Постанова № 26831923, 12.10.2012, Ясинуватський міськрайонний суд Донецької області

Справа №0555/112/2012

Номер провадження2-а/0555/112/2012

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

8 жовтня 2012 року м. Ясинувата

Ясинуватський міськрайонний суд Донецької області в складі:

головуючий суддя Бичков П.Ю.,

при секретарях Костенко Ю.О.,

ОСОБА_1,

за участю представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача ЯМР ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Ясинуватського міськрайонного суду Донецької області адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Строительство и монтаж» до ОСОБА_5 міської ради Донецької області про визнання незаконними дій ОСОБА_5 міської ради та про зобовязання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

12 вересня 2012 року позивач ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Строительство и монтаж» (далі по справі ТОВ «Строительство и монтаж»)у звернулося до Ясинуватського міськрайонного суду Донецької області з адміністративним позовом до ОСОБА_5 міської ради Донецької області щодо визнання дій відповідача незаконними та про зобовязання вчинити певні дії. Свої вимоги позивач обґрунтовує наступним. Рішенням ОСОБА_5 міської ради від 23 грудня 2004 року «Про погодження місця розташування та дозволу здійснення проектно-вишукувальних робіт щодо розроблення проекту детального планування кварталу «Сєвєрний» під малоповерхову житлову забудову» позивачу було надано дозвіл на здійснення проектно-пошукових робіт відносно розробки проекту детального планування кварталу «Сєвєрний» на земельній ділянці 14.5 гектара. На підставі прийнятого рішення позивачем було розпочато роботу з оформлення проекту відводу земельної ділянки для будівництва, було зібрано необхідні висновки, містобудівне обґрунтування та розроблено проектні пропозиції щодо комплексної забудови мікрорайону «Сєвєрний». Проект було здано до архітектури в 2005 році, після його схвалення міськвиконкомом позивач розпочав здійснювати збір усіх вихідних даних щодо проектування. Так, у період з 2005 року до січня 2007 року було виконано горно-геологічні вишукування, отримані усі технічні умови щодо водопостачання та водовідведення, газифікації, енергопостачання. Виконано архітектурно-планувальний проект, який було передано для погодження в міську архітектуру. Однак в лютому 2007 року на керівника ТОВ «Строительство и монтаж» ОСОБА_6 було скоєно напад із застосуванням вогнепальної зброї, внаслідок чого керівник отримав серйозні ушкодження та знаходився на лікуванні з 22 лютого 2007 року до 6 липня 2007 року. Відносно цих діянь ОСОБА_5 міським РОВД було порушено кримінальну справу та видано постанову про її порушення від 28 лютого 2007 року. 14 червня 2007 року відповідач розглянув клопотання позивача щодо відмови від освоєння земельної ділянки та відмінив рішення ОСОБА_5 міської ради від 23 грудня 2004 року, однак як стверджує позивач таке клопотання їм не направлялось. В свою чергу, 2 червня 2011 року відповідач рішенням № 7/291 скасував рішення № 18/371, тим самим рішення ОСОБА_5 міської ради від 23 грудня 2004 року щодо дозволу на розроблення проекту детального планування знов набрало чинності. Відтак, 24 липня 2012 року позивач звернувся до відповідача з клопотанням про затвердження проекту детального планування малоповерхової забудови мікрорайону «Сєвєрний» та надання дозволу на розробку проекту відводу земельної ділянки, однак відповідач відмовився його затверджувати. Позивач вважає, що такі дії відповідача є незаконними через те, що він має право на отримання земельної ділянки в оренду без проведення земельного аукціону через чинність абз. 3 п. 1 Перехідних положень до Земельного кодексу України відносно того, що у разі прийняття відповідними органами рішення про погодження місця розташування обєкта або про надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки до 1 січня 2008 року передача в оренду таких земельних ділянок із земель державної та комунальної власності здійснюється без проведення земельних торгів (аукціонів). До того ж, позивач наголошує на незаконності рішення відповідача від 14 червня 2007 року, а через те, що права позивача було відновлено лише 2 червня 2011 року, отже реалізація рішення ОСОБА_5 міської ради стала можлива лише з цієї дати, а тому норма Перехідних положень діє для позивача й дотепер. На цій підставі позивач просить суд визнати дії відповідача незаконними та зобовязати його розглянути його клопотання по суті.

