Рішення № 26533390, 24.09.2012, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"24" вересня 2012 р. Справа № 20/059-12

Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Дочірньої компанії «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»

до Вишгородського районного комунального підприємства «Вишгородтепломережа»

про стягнення 1849723,90 грн.

секретар судового засідання (пом. судді): Новікова І.С.

за участю представників:

від позивача: Цибізова О.О., довір. № 103/10 від 26.12.2011 р.

від відповідача: Дяченко Л.Л., довір. № 1497/08 від 18.09.2012 р.

Обставини справи:

Дочірня компанія «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»(далі - позивач) звернулась до господарського суду Київської області з позовом до Вишгородського районного комунального підприємства «Вишгородтепломережа»(далі - відповідач) про стягнення 1849723,90 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на укладення 27.12.2010 р. з Вишгородським районним КП «Вишгородтепломережа»договору № 06/10-2955ТЕ-17 про закупівлю природного газу за державні кошти, згідно якого ДК «Газ України»НАК «Нафтогаз України»зобов'язувалась поставити покупцю природний газ, а відповідач -приймати та оплачувати його.

Згідно умов договору позивач здійснив поставку газу відповідачеві на загальну суму 6147500,47 грн., який покупцем був оплачений частково, у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 1570089,24 грн. основного боргу, 117973,37 грн. пені, 74820,56 грн. інфляційних втрат, 86840,73 грн. 3% річних, а також 36995,00 грн. судового збору.

Розгляд справи відкладався.

03.09.2012 р. до господарського суду Київської області Вишгородським районним КП «Вишгородтепломережа»було подано відзив на позовну заяву № 1359/08 від 03.09.2012 р., відповідно до якого відповідач частково визнає вимоги позивача з наступних підстав.

За твердженням відповідача, вказана заборгованість виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії затвердженим тарифам на теплову енергію. Оскільки відповідач є ліцензіатом у сфері теплопостачання та у відповідності до Закону України «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг», тарифи на теплову енергію підприємству затверджені постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 14.12.2010 р. № 1717, де вартість теплової енергії не відповідала фактичним витратам підприємства на її вироблення. На підставі даних тарифів рішенням Вишгородської районної ради від 02.09.2011 р. № 120-10-УІ «Про встановлення тарифів на послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води Вишгородському районному комунальному підприємству «Вишгородтепломережа»були встановлені тарифи на послуги з опалення для населення.

У відповідності до п. 48 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про Державний бюджет України на 2012 рік»передбачено субвенцію з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання, водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування.

З метою реалізації вимог Закону України «Про Державний бюджет України на 2012 рік»постановою Кабінету Міністрів України від 11.06.2012 р. № 517 затверджено Порядок та умови надання у 2012 році субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися і постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії, послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування.

За твердженням відповідача, у відповідності до зазначеного Порядку було проведено розрахунок обсягу заборгованості за минулі роки з різниці в тарифах на послуги з теплопостачання, що надавалися населенню, згідно з яким обсяг заборгованості з різниці в тарифах за 2011 рік та перше півріччя 2012 року по підприємству відповідача складає 2863430,00 грн., у тому числі - 1570089,24 грн. заборгованості підприємства перед ДК «Газ України»НАК «Нафтогаз України».

Як зазначає відповідач, заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений в 2011 р. природний газ виникла не внаслідок господарської діяльності відповідача, а в силу об'єктивних причин, що унеможливили виконання договірних зобов'язань, а саме - невідповідністю фактичної вартості теплової енергії тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, що не покривали витрат на сплату природного газу. В той час, як відповідна постанова, що регулює порядок відшкодування постачальнику теплової енергії різниці в тарифах, була прийнята Кабінетом Міністрів України лише 11.06.2012 р., у зв'язку з чим на даний час підприємство очікує проведення розрахунків з позивачем за спожитий природний газ у порядку, передбаченому чинним законодавством.

