Постанова № 26534791, 17.10.2012, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2012 року Справа № 5004/860/12

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Юрчук М.І., суддя Крейбух О.Г. , суддя Василишин А.Р.

при секретарі Левчук І.О.

за участю представників сторін:

позивача: представник Романчук Ю.А.

відповідача: представник Мамаєв Д.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства "Солідіт" на рішення господарського суду Волинської області від 05.09.12р. у справі № 5004/860/12 (суддя Кравчук Антоніна Михайлівна)

за позовом Комунального підприємства "Ірпіньводоканал"

до відповідача Приватного підприємства "Солідіт"

про визнання договору та актів виконаних робіт недійсними, стягнення 172 230,43 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Волинської області у справі №5004/860/12 від 05.09.12р. позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з приватного підприємства "Солідіт" на користь комунального підприємства "Ірпіньводоканал" 172 230 грн.43 коп. безпідставно отриманих коштів, 3 444 грн. 61 коп. витрат по сплаті судового збору, а всього: 175 675 грн. 04 коп. (сто сімдесят п'ять тисяч шістсот сімдесят п'ять грн. 04 коп.). У позові комунального підприємства "Ірпіньводоканал" до приватного підприємства "Солідіт" про визнання недійсним договору від 10.07.2009 року №10/07/09-03 відмовлено. Провадження у справі про визнання недійсними акту №ОУ-0000137 здачі-прийняття робіт та акту прийому-передачі послуг від 23.09.2009 року припинено.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що КРВ в м. Ірпінь з наданих для проведення ревізії документів не встановлено жодного факту представництва інтересів КП "Ірпіньводоканал" перед учасниками взаєморозрахунку приватним підприємством "Солідіт", та на час розгляду справи в суді останнім не надано суду жодного належного доказу на підтвердження факту належного надання юридичних послуг, крім актів прийняття робіт (надання послуг), то з огляду на викладене суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 172 230 грн. 43 коп. підлягають до задоволення. Такої ж правової позиції дотримується Рівненський апеляційний господарський суд у постанові від 11.07.2012 року №5004/108/12.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Приватне підприємство "Солідіт" звернулося до Рівненського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить частково скасувати рішення суду першої інстанції від 05.09.12р. у справі 5004/860/12 в частині стягнення 172230,43 грн. безпідставно отриманих коштів, 3444,61 грн. витрат по сплаті удового збору, а всього 175675,04 грн. та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з Приватного підприємства "Солідіт" грошових коштів в сумі 172230,43 грн. відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню. Крім того, апелянт, як на підставу скасування рішення суду першої інстанції, посилається на те, що прийняте рішення, в частині стягнення з нього на користь позивача 172230,43 грн., як безпідставно отриманих коштів, є незаконним та необґрунтованим, не відповідає обставинам справи.

Представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого він просить суд рішення господарського суду Волинської області від 05.09.12р. залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення з підстав, викладених у відзиві.

Рівненський апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представників сторін у судовому засіданні, розглянувши доводи апеляційної скарги, заперечення на апеляційну скаргу, дослідивши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що рішення господарського суду Волинської області від 05.09.12р. у даній справі слід залишити без змін, а апеляційну скаргу скаржника - без задоволення, виходячи з наступного.

В силу частини 2 статті 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи, 10 липня 2009 року між позивачем - КП "Ірпіньводоканал" та відповідачем - ПП "Солідіт" був укладений договір №10/07/09-03 про надання юридичних послуг (надалі по тексту постанови - договір; т.1 а. с. 10-11).

Відповідно до ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з договору. Між сторонами зобов'язання виникли з договору №10/07/09-03 від 10.07.2009 року.

В силу ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України).

За своєю правовою природою договір є правочином. Водночас, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків (ст. 11 Цивільного кодексу України).

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) (ст. 202 Цивільного кодексу України).

Звернувшись до місцевого господарського суду Волинської області із позовною заявою, позивач зазначив у ній дві позовні вимоги - визнати договір №10/07/09-03 від 10.07.2009 року та акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-0000137 від 23.09.09р. і акт прийому-передачі послуг (розшифровка до бухгалтерського акту) від 23.09.09р. недійсним та стягнути із відповідача кошти в сумі 172 230 грн. 43 коп.

