Рішення № 26749852, 03.09.2012, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 2018/2-1851/11

н/п 2/2018/252/2012

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2012 року Київський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого суддіГубської Я.В.

при секретаряхМамай Л.В., Муленко К.І., Зінченко А.Ю., Снісаренко І.О.,

ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 Самі до публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», 3-ї особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3, ОСОБА_4, Управління містобудування та архітектури Харківської обласної державної адміністрації про визнання договору іпотеки недійсним

ВСТАНОВИВ:

02.03.2011 року ОСОБА_2 Самі в особі свого представника звернувся з позовом до суду до публічного акціонерного товариства «ОТП Банк»(надалі ПАТ «ОТП Банк»), 3-ї особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договору іпотеки від 14.08.2008 року недійсним.

В обґрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що при укладанні договору іпотеки було порушене чинне законодавство України, а саме: не було погодження відповідного органу охорони культурної спадщини; оцінка предмету іпотеки як памятки культурної спадщини не проводилась; істотні умови предмета іпотеки не відповідають дійсності - в частині зазначення невірно численності кімнат та місця постійного проживання іноземця за межами України, переклад договору іпотеки не був здійснений, що є порушенням вимог ст. 15 Закону України «Про нотаріат». Також зазначає, що анкетні дані іпотекодавця не співпадають з анкетними даними цієї ж особи в правовстановлюючих документах на майно.

Посилаючись на вимоги ст.ст.16,203, 215, 220 ЦК України, ст.ст. 6,18 Закону України «Про іпотеку», ст.ст. 18,19 Закону України «Про охорону культурної спадщини», ст.ст. 15,79 Закону України «Про нотаріат»просить скасувати договір іпотеки від 14.08.2008 року, укладений між ОСОБА_2 Самі та ЗАТ «ОТП Банк».

В додаткових обґрунтуваннях позову представником позивача зазначено також про порушення вимог ст. 65 СК УКраїни, ст. 577 ЦК України, ст. 6 Закону України «Про іпотеку»в частині відсутності згоди дружини позивача на передачу спільного майна в іпотеку. (а.с.111-113).

В попередньому судовому засіданні до участі у справі в якості співвідповідача залучено товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»(надалі ТОВ «ОТП Факторинг Україна»). Відповідно до умов договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 12.11.2010 року та договору про відступлення права вимоги від 12.11.2010 року ПАТ «ОТП Банк»відступило, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна»прийняло право вимоги за кредитним договором та договором іпотеки від 14.08.2008 року.

Під час розгляду справи в якості третьої особи також залучено Управління містобудування та архітектури Харківської обласної державної адміністрації.

В судовому засіданні 18.04.2012 року позивач ОСОБА_2 Самі, допитаний за допомогою перекладача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити. При цьому зазначав, що він прийшов до відділення Банку зі своєю довіреною особою для того, щоб вирішити питання про можливість отримання кредиту, пробув там 20 хв., підписав якісь документи, які не читав, і більше процесуальних дій не робив, волевиявлення на укладання договору іпотеки в нього не було. Також, зазначив, що українську мову не розуміє, нею не пише та не читає, знає небагато російську мову і документи ніякі ніхто його не перекладав і не читав, він вважав, що підписав угоди щодо можливості надання кредиту. З початку судового засідання заявив, що нотаріуса не памятає, однак підписи свої на документах не оспорює і зазначає, що підписував їх не читаючи, а як говорив йому його довірена особа, з якою він прийшов до Банку. До правоохоронних органів з приводу обману або шахрайства він не звертався, в шлюбі з дружиною перебуває протягом 20 років, в нього є 6 дітей, документи для оформлення договору він не готував.

Представники позивача позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили їх задовольнити.

Представники ПАТ «ОТП Банк», ТОВ «ОТП Факторинг Україна»в судовому засіданні проти позовних вимог заперечували, посилаючись на те, що підстав для визнання договору іпотеки недійсним у суду немає. Так, оспорюваний договір повністю відповідає вимогам чинного законодавства, волевиявлення учасників на його укладення було вільним, правові наслідки за договором настали, перешкод для укладення договору не було встановлено, а всі інші підстави, зазначені в позові є спробою позивача для ухилення від виконання обовязків за цим договором.

