Рішення № 26532969, 16.10.2012, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

16.10.12 р. Справа № 5006/20/111/2012

Суддя господарського суду Донецької області Огороднік Д.М. при секретарі судового засідання Зіборовій Т.Є., розглянувши матеріали

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Волот"

до Приватного підприємства "СиББ"

про визнання договору недійсним

представники сторін:

від позивача:не з'явився;

від відповідача:Черних О.В. - представник за довіреністю

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду Донецької області передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Волот" до Приватного підприємства "СиББ" про визнання договору купівлі-продажу №05-10/М від 02.02.2010 недійсним.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 02.02.2010 між сторонами у справі укладено договір купівлі-продажу №05-10/М від 02.02.2010, на підставі якого позивачем отримано товар. Даний товар на думку позивача, відповідачу на праві власності не належить, оскільки останнім не надано позивачу листів власників, та іншої товаросупровідної документації, визначеної п. 4.5 договору купівлі-продажу №05-10/М від 02.02.2010, що не відповідає ст.685 Цивільного кодексу України. Крім того, в акті ДПІ у Київському районі м. Донецька №410/23-3/35420955 від 16.02.2011 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Волот" з питання правомірності сплати податку на додану вартість за період з 01.11.2009 по 31.03.2010 та податку на прибуток за період IV квартал 2009 - І квартал 2010 по відносинам з Приватним підприємством "СиББ" встановлено, що Приватним підприємством "СиББ" додаток К1 до податкового органу не надавався, що свідчить про відсутність основних засобів на підприємстві відповідача, у тому числі відсутні виробничо-складські приміщення, технічний персонал та транспортні засоби.

05.09.2012 відповідач через канцелярію суду подав відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позовних вимог позивача заперечує, оскільки відсутні визначені законодавством підстави для визнання недійсним договору купівлі-продажу №05-10/М від 02.02.2010. Також відповідач посилається на видаткову накладну, податкову накладну, виписки з банківського рахунку, товаро-транспорту накладну, які свідчать про виконання спірного договору, про прийняття позивачем товару від відповідача без зауважень та разом з усіма товароспупровідними документами.

Ухвалами суду від позивача та відповідача витребувано належні та допустимими докази в підтвердження виконання спірного договору.

Позивачем вимоги суду не виконані, витребувані судом документи не надано.

Відповідач надав копії первинних документів та зазначив, що документи підтверджуючи виконання спірного договору та документи підтверджуючи купівлю відповідачем товару, що в подальшому був проданий позивача, були вилучені слідчими органами в рамках кримінальної справи №10800011 по обвинуваченню директора Приватного підприємства "СиББ" Сероветніка Дмитра Володимировича у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 212, ч. 3 ст. 366 Кримінального кодексу України.

Відповідач, в порядку ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, заявив клопотання про витребування доказів від Миколаївського відділення Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз, які підтверджують факт повного і належного виконання своїх зобов'язань за договором купівлі-продажу №05-10/М від 02.02.2010 Приватним підприємством "СиББ", а також факт часткового виконання позивачем даного договору. Відповідач просить суд витребувати у Миколаївського відділення Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз наступні документи: акти прийому-передачі, накладні, рахунки, податкові накладні, постанову слідчого СВ ПМ ДПА у Миколаївський області від 27.05.2010, лист ВПМ ДПІ у Київському районі м. Донецька від 30.06.2010, протокол виїмки та огляду ВПМ ДПІ у Київському районі м. Донецька від 29.06.2010. Клопотання відповідача судом задоволено.

Ухвалою суду від Миколаївського відділення Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз витребувані копії вищезазначених документів, що знаходяться в матеріалах кримінальної справи №10800011 по обвинуваченню директора Приватного підприємства "СиББ" Сероветніка Дмитра Володимировича у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 212, ч. 3 ст. 366 Кримінального кодексу України.