Позивачем ТОВ «Строительство и монтаж» до початку розгляду справи по суті було подано письмову заяву про зміну предмету позову, який останній формулює наступним чином: «Прошу: 1. Поновити строк на отримання земельної ділянки 14.5 гектара із земель комунальної власності в оренду без проведення земельного аукціону; 2. Визнати незаконними дії ОСОБА_5 міської ради щодо відмови у розгляді питання щодо затвердження проекту детального планування малоповерхової забудови мікрорайону «Сєвєрний»; 3. Зобовязати ОСОБА_5 міську раду розглянути питання щодо затвердження проекту детального планування малоповерхової забудови мікрорайону «Сєвєрний» та надання дозволу на розробку проекту відводу земельної ділянки по суті; 4. Покласти судові витрати на Відповідача». Заява про зміну предмету позову на думку суду підлягає задоволенню через те, що її було подано з дотримання правил, встановлених ст. 137 Кодекса адміністративного судочинства України, тобто до початку розгляду справи по суті.

Представник позивача ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Строительство и монтаж» ОСОБА_2, який діє на підставі довіреності, підтримав в судовому засіданні вимоги позивача на обґрунтування чого послався на обставини які викладені в позовних вимогах та просив суд задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_5 міської ради Донецької області ОСОБА_3, яка діє на підставі довіреності, в судовому засіданні заперечувала проти позовних вимог, виходячи з наступного. Дійсно рішенням ОСОБА_5 міської ради від 23 грудня 2004 року «Про погодження місця розташування та дозволу здійснення проектно-вишукувальних робіт щодо розроблення проекту детального планування кварталу «Сєвєрний» під малоповерхову житлову забудову» позивачу було надано дозвіл на здійснення проектно-пошукових робіт відносно розробки проекту детального планування кварталу «Сєвєрний» на земельній ділянці 14.5 гектара. Однак це рішення було скасовано рішенням місцевої ради від 14 червня 2007 року. І тільки 2 червня 2011 року рішення міської ради від 14 червня 2007 року було скасовано. В свою чергу слід вказати, що рішення від 23 грудня 2004 року не набуло чинності у звязку з тим, що до даних відносин слід застосовувати п. 3 Розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння будівництву», відповідно до якого, прийняті і не виконані до набрання чинності цим Законом рішення відповідних органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування про погодження місця розташування обєкта або про надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки зберігають чинність протягом двох років з дня набрання чинності цим Законом, а розроблені відповідно до цих рішень проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок розглядаються в установленому законом порядку. Передача в оренду таких земельних ділянок із земель державної та комунальної власності здійснюється без проведення земельних торгів (аукціонів). Цей закон набрав чинності 14 жовтня 2008 року, а отже дворічний строк закінчився 14 жовтня 2010 року, а вищезазначене рішення міської ради «Про погодження місця розташування та дозволу здійснення проектно-вишукувальних робіт щодо розроблення проекту детального планування кварталу «Сєвєрний» під малоповерхову житлову забудову», на момент звернення з клопотанням (24 липня 2012 року) вже не мало сили через дію законодавчої норми. А отже, як стверджує відповідач, законодавчої бази для надання земельної ділянки в оренду без проведення аукціону немає, а тому останній діяв правомірно, не припустився порушень прав позивача, відтак просить відмовити позивачу в його вимогах.

Заслухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню.

Як передбачено ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Стаття 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України одним із завдань адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як було встановлено, рішенням ОСОБА_5 міської ради від 23 грудня 2004 року «Про погодження місця розташування та дозволу здійснення проектно-вишукувальних робіт щодо розроблення проекту детального планування кварталу «Сєвєрний» під малоповерхову житлову забудову» позивачу було надано дозвіл на здійснення проектно-пошукових робіт відносно розробки проекту детального планування кварталу «Сєвєрний» на земельній ділянці 14.5 гектара. На підставі прийнятого рішення позивачем було розпочато роботу з оформлення проекту відводу земельної ділянки для будівництва, було зібрано необхідні висновки, містобудівне обґрунтування та розроблено проектні пропозиції щодо комплексної забудови мікрорайону «Сєвєрний». У період з 2005 року до січня 2007 року було виконано горно-геологічні вишукування, отримані усі технічні умови щодо водопостачання та водовідведення, газифікації, енергопостачання. Виконано архітектурно-планувальний проект, який було передано для погодження в міську архітектуру. Ці факти підтверджуються матеріалами справи та не оспорюються сторонами.

