Рішення № 26701409, 04.10.2012, Кегичівський районний суд Харківської області

Кегичівський районний суд Харківської області

Справа 2017/2-27/11

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

смт. Кегичівка 04 жовтня 2012 року

Кегичівський районний суд Харківської області у складі головуючого судді Криворотова С.В., при секретарі Михальчук В.В., з участю позивача ОСОБА_1, представників: сторін - ОСОБА_2 та ОСОБА_3, третьої особи - ОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду позов ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 до приватного сільськогосподарського підприємства «Ажна» (відповідач-1), відділу Держкомзему у Кегичівському районі Харківської області (відповідач-2) про визнання недійсними договорів оренди землі, скасування їх державної реєстрації, та вилучення землі з чужого незаконного володіння, третя особа на стороні позивача ТОВ «Аграрний дім ім. Горького», -

В С Т А Н О В И В:

Представником ОСОБА_2, від імені ОСОБА_1, заявлено позов до приватного сільськогосподарського підприємства Ажна (далі ПСП Ажна) та Харківської регіональної філії ДП Центр державного земельного кадастру (далі ХРФ ЦДЗК). Представник позивача просить визнати недійсними з моменту укладення договори оренди землі б\н від 02.06.2008р. між позивачем та відповідачем-1, про скасування реєстраційних записів №040969600063 та №040969600270 від 22.05.2009р. в Державному реєстрі земель щодо їх реєстрації, зобовязати відповідача-1 негайно повернути земельні ділянки. В якості третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог, заявлено ТОВ Аграрний дім ім.Горького(далі ТОВ АД ім.Горького).

Під час розгляду справи, за клопотанням представника позивача, у звязку зі зміною порядку реєстрації земельної ділянки, відповідача-2 із ХРФ ЦДЗК замінено на відділ Держкомзему у Кегичівському районі Харківської області (далі - ВДКЗ).

У позовній заяві зазначено, що позивач, згідно з державними актами на право приватної власності на землю, є власником земельних ділянок площею 5,5021 га та 5,5022 га на території Лозівської сільської ради Кегичівського району Харківської області. До 2007р. були укладені договори оренди цих ділянок між нею та ПСП Злагода, а в 2008р., після банкрутства орендаря - з ТОВ АД ім.Горького, всі його примірники були передані цьому підприємству для подальшої реєстрації. Але, одночасно було встановлено, що при невідомих позивачеві обставинах, раніше від її імені був підписані інші договори оренди цих же ділянок з ПСП Ажна, які ХРФ ЦДЗК були зареєстровані. Позивач, разом з іншими власниками ділянок, звернулась із заявами: 24.09.2008р. - до Кегичівського відділу, а 17.01.2009р. безпосередньо до ХРФ ЦДЗК про не реєстрацію договорів з ПСП Ажна та про їх реєстрацію з ТОВ АД ім. Горького. Проте, на підставі заяви від її імені, оспорювані договори були зареєстровані і набрали чинності. Ні договори оренди, ні заяви про їх реєстрацію позивачем не підписувались, засвідчення останнього від імені Лозівської сільської ради та її печатка підроблені. У звязку з цим, Кегичівським РВ ГУМВСУ порушено кримінальну справу і проводиться слідство, з приводу підпису в цих договорах призначено почеркознавчу експертизу, результатів немає. В якості підстав визнання недійсними правочинів щодо зазначених договорів, у позовній заяві вказано, що їх укладення не відповідало вільному внутрішньому волевиявленню позивача, що суперечить ст.ст. 203, 215 ЦК України; а також те, що у них, згідно зі ст. 15 Закону України Про оренду землі, не передбачені як істотні умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

