Рішення № 27030433, 24.10.2012, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

24.10.12 р. Справа № 5006/34/40/2012

Суддя господарського суду Донецької області Філімонова О.Ю. при секретарі судового засідання Кулік О.О., розглянувши матеріали

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРОФІС ЛІМІТЕД» м. Київ

до Державного підприємства «Донецька вугільна енергетична компанія» м. Донецьк

про стягнення інфляційних витрат у розмірі 149440,55 грн., 3% річних у розмірі 42429,48 грн.

Представники сторін:

від позивача: Гукасян А.Ю. - за довіреністю №б/н від 20.08.2012р.

від відповідача: Козаренко Н.Ю. - за довіреністю №1-4 від 05.01.2012р.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРОФІС ЛІМІТЕД» м. Київ звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Державного підприємства «Донецька вугільна енергетична компанія» м. Донецьк про стягнення інфляційних витрат у розмірі 149440,55 грн., 3% річних у розмірі 42429,48 грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на рішення господарського суду Донецької області у справах: № 26/21 від 25.06.2008р., № 22/262 від 19.10.2010р.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує ст.ст. 509, 526, 527, 530, 612, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 175, 218 Господарського кодексу України та ст.ст. 1, 2, 4, 12 , 13, 15, 54, 57 Господарського процесуального кодексу України.

Позивач в судовому засіданні наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Відповідач через канцелярію суду 17.09.2012р. надав відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги визнає частково, інфляційні витрати за період з вересня 2010р. по червень 2012р. у розмірі 72533,01 грн., 3% річні за період з 01.09.2010р. по 30.06.2012р. у розмірі 42429,48 грн. В судовому засіданні відповідач підтримав доводи, викладені у відзиві.

Вислухавши у судовому засіданні представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Донецької області у справі № 26/21 від 25.06.2008 р. позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРОФІС ЛІМІТЕД» м. Київ до Державного підприємства «Донецька вугільна енергетична компанія» м. Донецьк про стягнення заборгованості у розмірі 771 637,30 грн., інфляційних витрат у розмірі 72 533,92 грн., 3% річних у розмірі 8 562 грн. були задоволені в повному обсязі. Стягнуто з Державного підприємства «Донецька вугільна енергетична компанія» м. Донецьк на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРОФІС ЛІМІТЕД» м. Київ заборгованость у розмірі 771 637,30 грн., інфляційних витрат у розмірі 72 533,92 грн., 3% річних у розмірі 8 562 грн. за період з 28.08.2007р. по 10.01.2008р.

Рішенням господарського суду Донецької області у справі № 22/262 від 19.10.2010 р. позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРОФІС ЛІМІТЕД» м. Київ до Державного підприємства «Донецька вугільна енергетична компанія» м. Донецьк про стягнення 431 816,72 грн. з яких: 369614,25 грн. інфляційні витрати та 61202,47 грн. 3% річні - задоволені частково. Стягнуто з Державного підприємства «Донецька вугільна енергетична компанія» м. Донецьк на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРОФІС ЛІМІТЕД» м. Київ 3% річних у розмірі 61 077,35 грн. за період з 11.01.2008р. по 31.08.2010р., інфляційних витрат у розмірі 334 376,02 грн. за період з січня 2008р. по серпень 2010р.

14.08.2012р. позивач звернувся до відповідача з вимогою про сплату 3% річних за період з 01.09.2010р. по 30.06.2012р. у розмірі 42429,48 грн. та інфляційного збільшення суми боргу за період з вересня 2010р. по червень 2012р. у розмірі 149440,55 грн. (а.с.36-37), що підтверджується поштовою квитанцією №4506 від 14.08.2012р. (а.с.38).

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

З урахуванням вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до приписів ст.ст. 598-609 Цивільного кодексу України, рішення суду про стягнення грошової суми не є підставою для припинення зобов'язання.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

На підставі вищевикладеного, посилаючись на наявність у відповідача простроченого (невиконаного) грошового зобов'язання, позивач просить стягнути:

- 3% річних у розмірі 42429,48 грн. за період з 01.09.2010 р. по 30.06.2012 р.;

- інфляційне збільшення суми боргу, що підлягає додатковому стягненню у розмірі 149440,55 грн.

