Рішення № 26534032, 22.10.2012, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" жовтня 2012 р. Справа № 5019/1300/12

Суддя Заголдна Я.В.

при секретарі судового засідання Бердій Я.М.

розглянувши матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Плант Індастрі»до Заборольської сільської ради Рівненського району Рівненської області про визнання права власності

Представники:

від позивача :Теперик О.В. (довіреність б/н від 01.08.2012р.)

від відповідача : Солощук В.В. (посвідчення КД -4266 від 28.10.2012р.)

від відповідача : Щур О.В. (договір б/н від 01.10.2012р.)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач -Товариство з обмеженою відповідальністю «Плант Індастрі»звернувся до господарського суду Рівненської області з позовною заявою до відповідача -Заборольської сільської ради Рівненського району Рівненської області про визнання права власності на будівлю старої ремонтної майстерні. Позовні вимоги вмотивовані тим, що відповідно до договору купівлі-продажу від 08 грудня 2006 року та акту прийому-передачі від 08 грудня 2006 року позивач набув права власності на будівлю старої ремонтної майстерні, що знаходиться за адресою: вул.Колгоспна, 41 Г, с.Забороль, Рівненського р-н., Рівненської обл..

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 09.08.2012р. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження по справі, вирішено залучити в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору арбітражного керуючого ПСП «Забороль»Дуплика П.Г.

17.08.2012 року до суду від арбітражного керуючого Дуплика П.Г. надійшли письмові пояснення щодо позовних вимог ТОВ «Плант Індастрі», відповідно до яких арбітражний керуючий не заперечує щодо визнання права власності на будівлю старої майстерні за ТОВ «Плант Індастрі»та розгляд справи просить проводити без його участі.

09.10.2012 року представником відповідача до суду подано відзив, відповідно до якого представник відповідача позовних вимог не визнає в зв'язку зі спливом строку позовної давності, а також в зв'язку з недійсністю (нікчемністю) правочину, на підставі якого позивач ніби набув право власності.

В судовому засіданні 02 жовтня 2012 року оголошувалась перерва до 09 жовтня 2012 року.

09.10.2012 року представником позивача подано письмові пояснення, відповідно до яких представник позивача підтримує позовні вимоги та зазначає, що про факт порушення прав та інтересів ТОВ «Плант Індастрі»стало відомо лише 05.07.2011 року, в зв'язку з чим і була подана позовна заява, разом з тим представник позивача зазначає, що позов про визнання права власності за своїм змістом є негаторним позовом, а на негаторний позов позовна давність не поширюється.

09 жовтня 2012 року на підставі поданого представником позивача клопотання від 09.10.2012 року та відповідно до ст. 69 ГПК України судом продовжено строк розгляду справи на 15 днів та відкладено розгляд справи на 22.10.2012р.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги.

В судовому засіданні представник відповідача заперечив проти задоволення позову.

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, місцевий господарський суд прийшов до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити.

При винесенні рішення суд

ВСТАНОВИВ:

Постановою господарського суду Рівненської області по справі №9/56 від 05 вересня 2006 року визнано банкрутом Приватне сільськогосподарське підприємство «Забороль»вул. 1 травня 8, Котів, Рівненський р-н., Рівненська обл.., 35334, ІК 31378397 та призначено ліквідатором ПСП «Забороль»арбітражного керуючого Дуплику Павла Георгійовича.

04 грудня 2006 року ТОВ «Плант Індастрі»(позивач) подало до товарної біржі «НАША»заявку на участь в біржових торгах по купівлі об'єктів нерухомості, товарів та обладнання ПСП «Забороль», що знаходиться за адресою Рівненська обл.., Рівненський р-н., с.Забороль.

Відповідно до протоколу проведення відкритих торгів на товарній біржі «НАША»№055 Н від 08 грудня 2006 року, переможцем торгів по лоту №4 (будівля старої ремонтної майстерні, яка належить на праві власності ПСП «Забороль»та знаходиться за адресою: Рівненська обл., Рівнеський р-н., с.Забороль) визнано ТОВ «Плант Індастрі».

