Постанова № 26604876, 21.08.2012, Олександрівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Запоріжжя)

21.08.2012 .

Справа № 2а/0808/129/2012

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.08.2012 р. м. Запоріжжя

Жовтневий районний м. Запоріжжя області у складі:

головуючого - судді Світлицької В.М.

при секретарі Доброчинській А. С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Запоріжжя адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 міської ради Запорізької області про визнання дій протиправними та зобовязання вчинити певні, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1, яка є розпорядником майна комунального автотранспортного підприємства №082802 «Бердянськспецтранс», арбітражним керуючим, звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 міської ради про визнання дій відповідача з прийняття рішення ОСОБА_2 міської ради Запорізької області від 12.04.2012 р. № 37 про незастосування положень Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»щодо комунального автотранспортного підприємства № 082802 «Бердянськспецтранс»такими, що не відповідають ст.19 Конституції України та скасування рішення відповідача. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що спірне рішення ОСОБА_2 міської ради Запорізької області № 37 від 12.04.2012 р. суперечить конституційному принципу верховенства права в Україні, Конституції України, прийняття зазначеного рішення є обмеження законного права кредиторів комунального автотранспортного підприємства №082802 «Бердянськспецтранс», і забезпечую можливість колишнім орендарям майна підприємства та іншим третім особам у подальшому використовувати майно підприємства з метою досягнення власних цілей. Крім того, забезпечення прав і законних інтересів жителів ОСОБА_2 на отримання життєво необхідних послуг від комунального підприємства , що повинно бути метою прийняття рішення, навіть не мало місця, оскільки комунальне автотранспортне підприємства №082802 «Бердянськспецтранс»діяльності , в тому числі з надання послуг населенню, тривалий час не веде, і створювалось виключно з метою отримання прибутку,а не для досягнення соціальної мети на користь місцевих жителів, в результаті передачі на орендних засадах власного майна третім особам комунального автотранспортного підприємства №082802 «Бердянськспецтранс»було позбавлене можливості надавати будь-які життєво необхідні послуги населенню.

В судовому засіданні позивач ,посилаючись на обставини, викладені у позові, просить суд задовольнити позов в повному обсязі.

Представники відповідача ОСОБА_2 міської ради Запорізької області у судовому засіданні проти позову заперечують, вважають позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки спірне рішення ОСОБА_2 міської ради Запорізької області від 12.04.2012 р. № 37 прийнято компетентним органом на підставі, в межах наданих повноважень та у спосіб, що передбачений діючим законодавством, з метою збереження основної частини майна КАТП № 082802 «Бердянськспецтранс»у власності ОСОБА_2 міської ради та його подальшої роботи. Представники відповідача ОСОБА_2 міської ради Запорізької області просять відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до п. 1.1. статуту комунального автотранспортного підприємства № 082802 «Бердянськспецтранс», підприємство створено згідно діючого законодавства України, засновано на комунальній власності територіальної громади м. Бердянська, від імені якої виступає ОСОБА_2 міська рада, шляхом реорганізації державного комунального підприємства «ДКАТП-082802», і є його правонаступником і підпорядковане власнику, підконтрольне та підзвітне його виконавчим органам.

Пунктом 2.1 статуту комунального автотранспортного підприємства № 082802 «Бердянськспецтранс»передбачено, що метою діяльності підприємства є отримання прибутку шляхом підвищення ефективності використання комунального майна і досягнення найвищих показників господарської діяльності від здійснення послуг, визначених предметом діяльності підприємства, задовільнення соціально-економічних інтересів найманих працівників підприємства.

Постановою господарського суду Запорізької області від 15.06.2011 р. по справі № 26/13/10 визнано комунальне автотранспортне підприємство № 082802 «Бердянськспецтранс»банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 06.03.2012 р. по справі № 26/13/10 ліквідатором комунального автотранспортного підприємства № 082802 «Бердянськспецтранс»призначено арбітражного керуючого ОСОБА_1

Рішенням ОСОБА_2 міської ради № 37 від 12.04.2012 р. комунальному автотранспортному підприємству № 082802 «Бердянськспецтранс» встановлено імунітет від застосування положень Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Підставою для прийняття даного рішення стали приписи п. 30 ст. 26, ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ч. 8 ст. 5 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», ст. 111 Статуту територіальної громади м. Бердянська, та вказівка про те, що головною метою рішення є недопущення визнання Комунального автотранспортного підприємства № 082802 «Бердянськспецтранс» банкрутом.

Відповідно до ч. 8 ст. 5 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», положення цього Закону не застосовуються до юридичних осіб підприємств, що є об'єктами права комунальної власності, якщо стосовно них виключно на пленарному засіданні відповідної ради органів місцевого самоврядування прийняті рішення щодо цього.

