Постанова № 26945067, 23.10.2012, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" жовтня 2012 р.Справа № 5024/863/2012 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Колоколова С.І.

суддів: Разюк Г.П., Андрєєвої Е.І.

при секретарі судового засідання: Соколовій Ю.М.

за участю представників сторін:

від позивача: Галькевич О.І. (довіреність № 34/542-05 від 23.05.2012 року)

від відповідача: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства „Херсонський морський торговельний порт"

на рішення господарського суду Херсонської області від „28" серпня 2012 року

по справі № 5024/863/2012

за позовом Державного підприємства „Укрсервіс Мінтрансу", м. Київ

до Державного підприємства „Херсонський морський торговельний порт", м.Херсон

про стягнення 9 912,12 грн.

В С Т А Н О В И В :

15.05.2012 року Державне підприємство „Укрсервіс Мінтрансу" (далі по тексту -позивач) звернулося до господарського суду Херсонської області з позовною заявою до Державного підприємства „Херсонський морський торговельний порт" (далі по тексту -відповідач) про відшкодування збитків в сумі 5 534,35 грн., штрафних санкцій та компенсаційних виплат в розмірі 1 124,06 грн., а також 3 193,71 грн. заборгованості з орендної плати відповідно до умов договору оренди від 28.03.2011 року № 5815.

03.08.2012 року позивачем надано до суду письмові пояснення та уточнений розрахунок, відповідно до якого пеня складає 482,02 грн., річні складають 72,25 грн., штраф складає 93,58 грн., тобто за уточненим розрахунком позивача загальна сума штрафних санкцій та компенсаційних виплат складає 647,85 грн.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем обов'язків, передбачених укладеним сторонами договором оренди нерухомого майна.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 28.08.2012 року по справі № 5024/863/2012 (суддя Людоговська В.В.) позовні вимоги ДП „Укрсервіс Мінтрансу" задоволені частково. Стягнуто з ДП „Херсонський морський торговельний порт" на користь ДП „Укрсервіс Мінтрансу" 3 193,71 грн. основного боргу, 72,25 грн. 3 % річних, 250,08 грн. пені, 93,58 грн. штрафу, 5 594,35 грн. збитків, 1 641,00 грн. витрат по сплаті судового збору. В задоволенні іншої частини позову відмовлено. Стягнуто з ДП „Укрсервіс Мінтрансу" на користь Державного бюджету України 32,00 грн. недоплаченого судового збору при подачі позовної заяви.

Такий висновок суду мотивований тим, що відповідач порушив норми чинного законодавства та умови договору, позивачем це встановлено та підтверджено відповідними доказами, зазначена заборгованість не погашена, а тому уточненні позовні вимоги є законними, обґрунтованими, доведеними наявними у справі доказами і тому підлягаючими задоволенню лише із зменшенням розміру пені у зв'язку з його частково невірним розрахунком.

Не погоджуючись із зазначеним вище рішенням місцевого господарського суду, ДП „Херсонський морський торговельний порт" звернулося до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення у справі, яким у позовних вимогах ДП „Укрсервіс Мінтрансу" до ДП „Херсонський морський торговельний порт" відмовити. Скаржник в своїх доводах та запереченнях посилається на те, що суд повно та всебічно не перевірив всі обставини справи, не дав належну правову оцінку доказам, порушив та невірно застосував норми чинного законодавства, в зв'язку з чим виніс незаконне і необґрунтоване рішення, яке не відповідає обставинам справи і вимогам закону.

На думку скаржника, у фінансовому плані ДП „Херсонський морський торговельний порт" на 2011 рік витрати на оренду приміщень та відшкодування витрат по утриманню приміщень не заплановані. Маючи намір оренди нерухомого майна ДП „Херсонський морський торговельний порт" зверталося до Державної адміністрації морського та річного транспорту щодо корегування фінансового плану на 2011 рік по витратній частині „оренда майна, експлуатаційні та комунальні послуги", але дозвіл не отримало, тому укладення договору оренди № 5815 залишилося лише наміром оренди нерухомого майна. Фактичних дій щодо розміщення структурних підрозділів чи представників ДП „Херсонський морський торговельний порт" не здійснювало.