ПСП Ажна надало письмове заперечення, в якому вважає, що доводи позову ґрунтуються на припущеннях, оспорювані договори, акти приймання-передачі землі та заява про проведення реєстрації (подання якої законом не передбачено) в дійсності підписані позивачем, доказів протилежного не надано, оскільки, експертиза цих підписів, відповідно до вимог ЦПК України, не проводилась. Орендодавець фактично визнав угоди з ПСП Ажна, бо отримував у цього підприємства орендну плату. У доповненні до заперечення відповідач-1 додає, що оспорювані правочини не суперечить ч.1 ст.203 ЦПК України, оскільки внесення права на земельну частку (пай) до статутних фондів господарських товариств, їх купівля-продаж до 1.01.2012р. прямо заборонено п.14,15 Перехідних положень Земельного кодексу України, а земельна ділянка в якості предмету застави ЗУ Про заставу не передбачена. Виходячи з цього, а також що оспорюваний договір було підписано до внесення про це змін у чинне законодавство, зазначені у позові як невключені до договору істотні умови до 1.01.2012р. фактично не могли породжувати негативні наслідки для позивача, і не є підставою для визнання цих правочинів недійсними. На виконання внесених після укладення договорів змін до законодавства, відповідач-1 запропонував позивачу укласти про це додаткову угоду, проект якої додав до матеріалів справи.

ХРФ ЦДЗК, маючи статус відповідача-2, також надавав письмове заперечення проти позову, в якому повідомляв, що реєструючий орган не мав повноважень перевірки діяльності сторін договору, встановлення справжності підписів громадян, здійснював державну реєстрацію з дотриманням встановленої процедури та після затвердження технічної документації, договір з ПСП Ажна на момент його подання відповідав вимогам законодавства, належні документи про реєстрацію іншого договору позивача з ТОВ АД ім.Горького не надходили.

Представник ВДКЗ, в якості притягнутого відповідача-2 після заміни ХРФ ЦДЗК, подав письмову заяву, навів витяги з чинного законодавства, в резолютивній частині повідомив, що у вирішенні питань судового розгляду покладається на розсуд суду, просить розглядати справу без його участі.

Під час судового розгляду представник позивача (а після цього і сам позивач) позов підтримали, представник ПСП «Ажна» його не визнав, представник третьої особи ТОВ «АД ім.Горького» позов також підтримав.

Під час судового розгляду, усі особи, які беруть участь у справі, подали заяви, в яких просять слухання по справі проводити за їх відсутності: позивач 29.09.10р. (а.с.49), відповідач1 - 05.09.12р., відповідач2 16.09.2011р. (а.с.119-120), третя особа 20.09.11р. (а.с.134).

У судовому засіданні представник позивача наголосила на тому, що договори є недійсними, так як вони не відповідали ст.15 Закону Про оренду землі, яка передбачає в якості суттєвої умови право орендаря передачі землі в заставу та внесення до статутного фонду і яка існувала на момент реєстрації, але не була виконана. Текст цієї умови в договорах відсутній, зареєструвавши їх в такому вигляді, державний реєстратор вчинив порушення Закону Про оренду землі. Відсутність цієї умови вважає підставою для відмови у реєстрації. Стверджує, що волевиявлення позивача на момент реєстрації було не на користь ПСП Ажна, про що свідчать заяви з проханням не реєструвати договір оренди. Просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, поновити права позивача визнати недійсними договори, скасувати їх державну реєстрацію, повернути землю власнику.

У судовому засіданні, позивач пояснила, що договори з ПСП «Ажна» вона не укладала і нічого не підписувала. Орендну плату отримувала в ТОВ «АД ім.Горького».