25.09.2012 на адресу суду надійшов лист №532 від 18.09.2012 від Миколаївського відділення Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз, в якому зазначено, що необхідною умовою для надання копій запитуваних судом документів з кримінальної справи є письмовий дозвіл органу чи установи, у провадженні якого перебуває кримінальна справ.

02.10.2012 відповідач, в порядку ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, заявив клопотання про звернення до судді Бережанського районного суду Миколаївської області Старчеус О.П. з прохання надати письмовий дозвіл представникам Приватного підприємства "СиББ" - Філерському Ростиславу Миколайовичу та/або Черних Олексію на ознайомлення та зняття копій з матеріалів кримінальної справи №10800011. Клопотання відповідача задоволено.

Суд ухвалив звернутися до судді Бережанського районного суду Миколаївської області Старчеус О.П. з приводу надання дозволу на ознайомлення та зняття копій з матеріалів кримінальної справи №10800011 для вирішення спору у справі №5006/20/111/2012.

В судове засідання 16.10.2012 позивач не з'явився, причин неявки не повідомив.

Відповідач у судове засідання з'явився, проти позовних вимог позивача заперечував, заявив клопотання про залучення до матеріалів справи витребуваних судом доказів. Клопотання відповідача задоволено.

Представники сторін клопотання щодо фіксації судового процесу не заявляли, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, заслухавши їх пояснення відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд

В С Т А Н О В И В:

02.02.2010 між Приватним підприємством "СиББ", як продавцем (відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Волот", як покупцем (позивач) укладено договір купівлі-продажу №05-10/М (далі - спірний договір). Строком дії, згідно п. 9.1 договору, з моменту його підписання до повного виконання сторонами своїх зобов'язань по даному договору.

Згідно з умовами договору продавець взяв на себе зобов'язання передати у власність покупця олію нерафіновану (далі - товар) в кількості 120 тонн +/-10%, яка відповідає ДСТУ 4492:2005: олія соняшникова, технічні умови, а покупець зобов'язався прийняти та зробити оплату за товар у строки, в розмірі та в порядку, передбаченими даним договором (п. 1.1 договору).

Відповідно до п. 1.3 договору продавець підтверджує, що товар, який їм продається, належить йому на праві власності, не знаходиться під забороною відчуження, арештом, не утримується третіми особами, не є предметом застави або іншим способом забезпечення виконання перед якими-небудь фізичними або юридичними особами або державою.

Продавець зобов'язався повідомити про всі права третіх осіб на товар, який поставляється (п. 2.5 договору).

Пунктом 2.1 договору визначено, що продавець зобов'язався передати товар з відповідними супровідними документами в строк до 09.02.2010.

Згідно п. 2.4 договору товар доставляється автотранспортом продавця або за його рахунок перевізником, відповідно до договірних відносин між продавцем та перевізником.

Товар поставляється продавцем покупцю автотранспортом наливом згідно з домовленістю сторін (п. 4.1 договору).

Відповідно до п. 4.5 договору товар передається покупцю з додатком товаросупровідної документації:

- рахунок-фактура; накладна на передачу товарно-матеріальних цінностей;

- податкова накладна;

- посвідчення якості товару;

- копію санітарного паспорту на автомобіль, який поставляє товар;

- товарно-транспортна накладна;

- акт пропарки автоцистерни.

Пунктом 5.1 договору визначено, що ціна товару, який продається, складає 7000,00грн. з ПДВ за 1 метричну тонну товару.

Згідно п. 5.2 загальна сума товару, який поставляється, визначається виходячи з загальної кількості (залікової ваги), поставленого товару та його ціни і складає 840000,00грн. +/- 10%, у тому числі ПДВ.

Відповідно до п. 5.3 договору оплата за товар, який продається за даним договором, здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця на протязі двох банківських днів. З моменту поставки.

Розрахунки між сторонами можуть здійснюватись за письмовою угодою сторін, в будь-якій формі, не забороненій чинним законодавством України. Письмова угода сторін про альтернативні форми розрахунку обмовляється в додатковій угоді, яка є невід'ємною частиною даного договору.

