Рішення № 26532899, 16.10.2012, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

16.10.12 р. Справа № 5006/41/49/2012

при секретарі Дороховій Т.Ю. розглянувши матеріали справи

за позовною заявою: Товариства з додатковою відповідальністю «Агро-Сервіс», м.Маріуполь

до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м.Маріуполь

про стягнення заборгованості за договором оренди №19 від 05.05.2008р. у розмірі 13 141,39 гривень

Представники сторін:

Від позивача: не прибув

Від відповідача: не прибув

Товариство з додатковою відповідальністю «Агро-Сервіс», м.Маріуполь, позивач, звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м.Маріуполь, про стягнення заборгованості за договором оренди №19 від 05.05.2008р. у розмірі 13 141,39 гривень.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на невиконання відповідачем передбачених договором оренди приміщення №19 від 05.05.08р. зобов'язань, у зв'язку з чим станом на 31.05.12р. заборгованість відповідача становить 13 141,39грн., яка складається із заборгованості по сплаті орендної плати у розмірі - 11968,80грн.; 3% річних - в сумі 251,84грн.; пені в сумі 920,75грн.

Позивач в судовому засіданні підтримав вимоги викладені в позовній заяві.

Відповідач в судові засідання без пояснення причин жодного разу не з'явився, відзиву та витребуваних документів не надав, хоча належним чином повідомлявся про судовий розгляд шляхом своєчасного надсилання ухвал за адресою місцезнаходження, визначеною за відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, достовірність яких зрезюмується положеннями ст.18 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців". При цьому, з огляду на правову позицію Вищого господарського суду України, сформульовану в п.3.9.1. Постанови Пленуму №18 від 26.12.2011р. таке повідомлення вважається належним.

Оскільки у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, справа розглядається відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.

Крім того, 25.09.2012 року позивачем була надана заява від 24.09.2012р. про забезпечення позову, відповідно до якої останній просить суд накласти арешт на майно або грошові кошти, що належать належить відповідачу.

Розгляд справи на підставі ст.77 Господарського процесуального кодексу України відкладався. Процесуальний строк розгляду спору продовжувався в порядку ст.69 ГПК України.

Перед початком розгляду справи по суті представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22 Господарського процесуального кодексу України.

З'ясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, вислухавши представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

05.05.08р. відкритим акціонерним товариством «Агро-Сервіс», м.Маріуполь, правонаступником якого є товариство з додатковою відповідальністю «Агро-Сервіс» та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2, м.Маріуполь укладено договір оренди приміщення №19 (далі по тексту Договір).

Відповідно до п.1.1 Договору, орендодавець (позивач) передає, а орендар (відповідач) приймає в строкове орендне користування нежитлове приміщення, площею 169кв.м., розташоване за адресою: м. Маріуполь, пр. Нахимова 162.

Строк дії договору визначений п.6.1. та встановлений до 01.05.2011р. з моменту підписання акту-приймання передачі. Пунктом 5.6. Договору орендар по закінченні дії цього договору має переважне право на його поновлення.

Листом від 18.04.2011 року відповідач звернувся з проханням про продовження строку дії договору до 01.10.11р. Наступні дії сторін, які зокрема полягали у продовженні користування орендованим майном з боку відповідача, частковому внесенні ним орендних платежів, прийняття їх позивачем та не висуванні з його боку вимог про припинення користування орендованим майном та повернення його з оренди, свідчать про фактично досягнуту домовленість щодо продовження строку дії договору до 01.10.2011 року.

Відповідно до п.4.1. Договору орендар зобов'язався своєчасно та в повному обсязі вносити оренду плату, компенсувати експлуатаційні витрати. При цьому п.3.2. передбачено, що орендна плата за кожний послідуючий місяць визначається шляхом корегування суми орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць.

Орендна плата за оренду приміщення встановлена п.3.1. Договору та складає 2600грн. з урахуванням ПДВ щомісячно.

Відповідно до п.3.4. Договору орендна плата та оплата за комунальні послуги провадяться шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на банківський рахунок орендодавця або вноситься у касу підприємства не пізніше 5 числа поточного місяця.

02.11.09р. відповідач звернувся до позивача з проханням зменшити розмір орендної плати, визначений договором, та, як вбачається, зі змісту зазначеного листа сторони досягли домовленості щодо визначення орендної плати з 01.11.09р. за договором №19 від 05.05.08р. у розмірі 900грн. щомісячно. Факт досягнення зазначеної домовленості підтверджено в судовому засіданні і представником позивача, про що зазначено в його письмових поясненнях від 10.10.2012 року.

Як вбачається з матеріалів справи період прострочення відповідача складає червень 2010 року - вересень 2011 року. Загальна сума наданих послуг за користування майном у зазначений період з урахуванням щомісячної індексації складає 15128,80 гривень.

