Ухвала суду № 26825760, 17.10.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-3188/12/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Балаклицький А.І.

Суддя-доповідач: Бєлова Л.В.

У Х В А Л А

Іменем України

"17" жовтня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєлової Л.В.

суддів: Гром Л.М.

Міщука М.С.

при секретарі: Салоїд І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби на постанову Київського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2012 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Шинна Компанія»до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ "Шинна Компанія" звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області ДПС № 0000802300 від 02 липня 2012 року.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2012 року позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області ДПС № 0000802300 від 02 липня 2012 року.

Не погоджуючись із зазначеною постановою, представником ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області ДПС подано апеляційну скаргу, в якій просять скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2012 року та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити, мотивуючи свої вимоги тим, що судом порушено норми матеріального і процесуального права.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення з'явившихся учасників процесу, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що ТОВ "Шинна Компанія" є правонаступником Приватного підприємства "Шина-Плюс", яке було зареєстроване як юридична особа, про що було здійснено запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців від 25.03.1999 року № 13391450000007445, як платник податків перебуває на обліку в ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області з 06.04.1999 року.

Основними видами діяльності позивача за КВЕД є: діяльність автомобільного вантажного транспорту; роздрібна торгівля пальним; роздрібна торгівля автомобілями; інші види оптової торгівлі; технічне обслуговування та ремонт автомобілів; роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах без переваги продовольчого асортименту.

В травні 2012 року посадовими особами ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області ДПС проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Шинна Компанія" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 року по 31.03.2012 року, за результатами якої складено Акт № 162/22-2/30367798 від 14.06.2012 року (надалі - Акт перевірки).

За результатами перевірки посадові особи податкового органу дійшли висновку про порушення позивачем вимог п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п. 7.4, п.п.7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року № 168/97-ВР, в результаті чого ТОВ "Шинна Компанія" завищено податковий кредит в сумі 95327,67 грн., в т.ч. за червень 2009 року в розмірі 2522,42 грн., за липень 2009 року в розмірі 10551,06 грн., за серпень 2009 року в розмірі 13014,10 грн., за вересень 2009 року в розмірі 16567,31 грн., за жовтень 2009 року в розмірі 3729,13 грн., за листопад 2009 року в розмірі 12984,28 грн., за грудень 2009 року в розмірі 6884,21 грн., за січень 2010 року в розмірі 11335,80 грн., за лютий 2010 року в розмірі 414,97 грн., за березень 2010 року в розмірі 13624,39 грн.

З Акту перевірки вбачається, що перелічені порушення пов'язуються з придбанням позивачем у ТОВ "Вакко" товарно-матеріальних цінностей в період з червня 2009 року по березень 2010 року на загальну суму 571966,95 грн., у т.ч. ПДВ - 95327,67 грн.

За податковими накладними, отриманими від контрагента позивачем віднесено до складу податкового кредиту за період з червня 2009 року по березень 2010 року суму сплаченого податку на додану вартість (95327,67 грн.) у складі ціни придбаних товарно-матеріальних цінностей.

Проте, податковий орган дійшов висновку про неправомірне формування позивачем податкового кредиту за вказаним контрагентом.

Даного висновку податковий орган дійшов виходячи з того, ТОВ "Вакко" як постачальник позивача має ознаки фіктивності, оскільки відповідно до Акту ДПІ у Печерському районі м. Києва "Про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ "Вакко" з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 14.04.2009 року по 31.12.2010 року" №104/23-10/36425949 від 21.02.2011 року податковим органом було встановлено, що згідно податкової звітності у ТОВ "Вакко" відсутні трудові ресурси, виробниче обладнання, транспортне та торгівельне обладнання, сировина, матеріали для здійснення основного виду діяльності.

Перевіркою було встановлено, що згідно протоколів допиту обвинуваченої, директора та співзасновника ТОВ "Вакко" дане підприємство було створено за грошову винагороду та без мети здійснення підприємницької діяльності.

Податковий орган дійшов висновку, що фінансово-господарська діяльність ТОВ "Вакко" здійснюється поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про не набуття належним чином цивільної право дієздатності, фінансово-господарські операції між ТОВ "Вакко" та контрагентами є фіктивними правочинами, та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, що обумовлюють цими правочинами, у зв'язку з чим ТОВ "Вакко" здійснювало діяльність, спрямовану на здійснення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам.

Виходячи з тверджень про нікчемність правочинів, укладених з ТОВ "Вакко", посадові особи податкового органу також дійшли висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість, що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість на загальну суму 95327,67 грн.

