Постанова № 26856761, 23.10.2012, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" жовтня 2012 р. Справа № 5019/2200/11

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючий суддя Грязнов В.В.

суддя Мельник О.В. ,

суддя Савченко Г.І.

секретар судового засідання Яковлєв Д.В.,

за участю представників сторін:

від позивача - Гончарук В.В.;

Самороков В.О.;

від відповідача - ОСОБА_3 (паспорт НОМЕР_1 від 08.08.2002р.);

ОСОБА_4 (довіреність б/н від 16.11.2011р.),

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на рішення господарського суду Рівненської області від 16.08.2012р. у справі №5019/2200/11

за позовом Підприємства об'єднання громадян «Перелесник» міської громадської

організації «Рівненський Ювілейний Ринок» м.Рівне

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 м.Рівне

про стягнення 21 011 грн. 10 коп. заборгованості по розрахунках та

розірвання договору та звільнення земельної ділянки,-

Представникам сторін роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст.22, 28 ГПК України. Клопотання про здійснення технічної фіксації судового процесу заявлено не було. Заяви про відвід суддів не надходило.

Підприємство об'єднання громадян «Перелесник»в жовтні 2011р. звернулось до господарського суду Рівненської області з позовною заявою, в якій просило стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 заборгованість в сумі 21 011 грн. 10 коп., розірвати договір та зобов'язати Відповідача звільнити земельну ділянку.

Дана справа вже розглядалась господарськими судами.

Так, рішенням господарського суду Рівненської області від 27.12.2011р. в позові відмовлено з підстав неукладеності договору №29 від 01.02.2007р. Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 15.02.2012р. вказане рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено з підстав необґрунтованості позовних вимог.(т.2, арк.справи 158-163; т.3, арк.справи 35-40).

Проте, постановою Вищого господарського суду України від 23.04.2012р. зазначені судові рішення у даній справі скасовано, а справу передано на новий розгляд до господарського суду Рівненської області.

Скасовуючи рішення та постанову судів першої та апеляційної інстанцій, Вищий господарський суд України, зокрема вказав, що п.20 Правил торгівлі на ринках (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) передбачає укладення між адміністрацією і підприємцями, що займаються торговельною діяльністю, саме договорів, що за своєю правовою природою є договорами оренди (найму) торгових площ…Оскільки, однією із кваліфікуючих ознак договору найму є його оплатний характер - за користування майном з наймача обов'язково стягується орендна плата в розмірі, визначеному сторонами та встановленому договором найму.

Крім того, суд касаційної інстанції зауважив, що «господарські суди залишили поза увагою доводи та пояснення Відповідача, чим порушено принципи рівності сторін та змагальності судового процесу, передбачені статтями 42, 43 ГПК України та ст.129 Конституції України. Змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять свою правоту, за допомогою доказів переконують суд, а суд, в свою чергу, зобов'язаний, відповідно статті 43 ГПК України оцінити докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи і їх сукупності, керуючись законом».(т.3, арк.справи 65-69).

За наслідками нового розгляду справи, рішенням від 16.08.2012р. господарський суд Рівненської області (суддя Павленко Є.В.) частково задоволив позов Підприємства об'єднання громадян «Перелесник»міської громадської організації «Рівненський Ювілейний ринок»(надалі в тексті - Ринок) до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (надалі в тексті - ФОП ОСОБА_3), відповідно до якого - розірвано укладений сторонами 01.02.2007р. договір №29, зобов'язано ФОП ОСОБА_3 повернути Ринку земельну ділянку площею 7,17 м2, розташовану під торгівельним кіоском АДРЕСА_1 шляхом звільнення даної земельної ділянки від вищезазначеного кіоску. Крім того, з Підприємця підлягає стягненню на користь Ринку 14 979 грн. 57 коп. основного боргу, 486 грн. 17 коп. судових витрат. В частині стягнення 2 878 грн. 16 коп. - в позові відмовлено.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що сума 14 979 грн. 57 коп основного боргу за договором від 01.02.2007р. №29 - підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і Відповідач на момент прийняття рішення не надав доказів погашення вказаної заборгованості перед Позивачем. Також враховуючи, що матеріалами справи стверджується факт істотного порушення Відповідачем умов договору, що полягає у невиконанні зобов'язань з оплати за надане йому торгівельне місце, у зв'язку з чим Позивач значною мірою позбавився того, на що розраховував при укладенні оспорюваного договору, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для розірвання договору №29 від 01.02.2007р. Оскільки судом встановлено, що належним користувачем спірної земельної ділянки, розташованій у АДРЕСА_1, є Позивач, а у Відповідача відсутні правовстановлюючі документи на земельну ділянку площею 7,17 м2, на якій встановлено належний йому кіоск №29, а також враховуючи, що між сторонами припинилися правовідносини за договором №29 від 01.02.2007р. через його розірвання, - місцевий суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині зобов'язання Відповідача звільнити вказану земельну ділянку шляхом демонтажу належного йому кіоску та повернути вказану земельну ділянку Позивачеві.(т.4, арк.справи 63-66).

