травня 2003р. N802), статті 3 Декларації прав національностей України ( від 1 листопада 1991р. N1771), статті 12 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", статті 14 Закону України «Про засади державної мовної політики» (від 03 липня 2012р. №5029-VІ) та клопотання представника позивача, справа розглядалась російською мовою.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд встановив :

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Завод «Павлоградспецмаш» (Орендодавець) та Дочірнім підприємством «Дюфор» (Орендар) 01 грудня 2011р. було укладено договір оренди №03/16-О, за умовами якого (п.1.1.) орендодавець зобов'язався передати, а Орендар прийняти в оренду (тимчасове і платне користування) елементи риштування, згідно до специфікації, що є невід'ємною частиною договору.

За приписами п.2.3. договору майно передається за актом прийому-передачі, у відповідності з додатком №1, що є невід'ємною частиною цього договору. Загальна вартість майна згідно п.2.6. договору складає 832914,12грн., в т.ч. ПДВ 20%.

Відповідно до п.3.1. договору оплата за тимчасове користування майном згідно Додатку №1 за 1 добу складає 0,0742% від загальної вартості переданого в оренду майна, що відповідно до п.3.2. договору складає 618,00грн.

Пунктом 3.3 договору встановлено, що термін оренди складає 31 добу від дати підписання акту прийому-передачі майна.

Згідно п.3.5. договору орендар проводить оплату за весь термін оренди майна протягом 3-х календарних днів з моменту укладання цього договору.

За погодженням сторін термін оренди може бути продовжений. За відсутності заперечень з боку Орендодавця договір продовжується на термін, вказаний орендарем. При продовженні терміну оренди орендна плата за кожен місяць оренди нараховується шляхом корегування суми орендної плати на індекс інфляції. (п.3.7-3.8. договору).

Пунктом 3.11 договору встановлено, що сторони щомісячно підписують акт виконаних робіт (надання послуг) в якому фіксується нарахована орендна плата. Не зважаючи на кінцеву дату строку оренди майна орендодавець за 5 днів до кінця місяця в якому орендувалося майно, а в разі якщо день припадає на вихідний день, то напередодні, складає акт виконаних робіт та надає його на підпис орендарю. Орендар зобов'язаний підписати наданий акт виконаних робіт та повернути орендодавцю в строк до останнього дня місяця в якому орендувалося майно, а в разі якщо цей день припадає на вихідний день, то напередодні.

В випадку не підписання орендарем наданого орендодавцем акту приймання-здачі виконаних послуг і не пред'явлення претензій до виконаних послуг по наданню в оренду майна, на протязі 3-х днів з моменту виконання, послуги по наданню майна в оренду вважаються виконаними (фактично наданими) в повному обсязі і належної якості (п. 3.12 договору).

За приписами п.5.1. договору орендар зобов'язався своєчасно на умовах п.3.5. договору перераховувати орендну плату орендодавцеві. За порушення орендарем термінів перерахування орендної плати орендар виплачує штраф у розмірі 10% від простроченого платежу(п.8.1. договору).

За приписами п.9.2. договору Орендодавець має право достроково розірвати договір в односторонньому порядку у випадку, зокрема, не внесення орендарем орендної плати впродовж 10 днів з моменту закінчення терміну платежу.

Договір підписано обома сторонами та скріплено печатками підприємств.

До укладеного договору між сторонами було підписано Додаток №1 - Специфікацію, в якій перелічено найменування, кількість та ціна переданих в оренду елементів риштування та зазначена загальна їх сума, яка складає 832914,12грн.

Також до укладеного договору між сторонами було складено та підписано акт передачу в оренду майна №ЛА315 від 01.12.2011р., відповідно до якого позивач передав, а відповідач прийняв в тимчасове платне користування елементів риштування всього у кількості 2390 одиниць на загальну суму 832914,15грн. Акт підписано обома сторонами та скріплено печатками підприємств.

01 січня 2012р. між сторонами була підписана Додаткова угода №1, відповідно до якої сторони продовжили строк дії договору на 31 добу з 01.01.2012р. до 31.01.2012р. Додаткова угода підписана обома сторонами та скріплена печатками підприємств.

В матеріалах справи маються також Додаткові угоди №2, №3, та №4 щодо продовження строку дії договору, які підписані лише з боку позивача.

Між сторонами були також складені та підписані акти виконаних робіт, а саме: акт виконаних робіт №9 від 31.12.2011р. на суму 19158,00грн, який підписаний тільки з боку позивача, акт №10 від 31.01.2012р. на суму 19158,00грн., №92 від 29.022012р. на суму 17922,00грн., акт №142 від 31.03.2012р. на суму 19158,00грн. та акт №194 від 30.04.2012р. на суму 18540,00грн. Всі акти, окрім №9, підписані з боку відповідача та скріплені печаткою підприємства. Претензій щодо наданих орендодавцем послуг відповідачем заявлено не було.