В судовому засіданні приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 проти позову заперечував, зазначаючи про те, що під час вчинення нотаріальної дії у вигляді посвідчення договору іпотеки ним були дотримані усі передбачені чинним законодавством України вимоги для його виконання. Вказує, що під час посвідчення договору іпотеки він особисто спілкувався з позивачем українською мовою в цілях розуміння ним мови та змісту нотаріальної дії, яка вчинялася, заяв під позивача про надання перекладу тексту договору до нього не надходило, будь яких інших заяв від позивача до подання заяви до суду також не було, позивач приходив до нього особисто без довіреної особи, у його присутності підписував заяви, прочитавши їх, а всі інші підстави позову є штучними й не становлять правових та фактичних підстав для їх задоволення.

Представник ОСОБА_4 в судовому засіданні проти позовних вимог заперечував, зазначаючи про те, що підстав для задоволення позовних вимог немає. Також, зазначає, що ОСОБА_4 знайома з позивачем з 1997 року та завжди спілкувалась з ним російською мовою і в неї не викликало сумнівів, що він не знає та не розуміє російську та державну мову, оскільки всі заходи, які він проводив в общині відбувалися на російській та державній мові. Усіма формальностями для отримання кредиту займався позивач або його представника, а вона тільки один раз приїхала до Банку 14.08.2008 року та підписала договір, ознайомившись з ним. З цим же договором в її присутності ознайомився і позивач, після чого він з представником Банку поїхав до нотаріуса для оформлення договору іпотеки.

Представник третьої особи - Управління містобудування та архітектури Харківської обласної державної адміністрації з позовними вимогами погодився, вказуючи про те, що погодження з Управлінням щодо передачу майна позивача в іпотеку не було.

Суд, вислухавши учасників судового розгляду, свідків, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до вимог ст. 203 ЦПК України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3,5-6 ст. 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним. Згідно ч.1 ст. 229 ЦК України правочин може бути визнаний недійсним, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилась щодо обставин, які мають істотне значення.

Судом встановлено, що 14 серпня 2008 року між закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» та громадянином ОСОБА_5 ОСОБА_2 Самі був укладений договір іпотеки (майнової поруки) № PML 700/1261/2008, згідно умов якого предметом іпотеки є нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1, що належить іпотекодавцю на праві особистої власності. Даний договір підписаний обома сторонами договору та посвідчений приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_3 14.08.2008 року, зареєстрований в реєстрі за № 524 (а.с. 1-15).

Згідно ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Звертаючись з позовом до суду позивач посилається на невідповідність даного договору іпотеки вимогам чинного законодавства, а саме ст.ст.16,203, 215, 220 ЦК України, ст.ст. 6,18 Закону України «Про іпотеку», ст.ст. 18,19 Закону України «Про охорону культурної спадщини», ст.ст. 15,79 Закону України «Про нотаріат».

Відповідно до вимог ч.І ст.18 Закону України "Про охорону культурної спадщини" об'єкти культурної спадщини, що є пам'ятками (за винятком пам'яток, відчуження або передача яких обмежується законодавчими актами України) можуть бути відчужені, а також передані власником або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій юридичній або фізичній особі за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини.

Однак, посилання щодо передачі в іпотеку об'єкта культурної спадщини за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини ст. 18 даного Закону не містить.

Згідно ст.1 вказаного закону об'єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов'язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об'єкти (об'єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об'єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність; нерухомий об'єкт культурної спадщини - об'єкт культурної спадщини, який не може бути перенесений на інше місце без втрати його цінності з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду та збереження своєї автентичності; пам'ятка культурної спадщини (далі - пам'ятка) - об'єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.

Стаття 2 Закону зазначає, що за типами об'єкти культурної спадщини поділяються на споруди (витвори) - твори архітектури та інженерного мистецтва, твори монументальної скульптури та монументального малярства, археологічні обєкти, печери з наявними свідченнями життєдіяльності людини, будівлі або приміщення в них, що зберегли автентичні свідчення про визначні історичні події, життя та діяльність відомих осіб;

За видами поділяються на: об'єкти архітектури - окремі будівлі, архітектурні споруди, що повністю або частково збереглися в автентичному стані і характеризуються відзнаками певної культури, епохи, певних стилів, традицій, будівельних технологій або є творами відомих авторів; об'єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України за категоріями національного та місцевого значення пам'ятки. Порядок визначення категорій пам'яток встановлюється Кабінетом Міністрів України.

