Рішення № 27013527, 22.10.2012, Миронівський районний суд Київської області

22.10.2012 Справа № 1017/5586/12

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 1017/5586/12

Провадження № 2/1017/434/12

22 жовтня 2012 року м. Миронівка

Миронівський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Капшук Л.О.

при секретарі Хоменко Р.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «ВІК -Р.С.Ф.»про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди,

У С Т А Н О В И В :

позивач звернувся до суду із вказаними вимогами, посилаючись на те, що з 28 липня 2010 року по 20 січня 2012 року працював слюсарем - ремонтником ТОВ «ВІК -Р.С.Ф.». З 23 листопада 2011 року керівництво товариства прийняло рішення про допуск до роботи обмеженої кількості працівників, до вказаних працівників він не потрапив. До роботи з вказаної дати його не допускали, табелювання робочого часу не проводили. 20 січня 2012 року був звільнений з роботи за згодою сторін. При звільненні з роботи з ним не було проведено повного розрахунку, оскільки не нараховані та не виплачені кошти за час вимушеного прогулу, який мав місце з 23 листопада 2011 року по 20 січня 2012 року, не виплачена заборгованість по заробітній платі. Вказана заборгованість виплачувалась частинами та остаточно була йому виплачена 22 червня 2012 року. Невиплата заробітної плати негативно вплинула на його майновий стан, поставила у скрутне матеріальне становище, завдала моральної шкоди, яку він оцінив в сумі 2000 грн. Просив в судовому порядку стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу за 41 робочий день в розмірі 2387,84 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 31300,50 грн. та 2000 грн. моральної шкоди.

В судовому засіданні позивач заявлені вимоги підтримав, в поясненнях послався на обставини, викладені у поданій до суду заяві. Обґрунтовуючи заявлені вимоги, вказав, що отримував частково заробітну плату за грудень 2011 року та січень 2012 року, проте які це були нарахування йому не відомо, на роботу з 23 листопада 2011 року він не виходив. Моральну шкоду йому завдано як порушенням права, що призвело до вимушеного прогулу, так і несвоєчасною виплатою розрахункових коштів.

Представник відповідача в судове засідання повторно не з»явився, про день та час розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить поштове повідомлення про вручення поштового відправлення, причини неявки до суду не повідомив.

Зважаючи на ті обставини, що відповідач, будучи належним чином повідомленим про розгляд справи, не забезпечив явку в судове засідання представника товариства, доказів поважності причини неявки в судове засідання не надав, враховуючи правила ст.ст. 157, 169 ЦПК України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи та можливість вирішення справи у відсутності представника відповідача.

Суд, заслухавши позивача, дослідивши надані документи і матеріали, всебічно та повно з»ясувавши обставини справи, на яких грунтуються позовні вимоги, об»єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню частково.

В судовому засіданні встановлено, що позивача з 28 липня 2010 року було прийнято на роботу слюсарем 3 розряду товариства з обмеженою відповідальністю «ВІК -Р.С.Ф». 20 січня 2012 року його звільнено з роботи за згодою сторін за п. 1 ст. 36 КЗпП України. Вказані обставини підтверджуються трудовою книжкою позивача, виданою 10 березня 2004 року, довідкою відповідача № 243 від 10 липня 2012 року.

Відповідно до ч.1 ст. 116 КЗпП України при звільнення працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред»явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Частиною першою статті 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Встановлено, що на час звільнення позивача відповідач мав перед ним заборгованість по заробітній платі в розмірі 3694 грн. 44 коп.

Розрахунок при звільненні з позивачем у встановленому порядку не було проведено.

Розрахункові кошти позивачу ТОВ «ВІК - Р.С.Ф.»виплачувалися частково 24 квітня 2012 року і 12 червня 2012 року, в повному обсязі виплачені 22 червня 2012 року. Вказані обставини підтверджуються довідкою відповідача № 250 від 17 липня 2012 року.

Встановлено, що розрахункові кошти позивачу не виплачено при звільненні з вини відповідача. Факт відсутності вини у невиплаті розрахункових коштів відповідачем не доводився. Спір щодо розміру розрахункових коштів між сторонами при звільненні не виникав. Вказані обставини є підставою для виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку, строк якої тривав з дня звільнення з 20 січня 2012 року по 22 червня 2012 року.