Під час розгляду даних вимог суд виходить з наступного.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вказана стаття визначає відповідальність за порушення грошового зобов'язання та її приписи підлягають застосуванню у випадку прострочення боржником виконання грошового зобов'язання. Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру. Відповідно такі додаткові зобов'язання є заходами відповідальності за порушення основного зобов'язання, у тому числі, коли має місце прострочення виконання основного зобов'язання.

Індекс інфляції за своїми ознаками є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних - є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань.

Тобто, всі вищевказані приписи застосовуються у разі наявності прострочення грошового зобов'язання боржника перед кредитором за невиконання (неналежне виконання) умов відповідного договору.

Наявність судового рішення про стягнення боргу та/або інших грошових сум за інші періоди невиконання боржником договірного зобов'язання, відкриття виконавчого провадження за цими рішеннями, вчиненням інших процесуальних дій по виконанню рішень суду, за відсутності реального виконання боржником свого зобов'язання (добровільного чи примусового), не свідчать про припинення договірних правовідносин сторін та/або припинення зобов'язань.

Таким чином, приписи вищевказаних норм права не заперечують можливість звернення кредитора з вимогою про стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, суми, на яку заборгованість за грошовими зобов'язаннями підвищена в порядку індексації, а також процентів річних від простроченої суми за виконання грошового зобов'язання, і зокрема за період, що утворився після прийняття судом відповідного рішення.

Тобто, приписами чинного законодавство не передбачено звільнення боржника (відповідача) від відповідальності за невиконання основного грошового зобов'язання або його виконання із порушенням встановлених Договором (угодою тощо) термінів та не позбавлено кредитора (позивача) права на отримання сум, передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України.

За наведених обставин, заявлені вимоги про стягнення 3% річних, інфляційних є обґрунтованими і правомірними.

Розрахунок 3% річних перевірено судом. Вказана сума нарахована позивачем арифметично вірно, у відповідності до приписів діючого законодавства та вимога в цій частині підлягає задоволенню у повному обсязі, а саме за період з 01.09.2010р. по 30.06.2012р. у розмірі 42429,48 грн.

При нарахуванні інфляційного збільшення суми боргу, що підлягає додатковому стягненню позивач дійшов помилкового висновку оскільки: рішенням господарського суду Донецької області у справі № 26/21 від 25.06.2008 р. стягнуто з Державного підприємства «Донецька вугільна енергетична компанія» м. Донецьк на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРОФІС ЛІМІТЕД» м. Київ інфляційні витрати у розмірі 72 533,92 грн. за період з 28.08.2007р. по 10.01.2008р.; рішенням господарського суду Донецької області у справі № 22/262 від 19.10.2010 р. стягнуто з Державного підприємства «Донецька вугільна енергетична компанія» м. Донецьк на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРОФІС ЛІМІТЕД» м.Київ інфляційні витрати у розмірі 334 376,02 грн. за період з 11.01.2008р. по 31.08.2010р.

Таким чином інфляційні витрати підлягають стягненню з відповідача за період з вересня 2010р. по червень 2012 року у розмірі 72533,91 грн.

Враховуючи наведене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати покладаються на відповідача відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 33, 34, 35, 43, 49, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального Кодексу України, господарський суд

В И Р I Ш И В :

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРОФІС ЛІМІТЕД» м. Київ до Державного підприємства «Донецька вугільна енергетична компанія» м. Донецьк про стягнення інфляційних витрат у розмірі 149440,55 грн., 3% річних у розмірі 42429,48 грн. задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Донецька вугільна енергетична компанія» ( 83001, м.Донецьк, вул.Артема, 63 ЄДРПОУ 33161769) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРОФІС ЛІМІТЕД» ( 04053 м. Київ, пров. Киянівський, 3-7 ЄДРПОУ 32962368) 3% річних у розмірі 42429,48грн., інфляційних витрат у розмірі 72533,91 грн., судовий збір у розмірі 2299,27 грн.

В решті позовних вимог в частині стягнення інфляційних витрат у розмірі 76 906,64 грн. відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня складення повного рішення та може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя Філімонова О.Ю.

Надруковано 4 примірника:

1-до справи

2-позивачу

1-відповідачу