Також, в залі судового засідання було встановлено, що в лютому 2007 року на керівника ТОВ «Строительство и монтаж» ОСОБА_6 було скоєно напад із застосуванням вогнепальної зброї, внаслідок чого керівник отримав серйозні ушкодження та знаходився на лікуванні з 22 лютого 2007 року до 21 червня 2007 року. Це підтверджується виходячи з листків непрацездатності Серія ААФ № 362432, Серія ААУ № 526138, Серія ААМ № 709825. До того ж, відповідно до виписки із акту огляду МСЕК № 028481, ОСОБА_6Є було встановлено інвалідність другої групи.

Відносно приступних діянь, зазіхаючи на здоровя керівника ТОВ «Строительство и монтаж», прокуратурою Ясинуватського району було порушено кримінальну справу від 24 лютого 2007 року за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, яку направлено для організації досудового слідства до ОСОБА_5 МРВ ГУМВС України в Донецькій області. Таке підтверджується з огляду на наявність в матеріалах справи листів з Прокуратури Донецької області від 11 жовтня 2007 року за № 4/2/1-3255-07130/ та від 25 грудня 2007 року за № 4/2/3-3255-07142/, а також листа від 26 червня 2008 року за № 4/67/2.

Також предметом дослідження судового розгляду стали документи щодо рішення відповідача від 14 червня 2007 року. Так, цим рішенням було скасовано рішення відповідача від 23 грудня 2004 року, однак ані законодавчих підстав ухвалення такого рішення, ані документів, на підставі яких воно приймалося в рішенні не вказано. Зазначено лише про те, що ТОВ «Строительство и монтаж» подавало клопотання про відмову від освоєння земельної ділянки. В судовому засіданні було допитано представників відповідача, які на вимогу суду не надали копій чи оригіналів цього клопотання, відносно суті питання, на даний момент, їм не відомо, чи існувало таке клопотання взагалі. До того ж, судом було досліджено лист за № 79 від 17 травня 2007 року, в якому вказується про те, що позивач не відмовляється від відведеної земельної ділянки, просить місцеву раду відкласти розгляд цього питання у звязку з хворобою керівника. В залі судовому засіданні належними доказами підтвердився факт відправлення цього листа відповідачу, до того ж, останній не заперечував про існування такого. З огляду на це, предметом судового дослідження стає законність рішення ОСОБА_5 міської ради від 14 червня 2007 року № 18/371. Отже, аналізуючи положення діючого законодавства, зокрема, Конституції України, Закону України «Про місцеве самоврядування», Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», можна дійти висновку про те, що місцева рада має повноваження на скасування актів, що були їй прийняті (наприклад, відповідно до ч. 1, 2 ст. 11 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», органу місцевого самоврядування надано право за його ж ініціативою переглянути, зупинити дію та скасувати власний регуляторний акт). Однак, не підлягає сумніву факт про те, що для скасування власного акту органами місцевого самоврядування, повинні існувати юридичні та фактичні підстави. Фактичною ж підставою для скасування акту стало клопотання ТОВ «Строительство и монтаж» про відмову від освоєння земельної ділянки, однак, як вже було встановлено в судовому засіданні, за твердженням позивача, таке не подавалось до міської ради, а відповідач не може довести зворотне. За таких обставин не можна вважати, що існували законні підстави для скасування рішення від 23 грудня 2004 року. До того ж, як вже було встановлено, позивач здійснив фактичні дії щодо реалізації вищезазначеного рішення, як результат, виникли правовідносини щодо цього, в тому числі з іншим субєктами права (тобто відносини не тільки між позивачем та відповідачем, а й між позивачем та іншими юрисдикційними органами та суб'єктами господарювання). З огляду на таке, слід наголосити на позиції Конституційного Суду України, яка викладена в Рішенні КСУ від 16 квітня 2009 року «Справа про скасування актів органів місцевого самоврядування», а саме: «Конституційний Суд України зазначає, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, повязані з реалізацією певних субєктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і субєкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення».