На підставі встановлених в Акті перевірки обставин та висновку про нікчемність правочинів, укладених між ТОВ "Шинна Компанія" та ТОВ "Вакко", ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000802300 від 02.07.2012 року, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" у розмірі 119160 грн., яких: 95328 грн. - за основним платежем; 23832 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Колегія суддів не приймає доводи апеляційної скарги про правомірність прийняття ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області ДПС податкового повідомлення-рішення № 0000802300 від 02 липня 2012 року, з таких підстав.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов виходив з того, що відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно з частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави. Відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

З Акту перевірки вбачається, що позивачем надавались належним чином засвідчені копії податкових та видаткових накладних, отриманих від ТОВ "Вакко", а також належним чином засвідчені копії платіжних доручень, що підтверджують факт перерахування коштів за отриманий товар.

Тобто, позивачем надано первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо купівлі товарно-матеріальних цінностей.

Податковий орган в Акті перевірки та в запереченнях не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що зазначене підтверджує фактичне здійснення позивачем господарської операції щодо купівлі товарно-матеріальних цінностей з урахуванням його виду економічної діяльності.

На час укладання та виконання правочину, контрагент позивача був зареєстрований як юридична особа та був платником податку на додану вартість.

В Акті перевірки немає посилань на те, що свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ "Вакко" були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладання чи виконання договорів.

Відповідачем також не надано суду доказів визнання правочина, укладеного між позивачем та контрагентом - ТОВ "Вакко", недійсними у судовому порядку.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб ТОВ "Вакко", а також судових рішень щодо визнання правочинів, укладених між позивачем та вказаним підприємством недійсними.

Чинним законодавством України, відповідач не наділений повноваженнями щодо визнання правочинів нікчемними (недійсними) із застосуванням відповідних наслідків їх нікчемності (недійсності).

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Як вбачається з Акту перевірки, на час проведення перевірки, а також станом на день розгляду даної справи, відносно посадових осіб ТОВ "Вакко" не прийнято вироку суду з питань ухилення контрагента від сплати податків.

За таких обставин є правильними висновки суду першої інстанції про необґрунтованість доводів відповідача щодо нікчемності (фіктивності) правочинів, укладених між позивачем та ТОВ "Вакко.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (далі - Закон № 168/97-ВР) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до пункту 7.1 статті 7 Закону № 168/97-ВР Р поставка товарів (робіт, послуг) податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (підпункт 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР).

Підпунктом 7.2.8 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що платники податку зобов'язані вести окремий облік операцій з поставки та придбання товарів (послуг), які підлягають оподаткуванню цим податком. Зведені результати такого обліку відображаються у податкових деклараціях, форма і порядок заповнення яких визначаються відповідно до закону. Платник податку веде реєстр отриманих та виданих податкових накладних у документальному або електронному вигляді за його вибором, у якому зазначаються порядковий номер податкової накладної, дата її виписки (отримання), загальна сума та сума нарахованого податку, а також реєстраційний номер платника податку продавця, який надав податкову накладну такому платнику податку.

Таким чином, податковий кредит є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних. Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послу), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог у вигляді фінансових санкцій.

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (підпункт 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР.

Відповідно до вимог підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Суду не надано доказів того, що на момент складання податкових накладних контрагент позивача не був зареєстрований як платник податку на додану вартість, а тому не мав права видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Податкові накладні, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, які надавались податковому органу на перевірку, відповідають вимогам, встановленим підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР.

Таким чином, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України від 16.07.1999 року № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які згідно з Законом є документами, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що податковим органом не доведено, що господарські операції з приводу надання послуг є фіктивними або безтоварними, не доведено недобросовісності позивача та його контрагента - ТОВ "Вакко", оскільки позиція податкового органу про нікчемність правочинів ґрунтується виключно на припущеннях, які не підтвердженні належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування.

За вказаних обставин суд першої інстанцій дійшов обґрунтованого висновку щодо неправомірності прийняття ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області ДПС податкового повідомлення-рішення № 0000802300 від 02 липня 2012 року.

Відповідно до ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено правомірності прийнятого ним рішення.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова Київського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2012 року відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеній постанові, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 160, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу представника Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби на постанову Київського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2012 року - залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2012 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Ухвалу може бути оскаржено в касаційному поряд ку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів піс ля набрання ухвалою законної сили.

Ухвалу складено в повному обсязі -22.10.2012 р.

Головуючий суддя Бєлова Л.В.

Судді: Гром Л.М.

Міщук М.С.