Представник ПСП «Ажна» повідомила, що заперечення були викладені у письмовій формі. Просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Від клопотання про допит колишнього начальника районного відділу ХРФ ЦДЗК ОСОБА_5 представник ПСП «Ажна» відмовилась. Це умотивовано тим, що по всіх уже розглянутих аналогічних справах за позовами ОСОБА_2 в інтересах інших односельців позивача до ПСП «Ажна» з такими ж позовними вимогами ОСОБА_5 постійно давав одні і ті ж показання: усі ці договори надходили на реєстрацію масово, в такому ж вигляді, що надані до суду (на заповненому бланку, титульний аркуш у вигляді ксерокопії, решта аркушів, в т. ч. з підписами сторін, - в оригіналі), і це не є перешкодою для реєстрації такого договору. Підставою для реєстрації був висновок Держкомзему про відповідність договору вимогам Закону на той час. Від деяких людей надходили заяви списком, через пошту, про нереєстрацію договорів, безпосередньо власники паїв з цим не звертався. Коли надходила заява про нереєстрацію процедура зупинялась, але потім надійшла остання заява 15.05.2009 року, із засвідченим підписом, з проханням зареєструвати договір, що і було зроблено. Про підроблені підписи на час реєстрації ОСОБА_5 нічого відомо не було, про експертизу у кримінальній справі він почув уже після реєстрації.

Згідно з ч.1 ст.11 ЦПК України, суд розглядає справу виключно в межах заявлених вимог лише про визнання договорів недійсними, скасування їх реєстрації та вилучення земельних ділянок із зазначених позивачем та доведених ним підстав. Зі змісту статті 215 ЦПК України убачається, що суд не вправі виходити за межі заявлених позивачем вимог.

Судом забезпечено усім учасникам можливість для реалізації їх прав для надання та витребування доказів, усі вони долучені до справи і досліджені.

При аналізі доказів у справі суд керується положеннями ст. 60 ЦПК України про те, що обов'язки доказування і подання доказів покладається на сторони, і виходить лише із тих доказів, які надані ними під час розгляду справи.

Так, згідно з державними актами на право приватної власності на землю, позивач є власником земельних ділянок на території Лозівської сільської ради Кегичівського району Харківської області.

Відповідно до наданих копій договорів, між позивачем та ПСП Ажна підписано договори оренди земельної ділянки. Як свідчать реєстраційні записи, договори пройшли державну реєстрацію, до них додавались документи, які є його невідємною частиною, що передбачені ч.4 ст. 15 Закону України Про оренду землі. При цьому, встановлено, що частина документів була надана на реєстрацію у копіях, і договори були зареєстровані саме у такому вигляді та з відповідними додатками.

До справи долучені докази, які підтверджують, що позивач отримував орендну плату з ПСП Ажна, згідно з платіжними відомостями: №1 за жовтень 2011р. по 1879,12грн. за кожну земельну ділянку (порядкові №№24,25), №2 за 2011 рік - по 500кг озимої пшениці за кожну земельну ділянку (порядкові №37), №4 за 2011 р. по 500кг ячменю за кожну земельну ділянку (порядкові №№20,21), №6 за 2011р. - 100 кг ячменю (порядковий №№20,21), №6 за 2011р. по 100кг соняшника за кожну земельну ділянку (порядкові №№18,19), №8 за 2011р. по 250кг кукурудзи за кожну земельну ділянку (порядкові №№18,19).

Позивач своєї думки щодо даних платіжних відомостей не повідомила, експертиза цих відомостей, самого договору, додатків до нього не проведені, отже, ці докази не спростовані.

Відповідно до наданої копії заяви ОСОБА_1 на адресу ЦДЗК від 22.12.2008р. факт укладення договору з ПСП «Ажна» позивачем не заперечується, а лише вказується на відсутність його належної реєстрації (а.с.36).

Згідно з викладеними у справі обставинами, у травні 2009р. від імені землевласників до реєструючого органу було подано заяви із їх засвідченими підписами, із проханням про реєстрацію договорів оренди землі з ПСП Ажна. Цей факт не заперечується, але при цьому, до позову надано копії висновків експертиз №314 від 24.07.2009р. та №527 від 02.10.2009р., призначених Кегичівським РВ ГУМВСУ в ході слідства по кримінальній справі №82090086. В них зазначено, що засвідчувальний підпис сільського голови на ряді заяв орендодавців, а також печатка сільської ради (на яких заявах, не конкретизовано), підроблені. Відомості про перевірку достовірності підписів самих орендодавців на цих заявах, у копіях висновків експертиз відсутні.