20.06.2007 р. Конституційним Судом України було прийнято рішення № 5-рп/2007 у справі № 1-14/2007 за конституційним зверненням відкритого акціонерного товариства «Кіровоградобленерго»про офіційне тлумачення положень частини восьмої статті 5 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»(справа щодо кредиторів підприємств комунальної форми власності).

Так, в п. 3.2 вказаного рішення КСУ зазначено, що розмірність (пропорційність) обмеження прав кредиторів суб'єктів господарювання у комунальному секторі економіки на задоволення своїх вимог у провадженні у справах про банкрутство має визначатися відповідно до встановлених принципів справедливості.

В п. 3.3 рішення КСУ акцентовано увагу на тому, що визначаючи справедливість обмеження приписом частини восьмої статті 5 Закону прав і законних інтересів кредиторів суб'єктів господарювання у комунальному секторі економіки, Конституційний Суд України виходить із закріплених у Конституції України положень про права територіальних громад самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції України і законів України, зокрема безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляти майном, що є в комунальній власності, утворювати, реорганізовувати та ліквідовувати комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснювати контроль за їх діяльністю (статті 140, 143 Конституції України).

Відповідно до ч. 1 ст. 144 Основного Закону України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Законодавець, встановивши в Конституції України (статті 140, 141, 142, 143, 144, 145) базові засади функціонування місцевого самоврядування, його органів, матеріальну і фінансову основу тощо, решту питань організації місцевого самоврядування, формування, діяльності та відповідальності його органів відніс до визначення законом (стаття 146 Конституції України). Таким чином, на конституційному рівні передбачено створення правових умов для подальшого законодавчого врегулювання відносин участі місцевого самоврядування у сфері господарювання.

Питання про межі та форми участі органів місцевого самоврядування у господарській діяльності конкретизовані у Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні»від 21.05.1997 р. з наступними змінами і доповненнями (далі Закон № 280), Господарському кодексі України, що набрав чинності з 1 січня 2004 року, Законі України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»(далі Закон) та інших законодавчих актах України.

У Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні»від 21.05.1997 р. закріплено основні принципи здійснення місцевого самоврядування, серед яких, зокрема, принцип правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності в межах повноважень, визначених Законом № 280 та іншими законами (стаття 4). Частиною п'ятою статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»від 21.05.1997 р. передбачено, що від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради, а у статті 60 встановлено режим права комунальної власності.

Основні напрями та форми участі місцевого самоврядування у сфері господарювання врегульовано у статтях 2, 5, 8, 24, 43, 78, 214 та інших нормах Господарського кодексу України. З їх змісту випливає, що органи місцевого самоврядування не є суб'єктами господарювання, їм забороняється виконання підприємницької діяльності, але вони можуть утворювати суб'єкти господарювання.

Для з'ясування розмірності (пропорційності) обмеження права кредиторів комунальних підприємств на справедливий судовий розгляд слід враховувати призначення інституту комунальної власності та дійсну суспільну необхідність у функціонуванні суб'єктів господарювання, заснованих на цій формі власності. Конституція України поклала на державу обов'язок забезпечувати захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки (частина четверта статті 13). Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів (частина восьма статті 60 Закону № 280). Конституційний Суд України у підпункті 3.1 мотивувальної частини Рішення від 12 лютого 2002 року № 3-рп/2002 (справа про електроенергетику) зазначив, що за Основним Законом України держава однаково захищає усі форми власності, а кожна з них може мати свої особливості, пов'язані із законодавчо визначеними умовами та підставами виникнення або припинення права власності. Ця позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що виключно законами України встановлюється правовий режим власності, в основі якого - конституційні положення, конкретизовані в законах, які можуть містити й певні особливості правового режиму тих чи інших форм власності. Однією із таких особливостей є обмеження на застосування норм Закону до юридичних осіб - підприємств, що є об'єктами права комунальної власності, реалізація яких залежить від рішення відповідної ради органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 140 Конституції України та ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»від 21.05.1997 р. змістом діяльності місцевого самоврядування є вирішення питань місцевого значення в інтересах територіальної громади самою громадою самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування. Статтею 7 Конституції України визнається і гарантується місцеве самоврядування, однією з найважливіших цілей діяльності якого є забезпечення нагальних потреб населення територіальної громади у комунальних та інших невідкладних послугах соціального характеру, наприклад, з водопостачання, опалення, вивезення сміття та відходів тощо. У статті 1 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні»від 21.05.1997 р. дано визначення терміна "право комунальної власності" - це право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися та розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Виходячи з викладених положень Конституційний Суд України вважає, що метою наділення територіальних громад правом комунальної власності є в першу чергу використання майнових об'єктів для задоволення нагальних потреб жителів цих громад у невідкладних послугах, і лише в другу чергу право цієї форми власності призначено для доцільного, економного та ефективного використання майна територіальних громад в інших інтересах їх жителів.