І. Щодо позовних вимог про визнання недійсним договору №10/07/09-03 від 10.07.2009 року.

Заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 Цивільного кодексу України, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 Цивільного кодексу України).

Згідно ч.2 ст. 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Договір підписаний зі сторони КП "Ірпіньводоканал" начальником Калашніковим О.І. та скріплений печаткою підприємства.

Згідно п. п. 4.6, 6.2 Статуту КП "Ірпіньводоканал" відношення підприємства із юридичними особами у сферах фінансової та господарської діяльності здійснюється на підставі договорів і угод. Начальник підприємства укладає договори, діє без доручення від імені підприємства, представляючи його в усіх установах і організаціях.

Відповідно до п. п. 2.15 трудового контракту від 08.07.2008 року, що укладений між міським головою та начальником позивача, керівник має право без доручення здійснювати дії від імені підприємства, управляти майном і коштами підприємства у порядку, визначеному Статутом, приймати рішення з усіх інших видів діяльності підприємства, які віднесені до виключної компетенції власника, укладати угоди, договори, контракти.

Таким чином, ні Статутом КП "Ірпіньводоканал", ні трудовим контрактом від 08.07.2008 року, що укладений між міським головою та начальником позивача, не встановлено будь-яких обмежень щодо повноважень начальника (керівника) позивача при укладенні договорів під час здійснення господарської діяльності позивача.

Крім того, рішенням Ірпінської міської ради від 13.07.2012 року №2352-33-VI дії начальника КП "Ірпіньводоканал"щодо використання коштів по оплаті правових послуг згідно договору від 10.07.2009 року №10/07/09-03 визнано правомірними.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Позивач не надав до матеріалів справи будь-яких письмових доказів, які б підтверджували той факт, що спірний договір суперечить нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; не довів відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності будь-якої з осіб, яка вчинила спірні правочини; відсутність вільного волевиявлення та невідповідність його внутрішній волі учасника спірних правочинів; не спрямованість будь-якої зі сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду про те, що вимоги позивача про визнання недійсним договору про надання юридичних послуг від 10.07.2009 року №10/07/09-03, укладеного між сторонами, не підлягають задоволенню.

ІІ. Щодо позовних вимог про визнання недійсними акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-0000137 від 23.09.09р. і акту прийому-передачі послуг (розшифровка до бухгалтерського акту) від 23.09.09р.

Відповідно до п. 12 Інформаційного листа Вищого господарського суду від 18.03.2008 року № 01-8/164 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році" стаття 12 ГПК не відносить до підвідомчості господарських судів справи у спорах про визнання недійсними актів приймання-передачі як таких. Водночас якщо судом з'ясовано, що правочин оформлено шляхом підписання сторонами актів приймання-передачі продукції, спір про визнання такого правочину недійсним підлягає вирішенню господарським судом на загальних підставах, причому предметом відповідного спору виступає саме правочин, а не зазначені акти.

Позов про визнання недійсними актів виконаних робіт не підлягає розгляду в господарських судах, а тому в їх прийнятті слід відмовляти, або припиняти провадження згідно п.1 ч. 1 ст. 62 ГПК України чи п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України відповідно. Такого ж висновку дійшов ВГСУ у постанові від 10.03.2010 року №05-6/45/722.

Таким чином, провадження у справі в частині визнання недійсними акту №ОУ-0000137 здачі-прийняття робіт та акту прийому-передачі послуг від 23.09.2009 року припинено місцевим судом правомірно згідно п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

ІІІ. Щодо позовних вимог про стягнення із відповідача грошових коштів в сумі 172 230 грн. 43 коп.

