Рішення № 26795235, 29.08.2012, Сімферопольский районний суд Автономної Республіки Крим

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 118/3891/12

29.08.2012 рокум. Сімферополь

Сімферопольський районний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Кулішова А.С., при секретарі судового засідання Косенко А.В., за участі позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення трьох процентів річних, інфляційних збитків та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 02.06.2012 року звернувся до Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим із позовом до ОСОБА_3 про стягнення трьох процентів річних, інфляційних збитків та моральної шкоди. Позов мотивовано тим, що рішенням Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим від 28.03.2000 року у справі №2-351/2000 з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 було стягнуто заборгованість у розмірі 62445,00 грн. Судове рішення залишається невиконаним до цього часу, у звязку із чим позивач просить стягнути з відповідача інфляційні збитки і три проценти річних, посилаючись на положення статті 625 Цивільного кодексу України. Також позивач просить стягнути матеріальне відшкодування моральної шкоди, розмір якого обчислено ним у 20000,00 грн.

Ухвалою суду від 15.06.2012 року відкрито провадження у справі.

Ухвалою суду від 23.07.2012 року обєднані вимоги за зустрічною позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення 12600,00 грн. в одне провадження із цивільною справою №118/3891/12.

Ухвалою суду від 08.08.2012 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення 12600,00 грн. залишено без розгляду.

В судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали, надали пояснення по суті спору.

Відповідач в судовому засіданні проти позову заперечував, посилаючись на те, що в рахунок погашення заборгованості відповідач передав позивачеві право користування будинком та земельною ділянкою за адресою: Сімферопольський район, с. Софіївка, вул. Молодіжна, 3. ОСОБА_3 зазначає, що за домовленістю між сторонами, за кожний місяць проживання ОСОБА_1 сума заборгованості повинна зменшуватись на суму, еквівалентну 100 доларам США. На час розгляду справи ОСОБА_1 проживає в будинку понад 10 років, за рахунок умовної орендної плати заборгованість погашено. Крім того, відповідач зазначав, що доказом погашення боргу є той факт, що постановою державного виконавця, винесеною у 2007 році, виконавче провадження по примусовому виконанню виконавчого документа про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 62445,00 грн. було закінчено у звязку із поверненням виконавчого документа на письмову вимогу стягувача. Також в судовому засіданні відповідач просив застосувати до спірних відносин наслідки пропуску позивачем строку позовної давності, надав відповідну письмову заяву.

В судовому засіданні 24.07.2012 року допитано у якості свідка ОСОБА_4, який пояснив, що являється братом ОСОБА_3 ОСОБА_1 свідок знає як особу, яка з 2001 року проживає в будинку його брата. Зі слів брата свідку відомо, що право користування будинком передано ОСОБА_1 в рахунок погашення заборгованості за рішенням суду.

В судовому засіданні 08.08.2012 року допитано у якості свідка ОСОБА_5 - мати відповідача, яка надала свідчення, аналогічні свідченням ОСОБА_4

В судовому засіданні 29.08.2012 року допитано у якості свідка ОСОБА_6, який пояснив, що у 2007 році працював на посаді державного виконавця ВДВС Сімферопольського РУЮ, памятає, як того року ОСОБА_1 особисто звернувся до нього на прийом і подав заяву про повернення виконавчого документа та закінчення виконавчого провадження. При цьому ОСОБА_6 дізнався, що між сторонами проведено повний розрахунок.

Заслухавши сторін, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.

Рішенням Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим від 28 березня 2000 року задоволено позов ОСОБА_1, з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 стягнуто 62445,00 грн.

З пояснень позивача вбачається, що він неодноразово звертався до органів державної виконавчої служби з приводу примусового виконання вказаного рішення (втім доказів таких звернень позивач не надав). Постановою державного виконавця ВДВС Сімферопольського РУЮ від 27.03.2012 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання дубліката виконавчого листа, виданого 01.12.2011 року Сімферопольським районним судом АР Крим про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 62445,00 грн.

Доводи відповідача щодо повного розрахунку між сторонами суд не може врахувати при вирішенні спору, оскільки належних доказів цього судом не встановлено. Посилання відповідача на договір оренди від 3.03.2011 року, який ніби то передбачає поетапне погашення заборгованості за рахунок орендної плати суд не може прийняти до уваги, оскільки умови цього договору є нечіткими (пунктом 4 встановлено орендну плату, але не вказано за який період), до того ж згідно із допискою в тексті договору, він вважається дійсним за наявності додаткової угоди, однак доказів підписання сторонами додаткової угоди не надано (наявна в матеріалах справи копія додаткової угоди відповідачем не підписана). Свідчення свідка ОСОБА_6 не можуть бути покладені в основу висновку про повне погашення відповідачем боргу, оскільки зі слів свідка він дізнався про це зі слів і точного джерела таких відомостей назвати не зміг.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК України.