11 травня 2012р. позивачем на адресу відповідача було надіслано повідомлення №242 від 07.05.2012р. про відмову від договору оренди №03/16о від 01.12.2011р. Дане повідомлення було отримано відповідачем 16.05.2012р., що вбачається із повідомлення про вручення поштового відправлення.

04.05.2012р. між сторонами було підписано акт повернення з оренди майна №ЛВА136, відповідно до якого відповідач повернув позивачу 95 одиниць елементів облаштування на суму 66038,07грн. та 14.05.2012р. акт повернення з оренди майна №ЛВА142 відповідно до якого відповідач повернув позивачу 253 одиниці елементів облаштування на суму 139074,18грн.

За розрахунком позивача, у зв'язку із невиконанням відповідачем умов договору за останнім у період з лютого 2012р. по травень 2012р. утворилася заборгованість, яка на момент звернення до суду із позовом складає 50620,63грн. (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог).

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню частково з огляду на наступне.

Згідно вимог передбачених ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд, відповідно до приписів передбачених у частині 1 ст.12 ЦК України.

Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, згідно вимог передбачених ст.13 ЦК України.

Згідно з положеннями ст.14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способи судового захисту цивільних прав та інтересів встановлені статтею 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 ГК України, цими нормами встановлено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно приписів частини 2 статті 11 ЦК України та ст.174 ГК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до вимог ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 статті 67 Господарського кодексу України передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності, виконуються на підставі договорів.

Відповідно до вимог ст.509 Цивільного кодексу України та ст.173 Господарського кодексу України , зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною першою статті 193 Господарського Кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно вимог статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В силу вимог передбачених ч.1 ст.598 ЦК України зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом.

За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 статті 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до вимог статті 610 Цивільного кодексу України порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 Цивільного кодексу України).

Згідно статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно приписів ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнута згода.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з положеннями статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права (ч.1 ст.761 ЦК України).

Статтею 763 ЦК України передбачено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Як вбачається з матеріалів справи строк договору оренди №03/16-О від 01.12.2011р. згідно Додаткової угоди №1, було продовжено сторонами на 31 добу з 01.01.2012р. по 31.01.2012р. Однак позивач стверджує, що відповідач продовжував користуватися майном до травня 2012р. - до моменту надіслання позивачем повідомлення про відмову від договору. У зв'язку із продовженням користування орендарем майном та відсутності заперечень з боку орендодавця позивачем на адресу відповідача були надіслані додаткові угоди №2, №3, та №4 щодо продовження строку дії договору, які не були підписані з боку відповідача. Однак відповідно до ч. 4 ст.284 Господарського кодексу України та ст.764 Цивільного кодексу України якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором. Отже, враховуючи, що договір оренди розірвано не було, майно за актом приймання-передачі відповідачем було повернуто частково, вимоги позивача щодо розірвання договору до травня 2012р. заявлено не було, а отже на підставі вимог закону даний договір автоматично було продовжено. Крім того на підтвердження того, що позивачем надавалися послуги по наданню майна в оренду своєчасно та у належній якості в матеріалах справи маються акти виконаних робіт (надання послуг), які підписані з боку відповідача без заперечень.

За приписами ст.782 Цивільного кодексу України наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

На підставі вищезазначеної статті, у зв'язку із несплатою відповідачем орендних платежів, позивачем на його адресу було надіслано повідомлення №242 від 07.05.2012р. про відмову від договору оренди №03/16-О, яке було отримано відповідачем 16.05.2012р., відтак за висновком суду даний договір є розірваним з 16.05.2012р.

Отже, встановивши факт невиконання відповідачем зобов'язання по своєчасному і в повному обсязі по внесенню орендної плати, господарський суд дійшов ґрунтовного висновку про стягнення заборгованості по орендній платі.

Згідно ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст.33 ГПК України).

Відповідно до приписів ст.36 ГПК України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до вимог передбачених ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Як вбачається із матеріалів справи відповідач свої зобов'язання за Договором оренди №03/16-О від 01.12.2012р. належним чином не виконав, орендну плату за частину неповернутого з оренди майна сплатив не в повному обсязі, у зв'язку з чим за відповідачем утворилася заборгованість у розмірі 50620,63грн., що підтверджується матеріалами справи.

