Постанова № 26863411, 16.10.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2012 р. Справа № 1621/682/12Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Дюкарєвої С.В.

Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області на постанову Новосанжарського районного суду Полтавської області від 22.05.2012р. по справі № 1621/682/12

за позовом ОСОБА_1

до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області третя особа Управління праці та соціального захисту населення Новосанжарської районної державної адміністрації Полтавської області

про скасування постанови,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Новосанжарського районного суду Полтавської області з адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області, в якому просив суд скасувати постанову відповідача про закінчення виконавчого провадження від 10.02.2012 року за ВП № 30272071.

Постановою Новосанжарського районного суду Полтавської області від 22.05.2012 року визнано незаконною та скасовано постанову ст. державного виконавця підрозділу примусового виконаня рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області від 10.02.2012 року у ВП № 30272071, про закінчення виконавчого провадження.

Відповідач, не погодившись із вказаною постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Новосанжарського районного суду Полтавської області від 22.05.2012 року по справі № 1621/682/12 та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач, зокрема, посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті постанови норм матеріального права, а саме: ст.п.11 ч.1 ст.49, ст.75 Закону України «Про виконавче провадження», що призвело до неправильного вирішення справи, а також на доводи та обставини, викладені в апеляційній скарзі.

Враховуючи неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що що старшим державним виконавцем підрозділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області Приймак О.В., 09.12.2011 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №30272071 по виконанню виконавчого листа №2а-1144/11, виданого Новосанжарським районним судом Полтавської області про зобов'язання управління праці та соціального захисту населення Новосанжарської райдержадміністрації Полтавської області та центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області здійснити перерахунок та виплатити позивачу щорічну допомогу на оздоровлення за 2010 рік в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат на момент виплати, відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік з урахуванням здійснених виплат.

В постанові зазначено термін для самостійного виконання виконавчого документу - семиденний строк з моменту винесення постанови.

10.02.2012 року відповідачем прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №30272071, на підставі п. 11 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження»

Не погодившись із вказаною постановою про закінчення виконавчого провадження, позивач звернувся з позовом до суду.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувана постанова державного виконавця Підрозділу примусового виконання рішень Відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області від 10.02.2012 року про закінчення виконавчого провадження винесені з порушенням вимог Закону України "Про виконавче провадження", а тому є незаконною та підлягає скасуванню.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Частинами 1, 2 ст. 181 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що учасники виконавчого провадження мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Згідно ст. 2 Закону України "Про виконавче провадження", примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Як встановлено положеннями ч.2 ст.1 Закону України "Про державну виконавчу службу" завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом. Система органів державної виконавчої служби визначена у статті 3 цього Закону.

Статтею 11 Закону України «Про виконавче провадження» передбачений обов'язок державного виконавця здійснювати заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Як свідчать письмові докази, державним виконавцем не вжиті заходи щодо виконання постанови Новосанжарського районного суду Полтавської області, на підставі якої видано виконавчий лист №2а-1144/11 та відкрито виконавче провадження ВП № 30272071.

Відповідно до статті 49 Закону України "Про виконавче провадження", виконавче провадження підлягає закінченню у випадках: 1) визнання судом відмови стягувача від примусового виконання рішення суду; 2) визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником у процесі виконання; 3) смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва; 4) скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; 5) письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі; 6) закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення; 7) передачі виконавчого документа ліквідаційній комісії (або ліквідатору) у разі ліквідації боржника - юридичної особи; 8) фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом; 9) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ; 10) направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби: 11) повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону; 12) якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини; 13) непред'явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 51 цього Закону; 14) списання згідно із Законом України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" заборгованості, встановленої рішенням суду, яке підлягало виконанню на підставі виконавчого документа.

Про закінчення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у 3-денний строк надсилається сторонам та суду або іншому органу (посадовій особі), які видали виконавчий документ.

Як вбачається з матеріалів справи, постанова про закінчення виконавчого провадження за виконавчим листом №2а-1144/11 р. виданим Новосанжарським районним судом, прийнята державним виконавцем з посиланням на п. 11 ст. 49 Закону України "Про виконавче провадження", а саме, невиконання боржником судового рішення, у зв'язку з відсутністю відповідного фінансового ресурсу бюджету, а оскільки такі причини невиконання рішення суду є поважними, то і відсутні підстави для застосування до боржника штрафних санкцій та звернення до правоохоронних органів з поданням про притягнення боржника до кримінальної відповідальності, згідно ст. 75 Закону України «Про виконавче провадження».

Частинами 1 та 2 статті 89 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на посадових осіб - від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на боржника - юридичну особу - від сорока до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин державний виконавець у тому ж порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності відповідно до закону.

Таким чином, Законом України «Про виконавче провадження» чітко передбачено послідовність дій державного виконавця, що має передувати закінченню виконавчого провадження за п. 11 ст. 49 даного Закону.

Слід відмітити, що старший державний виконавець відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції України Приймак О.В., зважаючи на поважність причин невиконання Управлінням праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Новосанжарської районної державної адміністрації та Центром по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат в Полтавській області рішення суду, яке набрало законної сили, дійшов висновку про відсутність підстав для застосування до вказаних суб'єктів владних повноважень санкцій, передбачених ст. 89 Закону України «Про виконавче провадження» у вигляді накладення штрафу та звернення до правоохоронних органів з поданням про притягнення боржника до кримінальної відповідальності.

Посилання відповідача на приписи Закону України від 22.12.2011 р. "Про Державний бюджет України на 2012 рік", відповідно до яких норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" , статей 5 та 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", статей 14, 22, 37 та 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", статті 9 Закону України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні" застосовуються в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України на 2012 рік, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки у позивача право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення за 2010 рік виникло у 2010 році до вступу в дію Закону України від 22.12.2011 р. "Про Державний бюджет України на 2012 рік".