За твердженням скаржника, жодних доказів, які б підтверджували факт виконання договору № 5815 оренди нерухомого майна (акт виконання оренди тощо) сторони по договору не складали.

Скаржник посилається на те, що оскільки договору про відшкодування витрат на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг не були укладені, ДП „Херсонський морський торговельний порт" фактично не займало приміщення, що є предметом договору № 5815 від 28.03.2011 року, а також не отримувало ні комунальних, ні інших послуг з утримання приміщень, обов'язки з відшкодування вартості комунальних послуг та витрат на утримання займаних приміщень у ДП „Херсонський морський торговельний порт" не виникали.

Позивач відзив на апеляційну скаргу до суду не надав, але його представник в судовому засіданні просив апеляційну скаргу ДП „Херсонський морський торговельний порт" залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду -без змін, вважаючи його правомірним, обґрунтованим, відповідаючим матеріалам справи та нормам чинного законодавства.

Відповідач в судове засідання 23.10.2012 року не з'явився без поважних причин, про причини неявки суд не повідомив, будь-яких клопотань не заявляв, хоча був належним чином повідомлений про час та місце слухання справи, про що свідчить відповідне поштове повідомлення б/н від 15.10.2012 року, а тому колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за його відсутністю.

Розглянувши та перевіривши матеріали справи і апеляційну скаргу, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла до наступного.

Відповідно до приписів ст.101 ГПК України, апеляційна інстанція не зв'язана доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі, а згідно до приписів ст.33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна належними і допустимим доказами довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог чи заперечень.

Як встановлено господарським судом першої інстанції та підтверджено в ході апеляційного провадження, 28.03.2011 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву (Орендодавець) та ДП „Херсонський морський торговельний порт" (Орендар) укладено договір оренди № 5815 нерухомого майна, що належить до державної власності (т.1 а.с.13-18).

Відповідно до п.1.1 Договору, Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування окреме індивідуальне майно -нежилі приміщення загальною площею 36,9 кв.м., на 24-му поверсі адміністративної будівлі, розміщене за адресою: м. Київ, проспект Перемоги,14, що перебуває на балансі ДП „Укрсервіс Мінтрансу" (Балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку станом на 30.09.2010 року і становить 562 933 грн.

Орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у Договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього Договору та акта приймання-передачі майна (п.2.1 Договору).

Згідно із п.3.1 Договору, орендна плата за базовий місяць оренди (грудень 2010 року) становить 7 149,81 грн. без ПДВ. Орендна плата за перший місяць оренди (березень 2011 року) встановлюється шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за січень, лютий та березень місяці 2011 року. Тобто, 7 149,81 х 101,0 х 100,9 х 101,4 = 7 388,31 грн. без ПДВ (8 865,97 грн. з ПДВ).

Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць (п.3.3 Договору).

Відповідно до п.3.6 Договору, орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 70 % до 30 % щомісяця з урахуванням щомісячного індексу інфляції відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.

Згідно із п.3.7 Договору, орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та Балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.6 співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожен день прострочення, включаючи день оплати.

У разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, Орендар також сплачує штраф у розмірі 3 % від суми заборгованості (п.3.8 Договору).

Розділом 5 Договору сторонами встановлено обов'язки Орендаря. Так, Орендар зобов'язаний своєчасно й у повному обсязі сплачувати орендну плату (п.5.3 Договору). Орендар зобов'язаний до 12 числа надавати Орендодавцеві інформацію про перерахування орендної плати за попередній місяць (копію платіжного доручення з відміткою обслуговуючого банку про перерахування орендної плати до Державного бюджету України) (п.5.9 Договору). Орендар зобов'язаний здійснювати витрати, пов'язані з утриманням орендованого майна. Протягом 15 робочих днів після підписання цього Договору укласти з Балансоутримувачем орендованого майна договір про відшкодування витрат Балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг Орендарю, в тому числі відшкодування витрат, пов'язаних зі сплатою податку на землю (п.5.11 Договору).