Згідно п. п. 1.1, 2, 5.2, 6.1 договору №10/07/09-03 від 10.07.2009 року відповідач зобов'язується надавати, а позивач приймати та оплачувати послуги по його представництву перед АК "Київводоканал" по підписанню та проведенню взаєморозрахунків на підставі статті 53 Закону України "Про державний бюджет України на 2009 рік" та Постанови КМУ № 193 "Про реалізацію статті 53 Закону України Про державний бюджет України на 2009 рік" станом на 1 січня 2009 року. Виконавець зобов'язується протягом строку дії цього договору надавати замовнику такі види юридичних послуг: підготовити розрахунки з різниці в тарифах та провести всі необхідні дії з його підписання відповідно Постанови КМУ №193 "Про реалізацію статті 53 Закону України Про Державний бюджет України на 2009 рік"; складання заяв, скарг, клопотань, протоколів, актів та інших документів правового характеру для проведення взаєморозрахунків на підставі Постанови КМУ № 193 "Про реалізацію статті 53 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік"; представництво інтересів замовника перед державними органами з питань проведення взаєморозрахунків відповідно до Постанови КМУ № 193 "Про реалізацію статті 53 Закону України Про Державний бюджет України на 2009 рік"; виконання доручень замовника за рахунок останнього. Виконавець на підставі наданої замовником інформації зобов'язується протягом двох днів з моменту її отримання надавати замовнику Акт прийому-предачі послуг, який є невід'ємною частиною цього договору, з зазначенням виду, обсягу та вартості послуг, які були наданні замовнику. Вартість послуг становить 172 230 грн. 43 коп. з урахуванням ПДВ.

23 вересня 2009 року сторонами підписано акт здачі-прийняття робіт №ОУ-0000137 про надання відповідачем юридичних послуг загальною вартістю з ПДВ -172 230 грн. 43 коп. (Т.1 а. с. 12).

Позивачем відповідно до вищевказаного акту здачі-приймання робіт перераховано кошти в сумі 172 230 грн. 43 коп. платіжними дорученнями №1328 від 15.09.2009 р., №1386 від 23.09.2009р. (Т.1 а. с. 17-18).

При цьому сума грошових коштів у розмірі 40000грн.00коп. була перерахована платіжним дорученням №1328 від 15.09.2009р. без жодних правових підстав, оскільки акт здачі-приймання робіт був підписаний лише 23 вересня 2009 року.

Поряд з тим, як вбачається з матеріалів справи, у березні - травні 2011 року КРВ в м. Ірпінь проведено ревізію фінансово-господарської діяльності КП "Ірпіньводоканал" за період з 01.06.2009 року та завершальний звітний період 2011 року, про що складено акт ревізії №32-13/7 від 26.05.2011р.(т.1 а. с.19-81).

Відповідно до вказаного акту до ревізії не надано жодних документальних підтверджень щодо фактичного надання юридичних послуг приватним підприємством "Солідіт" КП "Ірпіньводоканал" для одержання останнім субвенції із бюджету на погашення заборгованості із різниці в тарифах відповідно до Порядку №193, в акті здачі-приймання виконаних робіт (послуг) не зазначено конкретно, який саме вид юридичних послуг та обсяг цих послуг надавався.

КРВ в м. Ірпінь листом від 06.06.2011 року №32-16/94 зобов'язано КП "Ірпіньводоканал" забезпечити відшкодування ПП "Солідіт" коштів в сумі 172 230 грн. 43 коп., які сплачено за юридичні послуги ПП "Солідіт" за відсутності документів, які містять підтвердження фактів представництва в державних органах та інших учасників проведеного взаємозаліку, кількість (години) та обсяг наданих юридичних послуг (перелік питань, які вирішувались шляхом надання ПП "Солідіт" юридичних послуг, тощо).

Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України та ст.174 Господарського кодексу України. господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

З положень ст.509 ЦК України та ст.173 ГК України вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язань або їх зміна не допускається.

Місцевим господарським судом із досліджених матеріалів справи встановлено, що акт здачі-прийняття робіт за договором №10/07/09-03 від 23.09.2009р. не містить обов`язкових реквізитів, передбачених п.5.2. вказаного вище договору, а саме: змісту та обсягу господарської операції та її вимірників (у натуральному та вартісному виразі).

Враховуючи той факт, що акт здачі-прийняття робіт (послуг) не відповідає вимогам пункту 5.2. вказаного вище договору, то місцевий суд дійшов вірного висновку, що даний акт не може прийматися до уваги як належний та допустимий доказ надання послуг. Дана обставина також підтверджується актом ревізії фінансово-господарської діяльності №32-13/7 від 26.05.2011 року.

