Постанова № 26945339, 18.10.2012, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.10.2012 № 20/042-12

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Остапенка О.М.

суддів: Скрипка І.М.

Алданової С.О.

при секретарі судового засідання: Ликові В.В.,

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явилися;

від відповідача: Петруся А.В. - довіреність № 06/6 від 08.08.2012 року;

розглянувши апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю „Укрфід" на рішення господарського суду Київської області від 27.08.2012 року

у справі № 20/042-12 (суддя Бабкіна В.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Укрполіскорм",

до Товариства з обмеженою відповідальністю „Укрфід",

про стягнення 6 877,81 грн., -

ВСТАНОВИВ:

У липні 2012 року позивач звернувся до господарського суду Київської області з позовом про стягнення з відповідача на свою користь (з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог б/н від 30.07.2012 року) 5 732,88 грн. пені, 1 144,93 грн. 3% річних за прострочення виконання зобов'язання з оплати за поставлений товар згідно Договору поставки № 0027 від 19.04.2012 року.

Рішенням господарського суду Київської області від 27.08.2012 року (повний текст рішення підписано 03.09.2012 року) позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 1 124,38 грн. 3% річних. В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням місцевого господарського суду, ТОВ „Укрфід" звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Київської області від 27.08.2012 року та прийняти нове, яким припинити провадження у справі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2011 року вищезазначену апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено справу до розгляду у судовому засіданні за участю повноважних представників сторін.

Представник позивача в судове засідання, яке відбулося 18.10.2012 року не з'явився, про причини неявки суд не повідомив. Про час, дату та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Представник відповідача в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав, просив апеляційну скаргу ТОВ „Укрфід" задовольнити з підстав, викладених вище.

У судовому засіданні, яке відбулось 18.10.2012 року, було оголошено вступну та резолютивну частини постанови Київського апеляційного господарського суду у даній справі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства та заслухавши пояснення представника відповідача, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу ТОВ „Укрфід" слід задовольнити частково, апеляційну скаргу ПАТ по газопостачанню та газифікації „Київоблгаз" - задовольнити, а рішення господарського суду Київської області від 27.08.2012 року - змінити в частині стягнення 1 124,38 грн. 3% річних, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно із частиною 2 статті 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається із матеріалів справи та вірно встановлено місцевим господарським судом 19.04.2012 року між ТОВ „Укрполіскорм" (продавець) та ТОВ „Укрфід" (покупець) було укладено договір поставки № 0027 (договір), відповідно до п. 1.1 якого продавець зобов'язується поставити узгодженими партіями покупцеві продукцію: кормові добавки, амінокислоти, вітаміни, ензими, пігменти та інше (товар), зазначену у додатках: видаткових накладних та рахунках-фактурах на кожну партію товару, які є його невід'ємною частиною, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити кожну партію товару.

Згідно з п. 2.5 договору кількість та вартість товару в окремій партії зазначається у специфікаціях, видаткових накладних та рахунках-фактурах на кожну партію товару.

У відповідності з п. 3.6 договору в товарно-транспортних документах на кожну партію товару повинні бути вказані: номер договору, вантажовідправник, вантажоодержувач, кількість товару і його вартість.

Пунктом 3.9 договору передбачено, що розрахунки здійснюються на наступних умовах: 100% передоплата або відстрочка платежу терміном до 14 календарних днів (за письмовим узгодженням сторін). Дата поставки товару визначається датою підпису накладної на товар або за письмовим узгодженням сторін іншим чином.

Покупець за прострочення оплати вартості товару сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої на момент прострочки оплати, за кожен день прострочки від неоплаченої суми (п. 5.4 договору).

Відповідно до п. 6.5 договору цей договір діє з дати його підписання до 31.12.2012 року.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, позивачем було виставлено відповідачу рахунок-фактуру № СФ-0000053 від 18.04.2012 року на суму 180 000,00 грн. на поставку товару, а саме - Метіоніну D, L у кількості 4 т., та поставлено покупцю товар (Метіонін D, L у кількості 4 т) на загальну суму 180 000,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № РН-0000062 від 19.04.2012 року.