Згідно із п.10.1 Договору, цей Договір укладено строком на 2 роки 11 місяців, що діє з „28" березня 2011 року до „28" лютого 2014 року включно.

28.03.2011 року сторонами за Договором № 5815 від 28.03.2011 року складений та підписаний акт приймання-передавання майна у оренду ДП „Херсонський морський торговельний порт" (т.1 а.с.20).

31.08.2011 року сторонами за Договором № 5815 від 28.03.2011 року складений та підписаний акт приймання-передачі (повернення) майна РВ ФДМ України по м. Києву (т.1 а.с.21).

Судова колегія частково погоджується з висновками місцевого господарського суду, частково погоджується з позовними вимогами ДП „Укрсервіс Мінтрансу" та вважає, що позовна заява ДП „Укрсервіс Мінтрансу" та апеляційна скарга ДП „Херсонський морський торговельний порт" підлягають частковому задоволенню, а рішення місцевого господарського суду -частковому скасуванню, виходячи з наступного.

Положення ст.ст. 173, 193, 198, 199 Господарського кодексу України визначають, що господарськими зобов'язаннями, включаючи виконання грошових зобов'язань, визначаються зобов'язання, що виникають між суб'єктами господарювання та іншими учасниками відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, які можуть виникати безпосередньо із закону, іншого нормативно-правового акту, що регулює господарську діяльність договору. При цьому, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, у встановлений строк, відповідно до закону, інших правових актів, статуту, Цивільного кодексу України. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами, договорами, статутними та уставними документами. Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання в разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.

Відповідно до ст.ст. 509. 510. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язанням з правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Загальними умовами зобов'язання є те, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, статуту товариства, Закону України „Про господарські товариства", інших законодавчих актів.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. (статті 525, 625 Цивільного кодексу України).

Статтею 283 Господарського кодексу України встановлено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (пункти 1-2, 6).

Згідно з статтею 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

У відповідності до пункту 1 статті 2 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992 року № 2269-ХІІ (із змінами та доповненнями), орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Частиною 1 ст.1 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" (далі -Закон про оренду) визначено, що цей Закон регулює: організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності (далі - підприємства), їх структурних підрозділів; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.

Таким чином, вказаний закон є спеціальним законом та має застосовуватися до орендних правовідносин сторін. При цьому, положення Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України до спірних правовідносин мають застосовуватися з урахуванням особливостей регулювання орендних відносин державного та комунального майна, визначених вказаним Законом про оренду.

Отже, як встановлено під час розгляду даної справи, у відповідності із цими нормами чинного законодавства, між РВ ФДМ України по м. Києву, як Орендодавцем, та ДП „Херсонський морський торговельний порт", як Орендарем, склалися правовідносини пов'язані з орендою державного нерухомого майна (нежитлового приміщення), балансоутримувачем якого є ДП „Укрсервіс Мінтрансу", про що 28.03.2011 року було укладено відповідний договір № 5815.

Так, Договір № 5815 від 28.03.2011 року є підставою для виникнення у сторін в даній справі (ДП „Укрсервіс Мінтрансу" та ДП „Херсонський морський торговельний порт") за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст.629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, Договір 5815 від 28.03.2011 року скріплений печатками сторін та підписами уповноважених осіб, в установленому законом порядку, в спірному періоді його не змінено, не розірвано та не визнано недійсним, а тому повинен виконуватися сторонами відповідно із умовами, зазначеними у ньому.

Крім того, складені та підписані 28.03.2011 року та 31.08.2011 року сторонами Акт приймання-передавання орендованого майна та Акт приймання-передачі (повернення) нерухомого майна за адресою: м. Київ, пр-т Перемоги,14, скріплені печатками та підписами сторін.

