Рішення № 26906128, 01.08.2012, Полтавський районний суд Полтавської області

Справа № 1625/2858/12

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" серпня 2012 р. м. Полтава

Полтавський районний суд Полтавської області у складі :

головуючого судді Цибізова С.А.

при секретарі Розсоха Я.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі і гідності, спростування недостовірної інформації, -

встановив:

03.07.2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про захист честі і гідності, спростування недостовірної інформації, посилаючись при цьому на те, що під час судового розгляду в апеляційному суді Полтавської області, ОСОБА_2 принизив честь і гідність позивача під час відповіді на питання останнього, неодноразово поширивши неправдиву та негативну інформацію про нього, сказавши: «Я думаю сейчас сегодня вы сами видели, что я считаю, что это бредовое расстройство, понимать как угодно, пусть он в суд подает на меня, но это речь больного человека», «Я считаю, что у вас есть психическое расстройство», «Да, я считаю что у вас есть психическое расстройство». На думку позивача, зазначеними діями відповідача завдано, моральної шкоди яку він оцінює в 22000 грн., що прохав стягнути на його користь з ОСОБА_2, також просив зобовязати останнього принести йому вибачення при свідках за приниження честі і гідності та розповсюдження відомостей, які не відповідають дійсності, та стягнути з нього судові витрати. В обґрунтування своїх вимог посилався на документи, що свідчать про його психічне здоровя та просив взяти до уваги, рішення Європейського суду з прав людини від 07 липня 2011року по справі Федоров та ОСОБА_1 проти України.

В судове засідання позивач та його представники з'явились, позов підтримали посилаючись на підстави викладені в ньому.

Позивач позов підтримав з наведених у ньому підстав. Вказав, що незважаючи на наявність висновків, що підтверджують його позивача психічне здоровя, відповідач не бажає визнавати цей факт, та на протязі багатьох років поширює про нього недостовірну інформацію. Також зауважив, що Європейський суд з прав людини визначив, що у 2001 році діагноз йому було поставлено незаконно.

Представник позивача адвокат ОСОБА_3 позов підтримав, зазначив що вислови відповідача на адресу позивача не охоплювались предметом судового засідання апеляційного суду, оскільки у засіданні встановлювались інші обставини.

Представник позивача, пан Коваленко позов підтримав, зауважив, що вислови відповідача в адресу позивача мали образливий і злісний характер

Відповідач в судове засідання не з'явився, надавши заяву про розгляд справи у його відсутність, позов не визнав та просив відмовити у його задоволенні.

Свідок ОСОБА_4 поширення недостовірної інформації з боку відповідача підтвердила.

Оцінюючи показання свідків, суд бере до уваги їх відносини із позивачем, а саме, що свідок пан Коваленко, був представником відповідача у судовому засіданні апеляційного суду 06 березня 2012 року, свідок ОСОБА_4, була також представником позивача у судовому засіданні, крім того є дружиною позивача, та ставиться до них критично.

При дослідженні копії аудіо запису судового засідання від 06 березня 2012 року у суду не виникло сумнівів щодо його справжності, свідками було підтверджено, достовірність подій які на ньому відтворювались, в звязку із чим суд вважає цей доказ допустимим.

Вислухавши пояснення сторони, допитавши свідків, дослідивши письмові та речові докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Судом встановлено, що 6 березня 2012 року у відкритому судовому засіданні при розгляді заяви ОСОБА_1 відповідач під час відповіді на його питання сказав наступне: «Здесь же был вынесен предварительный диагноз, для подтверждения которого, да, необходимо проведение экспертизы, пятнадцать минут было достаточно. Я думаю сейчас сегодня, вы сами видели, что я считаю, что это бредовое расстройство, хоть пусть он в суд на меня подает, как угодно, но это действительно речь больного человека», «Я считаю, что у вас есть психические расстройства. Это мое мнение.», «…Да я считаю, что у вас есть психические расстройства.»

Зазначені обставини підтверджуються копією аудіо запису засідання та показами свідків.

Проаналізувавши вислови відповідача в контексті ситуації, що склалась у засіданні апеляційного суду, питань, які було задано позивачем, врахувавши, що між відповідачем і позивачем тривалий час існує спір, з приводу встановлення останнім, під час його роботи лікарем психіатром, діагнозу щодо психічного стану позивача, внаслідок чого зокрема і розглядалась заява позивача у засіданні апеляційного суду 06 березня 2012 року, коли і були наведені вищезазначені вислови, суд дійшов висновку, що відповідач під час відповіді на питання позивача у судовому засіданні, висловлював свою субєктивну думку, у формі припущень щодо психічного стану позивача. Враховуючи обставини справи, такі припущення є оціночними судженнями, які не було висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію.

Відповідно до ч.1 ст.10 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод»кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати та передавати інформацію та ідеї без втручання держави.