Не погоджуючись із даним рішенням, ФОП ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення місцевого суду та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити повністю. Скаржник зазначає, що суд першої інстанції дійшов нічим не обґрунтованих висновків щодо законності та правомірності складених Позивачем калькуляцій, взагалі не досліджуючи їх, зазначивши лише, що на час розгляду справи калькуляції не скасовані, не зважаючи що скасування є визначенням розміру витрат у грошовій формі на виробництво (збут) одиниці виконаних робіт за допомогою економічно обгрунтованих методів. На думку Скаржника, калькуляція як документ може бути розцінена як частина договору, яким доповнюється зміст п.3.1 і не може підтверджувати виконання робіт, а лише бути доказом їх собівартості. Встановлюючи факт наявності заборгованості Відповідача перед Позивачем, місцевий суд не взяв до уваги заперечення Відповідача про відсутність обґрунтованості тарифів, на підставі яких обчислено суму вказаної заборгованості.(т.4, арк.справи 77-82).

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 10.09.2012р. апеляційну ска-ргу ФОП ОСОБА_3 прийнято до провадження.(т.4, арк.справи 75).

У відзиві на апеляційну скаргу від 15.10.2012р. Позивач зазначив, що позиція Скаржника обумовлена наміром будь-яким чином не сплачувати заборгованість за користування торговельним місцем, яке він займає на орендованій Ринком земельній ділянці. Про це свідчить той факт, що Відповідачу під час слухання даної справи, було запропоновано укласти мирову угоду з оплатою заборгованості у 70% ціни позову з розстрочкою платежу на певний строк, але Відповідач відмовився від такої пропозиції. Тому Позивач просить в задоволенні апеляційних вимог Відповідача відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.(т.4, арк.справи 89-91).

До початку судового засідання 16.10.2012р. Відповідач надав клопотання про зупинення провадження у справі. Обґрунтовуючи таку необхідність, Скаржник зазначає, що 07.08.2012р. господарським судом Рівненської області було порушено провадження справі №5019/1290/12 за його позовною заявою до Ринку про визнання недійсними та скасування рішень; справу призначено до розгяду на 17.10.2012р., тому до з'ясування обставин у справі №5019/1290/12, що буде розглядатись господарським судом Рівненської області - вирішення даної справи апеляційним судом є неможливим. Оскільки невирішеним є питання щодо законності прийняття Радою директорів відповідних рішень та затвердження виконавчим директором Ринку калькуляцій витрат по наданню послуг на утримання одного квадратного метра торгової площі на території ПОГ «Перелесник»при здійсненні торгівлі - Скаржник просить зупинити проваджен-ня у справі №5019/2200/11 до вирішення справи №5019/1290/12.(т.4, арк.справи 92-93)

Для додаткового вивчення матеріалів справи у судовому засіданні 16.10.2012р. оголошувалась перерва до 23.10.2012р.

Колегія суддів відхиляє клопотання про зупинення провадження у справі, з огляду на те, що під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин. Такої ж позиції притримується Вищий господарський суд України, що вбачається з п.3.16 постанови Пленуму від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції». Тому, апеляційний суд вважає, що перебування у провадженні суду першої інстанції справи №5019/1290/12 не перешкоджає перегляду справи №5019/2200/11, оскільки у суду є можливість самостійно надати оцінку вказаним обставинам в межах розгляду даної справи.