Суд повністю погоджується з таким, вважає, що подібне тлумачення норм законодавчих актів допустиме й до відносин, що склалися між позивачем та відповідачем. Так, по-перше, позивач здійснив фактичні та юридичні дії щодо реалізації свого права, однак іншим рішенням його було позбавлено можливості подальшої реалізації, як такої, і взагалі права на освоєння земельної ділянки. По-друге, таке було б допустиме лише в чітко визначених законом випадках, адже між субєктами виникли публічно-правові відносини «влади-підпорядкування», в яких дозволено лише те, що безпосередньо передбачено законом. За таких обставин, виходячи з наявних в матеріалах справи документів, рішення ОСОБА_5 міської ради від 14 червня 2007 року є незаконним, тобто прийнятим у порушення вимог діючого законодавства, та є таким, що порушує права позивача. А через те, що таке рішення вже було скасовано відповідачем, тому підтвердження цього в суді для застосування наслідків цього не потрібно.

Окрім іншого, судом також було встановлено, що 2 червня 2011 року відповідач скасував рішення від 14 червня 2007 року, тим самим рішення відповідача від 23 грудня 2004 року знову набрало сили. Однак коли позивач звернувся з клопотанням до місцевої ради про затвердження проекту детального планування кварталу «Сєвєрний» під малоповерхову житлову забудову площею 14.5 гектара та про надання дозволу на розробку проекту відводу земельної ділянки, відповідач відмовив йому в цьому клопотанні повністю, не розглядаючи по суті питання ані відносно затвердження проекту детального планування, ані відносно надання дозволу на розробку проекту відводу земельної ділянки.

Вищезазначені дії місцевої ради по суті є предметом спору, факти відносно таких встановлені судом та не оспорюються сторонами. А отже суд повинен для законності рішення, окрім дослідження доказів, враховуючи процесуальні норми права вірно застосувати норми матеріального права. Відтак, згідно із ч. 1 ст. 6 КАСУ, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю субєкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Тобто процесуально-правова передумова звернення до адміністративного суду в особи є, через те, що позивач вважає, що його права були порушені діями відповідача, коли той не розглянув його клопотання по суті. В свою чергу встановити факт, чи було порушено право позивача лягає на суд.

Так, як вже вказувалося, рішення від 14 червня 2007 року є незаконним, порушує права позивача, однак позивач оспорює законність дій відповідача, що виникли після 7 серпня 2012 року, тобто після того, як місцева рада відмовилась задовольняти клопотання позивача. В звязку з цим постає питання чи було порушено права позивача такими діями. Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Ст. 74 Закону України «Про місцеве самоврядування» закріплює, що органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами.

В свою чергу, завданням адміністративного судочинства, відповідно до ст. 2 КАСУ, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. Ця ж стаття в ч. 3 встановлює так-звані «критерії» законності дій субєктів владних повноважень, серед яких, зокрема можна зазначити: обґрунтованість таких дій, тобто вчинення їх з урахуванням усіх обставин, що мають значення, безсторонність та неупередженість, добросовісність, розсудливість, пропорційність, тобто вчинення з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямована ця дія. Отже, за стійким переконанням суду, місцева рада не дотримувалась вимог ч. 3 ст. 2 КАСУ під час залишення клопотання без задоволення, а саме, не врахувала усіх обставин справи, а головне не розглянула клопотання в повному обсязі.