На переконання відповідача, встановлення органами державної влади та місцевого самоврядування фіксованих цін (тарифів) на теплову енергію в розмірі, що не покривали витрати відповідача на сплату природного газу, є непереборною та невідворотною подією, яка унеможливила здійснення відповідачем прибуткової діяльності, та, як наслідок, призвела до невиконання укладеного з позивачем договору в частині повних та своєчасних розрахунків.

З урахуванням викладеного, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки прийняття рішення про стягнення в примусовому порядку суми заборгованості з урахуванням штрафних санкцій вплине на нестабільний фінансовий стан підприємства, призведе до банкрутства та зриву опалювального сезону 2012-2013 років, а також фактично зробить його виконання неможливим.

Крім того, відповідач, посилаючись на приписи ст.ст. 84, 121 Господарського процесуального кодексу України, просить відстрочити на 6 місяців виконання рішення суду у даній справі про стягнення з Вишгородського районного комунального підприємства «Вишгородтепломережа»основної суми заборгованості в розмірі 1570089,24 грн. на строк до 01 лютого 2013 року.

У судовому засіданні 24.09.2012 р. представник позивача просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі; представник відповідача просив суд відмовити у задоволенні позову в частині стягнення штрафних санкцій (пені, 3% річних та інфляційних втрат) та відстрочити виконання рішення до 01.02.2013 р.

У судовому засіданні 24.09.2012 р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

27.12.2010 р. між Дочірньою компанією «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»(постачальник) та Вишгородським районним комунальним підприємством «Вишгородтепломережа» (покупець) було укладено договір № 06/10-2955ТЕ-17, оригінал якого був оглянутий судом, про закупівлю газу за державні кошти, відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язується поставити покупцеві імпортований природний газ, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити природний газ в обсязі, зазначеному в п. 1.2 цього договору.

Згідно з п. 2.1 договору постачальник передає покупцю в період з 01.01.2011 р. до 31.12.2011 р. газ в обсязі до 10550 тис. куб.м, у тому числі по місяцях: січень -2500 тис. куб.м, лютий -1800 тис. куб.м, березень -1550 тис. куб.м, квітень -600 тис. куб.м, жовтень -700 тис. куб.м, листопад -1200 тис. куб.м, грудень -2200 тис. куб.м.

Частиною 3 пункту 3.1 договору передбачено, що ціна за 1000 куб.м газу становить 1309,20 грн.

У відповідності з приписами п. 4.1 договору розрахунки проводяться шляхом поетапної оплати у такому порядку: перша оплата в розмірі 34 відсотки від вартості запланованих місячних обсягів постачання газу проводиться не пізніше 10 числа поточного місяця; подальші оплати проводяться плановими платежами по 33 відсотки від вартості запланованих місячних обсягів постачання газу до 20 та 30 (31) числа місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично спожиті обсяги газу здійснюється на підставі акта приймання-передачі газу до 20 числа, наступного за місяцем поставки газу.

У разі порушення покупцем умов п. 4.1 договору, покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу (пп. 7.3.1 п. 7.3 договору).

Пунктом 9.3 договору передбачено, що строк позовної давності за цим договором та до вимог про стягнення неустойки встановлюється тривалістю у 3 роки. Неустойка нараховується за 6 місяців, що передують моменту звернення з претензією або позовом.

27.12.2010 р. між Дочірньою компанією «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»та Вишгородським районним комунальним підприємством «Вишгородтепломережа»було укладено додаткову угоду № 1 до договору № 06/10-2955ТЕ-17 про закупівлю газу за державні кошти, відповідно до п. 2.2 якої приймання-передача газу, поставленого постачальником покупцеві у відповідному місяці поставки, оформлюється актом приймання-передачі газу, в якому зазначаються фактичні обсяги спожитого газу, його ціна і вартість. Акт приймання-передачі газу складається на підставі технічних актів приймання-передачі газу між газотранспортним підприємством та покупцем, з урахуванням планового обсягу поставки, наданого постачальником. Не пізніше 5 числа, наступного за місяцем поставки, покупець зобов'язується надати постачальнику для підпису два примірники акта приймання-передачі газу, підписані та скріплені печаткою покупця та погоджені газотранспортним підприємством, копію технічних актів приймання-передачі газу.