Таким чином, факт підписання вищезазначеного договору і скріплення печатками сторін, свідчить про його укладання, а передача орендованого майна відповідачу 28.03.2011 року і його повернення 31.08.2011 року про виконання умов цього договору.

При цьому слід зазначити, якщо орендоване майно передано орендарю, то необхідність оплати орендної плати не залежить від того реалізував орендар своє право на використання орендованого майна або ні, та є у нього грошові кошти чи не має.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 06.03.2012 року позов ДП „Укрсервіс Мінтрансу" до ДП „Херсонський морський торговельний порт" про стягнення заборгованості по орендній платі за договором № 5815 від 28.03.2011 року у сумі 15 445,39 грн. за період з 28.03.2011 року по липень 2011 року, штрафних санкцій в сумі 4 097,46грн. та зобов'язання виконати умови п.5.11 договору №5815 від 28.03.2011 року шляхом укладення з ДП „Укрсервіс Мінтрансу" договору про відшкодування вартості витрат на утримання займаних приміщень та договору про відшкодування вартості комунальних послуг на період з 28.03.2011 року по 30.08.2011 року в редакції позивача задоволено частково. Стягнуто з ДП „Херсонський морський торговельний порт на користь ДП „Укрсервіс Мінтрансу" 13 852,19 грн. основного боргу, 183,28 грн. 3 % річних, 891,55 грн. пені, 415,57 грн. штрафу та 1 147,20 грн. витрат по сплаті судового збору. В задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 24.04.2012 року у справі № 5024/115/2012 рішення господарського суду Херсонської області від 06.03.2012 року змінено. Позов ДП „Укрсервіс Мінтрансу" задоволено частково. Стягнуто з ДП „Херсонський морський торговельний порт на користь ДП „Укрсервіс Мінтрансу" 15 445 грн. 39 коп. основного боргу, 225 грн. 13 коп. -3 % річних, 2 739 грн. 16 коп. пені, 336 грн. 81 коп. штрафу, 4 грн. 29 коп. інфляційних втрат, 1 598 грн. 23 коп. витрат по сплаті судового збору. В решті позову відмовлено.

Даною постановою суду апеляційної інстанції суму основного боргу, що підлягає стягненню з відповідача було збільшено до 15 445,39 грн. Проте, сума основного боргу, що була предметом спору у вищевказаній справі включала лише 30 % ПДВ замість 100 % ПДВ як того вимагає чинне законодавство.

Постанова Одеського апеляційного господарського суду від 24.04.2012 року у справі № 5024/115/2012 вступила в законну силу, в касаційному порядку не переглядалася, а тому є чинною та обов'язковою для виконання.

Згідно договору оренди № 5812 від 28.03.2011 року, ДП „Укрсервіс Мінтрансу" є Балансоутримувачем приміщень, що надані в оренду ДП „Херсонський морський торговельний порт" та, відповідно до п.3.6 договору оренди, орендна плата перераховується до державного бюджету та Балансоутримувачу у співвідношенні 70 % до 30 % щомісяця не пізніше 10 числа місяця наступного за звітним.

Вищезазначені операції, які пов'язані з договорами оренди, згідно з п.3.1.1 ст.3 Закону України „Про податок на додану вартість", є об'єктом для оподаткування податком на додану вартість. Тому, керуючись цим пунктом, слід зазначити, що у підприємства, нерухоме майно чи об'єкт житлового фонду якого передано в оренду за договором між Фондом та орендарем, виникають податкові зобов'язання на дату, визначену пунктом 7.3 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість". При цьому, база для оподаткування відповідно до пункту 4.1 ст.4 цього Закону визначається виходячи з повної вартості орендної плати незалежно від того, хто (орендар чи підприємство) здійснює процедуру розмежування вартості орендної плати у розмірах, визначених пунктом 17 Методики.

За відсутності внесення попередньої оплати за оренду першою із подій буде подія фактичного надання (використання) у звітному періоді об'єкта оренди, а тому відповідно до положень вищезазначеного пункту датою виникнення податкових зобов'язань буде останній день звітного періоду.