Позивачем на підтвердження часткового виконання відповідачем своїх зобов'язань з оплати за користування майном надав прибуткові касові ордери №790 від 15.11.09р., №88 від 02.03.11р., №395 від 28.07.11р. та №449 від 02.08.11р. з яких вбачається, що відповідачем були внесені грошові кошти на загальну суму3160грн. Тобто заборгованість відповідача складає 11968,80 гривень.

Жодних доказів, що спростовували б доводи позивача відповідачем всупереч вимог ст.ст. 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України до матеріалів справи не надано.

Відтак, нездійснення оплати наданих послуг згідно умов договору на оренду приміщення №19 від 05.05.08р. кваліфікується судом як порушення відповідачем грошових зобов'язань у розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України, а сам відповідач - таким, що прострочив згідно ч.1 ст. 612 цього Кодексу.

На момент прийняття рішення по справі відповідач доказів оплати заборгованості на оренду приміщення №19 від 05.05.08р. в сумі 11968,80грн. суду не надав, тому зазначена сума підлягає стягненню з останнього на користь позивача.

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного позову полягає у примусовому спонуканні відповідача до виконання грошових зобов'язань за договором оренди.

Зважаючи на статус сторін та характер правовідносин, останні, згідно ст.ст.1-3 Господарського кодексу України регламентуються насамперед його положеннями, Цивільним кодексом України та умовами договору на оренду приміщення №19 від 05.05.08р.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Виходячи із змісту прав та обов'язків сторін, визначених договором на оренду приміщення №19 від 05.05.08р., його предмету, такий договір кваліфікується судом як договір найму (оренди). Як встановлено ч.1 ст.759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Отже, в контексті зазначених норм укладений між позивачем та відповідачем договір на оренду приміщення №19 від 05.05.08р. є належною підставою для виникнення у останнього грошових зобов'язань, визначених його умовами.

Відповідно до ч.1 ст.193 Господарського кодексу України та ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ч.ч. 1, 5 ст.762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). При цьому, приписи ч.7 ст.193 Господарського кодексу України та ст.525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст.629 Цивільного кодексу України про обов'язковість договору для виконання сторонами.

За таких обставин відповідач не мав правових підстав ухилятися від здійснення розрахунку за надані послуги за договором на оренду приміщення №19 від 05.05.08р.

Відповідно до ч.1 ст.202 Господарського кодексу України та ст.599 Цивільного кодексу України за загальним правилом зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Крім суми основного боргу, позивачем нарахована та пред'явлена до стягнення з відповідача пеню в сумі 920,75грн. та 3% річних у сумі 251,84грн.

За змістом статей 216-218 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перерахунок суми 3% річних суд дійшов висновку, що вимоги позивача щодо стягнення 3% річних у розмірі 251,84грн. підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч.3 ст.232 Господарського кодексу України вимогу щодо сплати штрафних санкцій за господарське правопорушення може заявити учасник господарських відносин, права чи законні інтереси якого порушено, а у випадках, передбачених законом, - уповноважений орган, наділений господарською компетенцією.

Статтею 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язань. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно п.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

За приписом п.3.8. Договору №19 від 05.05.08р. за прострочення платежів з орендної плати та комунальним послугам орендодавцю начисляється пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Здійснивши перерахунок пені суд дійшов висновку, що вимоги позивача щодо стягнення пені у розмірі 920,75грн. підлягають задоволенню в повному обсязі.

Також 25.09.2012 року позивачем була надана заява від 24.09.2012р. про забезпечення позову, відповідно до якої останній просить суд накласти арешт на майно або грошові кошти, що належать належить відповідачу.

Відповідно до ст.66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

За приписами ст. 67 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, зокрема, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Одночасно, при вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд оцінює мотивованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог щодо забезпечення позову; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.

При вивченні позову та наданих до нього документів, враховуючи суму позову, суд дійшов висновку, що загроза того, що невжиття заходів до забезпечення позову може дійсно утруднити або зробити неможливим виконання рішення господарського суду відсутня. З огляду на це, судом прийнято рішення про відмову у задоволенні заяви про вжиття заходів до забезпечення позову.

Судові витрати по сплаті судового збору, підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 45, 47, 22, 33, 43, 44, 49, 66, 67, 69, 75, 77, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з додатковою відповідальністю «Агро-Сервіс», м.Маріуполь до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м.Маріуполь про стягнення заборгованості в сумі 13141,39грн. задовольнити повністю.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м.Маріуполь (АДРЕСА_1, р/р НОМЕР_1 в Маріупольському філіалі «Приватбанк», МФО НОМЕР_2, код ЄДРПОУ НОМЕР_3) на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Агро-Сервіс», м.Маріуполь (87515, Донецька область, м.Маріуполь, вул.Фонтанна, б.68, р/р 26007010086014 у АКБ «Укрсоцбанк» м.Донецьк, МФО 300023, код ЄДРПОУ 20319695) суму основного боргу в розмірі 11968,80грн., пеню в сумі 920,75грн., 3% річних у сумі 251,84грн., судовий збір у сумі 1609,50грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 16.10.12р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено 22.10.2012 року.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

Суддя Колесник Р.М.