08 грудня 2006 року між арбітражним керуючим (ліквідатором) ПСП «Забороль»Дупликою Павлом Георгійовичом (продавець) та ТОВ «Плант Індастрі»(покупець, позивач) було укладено договір купівлі-продажу (договір), відповідно до п. 1 якого продавець продає, а покупець купує будівлю старої ремонтної майстерні в с.Забороль, Рівненського р-н., вартістю 10 000,00 грн. згідно рахунку та акту оцінки.

За умовами п.3 та п.4 договору право власності на будівлю старої ремонтної майстерні в с.Забороль, Рівненського району, яка є предметом цього договору, виникає у покупця з моменту розрахунку, фактична передача будівлі старої ремонтної майстерні здійснюється після повного розрахунку і оформлення Актом прийому-передачі.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи на виконання умов договору, відповідно до акту прийому-передачі від 08 грудня 2006 року арбітражний керуючий здав, а покупець ТОВ «Плант Індастрі»прийняв будівлю старої ремонтної майстерні, оціночної вартості 10 000,00 грн.

Згідно платіжного доручення №12 від 10 січня 2007 року ТОВ «Плант Індастрі»провело розрахунок перед товарною біржею «НАША»за майно будівлі згідно рах. №6 від 4\12\2006 в розмірі 10 180,00 грн.

З огляду на вищевикладене суд зазначає наступне.

Стаття 11 ЦК України встановлює, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Зі змісту ст. 657 ЦК України слідує , що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Відповідно до ст. 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Отже, за своєю правовою природою спірне майно, а саме будівля старої ремонтної майстерні є нерухомим майном, проте нотаріального посвідчення та державної реєстрації договору купівлі продажу від 08 грудня 2006 року, як того вимагає ст. 657 ЦК України, сторонами не проведено. Як зазначив позивач у позовній заяві, договір не був нотаріально посвідчений у зв'язку з тим, що ПСП «Забороль»не було зареєстровано право власності вищевказаного об'єкту нерухомого майна в Рівненськогму ОБТІ, разом з тим, позивач зазначає, що згідно ч.2 ст. 220 ЦК України, якщо сторони дійшли згоди щодо істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Проте, на вказані доводи позивача, суд зазначає наступне.

За змістом ст. 209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису.

За змістом ч. 1 ст. 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

За змістом ч. 2 ст. 220 ЦК України якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Проте, нотаріального посвідчення та державної реєстрації договору сторони не провели, доказів ухилення від нотаріального посвідчення продавцем за договором купівлі-продажу від 08 грудня 2006 року, як того вимагає ч.2.ст. 220 ЦК України, позивач суду не надав.

Крім того, в матеріалах справи відсутні докази визнання в судовому порядку дійсним правочину на підставі якого позивач набув право власності на спірне майно. Позовних вимог про визнання укладеним договору купівлі-продажу будівлі старої ремонтної майстерні в с.Забороль від 08 грудня 2006 року, позивач до суду не заявляв.

Відповідно до ч. 2 ст. 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Стаття 321 ЦК України передбачає, що право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Власник має право користуватися, розпоряджатися, володіти своїм майном.

Як встановлено ч. 1 ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ч. 2 ст. 328 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 статті 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно ч. 1 ст. 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Право власності належить до таких суб'єктивних прав, які можуть виникнути лише при наявності визначеного юридичного факту або їх сукупності. Юридичний факт це обставини реального життя, з якими закон пов'язує виникнення, зміну чи припинення права власності. Юридичними фактами можуть бути правомірні дії, наслідки яких є підставами виникнення права власності.

Відповідно до статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 ГПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обовязковим.

За змістом статті 33 ГПК України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

З огляду на викладене, враховуючи наявність заперечень з боку відповідача на позовні вимоги про визнання права власності на будівлю старої ремонтної майстерні за ТОВ «Плант Індастрі», відсутність нотаріального посвідчення та державної реєстрації правочину, а також відсутність доказів визнання укладеним в судовому порядку договору купівлі-продажу від 08 грудня 2006 року, позовні вимоги до задоволення не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову слід відмовити.

Повне рішення складено 24.10.2012 року

Суддя Заголдна Я.В.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.