Постанова № 26942477, 24.10.2012, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 жовтня 2012 року 2а-2863/12/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Колеснікової І.С., при секретарі судового засідання Гололобові В.Ю., за участю представників сторін

від позивача: ОСОБА_1,

від відповідача: Івашкевич О.В. Дмитрук С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4доСквирської міжрайонної державної податкової інспекції у Київській областіпровизнання дій протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (надалі - позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Сквирської міжрайонної державної податкової інспекції у Київській області (надалі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 23.03.2012 № 0001561701, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на доходи фізичних осіб»у розмірі 16523, 20 грн. (за основним платежем -13218, 56 грн. та за штрафними санкціями - 3304, 64 грн.) та від 23.03.2012 № 000155701, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість»у розмірі 21489, 92 грн. (за основним платежем - 17191, 94 грн. та за штрафними санкціями - 4297, 98 грн.).

У ході судового розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги та просив суд також скасувати податкові повідомлення рішення, винесені відповідачем за результатами розгляду скарги позивача, а саме: від 30.05.2012 № 0002771701, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість»у розмірі 17192, 94 грн. (за основним платежем -17191, 94 грн. та за штрафними санкціями -1, 00 грн.); від 30.05.2012 № 0002781701, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на доходи фізичних осіб»у розмірі 16523, 20 грн. (за основним платежем -13218, 56 грн. та за штрафними санкціями - 3304, 64 грн.); від 30.05.2012 № 0002791701, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на доходи фізичних осіб»у розмірі 305, 40 грн. (за основним платежем -245, 12 грн. та за штрафними санкціями - 60, 28 грн.).

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що висновки відповідача про порушення вимог пункту 138. 8 статті 138 та пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України є необґрунтованими, оскільки підприємцем у відповідності до вимог чинного законодавства та на підставі належним чином оформлених первинно-бухгалтерських документів і податкових накладних сформовано податковий кредит та валові витрати, проте, як стверджує позивач, податковим органом зроблено помилковий висновок про нікчемність укладеної між позивачем та його контрагентом угоди, а також про невикористання у власній господарській діяльності придбаних товарів, у зв'язку з чим неправомірно нараховано грошове зобов'язання по податку на додану вартість та по податку з доходів фізичних осіб. Тому, на думку позивача, рішення податкового органу є незаконними, оскільки при їх прийнятті відповідачем невірно встановлено факти та застосовано норми закону.

Представником позивача у судовому засіданні 24.10.2012 підтримано позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідачем позов не визнано, надано заперечення суду у письмовій формі. В обґрунтування заперечень відповідачем зауважено, що контрагент позивача здійснював діяльність, спрямовану на надання податкової вигоди третім особам, не мав адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по поставці товарів (робіт, послуг) та має ознаки фіктивності. Тому правочин, укладений між позивачем та ТОВ «Мінераліс»є нікчемним, оскільки спрямований на порушення публічного порядку, а контрагент позивача здійснював роботи без мети реального настання правових наслідків, що призвело до безпідставного віднесення позивачем сум до податкового кредиту та валових витрат. Поряд із цим відповідачем зазначено, що позивачем безпідставно сформовано валові витрати з підстав невикористання у власній господарській діяльності придбаних товарів та послуг, зокрема, меблів та послуг на ремонт приміщення. Таким чином, на думку відповідача, оскаржувані рішення прийнято ним з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв у межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

Представник відповідача у судовому засіданні 24.10.2012 заперечував з мотивів, викладених у письмових запереченнях.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, у період з 27.02.2012 по 07.03.2012 посадовими особами Сквирської міжрайонної державної податкової інспекції у Київській області проведено документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 по 31.12.2011.

У ході перевірки перевіряючими встановлено порушення позивачем положень пункту 138. 8 статті 138 та пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, що виявилось у завищенні позивачем суми податкового кредиту по податку на додану вартість за перевіряємий період у розмірі 17191, 94 грн. та завищенні валових витрат на суму 88123, 70 грн.

Як то встановлено судом, відповідачем у ході перевірки виявлено ряд порушень позивачем податкового законодавства, а саме.

