Постанова № 26538275, 30.08.2012, Вінницький окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м.Вінниця

30 серпня 2012 р. Справа № 2а/0270/3389/12

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Вергелеса Андрія Валерійовича,

за участю:

секретаря судового засідання: Федчук Тетяни Юріївни

представника позивача: Сауляка П.М.

представника відповідача: Бойка С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: приватного підприємства "Джерело"

до: Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області державної податкової служби

про: скасування податкового-повідомлення рішення

ВСТАНОВИВ :

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулось приватне підприємство "Джерело" (далі - ПП "Джерело" або позивач ) із позовом до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби України (далі - Вінницька ОДПІ або відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що за результатами проведеної невиїзної позапланової документальної перевірки ПП "Джерело" з питань своєчасності, достовірності та повноти нарахування податку на додану вартість з ПП "Дніпрокомплект" за вересень 2011 року Вінницькою ОДПІ виявлено порушення вимог податкового законодавства.

На підставі виявлених порушень податковим органом 30 травня 2012 року прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000302330, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 105219,00 грн. та застосовано штрафні санкції в розмірі 26305,00 грн.

Вважають зазначене податкове повідомлення-рішення протиправним, в зв'язку з чим просять його скасувати.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, просив задовольнити їх, виходячи з доказів, що місяться у матеріалах справи.

Представник відповідача із заявленим позовом не погодився з мотивів, викладених в письмових запереченнях (а.с. 81), а також усно надав пояснення на підтвердження правомірності дій відповідача.

Заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши наявні у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, судом встановлено наступне.

ПП "Джерело" зареєстроване виконавчим комітетом Замостянської райради народних депутатів м. Вінниці 20.12.1996 р. наказ № 210-р Державним реєстратором Вінницької міської ради. Одним з видів його діяльності за КВЕД є роздрібна торгівля пальним.

Свідоцтво про державну реєстрацію від 20.12.1996 р. № 214.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач перебував у господарських правовідносинах з ПП "Дніпрокомплект".

На підставі наказу Вінницької ОДПІ № 703/22 від 27.04.2012 р. державним податковим інспектором відділу перевірок платників податків була проведена позапланова невиїзна документальна перевірка ПП "Джерело" з питань своєчасності, достовірності та повноти нарахування податку на додану вартість з ПП "Дніпрокомплект" за вересень 2011 року. За результатами перевірки складено акт № 743/22/23106764 від 08.05.2012 р. (а.с. 160-168).

Висновками перевірки зафіксовано порушення п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України (далі ПК України), ст. 1, п.2 ст. 3, ст. 4, п. 1 п. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", а саме складені з порушенням норм п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затвердженого Міністерством фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, в результаті чого ПП "Джерело" завищено податковий кредит в декларації з податку на додану вартість за серпень 2011 року на суму ПДВ 105219,00 грн.; п. 200.2 ст. 200 ПК України ПП "Джерело" занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету за вересень 2011 року на суму ПДВ 105219,00 грн.

На підставі акту № 743/22/23106764 від 08.05.2012 р. прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000302330 від 30.05.2012 р. (а.с. 19), яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 105219,00 грн. та застосовано штрафні санкції в розмірі 26305,00 грн.

Основним порушенням при здійсненні ПП "Джерело" господарських операцій з контрагентом ПП "Дніпрокомплект", відповідач вважає господарювання з ознаками фіктивності, тобто без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків, в зв'язку з чим відбулась втрата дохідної частини Державного бюджету України. Проте, суд не погоджується із такими висновками податкового органу, зважаючи на таке.

05 січня 2011 року між ПП "Дніпрокомплект" (Продавець) та ПП "Джерело" (Покупець) був укладений договір купівлі-продажу № 050111 (а.с. 64). Згідно п. 1.1 даного договору продавець зобов'язується передати у власність, а покупець - прийняти та оплатити світлі нафтопродукти окремими партіями по цінам та у кількості, які узгоджуються сторонами в накладних. В п. 2.1 договору зазначено, що найменування, марка, кількість, ціна, вартість товару зазначаються в накладній.

Згідно ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. № 996-XIV, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

В підтвердження того, що на виконання умов зазначеного вище договору ПП "Джерело" реально отримувала товар - бензин А-80, суду надано податкові накладні № 60 від 23.09.2011 р. та № 79 від 29.09.2011 р. (а.с. 20-21), накладні № 230902 від 23.09.2011 р. та № 290901 від 29.09.2011 р.(а.с. 22) та товарно-транспортні накладні № 230902 від 23.09.2011 р. та № 290901 від 29.09.2011 р. (а.с.23-24).

Про проведення розрахунків між контрагентами свідчать платіжні доручення № 3167 від 28.09.2011 р., № 3181 від 30.09.2011 р., № 3182 від 03.10.2011 р., № 3190 від 04.10.2011 р., № 3196 від 05.10.2011 р., № 3199 від 06.10.2011 р., № 3216 від 10.10.2011 р., № 3221 від 11.10.2011 р., № 3224 від 12.10.2011 р. та виписки із банківської установи (а.с 123-158).

Наказом від 01.02.2005 № 28 Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики затверджено перелік продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації в Україні. Так, як вбачається з розділу 27 "Нафтопродукти" (27.1. Палива: автомобільні; газотурбінні; дизельні мазути; побутові пічні.), бензин А-80 підлягає обов'язковій сертифікації.

Представником позивача було надано сертифікат відповідності серії ДІ, зареєстровано в Реєстрі за № UA1/033/0035315-10, термін дії з 27.04.2010 р. по 20.04.2015 р. на продукцію - бензин А-80 (а.с. 65).

