Постанова № 27011465, 22.10.2012, Житомирський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

справа № 0670/9000/11

категорія 8.2.6

22 жовтня 2012 р. м. Житомир

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Сичової О.П. ,

при секретарі - Шевчук Т.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Житомирі адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпродукт Логістикс"

до Державної податкової інспекції у м. Житомирі Житомирської області Державної податкової служби

за участю третьої особи: Приватного підприємства "СТК Молоко"

про скасування податкових повідомлень-рішень №0001212301, №0001222301, №0001202301 від 19.04.2011 р.,-

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрпродукт Логістикс" ( далі позивач) звернулося до суду з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у м. Житомирі Житомирської області Державної податкової служби ( далі відповідач) від 19.04.2011 року №0001212301, №0001222301, №0001202301.В обґрунтування позовних вимог зазначив , що оскаржувані податкові повідомлення-рішення складені на підставі акту перевірки, висновки якого є необґрунтованими та безпідставними так як формуючи податковий кредит та відносячи витрати до складу валових підприємство повною мірою дотримувалось вимог чинного на той час податкового та іншого законодавства.Зазначив , що отримав відповідно до договору поставки від ПП «СТК Молоко» у власність товар, який на підставі договору комісії експортував за кордон, про що свідчать вантажно-митні декларації. Звернув увагу суду , що відповідач вийшов за межі перевірки встановлюючи порушення законодавства в частині неподання податкової звітності. Підтвердив, що податкові декларації з податку на додану вартість за вересень, жовтень 2010 року були подані до ДПІ у м.Житомирі у встановленому законом порядку.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав зазначених в позовній заяві.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечив з підстав зазначених в письмових запереченнях на адміністративний позов та в акті перевірки.Позиція податкового органу полягає в тому, що за результатами податкових перевірок встановлено відсутність реальної можливості щодо поставки товарів, як від постачальників ПП «СТК Молоко» так і від ПП «СТК Молоко» його контрагентам, - отримувачам товарів.На підставі зазначеного податковий орган вважає , що договір поставки укладений між ПП «СТК Молоком» та ТОВ «Укрпродукт Логістикс» є нікчемним, а отже і не підлягають включенню до складу валових всі витрати по придбанню товару по нікчемному договору, так само як формування податкового кредиту по податковим накладним отриманим від ПП «СТК Молоко».

До участі в розгляді справи в якості третьої особи було залучено Приватне підприємство «СТК Молоко».

Представник третьої особи в засіданні суду позовні вимоги підтримав, надав пояснення щодо обставин справи.Зокрема пояснив, що ПП «СТК Молоко»не є виробничим підприємством, а отже висновки викладені відповідачем в акті перевірки щодо неможливості поставки продукції в зв'язку з відсутністю технологічних можливостей є безпідставними. Стверджує, що поставка товару мала реальний характер.Наводить рішення судових інстанцій, які набрали законної сили щодо оскарження Приватним підприємством «СТК Молоко» рішень та дій ДПІ у м.Житомирі в частині донарахування податкових зобов'язань в тому числі з підстав фіктивності укладених договорів.

У відповідності до п.2 ст.26 КАС України, в зв'язку зі зміною судді судовий розгляд адміністративної справи починався спочатку.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши докзи по справі, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрпродукт Логістикс" як платник податків перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у м.Житомирі.

З 22 березня 2011 року по 25 березня 2011 року посадовими особами Державної податкової інспекції у м.Житомирі було проведено позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпродукт Логістикс" з питань взаємовідносин із Приватним підприємством "СТК "Молоко" за період з 01.09.2010 року по 31.12.2010 року.

Перевіркою встановлено порушення Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрпродукт Логістикс" пп. 5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" внаслідок чого занижено податок на прибуток в сумі 342208,00 грн.; п.4.1, п.4.5, ст.4, пп.7.3.1 п.7.3, пп.7.4.1 п.7.4, п.7.5 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на суму 300796,00 грн.; пп.4.1.1 п.4.1 ст.4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" оскільки підприємством у встановлені законодавством терміни не подано до податкового органу декларації з податку на додангу вартість за вересень, жостень 2010 року.