Під час перевірки встановлено, що позивач мав взаємовідносини із ТОВ «Мінераліс». За наслідками розгляду матеріалів перевірки контрагента позивача відповідач дійшов висновку про те, що господарські операції між позивачем та ТОВ «Мінераліс»є нікчемними. Такий висновок податковим органом зроблено у зв'язку з наявністю акту документальної позапланової перевірки від 04.10.2011 № 1177/3-23-40-32486018, складеного ДПІ у Голосіївському районі м. Києва з питань правильності нарахування та своєчасності сплати ПДВ за березень, травень, червень 2011 року ТОВ «Мінераліс», яким встановлено нікчемність укладених між позивачем та ТОВ «Мінераліс»правочинів.

З огляду на вказане, на думку податкового органу, у результаті порушення контрагентом позивача приписів цивільного та господарського законодавства правочин, укладений з ним, має протиправний характер та є нікчемним. Тому надані до перевірки первинно-бухгалтерські документи позивача не взято до уваги, що в свою чергу призвело до встановлення недостатнього документального підтвердження виконання умов за договором, та, як наслідок, призвело до встановлення відповідачем порушень формування позивачем податкового кредиту по податку на додану вартість та валових витрат.

Так, за вказаним епізодом позивачеві зменшено валові витрати у розмірі 74373, 70 грн., що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб у розмірі 11156, 05 грн., а також зменшено податковий кредит у розмірі 14875, 27 грн.

Поряд із вказаним перевіряючими встановлено, що позивачем безпідставно віднесено до складу податкового кредиту та валових витрат витрати на придбання меблів, які не передбачалися для подальшої реалізації, а були використані для власних потреб. У зв'язку чим, позивачеві зменшено валові витрати у розмірі 11583, 33 грн., що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб у розмірі 1737, 50 грн., а також зменшено податковий кредит у розмірі 2316, 67 грн.

Також у ході перевірки встановлено неправомірність віднесення до валових витрат послуги, отримані від ТОВ «Модуль-Концепт»по ремонту приміщення у сумі 2166, 67 грн., оскільки у позивача відсутнє власне або орендоване майно. За дане правопорушення позивачеві зменшено валові витрати у розмірі 2166, 67 грн., що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб у розмірі 325, 00 грн.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 15.03.2012 № 81/1701/НОМЕР_5 (надалі -Акт перевірки).

На підставі висновків Акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 23.03.2012 № 0001561701, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на доходи фізичних осіб»у розмірі 16523, 20 грн. (за основним платежем -13218, 56 грн. та за штрафними санкціями - 3304, 64 грн.) та від 23.03.2012 № 000155701, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість»у розмірі 21489, 92 грн. (за основним платежем -17191, 94 грн. та за штрафними санкціями - 4297, 98 грн.).

Не погоджуючись із зазначеними рішеннями, позивач у порядку, визначеному статтею 56 Податкового кодексу України, звернувся до Державної податкової адміністрації у Київській області з відповідною скаргою.

Так, за наслідками адміністративного оскарження скаргу позивача задоволено частково, скасовано податкове повідомлення-рішення від 23.03.2012 № 000155701 у частині застосування штрафних санкцій у розмірі 4296, 98 грн. та збільшено грошове зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб за основним платежем на суму 245, 12 грн. та за штрафними санкціями на суму 61, 28 грн. В іншій частині скаргу залишено без задоволення, а рішення відповідача - без змін, про що прийнято рішення про результати розгляду скарг від 30.05.2012 № 204/7/10-206/199-604.

З урахуванням рішення про результати розгляду скарги, відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 30.05.2012 № 0002771701, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість»у розмірі 17192, 94 грн. (за основним платежем -17191, 94 грн. та за штрафними санкціями -1, 00 грн.); від 30.05.2012 № 0002781701, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на доходи фізичних осіб»у розмірі 16523, 20 грн. (за основним платежем -13218, 56 грн. та за штрафними санкціями - 3304, 64 грн.); від 30.05.2012 № 0002791701, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на доходи фізичних осіб»у розмірі 305, 40 грн. (за основним платежем -245, 12 грн. та за штрафними санкціями - 60, 28 грн.).

У той же час, позивач вважає податкові повідомлення-рішення такими, що суперечать вимогам чинного податкового законодавства, а тому оскаржив вказані рішення, звернувшись із позовом до суду.

У ході судового розгляду справи позивачем визнано факт неправомірного віднесення ним до валових витрат витрати на послуги,отримані від ТОВ «Модуль-Концепт»по ремонту приміщення у сумі 2166, 67 грн.