При вирішенні позову, суд виходить із того, що права та обовязки сторін по справі визначаються правовідносинами щодо використання (оренди) земельної ділянки та обставин, що з цього витікають, які врегульовані ст.11, 218, 638, 640, 642 ЦК України, ст. 93 Земельного кодексу України, ст.ст.15-16 Закону Про оренду землі, ст.ст.18,19 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, іншими, нижчезазначеними, нормативними актами.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши докази, суд доходить висновку, що заявлений позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

В якості доказу укладення оспорених договорів, стороною позивача надано їх копії, які звірені з примірниками з оригінальними підписами, витребуваними для огляду з відділу Держкомзему. Достовірність договорів спростовується позивачем, який свій підпис на ньому не визнав, чим заперечив сам факт укладення договору. Також, позивачем не визнано свій підпис на заявах про реєстрацію договору, на документах, що є невідємними частинами договору. Враховуючи, що відповідач проти цього доводу заперечує, він потребує доведення.

Вирішуючи спір у цій частині, суд вважає, що ці обставини позивачем не доведені, як того вимагає ч.1 ст.60 ЦПК.

На підтвердженні викладених у позові обставин, позивачем надані копії двох висновків експертиз, зміст яких свідчить про їх проведення у кримінальній справі на підставі постанов слідчого Кегичівського РВ ГУМВСУ: №314 від 24.07.2009р. та №527 від 01.10.2009р. про те, що на заявах до Кегичівського районного відділу ХРФ ЦДЗК про реєстрацію договорів оренди землі з ПСП Ажна за травень 2009р. підпис голови сільської ради щодо засвідчення підпису позивача та інших осіб, а також відбиток печатки на заявах 280 осіб не відповідають дійсності.

Проте, у першому висновку відомості про дослідження засвідчувального підпису на заяві позивача ОСОБА_1.. відсутні, (тобто, цей факт не перевірявся), а в другому щодо печатки на заявах 280 осіб - їх перелік не надано (тобто, відношення цього документа до особи позивача також не підтверджене).

Оцінюючи надані позивачем копії висновків експертиз, суд виходить з наступного:

Згідно з п.17 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 12 червня 2009 року, висновок експертизи може бути доказом у справі лише в тому разі, коли експертиза була проведена на підставі ухвали суду відповідними судово-експертними установами. У разі, коли висновок експертизи наданий стороною як додаток до позовної заяви, тобто проведений відповідною експертною установою за її клопотанням чи клопотанням її представника, то такий висновок може розцінюватися лише як письмовий доказ, який підлягає дослідженню в судовому засіданні та відповідній оцінці. Якщо стосовно цього письмового доказу в судовому засіданні виникнуть сумніви, то, виходячи з характеру матеріально-правового спору та залежно від того, яке значення має наявність у справі такої експертизи, суд повинен розяснити особам, які беруть участь у справі, про їх право заявити клопотання про її призначення.

Встановлено, що надані позивачем копії висновків експертиз не засвідчені, відповідачем-1 їх достовірність не визнано. У наданні до суду їх оригіналів із матеріалів кримінальної справи досудовим слідством відмовлено, із посиланням на таємницю слідства. Проти зупинення цивільного провадження до вирішення кримінальної справи за цим фактом, та доказування події зазначеного злочину у порядку п.1 ст. 64 КПК України, сторона позивача заперечила.

У звязку з цим, у судовому засіданні стороні позивача розяснені права, в т.ч. заявити клопотання про призначення судом відповідної почеркознавчої експертизи, проте, такі клопотання не заявлені.

Згідно з ч.4 п.2 Постанови № 14 Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року Про судове рішення у цивільній справі, обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість.

Суд виходить з того, що згідно зі ст.ст. 58-59 ЦПК України, надані сторонами докази повинні бути належними і допустимими, суд не бере ті з них, які одержані з порушенням встановленого законом порядку.