В судовому засіданні 23.10.2012р. Скаржник підтримав доводи апеляційної скарги і клопотання про зупинення, вважає, що судом першої інстанції при винесенні рішення було порушено норми матеріального та процесуального права.

Представники Позивача у судовому засіданні 23.10.2012р. заявили, що з доводами Скаржника не погоджуються, вважаючи їх безпідставними, а оскаржуване рішення законним і таким, що відповідає обставинам справи та нормам закону; просили апеляційний суд відмовити в задоволенні клопотання щодо зупинення.

Розглянувши доводи, викладені в апеляційній скарзі, заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Рівненський апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, Підприємство об'єднання громадян «Перелесник»міської громадської організації «Рівненський Ювілейний ринок», зазначене як «підприємство»та ФОП ОСОБА_3, зазначена як «замовник»уклали 01.02.2007р. договір №29 (надалі в тексті - Договір), відповідно до п.1.2 якого, замовник влаштовує торгове місце площею 7,17м2 на території підприємства і здійснює роздрібну торгівлю на засадах, визначених відповідними органами місцевої та державної влади, а підприємство створює для цього відповідні умови, виходячи із своїх організаційних, технічних, фінансових та територіальних можливостей.

Підприємство, на підставі заяви замовника зобов'язується надати дозвіл на влаштування торгового місця; надати замовнику дозвіл на влаштування іншого торгового місця у випадку проведення робіт з будівництва чи реконструкції на території підприємства; об'єктивно встановлювати розмір плати за послуги по утриманню та обслуговуванню торгового місця; обґрунтовувати Замовнику зміни розміру платежів в результаті зміни цін і тарифів на послуги та інфляційних процесів.(п.2.1 Договору). Замовник зобов'язується, дотримуватись у своїй діяльності положень Закону України «Про захист прав споживачів» та Правил торгівлі, а також своєчасно оплачувати вартість отриманих послуг підприємства.(п.2.2 Договору). Оплата згідно даного договору здійснюється замовником відповідно до затвердженої калькуляції у вигляді передоплати через касу підприємства або через установи банків, але не пізніше останнього числа попереднього місяця. (п.3.1 Договору).

Термін дії Договору 11 місяців, після чого він продовжує діяти до моменту його розірван-ня за ініціативою однієї із сторін договору.(п.5.1 Договору). Договір може бути розірвано в односторонньому порядку у випадках невиконання договірних зобов'язань однією із сторін.(6.1 Договору).

Договір підписано 16.02.2007р. директором Ринку та ФОП ОСОБА_3, скріплено відбитком печатки підприємства.(т.1, арк.справи 21).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, на виконання умов вищезазначеного пункту 3.1 Договору - виконавчим директором Ринку було затверджено відповідні калькуляції, копії яких містяться в матеріалах справи. Так, відповідно до калькуляції від 01.02.2007р. - вартість послуг по наданню одного квадратного метра торгівельної площі на території підприємства станом на вищезазначену дату становила 01 грн. 00 коп. за день, відповідно до калькуляції, затвердженої вищезазначеною посадовою особою 01.10.2007р. - 01 грн. 40 коп., відповідно до калькуляції від 01.03.2008р. - 01 грн. 80 коп., згідно з калькуляціями від 01.02.2009р. та від 01.10.2009р. - 02 грн. 00 коп.(т.1, арк.справи 23-27).

Матеріали справи не містять доказів сплати ФОП ОСОБА_3 за користування протягом 16.02.2007р. - 01.09.2011р. торгівельною площею 7,17м2 на території Ринку.

При цьому, у судовому засіданні 23.10.2012р., не заперечуючи факту користування спірною земельною ділянкою протягом 2007-2011рр., ФОП ОСОБА_3 підтвердила, що оплати за користування нею не здійснювала, вважаючи, що пропонована до оплати сума визначалась виконавчим директором Ринку без достатніх правових підстав з перевищенням повноважень.

Перевіривши дотримання місцевим судом вимог чинного законодавства при ухваленні оскаржуваного рішення, апеляційний суд вважає, що скарга Відповідача безпідставна і не підлягає задоволенню, з огляду на наступне:

Статею 11 Цивільного кодексу України (надалі в тексті - ЦК України) встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, а також завдання майнової (матеріальної) шкоди.