Таким чином, у частині донарахування відповідачем сум грошового зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб та застосування штрафних (фінансових) санкцій за дані правопорушення позивачем рішення податкового органу не оспорюється.

Згідно частини третьої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

У суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про те, що податкові повідомлення-рішення від 23.03.2012 № 0001561701, у частині нарахування позивачеві грошового зобов'язання за платежем «податок на доходи фізичних осіб»у розмірі 406, 25 грн. (за основним платежем -325, 00 грн. та за штрафними санкціями -81, 25 грн.) та від 30.05.2012 № 0002791701, у частині нарахування позивачеві грошового зобов'язання за платежем «податок на доходи фізичних осіб»у розмірі 54, 16 грн. (за основним платежем -43, 33 грн. та за штрафними санкціями -10, 83 грн.), є обґрунтованими, а відтак, у цій частині позов задоволенню не підлягає.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності та враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд звертає увагу на таке.

Розглянувши матеріали справи судом встановлено, що ТОВ «Мінераліс» у червні 2011 року здійснено на користь позивача поставку електротоварів.

Судом під час розгляду справи встановлено, що між позивачем та ТОВ «Мінераліс» письмових угод не укладалося. Придбання товару здійснювалось на підставі рахунків-фактур, виписаних ТОВ «Мінераліс», копії яких наявні у матеріалах справи та були використані перевіряючими у ході перевірки.

Поряд із цим, ТОВ «Мінераліс» виписало на адресу позивача належним чином оформлені податкові накладні на вартість поставлених електротоварів:

від 17.06.2011 № 54 на загальну суму 1500, 00 грн. (в т.ч. ПДВ- 250, 00 грн.) (а.с.79);

від 17.06.2011 № 92 на загальну суму 3000, 00 грн. (в т.ч. ПДВ- 500, 00 грн.) (а.с.37);

від 21.06.2011 № 56 на загальну суму 950, 00 грн. (в т.ч. ПДВ- 950, 00 грн.) (а.с.76);

від 22.06.2011 № 58 на загальну суму 43168, 00 грн. (в т.ч. ПДВ- 7194, 00 грн.) (а.с.91);

від 29.06.2011 № 96 на загальну суму 26880, 00 грн. (в т.ч. ПДВ- 4480, 00 грн.) (а.с.85);

від 30.06.2011 № 97 на загальну суму 6076, 00 грн. (в т.ч. ПДВ- 1013, 00 грн.) (а.с.88);

від 30.06.2011 № 99 на загальну суму 2925, 00 грн. (в т.ч. ПДВ- 487, 60 грн.) (а.с.82).

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що загальна сума оплати за поставлене обладнання у червні 2011 року становить 89248, 95 грн. (у т.ч. ПДВ 14875, 27 грн. грн.). Розрахунки між суб'єктами господарювання проводились у безготівковій формі, що підтверджується банківською випискою та відображено в акті перевірки.

За податковими накладними, отриманими від контрагента, позивачем віднесено до складу податкового кредиту за червень 2011 року суми сплаченого податку на додану вартість у складі ціни отриманих товарів у розмірі 14875, 27 грн.

Як то встановлено судом, за наслідками розгляду матеріалів перевірки відповідач дійшов висновку про те, що господарські операції між позивачем та ТОВ «Мінераліс»є нікчемними. Проте, такий висновок податкового органу ґрунтується виключно на висновках матеріалів податкового органу щодо перевірки контрагента позивача.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Як вже зазначалось судом, податкові зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб у розмірі 11156, 05 грн. та по податку на додану вартість у розмірі 14875, 27 грн. визначено позивачеві у зв'язку з формуванням податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат за рахунок сум податку, сплачених контрагенту в складі ціни поставленого обладнання. Оскільки, на думку податкового органу, товари фактично не поставлялися, а учасниками правочину переслідувалась мета мінімізації податкових зобов'язань, така угода є нікчемною, тому формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат вчинено позивачем незаконно.

Таким чином, вирішення даної справи залежить від доведеності тверджень податкового органу про безтоварність господарських операцій, які покладено в основу висновків про нікчемність правочинів.

Згідно положення частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні та фізичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг в даному випадку вже само по собі є ознакою господарської діяльності.

Відповідно до частини 5 статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

В той же час, Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною 1 статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідачем не надано суду доказів визнання правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом -ТОВ «Мінераліс»недійсними у судовому порядку.