Тому, визнано неможливим використання в якості доказів у даній цивільній справі копій висновків експертиз, які проводяться в ході досудового слідства по кримінальній справі, оскільки, порядок їх призначення не відповідає вимогам ст. 143 ЦПК України (зокрема, щодо дотримання прав учасників цивільного провадження подати свої запитання, на їх прийняття чи мотивоване відхилення, на клопотання про вибір відповідної експертної установи, конкретного експерта, на його відвід та дачу йому пояснень тощо). Належність цих документів до даної справи позивачем теж не доведена.

Судом також вивчене питання щодо можливості почеркознавчого дослідження договору у наданому вигляді, у звязку з чим враховується наступне:

По-перше, згідно з п.1 ст. 13 Закону України «Про судову експертизу», п. 2.2.2. «Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень», вирішення питання про достатність матеріалів експертизи та необхідність надання додаткових матеріалів відноситься до повноважень експерта, якому доручено проведенні експертизи, і після ознайомлення з матеріалами справи.

По-друге, надані суду примірники оспорених договорів містять оригінальні аркуші з оригіналами підписів сторін.

По-третє, п. 3.5. згаданої Інструкції допускає проведення експертизи за копіями об'єкта. Аналогічне положення міститься в «Науково-методичних рекомендаціях з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень», затверджених наказом Міністерства юстиції України 08.10.1998 N 53/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 30.12.2004 N 144/5), де в п.1 розділу «Почеркознавча експертиза» зазначено, що «експертиза може проводитись за фотознімками та іншими копіями документа, приєднаними до справи у встановленому законом порядку».

Тому, підстав для висновку про наявність перешкод для проведення почеркознавчої експертизи (від проведення якої сторона позивача відмовилась), суд не знаходить.

Заперечення позивачем факту підписання як оспорених договорів, так і його невідємних частин, зокрема, акту передачі земельної ділянки, відомостей про отримання орендної плати, при ненаданні доказів, які це підтверджують чи спростовують, позбавляє суд можливості задовольнити позовні вимоги.

Тому, суд не знаходить підстав для задоволення вимоги про визнання недійсними тих договорів, підписання яких позивачем спростовано, без належного доведення.

Оцінюючи довід сторони позивача щодо невключення до договорів однієї з істотних умов (а саме, умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки), суд виходить з наступного:

Дата підписання договорів зазначена як 02.06.2008р., дата їх реєстрації в ХРФ ДП ЦДЗК - 22.05.2009р. На дату підписання існуюча на той час редакція ст.15 ЗУ Про оренду землі цієї умови не передбачала, Закон про таке доповнення прийнято N 509-VI від 16.09.2008р., опубліковано 14.10.2008р.

Умова передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки визнана законом істотною після його підписання, тобто, після досягнення згоди з істотних на той час умов договору, як це передбачено ч.1 ст. 638 ЦК України.

При цьому, в Законі N 509-VI від 16.09.2008р. застосування його положень щодо договорів, які підписані раніше, не передбачено, в Законі Про оренду землі такі положення також відсутні. Закон України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, зокрема, його ст. 20 не містить положення про відповідність документів вимогам, які внесені після їх подання, повернення документів у випадку внесення подальших законодавчих змін Закон також не передбачає. У ст.24 цього Закону, де встановлено обовязковість відповідності вимогам закону поданих документів (тобто, на час їх подання), прямо заборонено відмовляти у державній реєстрації з підстав, не передбачених цим Законом. Згідно з п.7 Прикінцевих положень цього Закону, положення інших законів застосовуються в частині, що йому не суперечать. Водночас, взято до уваги, що подібні питання уже врегульовані самим договором: п.31 зобовязує орендаря виконувати встановлені щодо земельної ділянки обмеження в обсязі, передбаченому законом, а п.36 передбачає механізм внесення змін його умов, що дає змогу коригувати цей документ з урахуванням подальших змін у законодавстві.

