Рішення № 26543121, 25.10.2012, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" жовтня 2012 р. Справа № 5004/1178/12

за позовом публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк", м. Київ

до відповідача: виконавчого комітету Луцької міської ради, м. Луцьк

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:

товариство з обмеженою відповідальністю "Ксюніан", м. Луцьк,

фізична особа - підприємець Кушнір Наталія Олександрівна, м. Луцьк,

комунальне підприємство "Волинське обласне бюро технічної інвентаризації, м. Луцьк

про визнання недійсним рішення, свідоцтва про право власності

Суддя Слободян П. Р.

Секретар судового засідання Липська Х. І.

Представники:

Від позивача: Нікулін І. В. - довіреність у справі

Від відповідача: Стецюк Р. С., Гармай І. Т. - довіреність у справі

від підприємця Кушнір Н. О.: Кушнір Н. О. - підприємець, Сорокопуд М. О. - довіреність у справі

від ТзОВ "Ксюніан": н/з.

від КП "ВО БТІ": н/з.

Суть спору: позивач - публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський акціонерний банк", м. Київ звернувся в господарський суд з позовною заявою до відповідача Луцької міської ради, м. Луцьк, в якій просить визнати недійсним рішення виконавчого комітету Луцької міської ради від 29.12.2010р. № 906-1 та визнати недійсним свідоцтво про право власності ТзОВ "Ксюніан" видане виконкомом Луцької міської ради від 04.01.2011р.

Ухвалою господарського суду Волинської області від 09.10.2012р. замінено первісного відповідача - Луцьку міську раду на належного відповідача - виконавчий комітет Луцької міської ради

Відповідач у поясненні по справі № 3-32/517 від 23.10.2012р. та представник в судовому засіданні позовну заяву вважає безпідставною і такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Оскаржуване рішення приймалось на підставі документів доданих до заяви ТзОВ "Ксюніан", а саме: протокол зборів засновників, про внесення об'єкту нерухомого майна в статутний фонд (капітал) підприємства (внесення в якості вкладу засновником товариства Кушнір Н. О. нежитлового приміщення на проспекті Перемоги, 17; акт приймання-передачі нежитлового приміщення на проспекті Перемоги, 17 в статутний капітал ТзОВ "Ксюніан"; технічний паспорт на нежитлове приміщення на проспекті Перемоги, 17 ; статут ТзОВ "Ксюніан".

Відповідно до п. 8.1 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 № 7/5 зі змінами, оформлення права власності на нерухоме майно проводиться з видачею свідоцтва про право власності за заявою про оформлення права власності на нерухоме майно, органами місцевого самоврядування, в тому числі юридичним особам у разі внесення до статутного фонду (статутного або складеного капіталу) об'єктів нерухомого майна їх засновниками (учасниками).

Таким чином, оскаржуване рішення прийнято в межах повноважень визначених Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", з врахуванням вищевказаних документів, наданих ТзОВ "Ксюніан". Крім того, орган місцевого самоврядування відповідно до чинного законодавства не має повноважень щодо перевірки наявності заборон на відчуження (передачу в статутний фонд) нерухомого майна.

Відповідно до п. 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 р. № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008р." свідоцтво про право власності, видане на підставі відповідного акта не може виступати предметом спору, оскільки не має статусу акта державного чи іншого органу, тому така вимога не підлягає задоволенню.

Згідно пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ поширюється, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Пункт 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інша особа при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" система місцевого самоврядування включає і виконавчі органи сільської, селищної, міської ради.

Виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи ( ст. 11 Закону Країни "Про місцеве самоврядування в Україні").

Згідно ст. 30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (в редакції 2009 року) до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить облік та реєстрація відповідно до закону об'єктів нерухомого майна незалежно від форм власності.

Таким чином, в даному випадку, передумовою виникнення права власності є рішення органу місцевого самоврядування, як суб'єкта владних повноважень.