Крім того, колегія суддів зазначає, що нормами Закону України "Про Державний бюджет України на 2012 рік" не визначено розмір щорічної грошової допомоги на оздоровлення за 2010 рік, стягнення якої є предметом виконавчого провадження ВП № 30272071, а тому посилання відповідача на норми даного Закону, як на підставу для закриття виконавчого провадження, є недоречним.

Зазначеним Законом лише встановлюється розмір мінімальної заробітної плати, яка є розрахунковою величиною для обчислення вказаної допомоги.

Також, слід вказати, Законом України "Про Державний бюджет України на 2012 рік" зміни до ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", якою встановлено розмір щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі 5 мінімальних заробітних плат, щодо розміру даної допомоги, не вносились.

За змістом положень п.2 ч.1 ст.47, п.11 ч.1 ст.49, ч.3 ст.75 Закону України «Про виконавче провадження» у випадку неможливості виконання рішення боржником в зв`язку з відсутністю майна, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними, закінченню виконавчого провадження передує повернення виконавчого документа стягувачеві.

Однак, слід вказати, що виконавчий документ стягувачеві не був повернутий, натомість, боржником 06.02.2012 року надано до відділу розпорядження про проведення відповідного перерахунку та письмові пояснення щодо не проведення виплат у зв'язку з відсутністю відповідного фінансування.

Колегія суддів зазначає, що судові рішення ухвалюються в межах норм діючого законодавства, незалежно від причин ненадходження коштів з Державного бюджету України на виплату допомоги та згідно частини 2 статті 3 Конституції України, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Таким чином, колегія суддів вважає, що реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Відповідно до положень ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України, за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення (відсутність коштів на рахунку, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), державний виконавець може звернутися до адміністративного суду, що видав виконавчий лист, із поданням, а сторона виконавчого провадження - із заявою про відстрочення або розстрочення виконання, змін чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення.

Колегія суддів відмічає, що відповідач не скористався своїм правом, відповідно до наведеної норми Кодексу адміністративного судочинства України, та не звертався до суду із заявою про зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення. Натомість, відповідачем передчасно було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження.

Колегія суддів звертає увагу на приписи ч.2 ст.8 КАС України, яка зобов'язує суд застосовувати принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, Європейський Суд з прав людини (далі по тексту - Суд) у своєму рішенні у справі "Іммобільяре Саффі проти Італії" наголошував, що право на звернення до суду, гарантоване статтею 6, також передбачає практичне виконання остаточних, обов'язкових для виконання судових рішень, які в державах, що поважають принцип верховенства права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду стороні у провадженні. Отже, виконання судового рішення не може відстрочуватися на незаконних підставах.

Також, в своєму рішенні "Кечко проти України" Суд констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань.

В рішенні "Войтенко проти України" Суд знову повторює, що ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок. Проте, затримка виконання судового рішення на період, що є необхідним для вирішення проблем публічного порядку, може у виняткових випадках бути виправдана. Суд допускає, що асигнування на виплату державних боргів може спричинити певні затримки у виконанні рішень з бюджету Уряду. Тим не менше, Суд вирішує, що не передбачивши таких асигнувань протягом трьох років підряд, держава-відповідач не виконала своїх зобов'язань за статтею 6 параграфу 1 Конвенції.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у спірних правовідносинах Законом України "Про Державний бюджет України на 2012 рік", законодавчо не передбачались бюджетні призначення для взяття зобов'язань по судових рішеннях щодо перерахунку виплаченої щорічної грошової допомоги на оздоровлення особам, на яких поширюється дія Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Беручи до уваги вищенаведену судову практику Європейського Суду з прав людини, колегія суддів дійшла висновку про те, що відсутність коштів у боржника чи у держави на виконання взятих на себе зобов'язань не є підставою для закінчення виконавчого провадження і не звільняє боржника від виконання рішення суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не надано ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції доказів, які б свідчили про те, що ним, до винесення постанови про закінчення виконавчого провадження, були вжиті всі заходи, спрямовані на виконання рішення суду.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що постанова державного виконавця від 22.05.2012 р. про закінчення виконавчого провадження ВП № 30272071 є такою, що прийнята відповідачем без дотримання вимог Закону України «Про виконавче провадження», а тому підлягає скасуванню.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Разом з цим, погоджуючись з такими висновками суду першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що суд першої інстанції, надавши оцінку усім позовним вимогам, помилково не зазначив в резолютивній частині рішення свій висновок щодо задоволення позову.

Відповідно до п.2 ст.201 КАС України вирішення не всіх позовних вимог або питань є підставою для зміни постанови суду першої інстанції.

З огляду на викладене, постанова Новосанжарського районного суду Полтавської області від 22.05.2012 року по справі № 1621/682/12 підлягає зміні, шляхом доповнення резолютивної частини постанови абзацем 1 в наступній редакції: "Позовні вимоги ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області про скасування постанови - задовольнити".

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 197, 201, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області - залишити без задоволення.

Постанову Новосанжарського районного суду Полтавської області від 22.05.2012 року по справі № 1621/682/12 - змінити, шляхом доповнення резолютивної частини постанови абзацем 1 в наступній редакції: "Позовні вимоги ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області про скасування постанови - задовольнити".

В іншій частині постанову Новосанжарського районного суду Полтавської області від 22.05.2012 року по справі № 1621/682/12 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів після набрання постановою законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Дюкарєва С.В.Судді(підпис) (підпис) Жигилій С.П. Перцова Т.С.

ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Дюкарєва С.В.