За результатами перевірки було складено акт від 31.03.2011 року №1443/23-1/35021454/0100 на підставі якого Державною податковою інспекцією були винесені податкові повідомлення - рішення від 19 квітня 2011 року №0001212301 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 375995,00 грн., з яких: 300796,00 грн. - основний платіж, 75199,00 грн. - штрафні санкції; № 0001222301 про визначення суми штрафних санкції з податку на додану вартість у розмірі 340,00 грн.; №0001202301 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 427760,00 грн., з яких 342208,00 грн. - основний платіж, 85552,00 грн. - штрафні санкції.

Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.Статтею 626 Цивільного Кодексу (далі ЦК) визначено, що договір - це домовленість (погоджена дія) двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків Відповідно до частини 1 статті 203 ЦК за змістом правочин не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачена презумпція правомірності правочину, під якою розуміється те, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Презумпція правомірності правочину є важливою гарантією реалізації цивільних прав учасниками цивільних відносин, які, вчиняючи правочин, діють правомірно. При цьому, не вимагається прямої вказівки на правомірність тих чи інших дій в акті цивільного законодавства: достатньо, що закон не визначає ці дії як заборонені. Спростувати презумпцію правомірності правочину можливо лише у випадку, коли недійсність правочину передбачена прямою нормою закону, так само як застосувати наслідки такого правочину можливо лише за санкціями, встановленими законом.

На підтвердження взаємовідносин з контрагентом ПП «СТК «Молоко» позивачем надані до суду видаткові накладні, податкові накладні що знаходяться в матеріалах справи, які відповідають Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначений перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок (ст. 228 ЦК України): правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи,держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочин, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідач не зазначив у акті перевірки та не надав суду доказів, які б з огляду на приведені вище положення ЦК України та роз'яснення Пленуму Верховного Суду України свідчили про нікчемність правочину, укладеного позивачем з третьою особою. Також, укладений правочин не визнавався недійсними у судовому порядку.

Суд також звертає увагу, що можлива відсутність необхідних умов для ведення господарської діяльності у контрагента позивача не може бути підставою для висновку про нікчемність укладених із ними договорів на підставі ст.ст. 203, 215, 216 Цивільного кодексу України. Зазначені норми законодавства не пов'язують нікчемність правочину із відсутністю умов для здійснення господарської діяльності.

Слід зазначити, що Постановою Житомирського окружного адміністративного суду по справі №0670/3727/11 від 09.09.2011р., яка залишена в силі ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 24.11.2011р. за позовом ПП «СТК Молоко» до ДПІ у м.Житомирі про скасування податкових повідомлень-рішень,адміністративним судом досліджувалось питання щодо нікчемності угод укладених між ПП «СТК Молоко» та його контрагентами та зроблено висновок про безпідставність такої позиції податкового органу.

В спірному Договорі поставки немає жодної умови що товар (молочна продукція) має бути власного виробництва постачальника, а отже і висновок про те, що укладений правочин є нікчемним через відсутність у ПП «СТК Молоко» експлуатаційного дозволу, інших документів що підтверджують наявність дозволів на переробку молока, технологічних та виробничих потужностей для виробництва молочної продукції не обґрунтований.(стор.6-10 Акту перевірки).

Згідно пункту 5.1 статті 5 вказаного Закону валові витрати виробництва та обігу це сума будь-яких витрат, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності».

Згідно підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 цього ж Закону до складу валових витрат включають суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг).

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (п.2 ст.9 цього Закону).

Частиною 5 статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» передбачено, що підприємство самостійно визначає облікову політику; обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановленим цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних; розробляє систему і форму внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів.

Разом з тим, у листі Державної податкової адміністрації України від 08.04.2008р. №3146/6/15-016 зазначено, що частиною другою та третьою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» передбачається, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції чинній на час здійснення господарських операцій) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За змістом підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У пункті 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну територію України.

Згідно з пунктом 10.2 статті 10 цього ж Закону платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" пункту 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Податковий кредит у відповідності до п. 1.7 ст. 1 названого Закону та п.14.1.181 ст.14 Податкового кодексу України визначається як сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

У відповідності до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку із придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу).