На дату виникнення податкових зобов'язань підприємство виписує податкову накладну на повну вартість орендної плати, де окремим рядком повинна бути виділена сума податку на додану вартість, яка становить 20 % бази оподаткування, визначеної пунктом 4.1, та додається до вартості орендної плати. Орендар на підставі податкової накладної та за умови фактичного списання коштів з банківського рахунка в рахунок оплати за користування майном включає суму податку на додану вартість до складу податкового кредиту. У зв'язку з тим, що за вказівками Фонду державного майна України орендар самостійно направляє визначені п.17 Методики частки орендної плати безпосередньо до бюджету та підприємству, то таке підприємство, на балансі якого знаходиться орендоване майно, платіжні документи оформляє окремо на частину вартості орендної плати з урахуванням податку на додану вартість та окремо на суму податку на додану вартість, яка припадає на частину орендної плати, що орендарем безпосередньо перераховується до бюджету.

Вищезазначені положення Закону України „Про податок на додану вартість", який втратив чинність, кореспондуються із Податковим кодексом України (зокрема пп.185.1 „б", 186.2.2).

Таким чином, орендар самостійно здійснює розмежування платежів і проводить перерахування до бюджету належних 70 % орендної плати, та на рахунок балансоутримувача належні 30 % орендної плати та 100 % розміру податку на додану вартість, обчислену з повної вартості орендної плати (аналогічної думки по аналогічним спірним правовідношенням дотримується і ДПА України - лист ДПАУ від 12.05.2000 року № 6514/7/16-1201, лист ДПАУ від 03.12.2010 року №15583/5/16-1516).

Враховуючи вищевикладене, перевіривши розрахунок ДП „Укрсервіс Мінтрансу" та проаналізувавши постанову Одеського апеляційного господарського суду від 24.04.2012 року у справі № 5024/115/2012, судова колегія погоджується з позовними та вимогами ДП „Укрсервіс Мінтрансу" та висновками місцевого господарського суду в частині того, що заборгованість ДП „Херсонський морський торговельний порт" перед ДП „Укрсервіс Мінтрансу" (70 % ПДВ) з орендної плати за договором № 5812 від 28.03.2011 року складає 3 193,71 грн., що і підлягають стягненню з відповідача на користь позивача в примусовому порядку.

Відповідно до ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Стаття 611 ЦК України встановлює такий правовий наслідок порушення зобов'язання як сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (частина 1 статті 549 ЦК України).

Так, згідно ч. 3 ст. 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. При цьому, відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996 року № 543/96-ВР, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст.1 вказаного Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В силу приписів ч.ч.4, 6 ст.231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Крім того, згідно із п.3.7 Договору 5812 від 28.03.2011 року, орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та Балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.6 співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожен день прострочення, включаючи день оплати.

Судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про перерахунок розміру пені, виходячи з такого.

Частиною 2 ст.231 ГК України передбачено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Як вбачається з умов наведеного вище п.3.7 Договору 5812 від 28.03.2011 року, останнім встановлений інший розмір пені.

Частиною 6 ст. 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У зв'язку із вищенаведеним, розмір пені, що підлягає стягненню з ДП „Херсонський морський торговельний порт" на користь ДП „Укрсервіс Мінтрансу" становить 250,08 грн.

Згідно із п.3.8 Договору 5812 від 28.03.2011 року, у разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, Орендар також сплачує штраф у розмірі 3 % від суми заборгованості. Із змісту цього пункту договору випливає, що 3 % штрафу орендар сплачує за умови, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менш ніж 3 місяці.

