Постанова № 26851482, 23.10.2012, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

73027, м. Херсон, вул. Робоча, 66, тел. 48-51-90

_____________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" жовтня 2012 р. Справа № 2-а-3631/12/2170 Херсонський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Бездрабка О.І.,

при секретарі - Рефлер Ю.В.,

за участю:

представників позивача - Довбиш Г.В., Бажукової О.О.,

представника відповідача - Мкртчян Л.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Приватної виробничо-комерційної фірми "Пані Крістіна" до Державної податкової інспекції у м.Херсоні Херсонської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Приватна виробничо-комерційна фірма "Пані Крістіна" (далі - позивач, ПВКФ "Пані Крістіна") звернулась з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м.Херсоні Херсонської області Державної податкової служби (далі - ДПІ у м.Херсоні, відповідач), у якому просить скасувати податкове повідомлення-рішення від 27.07.2012 р. № 0005652200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 590214 грн., у тому числі за основним платежем на 590213 грн. та за штрафними санкціями на 1 грн.

Свої вимоги мотивує тим, що висновки відповідача щодо безтоварності відносин з ПП "Оліяторг" обгрунтовані лише припущеннями. Факт дійсності договірних відносин підтверджується наданими первинними документами, що свідчать про фактичну поставку товару.

В судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги, вказавши на те, що спірне податкове повідомлення-рішення є наслідком протиправної оцінки податковим органом господарських відносин ПВКФ "Пані Крістіна" з ПП "Оліяторг" у квітні-травні 2011 року, висновки відповідача про нікчемність угод між цими контрагентами зроблені з перевищенням повноважень та за неповного дослідження господарських операцій. Зазначили, що позивач придбав у ПП "Оліяторг" товар (олію соняшникову), який в подальшому був використаний у власному виробництві, що виключає "безтоварність" операцій з купівлі-продажу. Позивачем виконані всі вимоги Податкового кодексу України щодо відображення податку на додану вартість за вказаними операціями у складі податкового кредиту з ПДВ, а тому у відповідача не було підстав для виключення цих операцій з податкового кредиту та складання спірного податкового повідомлення-рішення.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечувала та просила відмовити в його задоволенні, так як для формування податкового кредиту у квітні-травні 2011 року позивач використав безтоварні операції з поставки товарів від ПП "Оліяторг". Відсутність фактичних поставок товарів не дозволяє використати їх у оподатковуваній господарській діяльності позивача і, як наслідок, не дозволяє враховувати ці операції при формуванні податкового кредиту.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши наявні у справі докази, суд приходить до висновку про обгрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ПВКФ "Пані Крістіна" як платник податків перебуває на податковому обліку у ДПІ у м.Херсоні та є платником податку на додану вартість.

В період з 26.04.2012 р. по 28.04.2012 р. посадовою особою відповідача проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПВКФ "Пані Крістіна" з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаєморозрахунках з ПП "Оліяторг" за квітень, травень 2011 року та з ТОВ "Укрзерногруп" за період жовтень 2011 року, за результатами якої складено акт від 04.05.2012 р. № 694/22-1/23135010.

У висновках акту зазначено, що перевіркою встановлено порушення:

1. ч.1-5 ст.203, ч.1-2 ст.215, ч.1 ст.216, 228, 626, 629 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ПВКФ "Пані Крістіна" при придбанні послуг у ПП "Оліяторг" у квітні-травні 2011 року. Послуги по вказаних правочинах не були передані в порушення ст.ст.662, 655 та 656 ЦК України;

2. п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст.198 ПК України, в результаті чого завищено суму податкового кредиту за квітень-травень 2011 року, що призвело до заниження суми податку на додану вартість за квітень 2011 року на 371728 грн., за травень 2011 року на 218484 грн.

На підставі акту перевірки ДПІ у м.Херсоні винесено податкове повідомлення-рішення від 27.07.2012 р. № 0005652200, яким позивачу збільшено грошові зобов"язання з податку на додану вартість на 590214 грн., з яких за основним платежем на 590213 грн., за штрафними санкціями на 1 грн.