Як вбачається зі змісту договору, останній укладений у простій письмовій формі, підписаний з боку позивача директором Кулініч О.В., з боку відповідача директором Сероветнік Д.В., та скріплений печатками позивача та відповідача. Повноваження директора (без обмежень) позивача підтверджуються витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, який є в матеріалах справи та копією статуту позивача. Повноваження директора відповідача на укладення договорів та здійснення оперативного керівництва фінансово-господарською діяльністю відповідача передбачені статутом, копія якого є в матеріалах справи в редакції чинній на момент укладання договору. Представники позивача та відповідача у судовому засіданні підтвердили відсутність записів в єдиному державному реєстрів юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців щодо обмеження повноважень директорів на укладання договорів.

Оцінивши зміст договору, з якого виникли цивільні права та обов'язки сторін, суд дійшов висновку, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором купівлі - продажу, який підпадає під правове регулювання норм статті 655-697 Цивільного кодексу України.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму п.1. ст. 655 Цивільного кодексу України.

На виконання умов спірного договору, відповідач передав, а позивач прийняв товар на загальну суму 816900,00 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями актів приймання -передач від 03.02.2010, 04.02.2010, 08.02.2010,09.02.2010, 24.02.2010 загальною кількістю 116,7 т., які підписані та скріплені печатками позивача та відповідача; копіями видаткових накладних, податкових накладних, копією товаро-транспортної накладної. Копії вказаних документів були зроблені з оригіналів, що знаходяться в кримінальній справі №10800011. Відповідачем надано до матеріалів справи копію виписки з банківського рахунку, оригінал якої оглянутий судом в судовому засіданні, в підтвердження перерахування позивачем відповідачу коштів на виконання спірного договору у розмірі 635460,00 грн.

Таким чином матеріали справи підтверджують виконання сторонами спірного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 656 Цивільного кодексу України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому. Отже, зазначена стаття не встановлює положення щодо обов'язкового перебування на момент продажу у продавця товару у власності, а тому продавець може укладати договір купівлі-продажу і у тому випадку, коли товар може бути створений (вироблена продукція), набутий (на підставі цивільного договору) у майбутньому.

Згідно ст. 658 Цивільного кодексу України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару.

На виконання вимог суду щодо надання доказів в підтвердження купівлі відповідачем товару, який був проданий в подальшому позивачу на виконання спірного договору, відповідачем пояснено, що вказані докази знаходяться в матеріалах кримінальної справи №10800011. Для повного та всебічного розгляду спору, судом задоволено клопотання відповідача про витребування доказів з матеріалів кримінальної справи.

Відповідачем надано до матеріалів справи: копії рахунку-фактури від 17.11.2009 №СФ-000033, копію податкової накладної від 17.11.2009 №39, в підтвердження купівлі відповідачем товару у ПП "Пищеые технологии", копію банківської виписки в підтвердження перерахування відповідачем коштів приватного підприємству; копію договору купівлі-продажу від 16.12.2009 №16/12-09, копії видаткових накладних №56,55, копії податкових накладних №1,2 в підтвердження купівлі відповідачем товару у ФОП Бойко О.М., копію банківської виписки в підтвердження перерахування відповідачем коштів підприємцю; копію банківської виписки в підтвердження перерахування відповідачем коштів ТОВ "Монограм" за придбаний відповідачем товар.

Дослідивши наявні матеріали справи, суд приходить до висновку про доведеність купівлі відповідачем товару (олія соняшникова у кількості 116,7 т) у третіх осіб та відповідно набуття відповідачем прав власності на придбаний за вказаними вище документами товар, який в подальшому у кількості 116,7 т. був проданий позивачу.