Виконавчий комітет Луцької міської ради є органом у здійсненні владних управлінських функцій в частині оформлення права власності на спірний об'єкт нерухомого майна, після розгляду таких питань та прийняття відповідних рішень виникають певні зобов'язання та визнання прав.

Оскільки нормами Кодексу адміністративного судочинства України (без зазначення будь-яких виключень) передбачено, що спір між фізичними чи юридичними особами та суб'єктами владних повноважень щодо оскарження його рішень розглядаються за правилами адміністративного судочинства, тому вважаємо даний спір не може бути розглянутий за правилами господарського судочинства.

Враховуючи вищенаведене, в задоволенні позову ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк" до виконавчого комітету Луцької міської ради слід відмовити в повному обсязі.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача фізична особа - підприємець Кушнір Наталія Олександрівна у відзиві на позовну заяву від 23.10.2012р. та представник в судовому засіданні позовні вимоги вважає безпідставними, з наступних підстав:

Всі позовні вимоги підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Щодо позовних вимог пред'явлених до Виконавчого комітету Луцької міської Ради.

Відповідач - виконавчий комітет Луцької міської ради є суб'єктом владних повноважень, і позов пред'явлений до міської ради стосується виключно даних повноважень цього органу. При цьому жодних матеріально правових вимог не ставиться.

Згідно ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму. Юрисдикція адміністративних - судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: 1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

За правовою позицією Конституційного Суду України, яка наведена в рішенні від 01.04.2010 різку у справі №1-6/2010, предметами відання місцевого самоврядування є питання саме місцевого значення. Видача свідоцтва про право власності на предмет нерухомого майна як внеску в статутний фонд, є саме реалізацією повноважень органу місцевого самоврядування, а тому є публічно-правовим.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією із сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Визначення суб'єкта владних повноважень дається в п.7 ч. 1 ст. 3 КАС, згідно з яким - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 182 Цивільного кодексу України та ч. 4 ст. 3, ч. 4 ст. 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" від 01.07.2004 р. № 1952-ІУ державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Оскільки вимога позивача стосуються реалізації повноважень суб'єкта владних повноважень, ці вимоги підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Вимога про визнання недійсним свідоцтва про право власності не відповідає способам захисту прав та інтересів, які встановлені ст. 16 ЦК України.

Так однією з вимог є визнання недійсним свідоцтва про право власності, яке видане Луцькою міською Радою на нерухоме майно внесене до статутного фонду товариства.

Згідно позиції Верховного Суду України, висловленої в постанові від 16.02.2010 року, вимога про визнання недійсним свідоцтва про право власності не відповідає способам захисту прав та інтересів, які встановлені ст.16 ЦК України. Зокрема ВСУ встановив:

Разом з тим, визнавши недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно, суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що зазначене свідоцтво не є актом у розумінні актів, спори про визнання недійсними яких з підстав, зазначених у законодавстві, підвідомчі господарським судам.

Таке свідоцтво не є й правовстановлюючим документом, а є наслідком ряду юридично значимих дій та юридичних фактів.

Визнання недійсним зазначеного документа не має наслідком припинення права власності на майно, оскільки підстави припинення права власності визначені у ст. 346 ЦК.

Оскільки вимога про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно не відповідає способам захисту, які встановлені ст.16 ЦК України, в задоволенні такої вимоги слід відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи, господарський суд, в с т а н о в и в:

Спірні правовідносини між сторонами виникли у зв'язку з прийняттям Виконавчим комітетом Луцької міської ради рішення № 906-1 від 29.12.2010р. "Про оформлення права власності на нежитлове приміщення на пр-ті Перемоги, 17", яким вирішено оформити ТзОВ "Ксюніан" право приватної власності на нежитлове приміщення (приміщення з № 69-1 по № 69-3, літер А-5) загальною площею 93,5кв.м. на проспекті Перемоги, 17.

Предметом спору у даній справі є матеріально-правова вимога про визнання зазначеного рішення недійсним.

Статтею 12 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарським судам підвідомчі, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів;

Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов:

- участь у спорі суб'єкта господарювання;

- наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин;

- відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Справи, що віднесені до підвідомчості господарських судів, кваліфікуються за сукупністю предметного та суб'єктного критеріїв.