Крім того, представником позивача було надано договір оренди майна - складу паливо-мастильних матеріалів від 12.05.2009 р. № 82-ОН укладеного між ТОВ "Агронафтосервіс" та ПП "Джерело" (а.с. 78-79).

Обґрунтовуючи свої висновки та твердження, податковий орган послався на нереальність господарських операцій позивача з його контрагентом, оскільки правочин, на думку податкового органу, укладено без мети реального настання правових наслідків, що вказує на їх нікчемність. Зокрема, податковим органом під час перевірки встановлено, що первинні документи заповнені із порушенням визначених законом вимог, що ставить під сумнів їх достовірність, відтак, достовірність підтверджених ними господарських операцій.

Суд виходить із того, що окрім наявності належним чином оформлених податкових накладних, як підстав для формування податкового кредиту, обов'язковим є також реальне підтвердження господарських операцій первинними документами.

Адже, з одного боку, суто формальне слідування приписів Податкового кодексу України, дозволяє дійти висновку про те, що отримати право на бюджетне відшкодування можна лише на підставі наявності необхідних документів, зокрема податкових накладних та документів, що підтверджують факт оплати придбаних товарів (послуг).

З іншого боку, обмеження процесу доказування у відповідній категорії спорів лише аналізом документальних доказів створює передумови для зловживання з боку недобросовісних платників податку, що призводить до штучного створення документообігу з метою імітації господарських операцій, які дають право на формування сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування.

В даному випадку всі господарські операції підтверджені первинною документацією та іншими доказами наданими представником позивача.

Також в акті перевірки № 743/22/23106764 від 08.05.2012 р. містяться посилання на акт перевірки від 07.03.2012 р. № 1118/47/23-206/25018797 Дніпродзержинської ОДПІ, де зазначено, що ПП "Дніпрокомплект" не є виробником, а є посередником "транзитером" при придбанні та подальшій реалізації продукції (робіт, послуг), тому операції по порушенням, зазначеним в акті перевірки, мають транзитний характер.

Разом з тим суд звертає увагу не те, що у постанові від 11.12.2007 року по справі №21-1376/06 Верховний Суд України дійшов висновку, що у разі невиконання контрагентом зобов'язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника податку на додану вартість права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

В подальшому така позиція підтримана Верховним Судом України у постанові від 29.10.2010 року у справі за позовом ЗАТ "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції, а також в листі Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року №1112/11/13-10.

Крім того, зазначена позиція узгоджується і з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно п. п. 14.1.181 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту, як зазначає п. 198.1 ст. 198 ПК України, виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Твердження відповідача про те, що позивач не мав права включати до бюджетного відшкодування суму ПДВ не знаходить законного підґрунтя і тому, що п. 200.5 ст. 200 ПК України встановлено: не мають права на отримання бюджетного відшкодування особи, які, по-перше, були зареєстровані як платники цього податку менш ніж за 12 календарних місяців до місяця, за наслідками якого подається заява на бюджетне відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів); по-друге, мали обсяги оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців менші, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів).

Згідно ст. 198.2 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Таким чином, податкова накладна є документом, який підтверджує включення покупцем податку на додану вартість в ціну товару та сплату або обов'язок сплатити його продавцю.

Стаття 198.6 Податкового кодексу України встановлює, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 Податкового кодексу України) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 Податкового кодексу України.

Згідно із п.185.1 ст.185 ПК України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Пункт 187.1 ст.187 ПК України визначає, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Пункт 201.10 ст.201 ПК України визначає, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Тобто, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем.

Матеріалами справи підтверджується наявність у позивача податкових накладних, які відповідають вимогам п. 201.1 ст. 201 ПК України, отриманих від ПП "Дніпрокомплект" та Податковий кодекс України не ставить в залежність право віднесення сплачених сум ПДВ до податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Включення до складу податкового кредиту сум ПДВ є правом окремо взятого платника податків і не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Так, Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року №996/ХІV (Закон №996) визначає правові засади регулювання, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні. У розумінні даного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення.

Статтею 1 Закону №996 передбачено, що первинний документ визначається як документ, що містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Частинами другою та третьою статті 9 цього ж Закону передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Факт здійснення господарських операцій між ПП "Джерело" та ПП "Дніпрокомплект" підтверджуються наявними в матеріалах справи первинними бухгалтерськими документами, а саме: податковими і видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, платіжними дорученнями, виписками із банківської установи.

На підставі вищезазначеного, проаналізувавши матеріали справи та надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов висновку про правомірність нарахування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість по операціях з ПП "Дніпрокомплект" за вересень 2011 року.

Судом було встановлено, що протягом вказаного періоду ПП "Джерело" проводилась господарська діяльність та відповідні розрахунки з контрагентом ПП "Дніпрокомплект", відбувався юридично оформлений рух бензину А-80, проаналізований вище, що дає суду законні підстави для задоволення адміністративного позову, визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000302330 від 30.05.2012 р.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією ( 254к/96-ВР ) та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно із ч. 1 ст.162 КАС України, при вирішенні справи по суті, суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково. Відповідно до частини першої статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого:

1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;

2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Також, суд звертає увагу на те, що відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

З обставин адміністративної справи вбачається, що відповідачами не доведено правомірність оскаржуваного рішення, відтак позовні вимоги знайшли своє підтвердження під час розгляду адміністративної справи.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 3 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області державної податкової служби №0000302330 від 30.05.2012 р.

Стягнути з Державного бюджету України на користь приватного підприємства "Джерело" витрати по сплаті судового збору в сумі 1055,00 грн. (одна тисяча п'ятдесят п'ять грн.), шляхом їх безспірного списання органом Державної казначейської служби України із рахунку Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Вергелес Андрій Валерійович