Оскільки органи місцевого самоврядування не є суб'єктами господарювання і їм заборонено здійснювати підприємницьку діяльність, то істотне значення має правильний вибір ними організаційно-правової форми утворюваних цими органами суб'єктів господарювання. Відповідно до ст. 24 ГК України визначено особливості управління господарською діяльністю у комунальному секторі економіки і, зокрема, передбачено, що суб'єктами господарювання комунального сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише комунальної власності, а також суб'єкти, у статутному фонді яких частка комунальної власності перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує органам місцевого самоврядування право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів (частина 3).

Відповідно до ст. 78 ГК України закріплено можливість утворення органами місцевого самоврядування комунальних унітарних підприємств, тобто підприємств, що створюються на базі відокремленої частини комунальної власності і чий статутний фонд не поділений на частки, акції, паї тощо. Крім того, за змістом викладеної статті 24 цього ж Кодексу органи місцевого самоврядування можуть утворювати з іншими партнерами у встановленому порядку господарські товариства за термінологією Господарського кодексу України та Закону України "Про господарські товариства" або підприємницькі товариства за термінологією Цивільного кодексу України і мати корпоративні права, які визначають їх частку у статутному фонді створених товариств. Отже, органами місцевого самоврядування можуть бути створені на основі відокремленої частини комунальної власності або із залученням майна цієї власності різні за організаційними формами види підприємств чи інших суб'єктів господарювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 ГК України управління господарською діяльністю у комунальному секторі економіки здійснюється через систему організаційно-господарських повноважень територіальних громад та органів місцевого самоврядування щодо суб'єктів господарювання, які належать до комунального сектора економіки і виконують свою діяльність, базуючись на праві господарського відання або праві оперативного управління. Діяльність у комунальному секторі економіки на підставі зазначених обмежених майнових прав здійснюють виключно комунальні унітарні підприємства згідно з положеннями частини третьої статті 78 цього Кодексу. Тому вибір засновником організаційної форми суб'єкта господарювання, утворюваного на основі або із залучення комунального майна, повинен залежати від визначення в установчих документах цілей їх діяльності.

Якщо головною метою суб'єкта господарювання в комунальному секторі економіки є виробництво продуктів чи послуг для задоволення нагальних потреб жителів відповідної територіальної громади, наприклад, з водопостачання, опалення, вивезення сміття та відходів тощо, то його організаційно-правовою формою має ставати комунальне унітарне підприємство. Статтею 24 ГК України цю категорію підприємств віднесено до кола суб'єктів господарювання, щодо яких здійснюється управління територіальних громад та органів місцевого самоврядування через систему їх організаційно-господарських повноважень. Конституційний Суд України, аналізуючи положення частини восьмої статті 5 Закону, наголошує, що комунальні унітарні підприємства є суб'єктами господарювання, які надають життєво необхідні послуги населенню, і в основі їх діяльності покладені інтереси територіальної громади.

У випадках, коли основною метою діяльності суб'єкта господарювання у комунальному секторі економіки зазначено отримання прибутку, його організаційно-правовою формою має стати господарське товариство з відповідною часткою комунальної власності у статутному фонді. Господарські товариства проводять свою діяльність на основі права власності, утворюються для ведення виключно підприємницької діяльності, метою якої є отриманні прибутку, а не досягнення якогось іншого соціального результату. Здійснення корпоративних прав органами місцевого самоврядування щодо господарських товариств переслідує мету, доцільного, економного та ефективного використання комунальної власності, а не задоволенні нагальних потреб жителів територіальної громади. Тому статтею 24 ГК України не передбачено віднесення таких господарських товариств до суб'єктів господарювання, щодо яких здійснюється управління територіальних громад та органи місцевого самоврядування через систему їх організаційно-господарських повноважень.

За принципом розмірності, що є елементом ідеї права та ідеології справедливості, встановлене у частині восьмій статті 5 Закону обмеження прав кредиторів суб'єктів господарювання у комунальному секторі економіки на задоволення своїх вимог у провадженнях у справах про банкрутство має відповідати правомірній та суспільно необхідній меті. Для з'ясування розмірності в обмеженні прав цих кредиторів слід враховувати закріплену в установчих документах їх неплатоспроможних боржників основну мету діяльності останніх та ' відповідність цій меті організаційно-правової форми суб'єктів господарювання.