Тлумачення цьому положенню було надано Європейським судом з прав людини у справі «Ляшко проти України», 2006 року. В п.41 Рішення Суд зокрема зазначив, що свобода вираження поглядів являє собою одну з важливих засад демократичного суспільства та одну з базових умов його прогресу та самореалізації кожного. Предмет пункту другого статті 10 застосовується не тільки до «інформації»чи «ідей», які були отримані зі згоди чи розглядаються як необразливі чи як малозначущі, але й до тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Такими є вимоги плюралізму, толерантності та відкритості думок, без чого неможливе «демократичне суспільство».

Аналогічна позиція Суду викладена у справах «Джерсилд проти Данії»1994 року, "Яновский проти Польши",1999 року.

У справі Європейський Суд у вищенаведеному рішенні зазначив, що повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права, гарантованого статтею 10.

Аналогічна позиція Суду викладена у справі «Лінгенс проти Австрії»1986 року.

Саме за цією ознакою можна відрізнити поширення недостовірної інформації від висловлення оціночних суджень щодо особи.

Відповідно до ст. 30 ЗУ «Про інформацію»ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

В ч.3 п.19 Постанови Пленуму Верховного суду України №1 від 27.02.2009р. «Про судову практику у справах про захист честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи зазначено, що не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням субєктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідальності дійсності ( на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедент ній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

Статтею 3 ЗУ «Про психіатричну допомогу»передбачено презумпцію психічного здоровя, що однак, на думку суду, не виключає можливості наявності у відповідача окремих думок і припущень.

Питання компетентності відповідача не є предметом даного судового розгляду.

Згідно ст.34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова.

Статтею 32 Конституції України передбачено судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сімї

Відповідно до ч.1 ст. 275 ЦК України, фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб.

Статтею 297 ЦК України передбачено, що кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканими. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Відповідно до п.1 Постанови Пленуму Верховного суду України №1 від 27.02.2009р. «Про судову практику у справах про захист честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» суди при вирішенні справ про захист честі гідності та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу з іншого боку .

Крім того, при винесенні рішення, суд керується положень ст.1167 ЦК України, з яких випливає, що компенсація моральної шкоди здійснюється за наявності всіх загальних умов відповідальності за завдання шкоди, а саме: протиправної поведінки, моральної шкоди, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданою моральною шкодою та вини заподіювача.

Згідно п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди").

"відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору"

Оскільки позивачем не доведено неправомірність дій відповідача суд не вбачає підстав для відшкодування моральної шкоди.

Також позивачем не подано доказів наявності моральної шкоди, що за ст. 10 ЦПК є його обов'язком.

Із аудіо запису, дослідженого у судовому засіданні, вбачається що позивач після того як у відповідь на своє питання, почув думку відповідача з приводу свого психічного стану, ще неодноразово, користуючись своїм правом сторони у судовому засіданні ставити питання, повторював його. Враховуючи відносини що склалися між сторонами, позивач знав, або міг припускати що своєї думки відповідача не змінить. Із такої поведінки відповідача не вбачається, що під час судового засідання апеляційного суду він зазнавав моральних страждань, на які він посилається як на підставу відшкодування моральної шкоди.

Згідно вимог ст.10, 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень

Згідно ч.3 ст. 61 Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Відмовляючи позивачу у задоволенні позовних вимог суд взяв до уваги положення ст.ст. 16, 275 280 ЦК України, ст.19 Конституції України та розяснення, викладені у п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», згідно з якими за поширення недостовірної інформації не передбачено примусове вибачення як спосіб судового захисту.

З приводу посилань позивача в обґрунтування своєї позиції на рішення Європейського Суду з прав людини від 07 липня 2011року по справі Федоров та ОСОБА_1 проти України, суд дійшов наступного.

Згідно оцінки та висновків Європейського Суду мали місце порушення ст.8 Конвенції відносно проведення психіатричного огляду позивача проти його волі 15 липня 2001 року та діагностування в нього хронічного бердового розладу. Проте незаконність процесуального аспекту психічного огляду позивача не охоплюється даним судовим розглядом, та не впливає на правовідносини сторін. Відповідальність за дії, що були предметом розгляду у Європейському Суді з прав людини настає відповідно до норм ст.80 Основ законодавства України про охорону здоровя.

В зв'язку з наведеним, суд вважає що в задоволенні позову необхідно відмовити.

Судом також встановлено, що позивачем не сплачено судовий збір на належні рахунки.

Питання щодо судових витрат вирішене судом відповідно до положень ст.ст. 79, 818 ЦПК України

Керуючись ст. ст. 10, 11, 57, 59, 60, 61, 62, 79, 88, 209, 212-215 ЦПК України, ст.ст. 16, 275, 297, 1167 ЦК України, ст.32,34, ч.1 ст.19 Конституції України, ст. 10 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод», ст. 17,18 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ст. 30 Закону України «Про інформацію», ЗУ «Про судовий збір».

ВИРІШИВ :

1В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобовязання відповідача вибачитись при свідках за приниження честі і гідності та розповсюдження відомостей які не відповідають дійсності, стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 22 000,00 грн. відмовити.

2.Стягнути з позивача на користь держави судовий збір у розмірі 220,00грн

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя:

ОСОБА_5