03.10.2011 р. між Дочірньою компанією «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»та Вишгородським районним комунальним підприємством «Вишгородтепломережа» було укладено додаткову угоду № 5 до договору № 06/10-2955ТЕ-17 про закупівлю газу за державні кошти від 27.12.2010 р., відповідно до п. 1 якої сторони вирішили вважати договір № 06/10-2955ТЕ-17 від 27.12.2010 р. припиненим в частині поставки природного газу з 01.10.2011 р.

На виконання умов договору від 27.12.2010 р. № 06/10-2955ТЕ-17 про закупівлю газу за державні кошти, ДК «Газ України»НАК «Нафтогаз України»було поставлено Вишгородському районному КП «Вишгородтепломережа»у січні-квітні 2011 року природного газу на загальну суму 6147500,47 грн., що підтверджується актами передачі-приймання природного газу для надання населенню та релігійним організаціям послуг з опалення та гарячого водопостачання, у тому числі - від 31.01.2011 р. на суму 2008573,33 грн., від 28.02.2011 р. на суму 2180096,86 грн., від 31.03.2011 р. на суму 1631597,05 грн., від 30.04.2011 р. на суму 327233,23 грн., які підписані повноважними представниками сторін і газорозподільної організації та скріплені їх печатками (оригінали актів оглянуті судом).

Проте, як зазначає позивач, відповідач за поставлений природний газ розрахувався частково у сумі 4577411,23 грн.

Оскільки відповідач не розрахувався з ДК «Газ України»НАК «Нафтогаз України»за отриманий природний газ належним чином, позивач і звернувся з даним позовом до суду.

Згідно приписів статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

Так, у відповідності до ч. 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч. 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно з приписами ч. 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За своєю правовою природою правочин, який відбувся між позивачем та відповідачем, є договором поставки.

Згідно з ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Як зазначено у ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до вимог ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідачем не надано суду доказів погашення заборгованості за договором від 27.12.2010 р. № 06/10-2955ТЕ-17 про закупівлю газу за державні кошти перед позивачем.

Натомість відповідач у відзиві на позовну заяву № 1359/08 від 03.09.2012 р., адресованому суду, визнав позов у сумі 1570089,24 грн.

Згідно з ч. 5 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України відповідач має право визнати позов повністю або частково.

Частиною 6 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Водночас, як передбачено ч. 5 ст. 78 ГПК України, у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

З урахуванням наведеного вище, встановлення судом наявності заборгованості Вишгородського районного КП «Вишгородтепломережа»перед ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України»за договором від 27.12.2010 р. № 06/10-2955ТЕ-17 про закупівлю газу за державні кошти, прийняття судом визнання позову відповідачем в частині основної заборгованості, позовні вимоги про стягнення 1570089,24 грн. заборгованості підлягають задоволенню.

Крім суми основної заборгованості, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню відповідно до пп. 7.3.1 п. 7.3 та п. 9.3 договору від 27.12.2010 р. № 06/10-2955ТЕ-17 про закупівлю газу за державні кошти.

Як зазначалося вище, згідно вказаного пп. 7.3.1 п. 7.3 договору у разі порушення покупцем умов п. 4.1 договору, покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, а ч. 2 п. 9.3 договору передбачено, що неустойка нараховується за 6 місяців, що передують моменту звернення з претензією або позовом.

З долученого до матеріалів справи розрахунку пені вбачається, що позивачем було визначено розмір пені в сумі 117973,37 грн. за період з 15.02.2012 р. до 15.08.2012 р. на суму 1570089,24 грн., який є арифметично вірним та обґрунтованим.

Стосовно заявленого відповідачем клопотання про відмову у задоволенні позову в частині стягнення пені слід зазначити наступне.

Як зазначалось вище, відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Згідно зі ст.ст. 546, 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, у тому числі, неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 1 ст. 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з приписами ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У відповідності з п. 1 ч. 1 ст. 263 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності зупиняється, якщо пред'явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія (непереборна сила).

