Ухвала суду № 26542127, 23.10.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" жовтня 2012 р. м. Київ К-24912/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Голубєвої Г.К.

Суддів Карася О.В.

Рибченка А.О.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного підприємства «Айленд» на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 17.06.2010 року по справі № 2а-28197/09/1270 за позовом Приватного підприємства «Айленд» до Державної податкової інспекції в Жовтневому районі м. Луганська та Головного управління Державного казначейства в Луганській області про визнання протиправною бездіяльність та стягнення бюджетної заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

ПП «Айленд»звернулось до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції в Жовтневому районі м. Луганська, Головного управління державного казначейства України в Луганській області про визнання протиправною бездіяльності та стягнення бюджетної заборгованості з ПДВ за травень 2009 року, червень 2009 року, липень 2009 року.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 16.02.2010 року по справі № 2а-28197/09/1270 адміністративний позов задоволено: визнано протиправною бездіяльність державної податкової інспекції в Жовтневому районі м. Луганська щодо не надання Головному управлінню державного казначейства України в Луганській області до 05.10.2009 року висновків з вказаними сумами бюджетного відшкодування по деклараціям податку на додану вартість за травень 2009 року в сумі 99900,00 грн., червень 2009 року в сумі 99379,00 грн., липень 2009 року в сумі 93958,00 грн.; стягнуто з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Айленд»заборгованість з відшкодування податку на додану вартість у сумі 92189,00 грн. у тому числі 31768,00 грн. у якості бюджетного відшкодування з податку на додану вартість по декларації за травень 2009 року, 30740,00 грн. в якості бюджетного відшкодування з податку на додану вартість по декларації за червень 2009 року, 29681,00 грн. у якості бюджетного відшкодування з податку на додану вартість по декларації за липень 2009 року.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 17.06.2010 року скасовано постанову Луганського окружного адміністративного суду від 16.02.2010 року та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову з мотивів безпідставності заявлених вимог.

Не погодившись із постановою суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 17.06.2010 року, як таку, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, та залишити без змін постанову суду першої інстанції, оскільки скаржник вважає її такою, що прийнята з правильним застосуванням норм чинного законодавства.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що податковим органом здійснено ряд перевірок позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника за відповідний період, в результаті яких будь-яких порушень щодо визначення суми бюджетного відшкодування ПДВ з боку позивача не виявлено, разом з цим зазначено, що заявлену суму бюджетного відшкодування з ПДВ не можливо підтвердити у повному обсязі.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що платник податку не мав права на отримання бюджетного відшкодування ПДВ у відповідний період, оскільки перевіркою заявлену суму не вдалось підтвердити у повному обсязі, зокрема, фактичного її надходження до Державного бюджету від контрагентів позивача.

Однак, з такими висновками апеляційного суду колегія суддів не погоджується з огляду на таке.

Відповідно до пп. 7.7.4 п. 7.7 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(далі - Закон № 168/97-ВР) платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

Сума бюджетного відшкодування, як правильно зазначено судом першої інстанції, залежить від правильності визначення суми податкових зобов'язань та податкового кредиту, правильність визначення яких підтверджено довідкою №740/23-217/32418971 від 25.09.2009 року.

Відповідно до п.п.7.7.5 п. 7.7 статті 7 Закону № 168/97-ВР протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну перевірку заявлених у ній даних за наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням податкового законодавства, податковий орган має право протягом такого ж строку провести позапланову виїзну перевірку (документальну) платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування. Податковий орган зобов'язаний у п'ятиденний термін після закінчення перевірки надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Відповідно до пп. 7.7.6 п. 7.7 ст. 7 Закону № 168/97-ВР на підставі отриманого висновку відповідного податкового органу орган державного казначейства надає платнику податку зазначену у ній суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунку на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п'яти операційних днів після отримання висновку податкового органу.

Судом першої інстанції встановлено, що в матеріалах справи наявні всі необхідні первинні документи, які складені у відповідності до вимог підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що підтверджують право позивача на податковий кредит у відповідний період.

Законодавчими актами з питань оподаткування не передбачені вимоги щодо здійснення відшкодування сум податку на додану вартість платникові податку після сплати відповідних сум податків до бюджету його контрагентами.

Закон "Про податок на додану вартість" не пов'язує право платника податку на податковий кредит з проведенням будь-яких зустрічних перевірок, та не ставить право платника податку на бюджетне відшкодування в залежність від сплати податку іншими учасниками по всьому ланцюгу товарообігу.

Чинне законодавство не встановлює обов'язок покупця сплачувати ПДВ повторно ще й до бюджету в разі, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з врахуванням суми податку, отриманого від покупця у складі ціни товару.

ПДВ, яке включене до ціни товару, є податковим зобов'язанням продавця товару, і саме продавець несе обов'язок по сплаті цього податку до бюджету.

Таким чином, з урахуванням вимог п. 1.3 ст. 1 та ст. 7 Закону №168/97, покупець сплачує суму ПДВ у ціні товару безпосередньо продавцю, тому не може в подальшому у будь-якому вигляді впливати на надходження чи на ненадходження цих сум ПДВ до Державного бюджету.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень і способом, передбаченими Конституцією і законами України.

Відповідно до ст.61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Тому позивач, який не наділений правом встановлювати ознаки фіктивності операцій свого контрагента з іншими контрагентами, не може нести відповідальність за їх можливі протиправні дії.

Стаття 67 Конституції України визначає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Правовий порядок в Україні засновується на принципах, у відповідності з якими ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Фактичне здійснення господарських операцій відповідачем не заперечується.

За таких обставин, та враховуючи вимоги п.п.7.4.1 п. 7.4, п.п 7.5.1 п. 7.5, п.п 7.7.1 та п.п. 7.7.5 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" всі вимоги відносно порядку формування податкового кредиту та отримання права на бюджетне відшкодування позивачем виконані.

За таких обставин місцевий адміністративний суд дійшов обґрунтованого висновку щодо необхідності задоволення позовних вимог, правильно застосувавши норми матеріального та процесуального права до спірних правовідносин.

Відповідно до ст. 226 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

З огляду на вказані обставини колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку про скасування постанови апеляційного суду з підстав невідповідності її нормам матеріального та процесуального права, та залишенні в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 220, 223, 226, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд , -

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Приватного підприємства «Айленд»задовольнити.

Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 17.06.2010 року скасувати та залишити в силі постанову Луганського окружного адміністративного суду від 16.02.2010 року по справі № 2а-28197/09/1270.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий підписГолубєва Г.К.Судді підписКарась О.В. підписРибченко А.О.