Згідно зі ст.193 Господарського кодексу України (надалі в тексті -ГК України), суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно ст.509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

З моменту розміщення ФОП ОСОБА_3 торговельного кіоску №29 площею 7,17м2 на території Ринку по АДРЕСА_1 -між сторонами виникли відносини найму, оскільки вбачається, що наймодавець передав наймачеві майно (торговельну площу) у користування за плату на певний строк і такі відносини, згідно статтей 759 ЦК України та ст.283 ГК України визначаються як договір найму (оренди).

Колегія суддів приймає до уваги, що згідно ч.2 ст.35 ГПК України - факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком установлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Також не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус. Преюдиціальне значення надається процесуальним законом саме фактам, встановленим судовими рішеннями (у тому числі зазначеним в їх мотивувальних частинах). Така позиція підтримується Вищим господарським судом України, що вбачаєтьсяз пункту 2.6 постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».

Враховуючи це, колегія суддів приймає до уваги, що 04.05.2011р. Рівненським апеляційним господарським судом було прийнято постанову у справі №5/183 за позовом Ринку до ФОП ОСОБА_3 про повернення самовільно зайнятої земельної ділянки і усунення перешкод у землекористуванні. Вказана постанова не оскажувалася в касаційному порядку і набрала законної на момент розгляду даної справи.(т.1, арк.справи 59-60).

Вбачається, що при винесенні зазначеної постанови, судом було встановлено факт передачі Підприємству в оренду Рівненською міською радою земельної ділянки площею 942 м2, яка розташована по АДРЕСА_1 на підставі рішення Рівненської міської ради від 28.12.2006р. №454 та договору оренди землі від 24.04.2007р. для надання торгових місць для роздрібної торгівлі іншим суб'єктам підприємницької діяльності та пов'язаних з цим послуг на підставі угод. Судом апеляційної інстанції також було встановлено, що правовідносини між сторонами щодо надання торгової площі на вищезазначеній земельній ділянці були врегульовані договором №29 від 01.02.2007р., який на момент розгляду справи №5/183 був визнаний судом чинним, що стало підставою для відмовлено у задоволенні вказаного позову.

Право адміністрації ринку укладати письмові угоди з продавцями про надання торговельних місць на визначений термін передбачено пунктом 20 Правил торгівлі на ринках, затверджених наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України, Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України від 26.02.2002р. №57/188/84/105 (що діяли на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з пунктом 20 цих Правил, адміністрація ринку при наданні продавцям торговельних місць на визначений термін укладає з ними письмову угоду, в якій рекомендується зазначати термін дії угоди, асортимент (вид) товарів, що реалізуються, розташування торговельного місця, умови оренди торговельного місця, розмір та порядок оплати за оренду майна, перелік послуг, які надає ринок, та їх вартість.

Згідно з пунктом 1.8 Інструкції щодо заповнення форми державного статистичного спостереження №12-торг «Про наявність і використання торгової мережі на ринках та реалізацію сільськогосподарської продукції на них», затвердженої наказом Держкомстату України 26.07. 2005р. №209, торгове місце - це площа, відведена для розміщення необхідного для торгівлі інвентарю (вагів, лотків тощо) та здійснення продажу продукції з прилавків (столів), транспортних засобів, причепів, візків (у тому числі ручних), у контейнерах, кіосках, палатках тощо.

Таким чином, безпосередньо Правила торгівлі на ринках передбачають укладення між адміністрацією ринку і підприємцями, що займаються торговельною діяльністю, саме договорів, що за своєю правовою природою є договорами оренди (найму) торгових площ, а не договором про надання послуг як помилково вважав Відповідач.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 24.10. 2011р. у справі №07/33-71.

Частиною другою статті 759 ЦК України передбачено, що законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди). За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі.(ч.2 ст.762 ЦК України).

Частиною 1 статті 632 ЦК України унормовано, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.(ст.286 ГК України).

В силу ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.(ч.1 ст.530 ЦК України).

Проте як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом першої інстанції, всупереч умовам Договору, Відповідач не проводив оплату за користування вказаною торгівельною площею, заборгувавши таким чином з 16.02.2007р. по 01.09.2011р. за розрахунком Позивача 21 011 грн. 10 коп.