Розрахунок середнього заробітку проводиться відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 08.02.1995 року № 100, виходячи з виплат за останні два календарних місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбулося звільнення, тобто з виплат за жовтень та листопад 2011 року. Середньомісячний заробіток позивача, виходячи з вказаних сум (за жовтень та листопад 2011 року). складає 4439 грн. 83 коп. Відповідно середньоденний заробіток за 15,5 дня (31 : 2) становить (3665,40 : 15,5) 286 грн. 44 коп. За 106 робочих дені, які мають бути оплачені за середнім заробітком з 20 січня 2012 року по 22 червня 2012 року, виплаті підлягає середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 30362 грн. 64 коп.

Позивачем надано розрахунок розміру середньомісячного заробітку за час затримки заробітної плати, за яким він становить 31300 грн. 50 коп. Вказаний розмір перевищує суму розрахунку відповідно до вищезазначеного Порядку, а тому вимога щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку не підлягає задоволенню в розмірі, розрахованому позивачем.

Вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Поняття «простій»законодавчо дано у ст. 34 КЗпП України і визначено як призупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами.

Відповідно до ст. 113 КЗпП України час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).

Вирішуючи спір про оплату простою, суд повинен з'ясовувати факт простою й наявність чи відсутність вини працівника в цьому.

В судовому засіданні позивач не довів факт простою, що мав місце з 23 листопада 2011 року. Доданий до матеріалів справи список працівників, які мають право знаходитись на території заводу, не підтверджує факту призупинення роботи в товаристві.

Крім того, простоєм можуть бути кваліфіковані лише ті випадки, коли працівник приходить на роботу, але не працює з причин відсутності матеріально-технічного забезпечення виробництва, незабезпечення технологічною документацією, несправності устаткування, простою з інших причин, не пов'язаних з виною працівника. Якщо працівник через простій самовільно не приходить на роботу чи іде з роботи, він не має права вимагати оплати відповідного часу простою з підстав, передбачених ст. 113 КЗпП України.

З наявної у матеріалах справи довідки відповідача № 247 від 17 липня 2012 року вбачається, що у грудні 2011 року та січні 2012 року табелювання робочого часу позивача не проводилося, отже позивач тривалий час на роботу не виходив, що підтверджується його власними поясненнями, в яких він зазначив, що на роботу з 23 листопада 2011 року і до дня звільнення не виходив, оскільки 23 листопада 2011 року охорона не пустила його до робочого місця, через відсутність роботи не був присутній на робочому місці протягом усього робочого часу.

За вищевказаних обставин права на оплату часу простою позивач не має.

У відповідності до статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Тобто, обов»язок по відшкодуванню моральної шкоди виникає тільки за умови, якщо вона стала наслідком порушення законних прав працівника.

Відповідач був зобов»язаний при звільненні позивача з роботи видати йому розрахункові кошти, а позивач мав законне право на їх отримання в день звільнення. Порушення вказаного права позивача та затримка виплати розрахункових коштів заподіює йому моральної шкоди. Після звільнення з роботи позивач не мав коштів на проживання та лікування, порушився звичний спосіб його життя, доводилось вишукувати кошти для утримання сім»ї, що вимагало додаткових зусиль для організації життя.

З урахуванням вказаних обставин та на підставі статті 237-1 КЗпП України відповідач повинен відшкодувати позивачу моральну шкоду, яку суд з урахуванням характеру правопорушення, глибини душевних страждань, а також вимог розумності та справедливості, визначає в розмірі 1000 грн.

На підставі ст. 88 ЦПК України з відповідача підлягають стягненню судові витрати у виді судового збору.

На підставі ст.ст. 113, 116, 117, 237-1 КЗпП України, ст.ст. 21, 31 Закону України «Про оплату праці», керуючись ст.ст. 10, 15, 60, 131, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

позов задоволити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «ВІК -Р.С.Ф.»(р/р 26006010043199 в ПРАТ «Укрексімбанк»міста Києва, МФО 322313, код ЄДРПОУ 36263844) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 30362 гривні 64 копійки та моральну шкоду в розмірі 1000 гривень, всього 31362 гривні 64 копійки (тридцять одну тисячу триста шістдесят дві гривні шістдесят чотири копійки).

Решту позовних вимог залишити без задоволення.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «ВІК -Р.С.Ф.» на користь держави судовий збір в розмірі 313 гривень 62 копійки.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Київської області через Миронівський районний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення, особами, які брали у часть у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення рішення - у десятиденний строк з дня отримання копії рішення.

Суддя підпис Л.О. Капшук

Згідно з оригіналом

Суддя