Таким чином, судова колегія вважає, що ДП „Укрсервіс Мінтрансу", відповідно із умовами договору № 5812 від 28.03.2011 року, має право на отримання з ДП „Херсонський морський торговельний порт" штрафу у розмірі 3 % від суми заборгованості (1060,42 грн., 1046,63 грн., 1042,45 грн.) за кожний місяць спірного періоду (10.07.2011 року -24.04.2012 року, 10.08.2011 року -24.04.2012 року, 10.09.2011 року -24.04.2012 року) і ця сума складає 93,58 грн. (31,81 грн. + 31,40 грн. + 30,37 грн.), яка і підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник який прострочив виконання зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За приписами статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (частин 1 та 2).

Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням зазначеного індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Розрахунок 3 % річних та інфляційних витрат здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України, Листа Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 року з рекомендаціями відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ та Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 року № 01-06/928/2012 про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права.

Судова колегія погоджується з позовними вимогами ДП „Укрсервіс Мінтрансу" та висновком місцевого господарського суду про нарахування ДП „Херсонський морський торговельний порт" 72,25 грн. (25,28 грн. + 24,86 грн. + 22,11 грн.) -3 % річних на суму заборгованості (1060,42 грн., 1046,63 грн., 1042,45 грн.) за спірний період (10.07.2011 року -24.04.2012 року, 10.08.2011 року -24.04.2012 року, 10.09.2011 року -24.04.2012 року), оскільки відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання щодо сплати орендної плати.

Між тим, судова колегія не погоджується з позовними вимогами ДП „Укрсервіс Мінтрансу" про відшкодування збитків в сумі 5 534,35 грн. та висновками місцевого господарського суду про їх задоволення, виходячи з наступного.

Згідно з ч.1 ст.216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання застосовуються наступні господарські санкції: відшкодування збитків, штрафні санкції, оперативно господарські санкції (ч.2 ст.217 Господарського кодексу України).

Статтею 218 Господарського кодексу України передбачено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

За ст.623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки, розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором, збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом..

Згідно зі ст.224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання, або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено; під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ч.1 ст.225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: 1) вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; 2) додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; 3) неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; 4) матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Чинним законодавством передбачено, що для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: 1) факт порушення зобов'язання (протиправна дія або бездіяльність); 2) наявність і розмір завданих збитків; 3) причинний зв'язок між порушенням зобов'язання і збитками; 4) вина особи, яка порушила зобов'язання.

Збитки мають реальний характер та у разі, якщо сторона, яка вважає, що її права були порушені та нею понесені збитків, повинна довести як розмір збитків так і факт їх понесення.

Відповідно до п.8 ч.2 ст.16 Цивільного Кодексу України, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків, та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Загальна норма щодо відшкодування збитків внаслідок наявності складу цивільного правопорушення визначена ст.22 ЦК України, частиною другою якої передбачено, що збитками є :

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права ( реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Позовні вимоги про відшкодування збитків в сумі 5 534,35 грн. ДП „Укрсервіс Мінтрансу" обґрунтовує тим, що підприємство уклало з ПАТ „АК „Київводоканал" та АЕК „Київенерго" відповідні договори про надання послуг водопостачання та постачання електричної енергії. Відповідно до актів приймання-передачі товарної продукції за період з березня 2011 року по серпень 2011 року, актів виконаних робіт за період з березня 2011 року по серпень 2011 року, акту звірки взаєморозрахунків та розрахунків відшкодування вартості витрат за спожиті комунальні послуги з 28.03.2011 року по 31.08.2011 року, ДП „Укрсервіс Мінтрансу" понесло збитки саме у загальному розмірі 5 534,35 грн.

Між тим, судова колегія має зазначити те, що в матеріалах справи відсутні та ДП „Укрсервіс Мінтрансу" не представило ні до місцевого господарського суду, ні до суду апеляційної інстанції доказів виконання зі сторони ДП „Укрсервіс Мінтрансу" умов укладених з ПАТ „АК „Київводоканал" та АЕК „Київенерго" договорів про надання послуг водопостачання та постачання електричної енергії в частині оплати наданих/отриманих послуг, відповідно до складених актів приймання-передачі товарної продукції за період з березня 2011 року по серпень 2011 року, актів виконаних робіт за період з березня 2011 року по серпень 2011 року, акту звірки взаєморозрахунків на загальну суму 5 534,35 грн. (відсутні будь-які платіжні доручення, квитанції, банківські виписки тощо).