Частино другою ст. 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

З огляду на викладені норми, судом відхиляється посилання відповідача на те, що встановлення органами державної влади та місцевого самоврядування фіксованих цін (тарифів) на теплову енергію в розмірі, що не покривали витрати відповідача на сплату природного газу, є непереборною та невідворотною подією, яка унеможливила здійснення відповідачем прибуткової діяльності, та як наслідок призвела до невиконання укладеного з позивачем договору в частині повних та своєчасних розрахунків.

Поряд з цим, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Зазначена стаття кореспондується з ч. 3 ст. 551 ЦК України, згідно якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку про відсутність підстав для відмови в задоволенні позовних вимог в частині заявленої позивачем до стягнення пені, у зв'язку з чим пеня підлягає стягненню з відповідача у заявленому позивачем розмірі.

Також позовна заява містить вимоги щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З долученого до матеріалів справи розрахунку 3% річних вбачається, що позивачем було визначено розмір 3% річних у сумі 86840,73 грн. за період з 21.02.2011 р. до 15.08.2012 р., який є арифметично вірним. Водночас розмір інфляційних втрат, визначений позивачем, становить 74820,56 грн. за період з березня 2011 року до березня 2012 року, також є арифметично вірним і обґрунтованим.

Клопотання відповідача про відмову в стягненні 3% річних та інфляційних втрат в порядку ст. 83 ГПК України, ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Передбачене ст. 625 ЦК України право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, в силу ст. 625 ЦК України інфляційні втрати та проценти річних є самостійними формами цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань, які не відносяться до штрафних санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16.05.2006 р. у справі № 10/557-26/155.

Оскільки приписами ст. 83 ГПК України, ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України передбачено право суду зменшувати у виняткових випадках лише розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, у той час як 3% річних та інфляційні втрати за своєю правовою природою не є неустойкою, суд дійшов висновку про відсутність підстав для відмови в задоволенні позовних вимог в частині заявлених позивачем до стягнення 3% річних та інфляційних втрат, у зв'язку з чим 3% річних та інфляційні втрати підлягають стягненню з відповідача у заявленому позивачем розмірі.

Водночас у відзиві № 1359/08 від 03.09.2012 р. відповідач просив суд відстрочити виконання рішення суду на 6 місяців, а саме - до 01.02.2013 р.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Відповідно до п. 2 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики застосування статті 121 Господарського процесуального кодексу України»№ 02-5/333 від 12.09.1996 р., підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. При цьому, слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення.

Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Отже, виходячи із наведеного, законодавець у будь-якому випадку пов'язує розстрочення чи відстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

Наведені відповідачем підстави для відстрочення виконання судового рішення не є тією виключною обставиною, яка могла б розглядатися в якості підстави для відстрочення виконання даного судового рішення.

Зважаючи на той факт, що відповідачем належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст. 33, 34 ГПК України не доведено суду наявності підстав для відстрочення виконання даного судового рішення, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання відповідача про відстрочення виконання судового рішення.

Аналогічна позиція міститься у постанові Вищого господарського суду України від 12.01.2011 р. у справі № 30/325.

За таких обставин суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог Дочірньої компанії «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»у повному обсязі.

Судові витрати відповідно до вимог ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 32-34, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Вишгородського районного комунального підприємства «Вишгородтепломережа»(07300, Київська обл., Вишгородський р-н, м. Вишгород, вул. Кургузова, 3В, код 13713569) на користь Дочірньої компанії «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз Україна»(04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1, код 31301827) -1570089 (один мільйон п'ятсот сімдесят тисяч вісімдесят дев'ять) грн. 24 коп. основного боргу, 117973 (сто сімнадцять тисяч дев'ятсот сімдесят три) грн. 37 коп. пені, 74820 (сімдесят чотири тисячі вісімсот двадцять) грн. 56 коп. інфляційних втрат, 86840 (вісімдесят шість тисяч вісімсот сорок) грн. 73 коп. 3% річних, 36995 (тридцять шість тисяч дев'ятсот дев'яносто п'ять) грн. 00 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення підписане 01.10.2012 р.

Суддя В.М. Бабкіна