Будь-яких документів у підтвердження відсутності заборгованості відповідачем надано не було, таким чином вимоги позивача про стягнення заборгованості у розмірі 50620,63грн. є доведеними, обґрунтованими матеріалами справи, а також такими, що підлягають задоволенню.

Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 789,88грн. та інфляційних витрат в сумі 185,40грн. суд виходить з наступного.

Відповідно до вимог частини 2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок інфляційних витрат та 3% річних суд дійшов висновку, що він є арифметично невірним та за розрахунком суду складає: інфляційні витрати в сумі 76,70грн., 3% річних - 784,79грн.

Таким чином, вимоги позивача щодо застосування до відповідача відповідальності за порушення грошового зобов'язання у вигляді стягнення нарахованого індексу інфляції на суму боргу та 3% річних підлягають задоволенню частково, а саме інфляційні витрати в сумі 76,70грн., 3% річних в сумі 784,79грн.

Також позивач просить стягнути з відповідача та штраф в сумі 8444,10грн. на підставі умов пункту 8.1 договору.

Статтею 1 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань установленням окремого виду відповідальності.

Згідно приписів ч.2 ст.193 ГК України порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Аналогічне положення міститься у ст.611 ЦК України, відповідно до якої у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до вимог передбачених ст.ст.546, 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, в тому числі неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

За змістом ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі -сплата неустойки, що узгоджується із ч.1 ст.550 Цивільного кодексу України. Аналогічні положення закріплені і в ст.ст.216, 217 Господарського кодексу України. При цьому, несвоєчасне виконання грошових зобов'язань є належною підставою у розумінні ст.218 Господарського кодексу України для застосування заходів господарсько-правової відповідальності.

Частиною першою статті 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Таке право узгоджується із свободою договору, передбаченого статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Перевіривши розрахунок штрафу в сумі 8444,10грн. суд дійшов висновку, що він є арифметично вірним та таким, що підлягає задоволенню.

Правова позиція щодо стягнення додаткової відповідальності у вигляді стягнення з відповідача штрафу за неналежне виконання зобов'язань висловлена Верховним Судом України у постанові від 30 травня 2011 року у справі № 42/252.

У судовому засіданні 23.10.2012р. позивачем була надана заява про зупинення провадження по справі №5006/12/150/2012 до вирішення господарським судом Дніпропетровської області справи за позовом ДП «Дюфор» до ТОВ «Завод «Павлоградспецмаш» про визнання договору оренди №03/16-О від 01.12.2011р. недійсним.

Розглянувши дану заяву суд дійшов висновку, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне. За приписами ч.1 ст.79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом. Відповідачем в підтвердження заяви про зупинення провадження по справі надана копія позовної заяви про визнання договору недійсним та докази направлення її до господарського суду Дніпропетровської області. Однак доказів того, що даний позов прийнято судом до розгляду та порушено провадження по справі відповідачем до матеріалів справи не надано, а отже у суду відсутні підстави щодо зупинення провадження у справі.

Судові витрати покладаються на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України.

На підставі вимог передбачених ст.ст.1, 11-16, 202, 509, 525, 526, 530, 546, 549, 598, 599, 610-612, 625, 627, 629, 638, 759, 761-764, 782 Цивільного кодексу України, ст.ст. 20, 67, 173, 174, 193, 216-218, 284, 285 Господарського кодексу України та керуючись вимогами ст.ст.1, 2, 4-2, 4-3, 4-6, 12, 15, 20, 22, 28, 32-34, 36, 43, 49, 75, 79, 82-85 ГПК України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Павлоградспецмаш», м.Павлоград до Дочірнього підприємства «Дюфор», м. Донецьк про стягнення боргу по сплаті орендних платежів в сумі 50620,63грн., неустойки в сумі 8444,10грн., 3% річних в сумі 789,88грн. та інфляційних витрат в сумі 185,40грн., задовольнити частково.

Стягнути з Дочірнього підприємства «Дюфор» (83001, м. Донецьк, вул. Пушкіна, б. 2-а, р/р 26004011843401 в ПАТ «Альфа-Банк», МФО 300346, код ЄДРПОУ 35794891) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Павлоградспецмаш» (51412, Дніпропетровська область, м. Павлоград, вул. Терьошкіна, б. 9/3, р/р 2600030139992 в філії «Відділення ПАТ Промінвестбанк в м. Дніпропетровськ, МФО 305437, код ЄДРПОУ 20303352) борг по сплаті орендних платежів в сумі 50620,63грн., неустойку в сумі 8444,10грн., 3% річних в сумі 784,79грн., інфляційні витрати в сумі 76,70грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 1607,09грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано і може бути оскаржене через господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня прийняття рішення. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 25.10.2012р.

Суддя Тоцький С.В.