Таким чином, ДП „Укрсервіс Мінтрансу" в порушення ст.ст.224-225 ГК України, ст.22 ЦК України, ст.ст.32-34 ГПК України не довело належним чином та відповідними доказами понесення збитків у загальному розмірі 5 534,35 грн., у зв'язку з чим судова колегія вважає, що такі позовні вимоги є необґрунтованими, безпідставними та задоволенню не підлягають.

Крім того, судова колегія має за необхідне зазначити, що місцевим господарським судом невірно застосовані положення Закону України „Про судовий збір" в частині визначення суми судового збору, що підлягала сплаті позивачем за подання його позовної заяви.

Так, відповідно до ч.1 ст.4 Закону України „Про судовий збір", судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скаргу подається до суду, у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до Закону України „Про Державний бюджет на 2012 рік" № 4282-VI від 22.12.2011 року, місячний розмір мінімальної заробітної плати станом на 1 січня 2012 року складав 1073 грн.

Таким чином, в період з 01.01.2012 року по 31.12.2012 року, згідно із п.1 п.2 ч.2 ст.4 Закону України „Про судовий збір", ставка судового збору за подання до місцевого господарського суду позовної заяви майнового характеру становить 2 % ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати (1073 х 1,5 = 1609,5 грн.) та не більш 60 розмірів мінімальних заробітних плат (1073 х 60 = 64 380 грн.), а тому при поданні ДП „Укрсервіс Мінтрансу" 13.06.2012 року позовної заяви до господарського суду Херсонської області про стягнення 9 912,12 грн. позивачем вірно сплачено судовий збір в сумі 1609,5 грн.

Сторони ніяких додаткових пояснень та відповідних доказів до суду апеляційної інстанції не надали, а тому зазначені вище факти під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції нічим спростовані не були.

За викладених обставин, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Херсонської області від 28.08.2012 року по справі № 5024/863/2012 частково не відповідає вимогам чинного законодавства та матеріалам справи, а тому підлягає частковому скасуванню, а позовна заява ДП „Укрсервіс Мінтрансу" і апеляційна скарга ДП „Херсонський морський торговельний порт" -частковому задоволенню.

Відповідно до статті 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за розгляд позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на сторін пропорційно задоволених вимог.

Керуючись статтями 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

1.Апеляційну скаргу Державного підприємства „Херсонський морський торговельний порт" задовольнити частково.

2.Рішення господарського суду Херсонської області від „28" серпня 2012 року по справі № 5024/863/2012 скасувати частково, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

Позов Державного підприємства „Укрсервіс Мінтрансу" задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства „Херсонський морський торговельний порт" (73000, м. Херсон, пр-т. Ушакова,4, ідентифікаційний код 01125695) на користь Державного підприємства „Укрсервіс Мінтрансу" (01135, м. Київ, пр-т Перемоги,14, ідентифікаційний код 30218246) 3 193,71 грн. -основного боргу, 250,08 грн. -пені, 72,25 грн. -3 % річних, 93,58 грн. -штрафу, 586,01 грн. - витрат по сплаті судового збору за розгляд позовної заяви.

В решті позову -відмовити.

3.Стягнути з Державного підприємства „Укрсервіс Мінтрансу" (01135, м.Київ, пр-т Перемоги,14, ідентифікаційний код 30218246) на користь Державного підприємства „Херсонський морський торговельний порт" (73000, м.Херсон, пр-т. Ушакова,4, ідентифікаційний код 01125695) 511,74 грн. - витрат по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги.

4. Видачу наказів за постановою доручити господарському суду Херсонської області.

Постанова в порядку статті 105 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови

складено „26" жовтня 2012 року.

Головуючий суддя С.І. Колоколов

Суддя Г.П. Разюк

Суддя Е.І. Андрєєва