Відповідно до акту перевірки ДПІ у м.Херсоні встановлено, що позивач частину податкового кредиту з податку на додану вартість квітня, травня 2011 року (590212,21 грн.) сформував за наслідками господарських відносин щодо придбання олії соняшникової у ПП "Оліяторг" згідно податкових накладних: від 12.04.2011 р. № 6 (сума ПДВ - 83486 грн.), від 19.04.2011 р. № 8 (сума ПДВ - 79645,64 грн.), від 28.04.2011 р. № 14 (сума ПДВ - 208596,02 грн.), від 30.05.2011 р. № 29 (сума ПДВ - 61289,74 грн.), від 31.05.2011 р. № 30 (сума ПДВ - 157194,81 грн.). За отриману олію соняшникову позивач розрахувався у безготівковому порядку на всю суму поставки.

Відповідач вважає, що під час перевірки встановлено невідповідність задекларованих позивачем у податковому обліку наслідків господарської операції від ПП "Оліяторг" фактичним обставинам. Позивач декларував взаємовідносини з цим постачальником з метою штучного формування податкового кредиту, без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цим правочином. За висновком відповідача в ході перевірки не підтверджено надання товарів від ПП "Оліяторг" позивачеві, що свідчить про порушення вимог п.п.198.1, 198.2, 198.3 ст.198 ПК України у зв'язку з неправомірним формуванням податкового кредиту по цих операціях.

Відповідно до ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (п.198.3).

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (п. 198.6).

Згідно з вимогами п.201.1 ст.201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Отже, з точки зору Податкового кодексу України головними умовами для віднесення сплаченого при придбанні товару ПДВ до складу податкового кредиту є використання придбаних товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності платника податків у межах оподатковуваних операцій та належне документування сплаченого ПДВ.

Також суд вважає, що для встановлення обґрунтованості декларування податкового кредиту необхідно встановити також наступні обставини:

- реальність здійснення господарських операцій, суми за якими віднесені до податкового кредиту;

- наявність у продавців товарів, робіт (послуг), які видавали податкові накладні, спеціальної податкової правосуб'єктності;

- віднесення до складу податкового кредиту лише сум, сплачених (нарахованих) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), що підлягають використанню у господарській діяльності платника податку.

На підтвердження реальності поставки олії соняшникової від ПП "Оліяторг" позивачем надано до суду первинні бухгалтерські документи, зокрема, договір від 29.03.2011 р. № 2903, видаткові накладні від 12.04.2011 р. № РН-0000073, від 19.04.2011 р. № РН-0000078, від 28.04.2011 р. № РН-0000083, від 30.05.2011 р. № РН-0000122, від 31.05.2011 р. № РН-0000123, податкові накладні від 12.04.2011 р. № 6, від 19.04.2011 р. № 8, від 28.04.2011 р. № 14, від 30.05.2011 р. № 29, від 31.05.2011 р. № 30, відповідно до яких позивачем отримано олію соняшникову.

Транспортування олії соняшникової підтверджується товарно-транспортними накладними від 10.04.2011 р. №№ 0383225, 0383224, від 16.04.2011 р. № 0396264, від 25.04.2011 р. № 0396269, від 25.04.2011 р. № 0396268, від 27.04.2011 р. № 0396270, від 27.05.2011 р. № 004049, від 30.05.2011 р. № 0396487, від 27.05.2011 р. № 004045.

Розрахунки між ПВКФ "Пані Крістіна" та ПП "Оліяторг" проведено у безготівковій формі, що підтверджується банківськими виписками.

Отриману від ПП "Оліяторг" олію соняшникову в подальшому використано в господарській діяльності позивача, а саме - вироблення майонезу.

Судом також встановлено, що ПП "Оліяторг" у деклараціях за квітень, травень 2011 року у складі податкових зобов"язань відобразили ПДВ по операціях з позивачем, що не заперечується відповідачем.

В акті перевірки не спростовується факт того, що суми податку на додану вартість були внесені позивачем до реєстру отриманих податкових накладних від вказаного контрагента, включені до складу податкового кредиту відповідного податкового періоду, відображені у реєстрах отриманих податкових накладних, та відповідають даним податкової декларації з податку на додану вартість. А, отже, позивачем до податкового кредиту були віднесені лише витрати по сплаті податку, які підтверджені податковими накладними.