Суду не надано доказів того, що відсутність у договорах запровадженої у подальшому однієї з істотних умов реально порушила права орендодавця, чи у її внесенні у договір орендарем було відмовлено; навпаки, останнім запропоновано орендодавцеві внести відповідні зміни, передбачені Законом.

Розглянувши усі наведені обставини у їх сукупності, суд доходить висновку, що вимоги позивача про визнання договорів недійсними із цих підстав також задоволенню не підлягають.

Вирішуючи позовні вимоги щодо скасування державної реєстрації договорів та повернення земельних ділянок, суд враховує, що ці вимоги безпосередньо повязані позивачем з першою, основною вимогою, як наслідок розгляду недійсності договорів на зазначених позивачем конкретних підставах. Недоведеність цієї передумови тягне за собою висновок і про відсутність вказаних підстав для задоволення інших позовних вимог. Їх вирішення судом на інших підставах є неможливим, оскільки, це виходить за межі заявлених позовних вимог. Згідно з ч.1 ст. 11 ЦПК України, виходячи з вимог ч.1 п.3 згаданого Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року, суд розглядає цивільні справи не інакше, як у межах заявлених позивачем вимог, зазначених і доведених ним обставин.

Так, відповідно до ч.1 ст.18, ч.1 ст.19, ч.1 ст.20 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень№1952-IV від 01.06.2004р., підставою для реєстрації зазначених прав є, зокрема, договір оренди, така реєстрація проводиться на підставі заяви правоволодільця (правонабувача), сторін (сторони) правочину, або уповноважених ним осіб, подані документи повинні відповідати вимогам закону. Встановлено, що наявність згоди на реєстрацію оспорених договорів з боку орендаря підтверджена заявою а також документами про оплату реєстраційних робіт. Орендодавцем свій підпис про це спростовано, але в силу зазначених вище обставин, недостовірність підпису не доведено; текст договорів та інші документи подані з дотриманням вимог ст.ст.19-20 Закону.

Крім цього, суд виходить також з того, що згідно з ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Нова редакція ст.15 ЗУ Про оренду землі, якою введено додаткову істотну умову договору, не містить прямої заборони реєстрації того договору, який підписано раніше, до дня набрання чинності цієї норми. За загальними правилами акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання чинності цими актами та діють на майбутній час і не застосовуються до тих правовідносин, які виникли до набрання ним чинності. Принцип все, що не заборонено законом, дозволено давав право на реєстрацію цих правочинів.

Перевірка договорів на відповідність вимогам законодавства входить до компетенції відділу земельних ресурсів, який 10.08.2007р. надав висновки про те, що порушень вимог ст.ст.4,5,6,11,15,17,19 Закону України Про оренду землі не знайдено, що відповідало дійсності. Після цього, договори з цими висновками були передані до реєструючого органу. Підрозділ ХРФ ЦДЗК, при здійсненні реєстрації керувався цими висновками, і виконав належну йому функцію у межах наданих йому повноважень. Відмова у реєстрації договорів, у звязку зі зміною законодавства щодо введення нових істотних умов, законом не передбачена.

У звязку із ненаданням доказів недостовірності підпису орендодавця в акті прийому-передачі земельної ділянки, відсутність його волевиявлення на цю дію, на час її вчинення, також є недоведеною.

Оскільки недійсність договорів оренди є недоведеною, суд не вбачає підстав для висновку про те, що відповідач незаконно користується земельними ділянками позивача.

Враховуючи викладене, суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог щодо скасування державної реєстрації договорів та повернення земельних ділянок.

Суд вважає, що посилання на наявність заяви орендодавця про реєстрацію іншого договору ( з ТОВ Аграрний дім імені Горького) не може бути перешкодою для реєстрації раніше поданого і опрацьованого договору, оскільки, реєструючий орган не вправі вирішувати спори щодо оренди землі, відповідно до ст.35 ЗУ Про оренду землі це є компетенцією суду. Згідно з ч.1 ст.9 ЗУ Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, реєструючий орган встановлює відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно, і не має повноважень на врахування тих прав, які ще не зареєстровані.