В ст.14 Закону зазначено, що занесення об'єкта культурної спадщини до Реєстру та внесення змін до нього (вилучення з Реєстру, зміна категорії пам'ятки) провадяться відповідно до категорії пам'ятки: а)пам'ятки національного значення - постановою Кабінету Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини протягом одного року з дня одержання подання; б)пам'ятки місцевого значення - рішенням центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини за поданням відповідних органів охорони культурної спадщини або за поданням Українського товариства охорони пам'яток історії та культури, інших громадських організацій, до статутних завдань яких належать питання охорони культурної спадщини, протягом одного місяця з дня одержання подання.

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні які-небудь відомості, що предмет іпотеки - квартира №14 у будинку по вул. Гоголя, 11 у м. Харкові, яка належить позивачу на праві власності є об'єктом культурної спадщини та, що вона занесена до Державного реєстру нерухомих пам'яток України у встановленому законом порядку.

Згідно листа Управління архітектури та містобудування Харківської обласної держадміністрації будівля за адресою вул. Гоголя, 11 у м. Харкові перебуває на державному обліку як пам'ятка архітектури місцевого значення (рішення облвиконкому від 30.04.1980 р. №334).

До суду також наданий охоронний договір на памятку культурної спадщини ( її частину) між Управлінням містобудування та архітектури Харківської обласної державної адміністрації та представником ОСОБА_2 Самі, однак укладений він лише 24 березня 2011 року, тобто вже після звернення позивача до суду та укладання оспорюванного договору в 2008 року і не може бути належним доказом по справі в частині порушення прав позивача при укладанні цього договору.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що доводи позивача про порушення вимог закону України "Про охорону культурної спадщини" при укладанні договору іпотеки є необґрунтованими та недоведеними в судовому засіданні.

З цих же підстав не підлягають задоволенню і доводи позивача стосовно порушення вимог ст. 6 Закону України «Про іпотеку» в частині згоди уповноваженого органу державної влади чи органу місцевого самоврядування для передачі майна в іпотеку та оцінки предмету іпотеки як памятки культурної спадщини.

Також, суд зазначає, що згідно вимог ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобовязання нерухомим майно, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодавець має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобовязання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку встановленому цим законом. Тобто, договір іпотеки не є правочином відчуження або передачею у володіння, користування чи управління третій особі, і питання можливого погодження відповідного органу охорони культурної спадщини передбачає при безпосередньому вчиненні правочину відчуження предмета іпотеки.

Стосовно порушення істотних умов договору суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою

хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 18 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Іпотечний договір повинен містити такі істотні умови: п.3 ) для іпотекодавця та іпотекодержателя - фізичних осіб відомості: для іноземців, осіб без громадянства - прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), адресу постійного місця проживання за межами України; опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані, у тому числі кадастровий номер.

Згідно ч.2 даної статті передбачено, що у разі відсутності в іпотечному договорі однієї з вказаних вище істотних умов він може бути визнаний недійсним на підставі рішення суду.

Судом встановлено, що в договорі іпотеки від 14.08.2008 року місце проживання громадянина ОСОБА_5 ОСОБА_2 Самі зазначено: АДРЕСА_2. Судом під час розгляду справи досліджено декілька письмових доказів щодо укладених позивачем договорів та угод (заява на відкриття рахунку, довіреності, договори), де ним зазначаються, як адреси проживання в Україні (м. Харкові), так і за межами України.

Дослідивши представлені суду документи, суд приходить до висновку, що підстав для визнання недійсним договору іпотеки з посиланням на невідповідність вимогам п.3 ч.1 ст. 18 Закону України «Про іпотеку» та не зазначення місця проживання позивача-іноземця немає, оскільки визнання договору іпотеки недійсним відповідно до вимог ст. 18 Закону України «Про іпотеки» це є правом суду, а зазначення адреси проживання іпотекодавця іноземця під час укладання договору іпотеки передбачає добросовісне здійснення ним своїх процесуальних прав і виконання процесуальних обовязків. Так, згідно представленої до суду заяви ОСОБА_2 Самі від 14.08.2008 року він фактично проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 141,142,150), і інших даних про його місцезнаходження позивачем під час укладання договору надано не було. Також, суд зазначає, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Посилання представника позивача на невідповідність ідентифікації предмета іпотеки в оспорюваному договорі суд також вважає необґрунтованим, оскільки статтею 18 Закону України «Про іпотеку» передбачено зазначення в договорі опису предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані, у тому числі кадастровий номер. Всі ці дані є в наявності в договорі іпотеки, який є предметом оскарження в даному судовому процесі і підстав для його визнання недійсним у суду з цих підстав також немає.