За предметним критерієм до компетенції господарських судів відносяться спори і справи, пов'язані зі здійсненням господарської діяльності.

За суб'єктним критерієм до компетенції господарських судів відносять спори і справи між юридичними особами, фізичними особами-підприємцями та в передбачених законом випадках за участі державних органів, органів місцевого самоврядування, інших осіб.

Згідно зі статтею 23 Господарського кодексу України органи місцевого самоврядування здійснюють свої повноваження щодо суб'єктів господарювання виключно в межах, визначених Конституцією України, законами про місцеве самоврядування та іншими законами, що передбачають особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі, іншими законами. Органи місцевого самоврядування можуть здійснювати щодо суб'єктів господарювання також окремі повноваження органів виконавчої влади, надані їм законом.

Відносини органів місцевого самоврядування з суб'єктами господарювання у випадках, передбачених законом, можуть здійснюватися також на договірних засадах.

У даному випадку йдеться не про спір про право або договір, а про відносини виконкому, пов'язані зі здійсненням органом місцевого самоврядування своїх повноважень.

Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами; обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами; представницькі органи місцевого самоврядування, сільські, селищні, міські голови, виконавчі органи місцевого самоврядування діють за принципом розподілу повноважень у порядку і межах, визначених цим та іншими законами.

Статтею 73 цього Закону передбачено, що акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Звернення позивача з позовом до виконавчого комітету Луцької міської ради зумовлено тим, що останній прийняв рішення, яким вирішено оформити ТзОВ "Ксюніан" право приватної власності на нежитлове приміщення (приміщення з № 69-1 по № 69-3, літер А-5) загальною площею 93,5кв.м. на проспекті Перемоги, 17.

Отже, даний спір стосується реалізації виконавчого комітету Луцької міської ради своїх владних управлінських функцій як органу місцевого самоврядування на основі законодавства.

Таким чином, виходячи із суб'єктного складу та характеру правовідносин, даний спір є публічно-правовим.

Відповідно до статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Пунктом 7 цієї статті визначено коло суб'єктів владних повноважень, до яких віднесено орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

У статті 2 вказаного Кодексу зазначено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем у справі є виконавчий комітет Луцької міської ради.

Компетенцію адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ визначено статтею 17 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з пунктом 1 частини 1 якої компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

При цьому, публічно-правові відносини характеризуються наявністю у суб'єкта владних повноважень визначеної законом компетенції, обов'язковістю прийнятих рішень для всіх або обмеженого кола осіб, що перебувають на території, в межах якої діють відповідні органи.

Отже, положення частини першої статті 143 Конституції України "вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції" стосується вирішення органами місцевого самоврядування як суб'єктами владних повноважень питань, визначених законами.

Згідно ч. 1 ст. 18 Кодексу адміністративного судочинства України, місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні: 1) адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган чи посадова особа місцевого самоврядування, посадова чи службова особа органу місцевого самоврядування, крім тих, які підсудні окружним адміністративним судам.

Як вказано в п. 4 Рекомендацій Президії Вищого господарського суду України від 27.06.2007р. № 04-5/120 «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам», якщо в законодавчому акті підвідомчість спорів визначена альтернативно: суду чи господарському суду, або сказано про вирішення спору в судовому порядку, господарському суду слід виходити з суб'єктного складу учасників спору та характеру спірних правовідносин. Необхідно мати на увазі, що ГПК не передбачено можливості об'єднання в одне провадження вимог, що підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства. Тому в разі подання позову, в якому такі вимоги об'єднано, господарський суд приймає позовну заяву в частині вимог, що підлягають розглядові господарськими судами, а в іншій частині з посиланням на пункт 1 частини першої статті 62 ГПК - відмовляє у прийнятті позовної заяви. Якщо у розгляді справи буде встановлено, що провадження у відповідній частині порушено помилково, господарський суд припиняє провадження у справі в цій частині згідно з пунктом 1 частини першої статті 80 ГПК.