Судом оцінено доводи сторони позивача про відсутність волевиявлення на укладення оспорених угод. Відповідно до ч.3 ст. 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Згідно з п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009 року Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. При цьому, відсутність встановлених законодавством умов для укладення договору Пленум розглядає не абстраговано, а в контексті з волевиявленням сторін, і проявом цього зазначає, зокрема, відсутність згоди за всіма істотними умовами договору. У даному випадку, при досягненні згоди на підписання договорів, у них зазначено ставлення сторін до існуючих на той час істотних умов, але вони не могли визначитись зі своїм волевиявленням до ще невідомої їм на той час обставини. Ознак відсутності згоди (тобто, незгоди) між сторонами щодо додаткової істотної умови немає.

Твердження сторони позивача щодо відсутності волевиявлення останнього на укладення договорів з ПСП Ажна, до втручання в правовідносини іншого підприємства ТОВ АД ім.Горького, суд оцінює у сукупності з іншими обставинами.

Обєктивним проявом дійсного волевиявлення позивача є його ставлення до отримання орендної плати та її отримання згідно з платіжними відомостями, які нічим не спростовані.

Суд враховує, що позивач не змогла однозначно спростувати своє волевиявлення на час, зазначений при укладенні договорів, а також наявність документів, які це волевиявлення на той час підтверджували (підписані договори та засвідчена заява про їх реєстрацію, які належним чином не спростовані), фактично підтвердила факт укладення договору у заяві від 22.12.2008р. При цьому, заяви представника позивача у судовому засіданні щодо волевиявлення орендодавця на цей час не можуть слугувати обєктивним доказом обставин, які відбулись у минулому.

На підтвердження відсутності свого волевиявлення, сторона позивача посилається на те, що позивач не визнає свій підпис як на договорах із додатками, а також на те, що його заява про реєстрацію підроблена. Проте, підписи землевласника на документах в обох цих випадках експертному дослідженню не піддавались, експертиза засвідчення останньої заяви судом не призначалась, клопотання про це не заявлялось. Оскільки, достовірність заявлених позивачем обставин, як зазначено вище, належним чином не доведена, суд не може покласти ці доводи в основу даного рішення.

Оцінюючи довід сторони позивача про наявність заяв до реєструючого органу щодо не реєстрації договорів з ПСП Ажна, суд виходить з того, що таких заяв було декілька: разом із договором, незасвідчена (про реєстрацію), у 2008р. - незасвідчена (про нереєстрацію), у травні 2009р. - засвідчена (про реєстрацію). На час реєстрації, кримінальна справа не порушувалась, експертизи достовірності жодної із цих заяв не проводились, відповідність засвідчувального напису була невідома, орендодавець особисто до реєструючого органу не звертався. Тому, про дійсне волевиявлення орендодавця на час вчинення правочину реєструючий орган, який сам не вправі оцінювати достовірність підписів, міг судити, взявши до уваги останню заяву, яка показувала про відсутність спору, і до того ж була засвідчена.

Згідно з п.4 ч.1 ст. 215 ЦПК України, при прийнятті рішення, суд вирішує питання щодо розподілу судових витрат. Відповідно до ч.1 ст. 88 Кодексу, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати; якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Враховуючи результати вирішення позову, судові витрати у даній справі присудженню не підлягають.

Підстав допустити негайне виконання цього рішення суд не вбачає.

Виходячи з викладеного, керуючись ст. ст. 58-60, 88, 213-215, 217 ЦПК України, ст.11, 218, 638, 640, 642 ЦК, ст.ст.15-16,18,35 Закону Про оренду землі, ст.ст.18,19-20,24 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Харківської області, через Кегичівський районний суд, протягом 10 днів з дня проголошення, а відсутніми у цей час особами, які беруть участь у справі з дня отримання його копії.

СуддяС.В. Криворотов