Водночас, суд звертає увагу на таке. Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно частини першої статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним.

Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

З огляду на те, що відповідач стверджував про нікчемність господарських операцій, здійснених між відповідачем та ТОВ «Мінераліс», судом досліджено дане питання та встановлено таке.

Як то встановлено судом, факти надання позивачеві товарів та оплати їх вартості підтверджуються документально, господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському та податковому обліку, а також у податковій звітності позивача; право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість підтверджується податковими накладними.

Суд звертає увагу, що усі перелічені документи було використано податковим органом і під час здійснення перевірки позивача, що відображено в Акті перевірки.

Таким чином, позивачем надано первинні документи, які підтверджують факт здійснення вищевказаних господарських операцій.

Вирішуючи питання про реальність виконання та отримання позивачем послуг та їх отримання з метою подальшого використання у власній господарській діяльності, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

За даними витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб (а.с.60), одним із основних видів діяльності позивача за КВЕД є оптова торгівля іншими машинами та устаткуванням.

Водночас, за даними витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб (а.с.59), одним із видів діяльності ТОВ «Мінераліс»є, зокрема, інші монтажні роботи, будівництво будівель та діяльність у сфері інжинірингу.

В свою чергу факт безпосереднього зв'язку витрат з господарською діяльністю платника податків може бути встановлено з урахуванням якісних характеристик наданих послуг, які б однозначно свідчили про призначення таких послуг для використання в господарській діяльності платника податків, відповідали б змісту цієї діяльності.

У судовому засіданні представником позивача надано пояснення, що отримане позивачем електрообладнання було використано останнім у своїй господарській діяльності, оскільки у подальшому було реалізоване на виконання свої зобов'язань перед іншими суб'єктами господарювання, зокрема, ТОВ «Елгід-Україна», ТОВ «Електротехнічна лабораторія «Енергоналадка», ТОВ «Креат-Груп»то ТОВ «Про-Електро ЛТД». На підтвердження вказаного позивачем надано до матеріалів справи відповідні угоди, рахунки-фактури, податкові накладні, видаткові накладні, доручення та банківські виписки (а.с.178-200), що підтверджують факт подальшої реалізації отриманого позивачем від ТОВ «Мінераліс»електрообладнання.

Таким чином, враховуючи правочин, предметом якого є поставка електрообладнання, беручи до уваги вид діяльності позивача та його контрагента у суду є підстави вважати, що господарські операції позивача з ТОВ «Мінераліс» підтверджуються необхідними документами, а зазначені вище товари були використані позивачем у власній господарській діяльності.

У ході судового розгляду справи судом встановлено та не заперечувалось представником відповідача, що як на час розгляду справи, так і на час укладання і виконання правочинів контрагент позивача зареєстрований юридичною особою та є платником податку на додану вартість. Крім того, в Акті перевірки та в запереченнях відповідача немає жодних посилань на те, що установчі документи, свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ «Мінераліс» були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладення чи виконання договору.

На підтвердження своєї позиції відповідачем не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, доказів, які б свідчили про те, що документи, виписані на виконання договору, були сфальсифікованими, як і не надано відомостей про звернення до правоохоронних органів у зв'язку з виявленими порушеннями складання завідомо неправдивих документів звітності.

Суд звертає увагу на ту обставину, що фактично перевіряючи дійшли висновку про нікчемність правочину, укладеного між позивачем та ТОВ «Мінераліс» лише з підстав наявності акту документальної позапланової перевірки від 04.10.2011 № 1177/3-23-40-32486018, складеного ДПІ у Голосіївському районі м. Києва з питань правильності нарахування та своєчасності сплати ПДВ за березень, травень, червень 2011 року ТОВ «Мінераліс», яким встановлено нікчемність укладених між позивачем та ТОВ «Мінераліс»правочинів.

Водночас, акт перевірки позивача не містить жодних посилань на підстави, з яких відповідач вважає правочини, здійснені підприємством, нікчемними та в чому саме, на думку відповідача, дані правочини порушують публічний порядок. Більш того, в акті перевірки позивача відсутні посилання на ухилення контрагента позивача від уплати податків та зборів, визначення йому податкових зобов'язань, винесення вироків посадовим особам підприємства або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення правочину з метою, що порушує публічний порядок.