Враховуючи вищевикладене, господарський суд дійшов висновку, що вирішення спору в частині визнання недійсним рішення виконавчого комітету Луцької міської ради віднесено до компетенції адміністративних судів.

Пунктом 1 частини першої статті 80 ГПК України передбачено, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Вимога про визнання недійсним свідоцтва про право власності задоволенню не підлягає виходячи з наступного:

Згідно ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені до їх підсудності.

Господарським судам підвідомчі справи, визначені ст.12 Господарського процесуального кодексу України, коли склад учасників спору відповідає ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, а правовідносини, щодо яких виник спір носять господарський характер.

Відповідно до ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом;

Судом встановлено, що позивач просить визнати недійсним свідоцтво про право власності ТзОВ "Ксюніан" на нежитлове приміщення (приміщення з № 69-1 по 69-3) літер А-5 (загальною площею 93,5кв.м., яке розташоване в м. луцьку на проспекті Перемоги за № 17, видане на підставі рішення виконкому Луцької міської ради від 29.12.2010р. № 906-1.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" державна реєстрація є офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.

Відповідно до підпункту 6.1 пункту 6 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 28.01.2003 р. №6\5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28.01.2003 р. за №66/7387 оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна провадиться з видачею Свідоцтва про право власності.

Свідоцтво про право власності не має статусу акту державного чи іншого органу, а видається на підставі та на виконання рішень уповноважених на це органів про оформлення право власності на об'єкти нерухомого майна.

Свідоцтво про право власності ТзОВ "Ксюніан" на нежитлове приміщення (приміщення з № 69-1 по 69-3) літер А-5 (загальною площею 93,5кв.м., яке розташоване в м. Луцьку на проспекті Перемоги за № 17, видане на підставі рішення виконкому Луцької міської ради від 29.12.2010р. № 906-1 не містить ознак акта органу державної влади та не є правовстановлюючим документом, що породжує певні права та обов'язки, оскільки вказаний документ є виключно посвідчувальним документом, а тому не може виступати предметом спору.

Дана позиція підтверджується листом Вищого арбітражного суду України від 31.01.2001 р. №01-8\98 "Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права власності та його захистом", листом Вищого господарського суду України від 13.08.2008 р. № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008р." та постановою Верховного Суду України від 16.02.2010р.

Оскільки свідоцтво на право власності лише посвідчує наявність відповідного права, але не породжує, змінює або припиняє певні права та обов'язки, воно не є актом в розумінні статті 12 ГПК України, який може бути оскаржено до господарського суду.

Враховуючи викладене, господарський суд прийшов до висновку, що предмет позову про визнання недійсним свідоцтва про право власності ТзОВ "Ксюніан" на нежитлове приміщення (приміщення з № 69-1 по 69-3) літер А-5 (загальною площею 93,5кв.м., яке розташоване в м. луцьку на проспекті Перемоги за № 17, видане на підставі рішення виконкому Луцької міської ради від 29.12.2010р. № 906-1 не відповідає встановленим законом способам захисту прав, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

Враховуючи викладене та керуючись ст. 124 Конституції України, ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст. 1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень", ст. 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ст.ст. 2, 3, 17, 18 Кодексу адміністративного судочинства України, ст.ст. 20, 23 ГК України, ст.ст. 12, 44, 49, 80, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Припинити провадження у справі, в частині вимог позивача про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Луцької міської ради від 29.12.2010р. № 906-1.

2. Відмовити в задоволенні позовних вимог, в частині визнання недійсним свідоцтва про право власності ТзОВ "Ксюніан" на нежитлове приміщення (приміщення з № 69-1 по 69-3) літер А-5 (загальною площею 93,5кв.м., яке розташоване в м. Луцьку на проспекті Перемоги за № 17, видане на підставі рішення виконкому Луцької міської ради від 29.12.2010р. № 906-1.

Суддя П. Р. Слободян

Повний текст рішення

складено та підписано

25.10.12