Стосовно доводів позивача в частині ненадання перекладу договору іпотеки, суд погоджується з запереченнями третьої особи приватного нотаріуса відносно того, що переклад документів з однієї мови на іншу є окремою нотаріальною дією, для здійснення якої потрібен окремий запит від заінтересованої особи відповідно до вимог ч.1 ст. 34 Закону України «Про нотаріат».

Згідно пояснень, наданих приватним нотаріусом в судовому засіданні, сумнівів у нього щодо знання позивачем української мови під час вчинення виконавчого напису не було, своїх заперечень і вимог в той час він не надавав, запиту щодо перекладу договору від позивача під час посвідчення договору до нього не надходило.

На підставі викладеного, суд вважає, що ці доводи позивача стосовно невідповідності оспорюваного договору вимогами чинного законодавства не відповідають дійсності, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, а тому задоволенню не підлягають.

Також, судом під час розгляду справи були допитані в якості свідків працівники ПАТ «ОТП Банк»- ОСОБА_6, ОСОБА_7, які повідомили, що особисто спілкувались з позивачем тривалий час до оформлення оспорюваного договору під час обслуговування особистих рахунків позивача в Банку, так і під час супроводження щодо оформлення договору іпотеки. При цьому, дані свідки повідомили, що ОСОБА_2 Самі спілкувався завжди вільно з ними як російською, так і державною мовою, завжди прочитував документи, перед тим, як їх підписати, вони знають, що він юрист (з його слів) і сумнівів, що він не розуміє вчинення своїх дій або зміст укладених ним угод у них ніколи не викликало.

Крім того, суд звертає увагу на те, що посилання позивача в додаткових обґрунтуваннях на позов стосовно порушення прав його дружини під час укладання договору іпотеки суд вважає необґрунтованим та таким, що не заслуговує на увагу, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 577 ЦК України, ч.1 ст. 18 Закону України «Про іпотеку» договір іпотеки підлягає обовязковому посвідченню, а отже згода одного з подружжя повинна бути нотаріально посвідчена.

Згідно ст. 6 Закону України «Про іпотеку»іпотекодавець зобов'язаний до укладення іпотечного договору попередити іпотекодержателя про всі відомі йому права та вимоги інших осіб на предмет іпотеки, в тому числі ті, що не зареєстровані у встановленому законом порядку. У разі порушення цього обов'язку іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання та відшкодування іпотекодавцем завданих збитків.

Згідно досліджених в судовому засіданні доказів вбачається, що позивач під час укладання договору іпотеки надав заяву ( в тому числі і нотаріально посвідчену а.с. 221), в якій зазначив, що у зареєстрованому шлюбі та фактичних сімейних відносинах не перебуває і що предмет іпотеки належить йому на праві особистої власності. А оскільки позивач є громадянином ОСОБА_5, і встановити належність або відсутність відмітки про реєстрацію шлюбу є неможливим в паспорті позивача, то і перевірити достовірність цих даних під час укладання договору іпотеки було неможливим.

Крім того, суд звертає увагу на те, що дружина позивача позову до суду про визнання договору іпотеки не предявляла, про порушення своїх прав укладеним договором іпотеки не заявляла, доказів на підтвердження того, що це майно є спільною сумісною власністю подружжя не надано, що унеможливує суд в порядку ст. 16 ЦК УКраїни вирішити питання про порушення її прав та обовязків.

Відповідно до вимог ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, таки право чин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обовязків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують ї цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Посилання позивача на відсутність волевиявлення на укладення договору іпотеки та укладення договору внаслідок помилки судом вважаються недоведеними та такими, що не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, спростовуються усіма встановленими та дослідженими письмовими доказами під час розгляду справи.

На підставі вищезазначеного, суд приходить до висновку, що підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 Самі про визнання договору іпотеки недійсним з підстав, заявлених в позовній заяві у суду немає, а тому суд відмовляє позивачу у задоволенні позову в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 10,11,60, 79, 88, 212-215, 218 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 Самі про визнання договору іпотеки (майнова порука) № PML 700/1261/2008 від 14 серпня 2008 року, укладеного між закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» та громадянином ОСОБА_5 ОСОБА_2 Самі та відшкодування судових витрат - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Суддя