Досліджуючи дані обставини суд неодноразово зобов'язував відповідача надати належні та допустимі докази на підтвердження вищевказаних фактів, однак документів, які використовувались ним у ході перевірки позивача та на які зроблені посилання в акті перевірки, відповідачем суду не надано.

Між тим, як на доказ правомірності здійснених відповідачем донарахувань, відповідачем надано суду незавірену копію постанови від 20.06.2012 № 77-000186 про порушення кримінальної справи та приєднання кримінальної справи в одне провадження відносно ОСОБА_5, за створення з метою прикриття незаконної діяльності, зокрема, ТОВ «Мінераліс», за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України.

Зі змісту наданої постанови вбачається, що громадянка ОСОБА_5 придбала на паспортні дані ОСОБА_6 ТОВ «Мінераліс». За показаннями свідка, ОСОБА_7, яка з липня 2011 року є директором ТОВ «Мінераліс», встановлено, що вона не причетна до придбання та фінансово-господарської діяльності даного підприємства.

Суд звертає увагу на ту обставину, що акт перевірки не містить жодних посилань на надану відповідачем постанову, окрім того правовідносини між позивачем та ТОВ «Мінераліс»відбувалися у червні 2011 року, а, як то зазначено у постанові про порушення кримінальної справи, ОСОБА_7, є директором ТОВ «Мінераліс»лише з липня 2011 року.

Суд зазначає, що для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом, податкова інформація, експертні висновки, судові рішення, інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби (пункт 83.1 статті 83 Податкового кодексу України).

Таким чином, законодавством не передбачено можливості використання під час проведення перевірок платників податків та складання акта перевірки матеріалів досудового слідства. Це співвідноситься, зокрема, і з положеннями Кодексу адміністративного судочинства України й з доктриною процесуального права України, відповідно до яких заздалегідь є встановленим і не потребує доведення та доказування вирок суду в кримінальній справі, який набрав законної сили. Тобто преюдиціальний характер має лише вирок суду, який набрав законної сили, а не матеріали досудового слідства, особливо постанова про порушення кримінальної справи та протоколи допиту. Факт порушення кримінальної справи має наслідком та зумовлює законне проведення уповноваженими органами дізнання та досудового слідства певних слідчих дій з метою підтвердження або спростування факту вчинення певного злочину конкретною особою, але не може безперечно свідчити про винуватість такої особи, що підтверджується і закріпленим статтею 62 Конституції України принципом невинуватості особи у вчиненні злочину.

Оскільки належними та допустимими доказами відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не доведено обґрунтованості висновків акту перевірки, суд дійшов до висновку, що правочин, укладений позивачем з ТОВ «Мінераліс», відповідає нормам чинного законодавства України, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення дослідженої судом господарської діяльності позивача з ТОВ «Мінераліс», що підтверджуються первинними бухгалтерськими документами та податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Також, суд звертає увагу на ту обставину, що нормами чинного законодавства на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству правил ведення іншим учасником правовідносин господарської діяльності та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Щодо заниження позивачем податку на додану вартість у розмірі 14875, 27 грн., суд зазначає таке.

Згідно пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Поняття платників податку на додану вартість, об'єктів, бази та ставки оподаткування, переліку неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування, внесення та відшкодування податку на додану вартість регламентується розділом V Податкового кодексу України .

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку, зокрема, з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість визначено статтею 198 Податкового кодексу України, згідно з якою право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/ послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України на час вчинення спірних операцій та видачі податкової накладної).

Пунктом 198.3. статті 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України).

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг (пункт 201.4 статті 201 Податкового кодексу України).

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (пункт 201.6 статті 201 Податкового кодексу України).

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Із системного аналізу положень статей 198-201 Податкового кодексу України вбачається висновок, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: (1) наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); (2) фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; (3) наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; (4) документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; (5) наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

Судом на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановлено, що факт надання товару позивачеві з боку ТОВ «Мінераліс»документально підтверджується. Твердження податкового органу про відсутність факту поставки електрообладнання у судовому засіданні не були доведені, а надані позивачем докази є переконливими і достатніми для беззаперечного висновку суду щодо реальності господарської операції.

Це означає, що висновки податкового органу про порушення позивачем вимог пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість, є безпідставними.

Окрім того, діючим законодавством не передбачено і не визначено обов'язку підприємства встановлювати ланцюг суб'єктів підприємницької діяльності, з якими контрагенти такого підприємства мали договірні відносини, а також підприємству не надано права вимагати від його контрагентів такої інформації.