Крім того, факт отримання товару підтверджується довіреністю № 698 від 18.04.2012 року, виданою на ім'я Михайлової В.В. на отримання товару від ТОВ „Укрполіскорм" згідно р/ф № 53 від 18.04.2012 року, оскільки відповідно до п. 13 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 року № 99, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 12.06.1996 року за № 293/1318, довіреність, незалежно від строку її дії, залишається у постачальника при першому відпуску цінностей.

Позивачем на адресу відповідача було направлено лист-вимогу № 120619/1 від 19.06.2012 року з проханням перерахувати кошти в сумі 180 000,00 грн.

Проте відповідач не розрахувався з позивачем за поставлений товар і станом на момент подання позову у даній справі у відповідача утворилася заборгованість перед позивачем в сумі 180 000,00 грн., у зв'язку з чим позивач і звернувся з даним позовом до суду.

Згідно приписів статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно статей 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що договір поставки № 0027 було підписано 19.04.2012 року, при цьому рахунок-фактура № СФ-0000053 на суму 180 000,00 грн. датована 18.04.2012 року.

Водночас товар позивачем було поставлено відповідачу на загальну суму 180 000,00 грн. за видатковою накладною № РН-0000062 від 19.04.2012 року, в якій у графі „замовлення" вказано „рахунок-фактура № СФ-0000053 від 18.04.2012 року", який в свою чергу у графі „замовлення" містить напис "без замовлення".

Отже рахунок-фактура № СФ-0000053 від 18.04.2012 року на оплату поставленого позивачем відповідачу товару не стосується договору поставки № 0027 від 19.04.2012 року, оскільки зазначений договір було підписано сторонами пізніше, ніж виставлено рахунок-фактуру.

Як зазначалося вище, відповідачем 18.04.2012 року було оформлено довіреність на отримання від позивача матеріальних цінностей, а саме - Метіоніну у кількості 4 т.

Тобто покупець уповноважив відповідальну особу на отримання товару від постачальника на підставі рахунку-фактури № СФ-0000053 від 18.04.2012 року до укладення договору 19.04.2012 року.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 631 Цивільного кодексу України договір набирає чинності з моменту його укладення.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Стаття 181 Господарського кодексу України визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема, у частині 1 цієї статті йдеться, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками; допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду, що у даному випадку між позивачем і відповідачем щодо поставки товару за видатковою накладною № РН-0000062 від 19.04.2012 року на суму 180 000,00 грн. існували позадоговірні відносини.

З матеріалів справи вбачається, що після порушення провадження у даній справі відповідачем було оплачено поставлений позивачем товар згідно видаткової накладної № РН-0000062 від 19.04.2012 року в розмірі 180 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 2345 від 26.07.2012 року.

Крім того, з урахуванням заяви б/н від 30.07.2012 року про зменшення позовних вимог, позивач просить стягнути з відповідача 5 732,88 грн. пені, нарахованої відповідно до п. 5.4 договору.

Згідно з ч. 1 ст. 546, ч. 1 ст. 547, ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватись пенею (неустойка), що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Таким чином вірним є висновок місцевого господарського суду, що оскільки при вчиненні правочину щодо поставки товару за видатковою накладною № РН-0000062 від 19.04.2012 року існували позадоговірні відносини і сторонами не встановлено в письмовій формі відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, то позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 5 732,88 грн. пені за прострочення виконання грошового зобов'язання є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Також, позивач просив суд стягнути з відповідача 3% річних за прострочення сплати за поставлений товар в розмірі 1 144,93 грн.

Відповідно до вимог статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За своєю правовою природою правочин, який відбувся між позивачем та відповідачем, є договором купівлі-продажу.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Зобов'язання відповідача щодо оплати за поставлений позивачем товар на суму 180 000,00 грн. виконано 26.07.2012 року, що підтверджується платіжним дорученням № 2345 від 26.07.2012 року.

Згідно зі ст. 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання. При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Частиною 2 ст. 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

З долученого до матеріалів справи розрахунку 3% річних вбачається, що позивачем було визначено розмір відсотків у сумі 1 144,93 грн. виходячи з суми боргу 185 732,88 грн. за період з 21.04.2012 року до 05.07.2012 року.