Навіть якщо припустити, що відповідач вірно застосував норми Перехідних положень Земельного кодексу України та Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння будівництву», зазначив, що строк дії відповідних рішень, за якими оформлення договору оренди без проведення аукціону сплинув ще в 2010 році. Все одно, клопотання стосувалось не лише надання дозволу на розробку проекту відводу земельної ділянки, а також погодження проекту детального планування, однак відносно цього відповідач проігнорував клопотання позивача, чим припустився порушення норм Конституції України та законів, відповідно до яких кожному гарантується право на звернення до органів місцевого самоврядування, на останніх покладається обовязок щодо розгляду заяв, клопотань, скарг осіб, спеціальними законодавчими актами встановлено виключну компетенцію місцевих рад щодо затвердження проектів містобудівної документації, тощо. Отже, слід зазначити, що, по-перше, відповідач не розглянув усі питання, що були поставлені в клопотанні, тобто діяв всупереч наданих повноважень, а по-друге, невірно інтерпретував норми законодавства, зокрема, Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». Так, до даних відносин підлягає застосуванню саме ч. 8 ст. 19 вищезазначеного Закону, відповідно до якої, детальний план території розглядається відповідною сільською, селищною, міською радою. А отже у ОСОБА_5 міської ради на момент звернення існував законодавчий обовязок розглянути питання, поставлені в клопотанні по суті, а також затвердити за відсутності зауважень надану позивачем документацію.

За таких обставин, слід вказати на порушення з боку відповідача норм діючого законодавства відносно реалізації наданих останньому повноважень. Таке призвело, по-перше, до незаконності його дій, по-друге, до істотного порушення прав позивача, адже останній зазнав певних витрат на оформлення містобудівної документації, його незаконно було позбавлено можливості в законний строк отримати необхідні дозволи, зрештою, позивач був позбавлений можливості затвердити проект детального планування через невмотивовану відмову відповідача.

З огляду на це, позовні вимоги щодо визнання незаконними дій відповідача відносно відмови в розгляді клопотання позивача, підлягають задоволенню.

Відносно інтерпретації норм щодо можливості отримання відповідачем земельної ділянки, необхідної для обслуговування обєкту містобудування загальною площею 14.5 гектара, суд зазначає наступне. Відповідно до абз. 3 п. 1 Перехідних положень до Земельного кодексу України, у разі прийняття відповідними органами рішення про погодження місця розташування об'єкта або про надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки до 1 січня 2008 року передача в оренду таких земельних ділянок із земель державної та комунальної власності здійснюється без проведення земельних торгів (аукціонів). Така норма була внесена до ЗК України відповідно до абз. 3 пп. 17 п.2 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння будівництву», прикінцеві положення цього закону встановлюють, що вона діє 2 роки з моменту набрання чинності вищезазначеним законом, тобто до 14 жовтня 2010 року. Однак, як зазначає суд, між позивачем та відповідачем склалися неспецифічні відносини. Адже, як вже було встановлено, відповідач незаконно скасував, видане їм рішення, а тим самим, позбавив позивача можливості належним чином реалізувати право на розробку проекту детального планування, а також незаконно позбавив права на отримання земельної ділянки в оренду без проведення земельного аукціону. Так, з моменту скасування незаконного рішення, тобто з 2 червня 2011 року, ст. 124 Земельного кодексу України, передбачає обовязкову необхідність проведення аукціону. Тобто усіх негативних наслідків позивач зазнав лише через незаконне рішення відповідача.

В свою чергу, держава, у відповідності до конституційних засад гарантує кожному захист від так-званого «свавілля державної машини», тобто від незаконних дій державних органів та органів місцевого самоврядування. У разі ж порушення прав фізичних та юридичних осіб, останні наділені певною сукупність юридичних засобів захисту, серед яких, - судовий захист. У звязку з чим, держава наділяє органи судової влади певними юрисдикційними повноваженнями щодо відновлення прав учасників правовідносин.

В даному ж випадку, з одного боку, наявний факт звуження права позивача на отримання земельної ділянки в оренду, а з іншого боку, органи місцевого самоврядування законодавчо позбавлені можливості самостійно відновити право позивача, адже строк, на який зберігалось це право на даний момент сплинув.

Слід погодитись з позицією позивача про те, що в даному випадку має місце переживання старої норми, а саме норми ст. 124 Земельного кодексу, яка в редакціях до січня 2008 року, не передбачала необхідності проведення аукціону для укладання договору оренди земельної ділянки. Тобто рішення повноважних субєктів (в цьому випадку міської ради) щодо погодження місця розташування обєкту або про надання дозволу розробки проекту відведення земельної ділянки, зберігають свою дію й після січня 2008 року. Адже відносини між органом місцевого самоврядування та особами-заявниками склалися ще до прийняття нової редакції норми ст. 124 ЗК України, а отже ці відносини регулюються законодавством, що існувало на той момент, тому що ці відносини не закінчилися. Норми ж нової редакції ст. 124 ЗК України, діють перспективно тобто щодо нових відносин (наприклад, відносно рішень місцевих рад, прийнятих після 1 січня 2008 року). Однак, законодавством чітко встановлено термін переживання старого закону це 2 роки з моменту набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння будівництву».