Незважаючи на це, відповідачем право позивача на формування податкового кредиту поставлено в залежність від добросовісності осіб, по ланцюгу до інших постачальників, з якими позивач навіть не перебував у будь-яких правовідносинах. Невиконання такими особами свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету тягне негативні наслідки саме для цих осіб. На переконання суду, своїми рішеннями відповідач встановив для позивача додаткові обмеження, що не відповідає повноваженням відповідача, передбаченим Податковим кодексом України, суперечить вимогам статті 19 Конституції України, яка зобов`язує органи державної влади, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Такий висновок також узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що «платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності».

Щодо заниження позивачем податку на доходи фізичних осіб у розмірі 11156, 05 грн., суд зазначає таке.

Особливості оподаткування доходів фізичної особи - підприємця від провадження господарської діяльності визначені статтею 177 Податкового кодексу України.

Згідно пункту 177.2 статті 177 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування фізичних осіб - підприємців є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Відповідно пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України, до переліку витрат фізичних осіб - підприємців, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу ("Податок на прибуток підприємств").

Тобто вищевказана норма є відправною нормою, яка вказує на те, що витрати суб'єкта господарювання, який не є платником податку на прибуток, але надає звітність про доходи від заняття підприємницької діяльністю, формуються у тому ж порядку, як у платників податку на прибуток.

Пунктом 14.1.27 статті 14 Податкового кодексу України передбачено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2. статті 138 Податкового кодексу України).

Згідно положень підпункту 139.1.9 пункту 139. 1 статті 139 Податкового Кодексу України, не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999 № 996-XIV.

Відповідно до положень статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З наведених норм Податкового кодексу України та Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»вбачається, що до складу валових витрат належать витрати, підтверджені первинними документами, тобто документами, які містять відомості про господарську операцію і підтверджують її здійснення (фіксують факт здійснення господарської операції) та складаються під час її здійснення, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення).

Так, як вбачається з матеріалів справи, фактичне надання товарів та виконання сторонами умов договору підтверджується наявною в матеріалах справи первинною документацією, податковими накладними та відповідними розрахунковими документами, які повністю спростовують висновок відповідача, викладений в акті перевірки, щодо протиправного віднесення позивачем сум витрат у розмірі 74373, 70 грн. по взаємовідносинам з зазначеним контрагентом до складу валових витрат.

Щодо заниження позивачем податку на доходи фізичних осіб у розмірі 1737, 50 грн. та податку на додану вартість у розмірі 2316, 67 грн., суд зазначає таке.

У ході перевірки перевіряючими встановлено, що позивачем безпідставно віднесено до складу податкового кредиту та валових витрат витрати на придбання меблів, які, на думку податкового органу, не передбачалися для подальшої реалізації, а були використані для власних потреб.

Як то вбачається з матеріалів справи, між ФОП ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_8 було укладено усну угоду про купівлю-продаж меблів.

За поясненнями представника позивача, наданими у ході судового розгляду справи, за усною домовленістю позивач взяв на себе зобов'язання здійснити продаж ФОП ОСОБА_8 товару (меблів) за умови 100% попередньої оплати.

10 березня 2011 року позивачем виписано ФОП ОСОБА_8 рахунок-фактуру № СФ-0000061 на поставку меблів (вітальня, стінка, шафа купе) на загальну суму 13997, 08 грн.(а.с.131).

14 березня 2011 року ФОП ОСОБА_8 було здійснено передплату за вищевказаний товар, що підтверджується копією банківської виписки (а.с150).

Позивачем 14.03.2011 виписано ФОП ОСОБА_8 податкову накладну № 20 на загальну суму 13997, 08 грн. (у т.ч. ПДВ -2332, 85 грн.) (а.с.133).

З метою виконання своїх зобов'язань, позивачем придбано у ТОВ «Шуле»меблі (вітальня, стінка, шафа купе), що підтверджено рахунком № 774 від 15.03.2011 та податковою накладною від 16.03.2011 № 6, на загальну суму 13900, 00 грн. (у т.ч. ПДВ -2316, 67 грн.) (а.с.139-140).

31 березня 2011 року, згідно накладної № 37, ТОВ «Шуле»поставило позивачаві придбані меблі (а.с.141), того ж дня позивачем було передано вказаний товар ФОП ОСОБА_8, що підтверджується видатковою накладною від 31.03.2011 № РН-0000022.