Колегія суддів вважає правомірним застосування до даних відносин, з підстав ст.257, ч.5 ст.261, ч.3 ст.267 ЦК України, наслідків спливу строку позовної давності, про що Відповідачем було заявлено 26.07.2012р. (т.3, арк.справи 211-216) та з огляду на те, що Позивачем не було наведено поважних причин пропущення цього строку, внаслідок чого судом відмовлено у стягненні заборгованості за період з 16.02.2007р. по 09.10.2008р.

Виходячи з вищевикладеного, апеляційний суд, перевіривши розрахунок виконаний судом першої інстанції, погоджується з висновком, що до стягнення підлягає заборгованість, що утворилася у період з 10.10.2008р. по 01.09.2011р., в сумі 14 979 грн. 57 коп.

Враховуючи, що сума основного боргу за Договором складає 14 979 грн. 57 коп. і підтверджена належними доказами, не заперечується Відповідачем, - колегія суддів вважає правомірним висновок про необхідність часткового задоволення грошової вимоги.

Вимога Позивача про розірвання у судовому порядку Договору вбачається такою, що відповідає його умовам і не суперечить ч.1 ст.188 ГК України та ч.1 ст.651 ЦК України, оскільки в односторонньому порядку зміна та розірвання господарських договорів не допускаються.

Пунктом 6.1 Договору сторони узгодили, що дану угоду може бути розірвано в односторонньому порядку у випадках невиконання договірних зобов'язань однією із сторін.

Оскільки, зі змісту пунктів 2, 3 Договору вбачається, що він має оплатний характер, то несвоєчасна сплата Відповідачем платежів за надане йому торгівельне місто є істотним порушенням умов Договору, тому що внаслідок несплати вказаних платежів Позивач не отримав грошові кошти, на які розраховував при укладенні спірного правочину. Відтак, є правомірним висновок місцевого господарського суду про наявність правових підстав для розірвання Договору.

Разом з тим, вимога Ринку про розірвання Договору саме з 01.10.2011р. не може бути задоволена, оскільки суперечить приписам ч.3 ст.653 ЦК України, якою встановлено, що договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили. Тому і дана вимога підлягає частковому задоволенню.

Щодо другої немайнової вимоги - звільнення належної Позивачеві на праві користування земельну ділянку, що знаходиться під кіоском АДРЕСА_1 шляхом демонтування вказаного кіоску, - суд першої інстанції вірно застосував положення ст.212 ЗК України, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам за рішенням суду без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними, а приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самоцільно зайняли земельні ділянки.

Необхідність повернення Відповідачем спірної земельної ділянки з моменту припинення правовідносин землекористування правомірно обґрунтована судом п.1 ч.1 ст.611 та ч.2 ст.653 ЦК України, оскільки розірвання договору є підставою для припинення зобов'язання.

Оскільки судом встановлено, що належним землекористувачем спірної земельної ділянки є Позивач, а Відповідачем не було надано правовстановлюючих документів на земельну ділянку площею 7,17 м2, розташовану у АДРЕСА_1, на якій розміщено належний ФОП ОСОБА_3 кіоск №29, крім того, між сторонами припинилися правовідносини, що виникли на підставі Договору №29 від 01.02.2007р. у зв'язку з його розірванням, - суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині зобов'язання Відповідача звільнити вказану земельну ділянку шляхом демонтажу належного йому кіоску та повернути вказану земельну ділянку Позивачеві.

В силу статті 33 ГПК України Відповідач повинен довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень.

Доказів сплати боргу і звільнення торговельного місця Відповідач судам не надав.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, доводи Скаржника зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст.104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного додаткового рішення, тому суд апеляційної інстанції вважає, що дане рішення місцевого господарського суду прийняте у відповідності до норм матеріального та процесуального права і його слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись, ст.ст. 33, 43, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на рішення господарського суду Рівненської області від 16.08.2012р. у справі №5019/2200/11 -залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції від у даній справі -без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з Розділом ХІІ-1 Господарського процесуального кодексу України.

3. Справу №5019/2200/11 повернути до господарського суду Рівненської області.

Головуючий суддя Грязнов В.В.

Суддя Мельник О.В.

Суддя Савченко Г.І.