Згідно із ч.1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. (ст. 627 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст.179 Господарського кодексу України при укладанні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь - які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ст. 180 Господарського кодексу України договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо всіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимоги однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Оскільки договір є видом правочину, для його укладення та чинності сторонами необхідно дотримуватись усіх тих вимог, які визначені у ст. 203 Цивільного кодексу України для всякого виду правочину.

Для того, щоб договір вважався укладеним, сторони у належній формі повинні досягнути згоди з усіх істотних його умов, які поділені на чотири групи:

умови про предмет;

умови, що визначені законом як істотні;

умови, які є необхідними для договорів даного виду;

умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Слід зазначити, що вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, необхідно правильно визначити момент вчинення правочину (ст. ст. 205-210, 640 Цивільного кодексу України (постанова Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 № 9).

Дослідивши зміст договору, суд відзначає, що сторони погодили умови про предмет договору, строк його дії, права та обов'язки сторін, уклали договір в простій письмовій формі, що відповідає норам чинного законодавства. Позивачем не надано жодних доказів щодо відсутності його згоди на укладення даного договору на тих умовах, які зафіксовані в договорі, що підписаний уповноваженими особами, а саме директорами та скріплений печаткою позивача та відповідача.

Таким чином, договір купівлі-продажу №05-10М від 02.02.2010 є укладеним з моменту його підписання.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначені ст.203 Цивільного кодексу України, яка, зокрема, передбачає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом та бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Підстави та наслідки недійсності правочинів передбачені, зокрема, ст. ст. 215, 216 Цивільного кодексу України. Так, встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є також правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що договір купівлі-продажу №05-10/М від 02.02.2010 не суперечить вимогам ст. 658 Цивільного кодексу України, оскільки на момент його укладення відповідач був власником олії соняшникової та мав право продажу товару, який є предметом спірного договору.

Щодо посилання позивача на невиконання умови п. 4.5 договору та ненадання посвідчення якості товару, ксерокопію санітарного паспорту на автомобіль, який поставляє товар, копію товарно-транспортної накладної та акт пропарки цистерни, суд не приймає зазначені доводи, оскільки матеріалами справи підтверджено факт отримання позивачем товару без будь -яких зауважень. Крім того слід зазначити, що наслідки не передання продавцем товару покупцю документів, що стосуються товару, передбачені ст.666 Цивільного кодексу України, серед яких відсутній визнання договору недійсним.

Обґрунтування позовних вимог відсутністю у відповідача складських приміщень, технічного персоналу, транспортних засобів для здійснення перевезень, не може слугувати підставою для визнання договору недійсним, оскільки зазначені підстави не внесені до вичерпного переліку підстав визнання правочину недійсним, що окреслені імперативними нормами ст.ст. 207, 215 Цивільного кодексу України. Відсутність зазначених складських приміщень, персоналу, транспорту у відповідача, не позбавляє можливості останнього укласти відповідні договори щодо перевезення та придбання товару, який має бути проданим позивачу за договором.

З огляду на викладене, позивачем не надано жодних доказів в підтвердження обґрунтування своїх позовних вимог, а судом під час вирішення даного спору, підстав для визнання спірного договору, не встановлено.

Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, скориставшись при цьому належним способом захисту, зокрема, наведеними статтею 16 Цивільного кодексу України: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право та ін.

Матеріали справи не містять посилань на фактичне порушення прав позивача з боку відповідача внаслідок укладення спірної угоди та доказів на підтвердження фактів порушення права.

Відповідно до ст. 1 та ст. 2 Господарського процесуального кодексу України правом на звернення до господарського суду за захистом порушеного права або охоронюваного законом інтересу наділені підприємства та організації, права та інтереси яких дійсно порушені.

Відповідно до встановлених вище судом обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Судовими доказами, за визначенням ст.ст. 32-36 Господарського процесуального кодексу України, слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до встановлених вище судом обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Судові витрати відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня складення повного рішення та може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

Суддя Огороднік Д.М.

Дата складення повного рішення 22.10.2012