За приписами вищенаведених норм законодавства, основними підставами для віднесення сум до податкового кредиту та валових витрат є наявність причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності та документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Як то встановлено судом у ході судового розгляду справи, спірні товари (меблі) було придбано позивачем за ціною 13900, 00 грн., та у подальшому реалізовано ФОП ОСОБА_8 за ціною 13997, 08 грн., тобто дана господарська операція використана позивачем у власній господарській діяльності, яка передбачає прибутковість, а вказані обставини підтверджені відповідними доказами, наявними у матеріалах справи.

З огляду на вказане суд дійшов висновку про безпідставність нарахування позивачеві грошового зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб у розмірі 1737, 50 грн., по податку на додану вартість у розмірі 2316, 67 грн. та застосування відповідних штрафних санкцій.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи суд дійшов висновку про те, що податкове повідомлення-рішення від 23.03.2012 № 0001561701, у частині нарахування позивачеві грошового зобов'язання за платежем «податок на доходи фізичних осіб»у розмірі 16116, 95 грн. (за основним платежем -12893, 56 грн. та за штрафними санкціями - 3223, 39 грн.) та податкове повідомлення-рішення від 30.05.2012 № 0002771707, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість»у розмірі 17192, 94 грн. (за основним платежем -17191, 94 грн. та за штрафними санкціями - 1, 00 грн.), прийняті неправомірно та підлягають скасуванню.

Суд звертає увагу на те, що у даній справі позивач заявив позовні вимоги про визнання протиправними та скасування двох послідовно прийнятих податкових повідомлень-рішень, одне з яких скасовано частково за результатами адміністративного оскарження на підставі рішення вищестоящого податкового органу, а саме: від 23.03.2012 № 000155701, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість»у розмірі 21489, 92 грн. (за основним платежем -17191, 94 грн. та за штрафними санкціями -4297, 98 грн.) та від 30.05.2012 № 0002771701 за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість»у розмірі 17192, 94 грн. (за основним платежем -17191, 94 грн. та за штрафними санкціями -1, 00 грн.)

Відповідно до підпункту 60.1.3 пункту 60.1 статті 60 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними, якщо контролюючий орган зменшує нараховану суму грошового зобов'язання раніше прийнятого податкового повідомлення-рішення або суму податкового боргу, визначену в податковій вимозі.

Таким чином, з прийняттям податковим органом нового податкового повідомлення-рішення у зв'язку з скасуванням раніше прийнятого в частині визначення розміру грошового зобов'язання, раніше прийняте податкове повідомлення-рішення вважається відкликаним в силу закону.

Це означає, що вимоги позивача про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 23.03.2012 № 000155701, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість»у розмірі 21489, 92 грн. (за основним платежем -17191, 94 грн. та за штрафними санкціями -4297, 98 грн.), що було скасовано рішенням Державної податкової адміністрації в Київській області в частині застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій, є безпідставними і задоволенню не підлягають, оскільки це рішення суб'єкта владних повноважень є відкликаним в силу підпункту 60.1.3 пункту 60.1 статті 60 Податкового кодексу України, тобто є таким, що втратило юридичну силу.

Водночас, позивачем оскаржено податкове повідомлення-рішення від 30.05.2012 № 0002781701, за яким позивачу нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на доходи фізичних осіб»у розмірі 16523, 20 грн. (за основним платежем -13218, 56 грн. та за штрафними санкціями - 3304, 64 грн.).

Суд зазначає, що таке рішення прийнято відповідачем на підставі рішення Державної податкової адміністрації в Київській області про результати розгляду скарги, яким залишено без змін від 23.03.2012 № 0001561701, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на доходи фізичних осіб»у розмірі 16523, 20 грн. (за основним платежем -13218, 56 грн. та за штрафними санкціями - 3304, 64 грн.).

Відповідно до пункту 3.4 Порядку направлення органами державної податкової служби податкових вимог платникам податків, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 24 грудня 2010 року № 1037 «Про затвердження, якщо за результатами адміністративного або судового оскарження грошове зобов'язання, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми ПДВ збільшується, то крім раніше надісланого податкового повідомлення-рішення направляється окреме податкове повідомлення-рішення на суму збільшення, а якщо зменшується, то платнику податків направляється податкове повідомлення-рішення, яке містить зменшену суму грошового зобов'язання.