З іншого боку, суд дійшов висновку про необхідність відновлення порушеного права, а таке виходячи з відносин що склалися, можливо тільки шляхом відновлення дворічного строку, необхідного для реалізації права позивача. Таким чином, по-перше, набирають сили щодо регулювання цих відносин конституційні норми, які застосовуються у пріоритетному порядку по відношенню до норм законодавчих актів (зокрема, Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння будівництву») адже, норми конституції мають найвищу юридичну силу, і в такому разі гарантії, встановлені державою, належним чином будуть відображатися в даному індивідуально-правовому акті (а саме це гарантії щодо захисту прав юридичних та фізичних осіб від незаконних рішень державних органів та органів місцевого самоврядування). По-друге, таке вирішення спору буде повністю кореспондується з завданнями адміністративного судочинства, а також його принципами, а саме верховенства права, законності, офіційного зясування усіх обставин справи. Тому, слід казати про правочинність казуального повноваження суду на поновлення строку законодавчо встановленого строку. До того ж, таке повноваження має юридичне підґрунтя не тільки з огляду на загально-правові засади, а й з огляду на наявність в процесуальних нормативно-правових актах повноважень суду на відновлення строку, пропущеного за поважних причин. В даному ж випадку, поважність причин буде впиратися в порушення прав позивача з боку державного апарату. Відтак, суд вважає за можливе відновити право позивача саме шляхом поновлення строку. В такому випадку суд не підміняє орган законодавчої влади, не змінює та не створює нових норм, а тільки відновлює строк для реалізації права позивачем, що повністю узгоджується з сутністю індивідуально-правового акту, адже суд таким чином видає припис, що є обовязковим тільки для сторін, отже персоніфікованість акту не порушується.

У звязку з усім вищевикладеним, задоволенню також підлягають позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача вчинити певні дії, а саме розглянути клопотання позивача про затвердження проекту детального планування малоповерхової забудови мікрорайону «Сєвєрний» та надання дозволу на розробку проекту відводу земельної ділянки по суті. Так, відносно детального планування у місцевої ради є повноваження, встановлені законом, відносно надання дозволу на розробку проекту відводу земельної ділянки, то судом було поновлено строк дії рішення ОСОБА_5 міської ради від 23 грудня 2004 в частині, яка затверджує місце розташування земельної ділянки, а отже дає право на укладання договору оренди без проведення аукціону.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110, 121-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 181, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Строительство и монтаж» до ОСОБА_5 міської ради Донецької області про визнання незаконними дій ОСОБА_5 міської ради та про зобовязання вчинити певні дії задовольнити повністю.

Поновити строк на отримання земельної ділянки 14,5 гектара із земель комунальної власності в оренду без проведення земельного аукціону.

Визнати незаконними дії ОСОБА_5 міської ради щодо відмови у розгляданні питання щодо затвердження проекту детального планування малоповерхової забудови мікрорайону «Сєвєрний».

Зобовязати ОСОБА_5 міську раду розглянути питання щодо затвердження проекту детального планування малоповерхової забудови мікрорайону «Сєвєрний» та надання дозволу на розробку проекту відводу земельної ділянки по суті.

Стягнути з ОСОБА_5 міської ради Донецької області на користь ОСОБА_4 з обмеженою відповідальність «Строительство и монтаж» судовий збір у розмірі 32 гривні 19 копійок.

Постанова постановлена у нарадчій кімнаті та проголошена вступна та резолютивна частини у судовому засіданні 8 жовтня 2012 року в присутності представників позивача та відповідача.

Повний текст постанови складено та підписано 12 жовтня 2012 року.

Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Ясинуватський міськрайонний суд Донецької області. Апеляційна скарга на постанову суду може бути подана протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі відсутності особи, яка її оскаржує, протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова суду набирає чинності після спливу строку на апеляційне оскарження.

Суддя: ОСОБА_7