До матеріалів справи доданий також акт прийому-передачі послуг (розшифровка до бухгалтерського акту) (т.1, а. с. 13), відповідно до якого згідно проведеної роботи замовник отримав наступні послуги: отримання від ВАТ "АК "Київводоканал" актів взаємозвірки розрахунків, підготовка типового договору за проведення взаєморозрахунків. Крім того, відповідач в даному акті зазначає про проходження ряду кабінетів протягом підписання договору.

Проте, як вбачається зі змісту Порядку №193, даним документом чітко врегульовано дії щодо перерахування у 2009 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися і постачалися населенню. При цьому, наказом Державного казначейства України № 153 від 14.04.2009р. затверджений примірний договір про організацію взаєморозрахунків відповідно до постанови КМ України № 193 від 05.03.2009р., а наявний у справі договір №187/193 від 21.07.2009р. повністю відповідає примірному договору.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що позивачем самостійно складено відповідні розрахунки з різниці в тарифах; відповідач у поясненнях від 09.08.2012 року №09/08 стверджує, що він їх не складав, як, зазвичай, при виконанні договірних зобов'язань з іншими контрагентами. Докази складання відповідачем заяв, скарг, клопотань у відповідності до п. 2.1.2 договору в матеріалах справи відсутні. Отже, сторонами не обґрунтовано, в яких саме діях відповідача виражалося надання юридичних послуг позивачу.

Будь-яких доказів крім актів, що підтверджують надання юридичних послуг позивачу сторонами суду не надано, у зв`язку з чим, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що фактичне надання юридичних послуг на підставі п.4 вказаного вище договору не відбувалося.

Сам лише факт видачі позивачем відповідачу довіреності від 10.07.2009 року на представництво інтересів позивача та зазначення в акті прийому-передачі послуг (розшифровка до бухгалтерського акту) про проходження відповідачем ряду кабінетів протягом підписання договору не може бути доказом надання послуг за вказаним вище договором на суму 172 230 грн. 43 коп. Зазначена сума погоджена сторонами у договорі за комплекс робіт, в т. ч. за проведення розрахунку (без визначення вартості окремо за кожен вид), виконання яких сторонами не доведено.

Оригінал довіреності від 10.07.2009 року сторонами не поданий. Згідно пояснень представника позивача оригінал довіреності у позивача відсутній. Ні в журналі обліку видачі довіреностей, що ведеться на підприємстві, ні в іншій документації вказана довіреність не реєструвалась.

На підставі викладеного надана відповідачем копія довіреності від 10.07.2009 року не може бути належним доказом у справі відповідно до ст. 43 ГПК України.

Крім того, позивач зазначає, що у його штатному розписі станом на 2009 рік передбачена посада юрисконсульта.

Згідно ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні

Отже, враховуючи той факт, що КРВ в м. Ірпінь з наданих для проведення ревізії документів не встановлено жодного факту представництва інтересів КП "Ірпіньводоканал" перед учасниками взаєморозрахунку приватним підприємством "Солідіт", та на час розгляду справи, ні в суді першої, ні в суді апеляційної інстанції, останнім не надано суду жодного належного доказу на підтвердження факту належного надання юридичних послуг, крім актів прийняття робіт (надання послуг), то з огляду на викладене суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 172 230 грн. 43 коп. підлягають до задоволення.

Аналогічної правової позиції дотримується Рівненський апеляційний господарський суд у постанові від 11.07.2012 року №5004/108/12.

Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору в сумі 3 444 грн. 61 коп., відповідно до ст. 49 ГПК України, віднесено на нього підставно.

З огляду на зазначені правові положення та встановлені обставини справи апеляційний господарський суд приходить до висновку, що доводи, викладені відповідачем в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами і не відповідають вимогам закону.

Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду першої інстанції прийняте з урахуванням усіх обставин справи та з дотриманням норм чинного законодавства, а тому не вбачає підстав для його зміни чи скасування.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103 - 105 ГПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Волинської області від 05.09.12 р. у справі № 5004/860/12 залишити без змін, апеляційну скаргу Приватного підприємства "Солідіт" - без задоволення.

Справу №5004/860/12 повернути господарському суду Волинської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя Юрчук М.І.

Суддя Крейбух О.Г.

Суддя Василишин А.Р.