Контролюючим органом не надано до суду належних доказів щодо безтоварності господарських операцій за участю позивача, що інформація, яку містять документи, надані позивачем до суду на обґрунтування своїх вимог, не відповідає дійсності, що позивач діяв без належної обачності й обережності, що він отримував податкову вигоду з порушенням приписів податкового законодавства і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент та, що без участі покупця податкова вигода не могла бути одержана.

Суд вважає, що не може бути підставою для визначення додаткових зобов'язань позивачу порушення податкового законодавства іншими контрагентами по ланцюгу постачання.

За приписами пп. 16.1.2-16.1.4 п.16.1 ст.16 ПК України платник податків зобов'язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів; подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи. Таким чином, ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

На думку суду, при здійсненні господарської операції з боку позивача обов'язковому контролю підлягають наявність у постачальника дозвільної документації на складання податкової накладної, відповідність реквізитів податкової накладної фактичним даним на момент вчинення правочину та фактична наявність товару або здійснення роботи чи послуги, отримання (надання) яких документуються сторонами господарської операції.

Неможливість здійснення податковим органом перевірок постачальників позивача в ланцюгах постачання не є достатньою підставою для визнання недійсними юридично значимих дій названих підприємств з іншими суб'єктами господарювання з моменту їх державної реєстрації і до моменту виключення з державного реєстру, а також не позбавляє правового значення виданих за такими господарськими операціями податкових накладних.

Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України від 15.05.2003 р. № 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Оскільки у позивача наявні належним чином оформлені податкові накладні, ним сплачено постачальнику у повному обсязі податок на додану вартість у складі вартості поставлених товарів, належним чином оформлені та здані до ДПІ у м.Херсоні податкові декларації, тобто, позивачем виконані всі вимоги податкового законодавства щодо формування податкового кредиту та валових витрат, то, відповідно, він має право на включення до податкового кредиту сплачених сум ПДВ.

Окремо слід зазначити, що стаття 215 ЦК України, на порушення якої вказує ДПІ у м.Херсоні, розрізняє нікчемні та оспорювані правочини.

Так, згідно цієї статті ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Тобто, нікчемним визнається правочин, якщо його недійсність прямо встановлена законом.

Оскільки недійсність таких правочинів визначена безпосередньо у правовій нормі, то вони вважаються недійсними з моменту їхнього укладання, незалежно від пред'явлення позову та рішення суду. Тобто, в цьому випадку визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Іншим видом недійсних правочинів є оспорювані правочини, відмінність яких від нікчемних полягає в тому, що оспорювані правочини припускаються дійсними, проте їх дійсність може бути оспорена стороною правочину або іншою зацікавленою особою.

Відповідно до ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

З цією нормою ЦК України узгоджуються і положення ч.1 ст.207 Господарського кодексу України, за якою господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Наведені норми Цивільного та Господарського кодексів України вказують на оспорюваність правочину, укладеного з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави.

Отже, викладені в акті перевірки висновки ДПІ у м.Херсоні про нікчемність вчинених позивачем правочинів є передчасними та безпідставними, оскільки відповідні судові рішення щодо цих правочинів відсутні.

Крім того, слід зазначити, що умовою для визнання правочину таким, що суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

ДПІ у м.Херсоні не надала суду і не посилалася на наявність таких доказів, які б підтвердили наявність умислу посадових осіб позивача на укладення таких правочинів.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги ПВКФ "Пані Крістіна" щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 27.07.2012 р. № 0005652200 обгрунтованими.

Керуючись ст.ст.8, 9, 12, 19, 71, 158-163, 167 КАС України, суд, -

постановив:

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м.Херсоні Херсонської області Державної податкової служби від 27.07.2012 р. № 0005652200.

Стягнути з Державного бюджету на користь Приватної виробничо-комерційної фірми "Пані Крістіна" (код ЄДРПОУ 23135010) судовий збір у сумі 2146 (дві тисячі сто сорок шість) грн.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст.160 КАС України чи прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 26 жовтня 2012 р.

Суддя Бездрабко О.І.

кат. 8.2.1