Разом із тим, заявляючи вимоги, передбачені статтею 625 ЦК України, особа повинна дотримуватись загальних меж здійснення цивільних прав.

Відповідно до частини третьої статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Встановлені судом обставини справи свідчать про те, що позивач протягом тривалого строку (більш ніж 11 років) не вживав вичерпних заходів для примусового виконання рішення Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим від 28.03.2000 року у справі №2-351/2000, хоча у відповідача перебувало у власності нерухоме майно: будинок у №3 по вул. Молодіжна в с. Софіївка Сімферопольського району, на яке можливо було звернути стягнення і про що було достеменно відомо позивачеві (який проживав і проживає у цьому будинку з дозволу відповідача).

Тривалість вказаного періоду, бездіяльність позивача за даних обставин має ознаки зловживання правом.

Надаючи оцінку доводам відповідача щодо пропуску позивачем строків позовної давності суд керувався наступним.

Відповідно до статті 71 Цивільного кодексу України від 18.07.1963 року (чинного на час виникнення спірних відносин) загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Статтею 75 Цивільного кодексу України в цій же редакції передбачено, що позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін.

Згідно з вимогами статті 76 Цивільного кодексу України від 18.07.1963 року перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

З матеріалів справи вбачається, що про порушення свого права на отримання основної суми боргу позивач дізнався 01.11.1999 року (а.с. 8).

У звязку із зверненням позивача до суду перебіг позовної давності перервався.

Перебіг строку позовної давності переривається пред'явленням позову в установленому порядку.

Після перериву перебіг строку позовної давності почався спочатку; час, що минув до перериву, до нового строку не зараховується (частини перша, третя статті 79 ЦК України від 18.07.1963 року).

Відповідно до вимог пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України від 16.01.2003 року, правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк предявлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання сили даним Кодексом.

Згідно з вимогами статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю в три роки.

Статтею 266 Цивільного кодексу України передбачено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Відповідно до вимог частин третьої пятої статті 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони в спорі, зробленої до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною в спорі, є підставою для відмови в позові. Якщо суд визнає поважними причини пропуску позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Представник позивача під час розгляду справи заперечував проти застосування наслідків пропуску строку позовної давності, вважаючи, що цей строк не пропущено.

Суд вважає, що вимоги, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України є нерозривно повязаними із основним грошовим зобовязанням і до них необхідно застосовувати приписи статей 266, 267 ЦК України.

Позивач помилково повязує початок перебігу цього строку із закінченням виконавчого провадження по примусовому виконанню виконавчого документа про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 62445,00 грн., оскільки позовна давність у даному випадку обчислюється з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення його прав щодо виконання основного зобовязання.

Аналогічні правозастосовна практика і розуміння матеріального закону містяться в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 03 березня 2010 року у справі №22-ц-1037/2010 (електронний ресурс в Єдиному державному реєстрі судових рішень України - http://reyestr.court.gov.ua/Review/8448079), численних судових рішеннях Вищого господарського суду України (наприклад: ухвали Вищого господарського суду України від 21 травня 2012 року у справі № 37/759, електронний ресурс в Єдиному державному реєстрі судових рішень України - http://reyestr.court.gov.ua/Review/24204891; від 12 березня 2012 року у справі № 2-2/4819-2009, електронний ресурс в Єдиному державному реєстрі судових рішень України - http://reyestr.court.gov.ua/Review/21987186).

Суд також дійшов висновку про відмову в задоволенні позову в частині стягнення моральної шкоди, оскільки законом або договором таке відшкодування не передбачено.

Зазначений висновок ґрунтується на вимогах статті 611 ЦК України, відповідно до якої відшкодування моральної шкоди в разі невиконання зобов'язання допускається, якщо такі наслідки передбачені законом або договором.

Враховуючи викладене, заявлені позивачем вимоги задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись статтями 214, 215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення трьох процентів річних, інфляційних збитків та моральної шкоди відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Апеляційна скарга подається Апеляційному суду Автономної Республіки Крим через Сімферопольський районний суд Автономної Республіки Крим.

В судовому засіданні 29.08.2012 року оголошено вступну і резолютивну частини рішення, повний текст рішення складено 03.09.2012 року.

Суддя