Оцінюючи співвідношення цілей державної політики з питань банкрутства щодо комунальних унітарних підприємств та обмеженням державою прав кредиторів названих підприємств на справедливий судовий розгляд, що закріплене у частині восьмій статті 5 Закону, Конституційний Суд України вважає, що це обмеження є розмірним (пропорційним) та суспільно необхідним для задоволення нагальних потреб жителів територіальних громад, які можуть отримувати відповідні комунальні послуги виключно від таких категорій підприємств. Цією нормою оптимально врівноважено права і законні інтереси жителів територіальних громад на отримання життєво необхідних послуг від комунальних унітарних підприємств, з одного боку, та права і законні інтереси кредиторів цих суб'єктів господарювання - з іншого. Таким чином, припис частини восьмої статті 5 Закону поширюється на комунальні унітарні підприємства.

Аналіз частини восьмої статті 5 Закону щодо суспільної потреби в обмеженні права на справедливий судовий розгляд кредиторів господарських товариств, в яких органи місцевого самоврядування є власниками корпоративних прав показав, що з огляду на основну мету діяльності названих товариств, якою є отримання прибутку, це обмеження не є суттєво необхідним для задоволення нагальних потреб жителів відповідної територіальної громади. Отже, обмеження права на справедливий судовий розгляд не може вважатися розмірним (пропорційним) щодо кредиторів господарських товариств, в яких органи місцевого самоврядування є власниками корпоративних прав, тому припис частини восьмої статті 5 Закону не поширюється на названі господарські товариства.

Як зазначено вище, комунальне автотранспортне підприємство №082802 «Бердянськспецтранс», відповідно до його статуту, затвердженого наказом управління комунальної власності ОСОБА_2 міської ради від 03.01.2001р. №1 та зареєстрованого виконавчим комітетом ОСОБА_2 міської ради за №02140805ю0010315 від 20.02.2001р., засновано на комунальній власності територіальної громади м. Бердянська, від імені якої виступає ОСОБА_2 міська рада, шляхом реорганізації державного комунального підприємства «ДКАТП-082802».

Відповідно до п.2.1 статуту комунального автотранспортного підприємства №082802 «Бердянськспецтранс», метою діяльності підприємства є отримання прибутку та задоволення соціально-економічних інтересів найманих працівників підприємства, що відповідно до ч.2 ст.3 ГК України, є підприємництвом.

Згідно з п.2.2 статуту підприємства, напрямками діяльності підприємства є надання таких необхідних населенню послуг, як вивезення сміття, видалення нечистот, відлов та утилізація без наглядних тварин, ремонтно-будівельні роботи, побутові послуги та всі види діяльності, які не суперечать чинному законодавству України. Пунктом 4.2 статуту встановлено, що майно підприємства є комунальною власністю і закріплюється за ним на праві повного господарського відання.

Як вбачається з матеріалів справи, комунальне автотранспортне підприємство №082802 «Бердянськспецтранс», є унітарним комунальним підприємством, яке в силу закону повинно мати основною метою діяльності виробництво продуктів чи послуг для задоволення нагальних потреб населення, але фактично воно не відрізняється від підприємницького товариства, основною метою діяльності якого є отримання прибутку шляхом здійснення будь-якої незабороненої діяльності, підприємство самостійно планує свою діяльність, визначає стратегію та основні напрямки свого розвитку відповідно до галузевих науково-технічних прогнозів та пріоритетів, конюнктури ринку продукції, товарів, робіт, послуг та економічної ситуації, визначеними статутом підприємства обов'язками не передбачено задоволення потреб населення у життєво необхідних послугах,основна маса активів підприємства у період здійснення ним господарської діяльності була передана в оренду і не була задіяна у наданні життєво необхідних послуг населенню.

Аналіз фактичних обставин справи свідчить про те, що спірне рішення відповідача не спрямоване на забезпечення прав та інтересів населення м. Бердянська щодо отримання життєво необхідних послуг.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За змістом ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем, всупереч вимогам ст.71 КАС України, не було доведено правомірності прийняття спірного рішення і відповідності такого рішення вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України.

У зв'язку з цим, суд приходить до висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог і наявністю підстав для їх задоволення.

Керуючись ст.ст. 4, 7, 8, 9, 17, 69, 104, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити.

Визнати дії ОСОБА_2 міської ради Запорізької області з прийняття рішення № 37 від 12.04.2012 р. про незастосування положень Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» щодо Комунального автотранспортного підприємства № 082802 «Бердянськспецтранс»протиправними.

Скасувати рішення ОСОБА_2 міської ради Запорізької області № 37 від 12.04.2012 р. про незастосування положень Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» щодо Комунального автотранспортного підприємства № 082802 «Бердянськспецтранс».

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення апеляційної скарги.

Суддя В.М. Світлицька