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно з п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього Закону є дата здійснення першої з наступних подій:

а) дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг);

б) дата отримання податкової накладної.

У відповідності до пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна має містити: порядковий номер податкової накладної; дату її виписування, назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 названого Закону, п.201.6 Податкового Кодексу України)).

Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України).

У строки, передбачені законом для відповідного податкового періоду, платник податку подає органу державної податкової служби за місцем свого знаходження податкову декларацію незалежно від того, чи виникло у цьому періоді податкове зобов'язання чи ні (пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 вказаного Закону).

Законом України «Про податок на додану вартість» передбачено лише один випадок невключення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку - відсутність податкової накладної.

Позивачем надано достатній об'єм документів, на підставі яких можливо зробити висновок про зв'язок витрат по придбанню товару за вказаним договором із його господарською діяльністю та фактичне використання отриманого товару у його власній господарській діяльності.

Тим більше, що в акті позапланової виїзної перевірки від 31.03.2011р. відповідач сам наводить докази того, що в подальшому товар придбаний у ПП «СТК Молоко» було реалізовано через комісіонера на експорт. В матеріалах справи наявні надані податковим органом вантажно-митні декларації, що безумовно свідчить про товарність операцій.

Суд ставиться критично також і до доводів відповідача щодо правомірності зняття податкового кредиту з ТОВ «Укрпродукт Логістикс» через ніби-то неподання останнім податкової звітності з податку на додану вартість за вересень та жовтень 2010 року, оскільки позивачем надано достатні докази подання податкової звітності з ПДВ за вересень, жовтень 2010 року.

Крім того, постановою Житомирського окружного адміністративного суду по справі №0670/3832/11 від 07.07.2011р. було задоволено позовні вимоги ТОВ «Укрпродукт Логістикс» про визнання протиправними дій Державної податкової інспекції у м. Житомирі щодо невизнання як податкової звітності податкової декларації з податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпродукт Логістикс" за вересень 2010 року, поданої 20.10.2010 року, зобов'язано Державну податкову інспекцію у м. Житомирі визнати як податкову звітність податкову декларацію з податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю "УкрпродуктЛогістикс" за вересень 2010 року, подану 20.10.2010 року.

Вказане судове рішення набрало законної сили на підставі ухвали Житомирського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2012р., якою рішення першої інстанції залишено без змін.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 15.03.2011р. по справі № 2а-10206/10/0670 було задоволено позовні вимоги ТОВ «Укрпродукт Логістикс» та визнано протиправними дії Державної податкової інспекції у м. Житомирі щодо невизнання податкової декларації з податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпродукт Логістикс" за жовтень 2010 року, зобов'язано Державну податкову інспекцію у м. Житомирі визнати як податкову звітність податкову декларацію з податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпродукт Логістикс" за жовтень 2010року, подану 18.11.2010 року.

Вказане судове рішення набрало законної сили на підставі ухвали Житомирського адміністративного суду від 22.09.2011р., якою рішення першої інстанції залишене без змін.

У відповідності із ч.1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В судових засіданнях, відповідачем не доведено, що правочин, на виконання якого були виписані податкові та видаткові накладні, визнано недійсним або є нікчемним, не доведено, що податкові або видаткові накладні складені не належним чином, не доведено, що позивачем якимось чином порушено вимоги законодавства, що регулювало питання віднесення витрат до складу валових та формування податкового кредиту з податку на додану вартість, не доведено не подання податкової звітності ТОВ «Укрпродукт Логістикс» з ПДВ за вересень, жовтень 2010 року.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 158-163, 167, 254 КАС України, суд

постановив:

Визнати незаконними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 19.04.2011 р. №№ 0001212301; 0001222301; 0001202301 Державної податкової інспекції у м. Житомирі.

Постанова суду може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня проголошення.

Уразі застосування судом ч.3 ст. 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Головуючий суддя О.П. Сичова

Повний текст постанови виготовлено: 29 жовтня 2012 р.