Таким чином, у разі, коли контролюючий орган приймає рішення про повне або часткове незадоволення скарги платника податків, то за розглядом первинної скарги приймається окреме податкове повідомлення-рішення на збільшену суму грошового зобов'язання чи податкове повідомлення-рішення на зменшену суму грошового зобов'язання.

Ні Податковий кодекс України, ні наказ Державної податкової адміністрації України від 24 грудня 2010 року N 1037 «Про затвердження Порядку направлення органами державної податкової служби податкових вимог платникам податків»не містять норми про необхідність повторного відправлення платнику податків податкового повідомлення-рішення у разі залишення оскаржуваного рішення без змін.

Тому орган державної податкової служби не має повноважень повторно надсилати платнику податків таке рішення. У зв'язку із чим, податкове повідомлення-рішення від 30.05.2012 № 0002781701, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на доходи фізичних осіб»у розмірі 16523, 20 грн. (за основним платежем -13218, 56 грн. та за штрафними санкціями - 3304, 64 грн.), підлягає скасуванню у повному обсязі з підстав неправомірності його направлення.

Щодо позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення від 30.05.2012 № 0002791701, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на доходи фізичних осіб»у розмірі 305, 40 грн. (за основним платежем -245, 12 грн. та за штрафними санкціями - 60, 28 грн.), суд зазначає таке.

Як то вбачається з матеріалів справи, дане рішення прийнято відповідачем на підставі рішення Державної податкової адміністрації в Київській області про результати розгляду скарги.

Так, вищестоящим податковим органом було збільшено грошове зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб за основним платежем на суму 245, 12 грн. та за штрафними санкціями на суму 61, 28 грн., з підстав неправильного застосування відповідачем ставки податку у розмірі 15 % при донарахуванні прихованого доходу, оскільки сума доходу позивача (125171, 70 грн.) в календарному місяці перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, то повинно застосовувати ставку податку у розмірі 17 %, що встановлено абзацом 2 пункту 167.1 статті 167 Податкового кодексу України.

Відповідно до абзацу 2 пункту 167.1 статті 167 Податкового кодексу України, ставка 17 відсотків застосовується до суми перевищення, якщо база оподаткування, яка визначена з урахуванням пункту 164.6 ПКУ, в календарному місяці перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року.

Ураховуючи ту обставину, що позивачем не оскаржується застосування податковим органом ставки податку з доходів фізичних осіб у розмірі 17 %, а сума грошового зобов'язання у розмірі 245, 12 грн. стосується донарахувань за фактами порушень податкового законодавства, що визнано судом неправомірними, з урахуванням часткового визнання позивачем неправомірності формування валових витрат, то податкове повідомлення рішення від 30.05.2012 № 0002791701 підлягає скасуванню у частині нарахування позивачеві грошового зобов'язання за платежем «податок на доходи фізичних осіб»у розмірі 251, 24 грн. (за основним платежем -201, 79 грн. та за штрафними санкціями -49, 45 грн.).

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду жодних доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не довів правомірності своїх рішень.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-164, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Скасувати податкове повідомлення-рішення Сквирської міжрайонної державної податкової інспекції у Київській області від 23.03.2012 № 0001561701, у частині нарахування фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 грошового зобов'язання за платежем «податок на доходи фізичних осіб» у розмірі 16116, 95 грн. (за основним платежем - 12893, 56 грн. та за штрафними санкціями - 3223, 39 грн.).

3. Скасувати податкове повідомлення-рішення Сквирської міжрайонної державної податкової інспекції у Київській області від 30.05.2012 № 0002771707, за яким фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 17192, 94 грн. (за основним платежем - 17191, 94 грн. та за штрафними санкціями - 1, 00 грн.).

4. Скасувати податкове повідомлення-рішення Сквирської міжрайонної державної податкової інспекції у Київській області від 30.05.2012 № 0002791701, у частині нарахування фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 грошового зобов'язання за платежем «податок на доходи фізичних осіб» у розмірі 251, 24 грн. (за основним платежем - 201, 79 грн. та за штрафними санкціями - 49, 45 грн.).

5. В решті позовних вимог - відмовити.

6. Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 сплачений судовий збір у розмірі 335 (триста тридцять п'ять) грн. 64 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Колеснікова І.С.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 29 жовтня 2012 р.