Судом першої інстанції в цій частині позов задоволено частково в сумі 1 124,38 грн. 3% річних за період з 21.04.2012 року (момент прийняття товару) по 05.07.2012 року (дата звернення з позовом до суду) виходячи з вірної суми основної заборгованості - 180 000,00 грн.

Проте, колегія суддів приходить до висновку про зміну рішення суду першої інстанції в цій частині, з огляду на наступне.

Частина 2 ст. 530 ЦК України передбачає, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як зазначалося вище, в матеріалах справи міститься претензія позивача № 120619/1 від 19.06.2012 року направлена на адресу відповідача, з проханням перерахувати кошти за поставлений товар в сумі 180 000,00 грн.

Оскільки правовідносини між сторонами у даній справі носять позадоговірний характер, то в силу ч. 2 ст. 530 ЦК України обов'язок відповідача оплатити поставлений позивачем товар виникає семиденний строк від дня пред'явлення вимоги.

Посилання суду першої інстанції, що в силу ст. 692 ЦК України зобов'язання відповідача з оплати за поставлений товар виникає в момент його прийняття, тобто з 21.04.2012 року, є помилковими, оскільки дана стаття покладає на покупця обов'язок оплатити товар після його прийняття, проте не встановлює термін протягом якого має бути здійснена така оплата.

За таких обставин судова колегія, враховуючи приписи частини 2 ст. 530 ЦК України, провівши відповідні розрахунки, приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню в розмірі 147,94 грн. за період з 26.07.2012 року (семиденний строк від дня пред'явлення вимоги) по 05.07.2012 року (дата звернення з позовом до суду) на суму основної заборгованості - 180 000,00 грн.

Стосовно розподілу судових витрат у даній справі слід зазначити наступне.

Згідно з приписами ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Як вбачається з поданої позивачем заяви б/н від 30.07.2012 року про зменшення позовних вимог, позивач, посилаючись на п. 4.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", просить суд стягнути з відповідача судовий збір в сумі 3 737,56 грн.

Пунктом 4.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011 року (із змінами та доповненнями) передбачено, що зменшення розміру позовних вимог згідно з пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України „Про судовий збір" є підставою для повернення відповідної суми судового збору; що ж до інших судових витрат, то в такому разі вони у відповідній частині покладаються на позивача. Якщо ж таке зменшення пов'язане з частковим визнанням та задоволенням позову відповідачем після подання позову, то судові витрати у відповідній частині з урахуванням припису частини другої статті 49 ГПК покладаються на відповідача.

Відповідно до ч. 2 ст. 49 ГПК України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

За таких обставин, оскільки станом на час звернення позивача до суду з позовом про стягнення з відповідача 186 877,81 грн., основний борг за отриманий у квітні 2012 року товар відповідачем не був сплачений, в цій частині судові витрати покладаються на відповідача.

В іншій частині витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 44, 49, 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Укрфід" на рішення господарського суду Київської області від 27.08.2012 року у справі № 20/042-12 задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Київської області від 27.08.2012 року у справі № 20/042-12 змінити.

3. Резолютивну частину рішення господарського суду Київської області від 27.08.2012 року у справі № 20/042-12 викласти в такій редакції:

„1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Укрфід" (08130, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Петропавлівська Борщагівка, вул. Леніна, 1-Б, код 35709413) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Укрполіскорм" (10002, Житомирська обл., м. Житомир, вул. Жуйка, 3, код 35905571) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення 147,94 грн. 3% річних, 3 603,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

3. В решті позовних вимог відмовити."

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Укрполіскорм" (10002, Житомирська обл., м. Житомир, вул. Жуйка, 3, код 35905571) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Укрфід" (08130, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Петропавлівська Борщагівка, вул. Леніна, 1-Б, код 35709413) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення 699,00 грн. витрат по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги.

5. Доручити місцевому господарському суду видати накази.

6. Копію постанови суду надіслати учасникам апеляційного провадження.

7. Справу № 20/042-12 повернути до господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку.

Головуючий суддя Остапенко О.М.

Судді Скрипка І.М.

Алданова С.О.