Постанова № 26528090, 09.10.2012, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.10.2012р.м.Київ№ 46/510-А

За позовомЗаступника прокурора Подільського району м.Києва в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва до1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Комерційне підприємство «Національний центр підтримки та розвитку» 2. Державного науково-виробничого підприємства «Електронмаш»провизнання недійсним договоруКолегія суддів у складі:

Головуючий суддя Станік С.Р.

Суддя Митрохіна А.В.

Суддя Мандичев Д.В.

Секретар судового засідання Макеєнко О.Г.

Представники :

Від прокуратури Давиденко О.В. від позивача Макаревич О.С. (предст. за дов.);Від відповідача-1Не з'явився від відповідача-2Теслюк В.Г. (предст. за дов.), Клокун Т.Г. (предст. за дов.), Мова В.І. (директор)

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 09.10.2012 проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник прокурора Подільського району м. Києва в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідачів про визнання договору купівлі-продажу № 2/02 від 17.03.2004 недійсним на підставі ст. 206, 207 Господарського кодексу України, стягнення з кожного з відповідачів на користь держави 63 700 000,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.10.2006 було відкрито провадження в справі № 46/510-А та призначено розгляд справи.

Розгляд справи неодноразово відкладався у зв'язку із неявкою в судове засідання представників сторін, а також з метою виконання сторонами вимоги суду.

Розпорядженням Заступника голови Господарського суду міста Києва від 18.12.2006 справу № 46/510-А передано судді Хрипуну О.О. для подальшого розгляду у зв'язку із відводом судді Шабуніна С.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.12.2006 суддя Хрипун О.О. прийняв справу № 46/510-А до свого провадження.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.01.2007 у справі № 46/510-А було призначено колегіальний розгляд справи.

Розпорядженням В.о. Голови Господарського суду міста Києва від 26.01.2007 розгляд справи № 46/510-А доручено здійснити колегіально у наступному складі суддів: головуючий суддя Хрипун О.О., судді Сташків Р.Б. та Копитова О.С.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.01.2007 у справі № 46/510-А колегія суддів у складі: головуючий суддя Хрипун О.О., судді Сташків Р.Б. та Копитова О.С. прийняли справу № 46/510-А до свого провадження.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.03.2007 провадження у справі було зупинено на підставі п. 4 ч. 2 ст. 156 Кодексу адміністративного судочинства України у зв'язку із необхідністю отримання від Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області засвідчену копію рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15.08.2005 за позовом Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції до Закревського Сергія Володимировича, Ніколаєва Станіслава Петровича, Голуба Віктора Івановича, Машнова Віктора Валерійовича, Сліпченко Світлани Іванівни про визнання недійсними установчих та реєстраційних документів, свідоцтва платника податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю "Лідер".

Згідно розпорядження Голови господарського суду міста Києва від 05.07.2011 справу № 46/510-А передано для розгляду судді Станіку С.Р.

Поштовим відправленням від Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області до Господарського суду міста Києва надійшов лист разом із належним чином засвідченими копіями рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15.08.2005, ухвали Апеляційного суду м. Дніпропетровська від 08.09.2008 та від 14.04.2008 за позовом Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції до Закревського Сергія Володимировича, Ніколаєва Станіслава Петровича, Голуба Віктора Івановича, Машнова Віктора Валерійовича, Сліпченко Світлани Іванівни про визнання недійсними установчих та реєстраційних документів, свідоцтва платника податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю "Лідер".

Згідно розпорядження Голови господарського суду міста Києва від 03.09.2012 справу № 46/510-А передано для поновлення провадження та для подальшого розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя Станік С.Р., суддя Сташків Р.Б., суддя Мандичев Д.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.09.2012 колегія суддів у складі: головуючий суддя Станік С.Р., суддя Сташків Р.Б., суддя Мандичев Д.В. прийняла справу № 46/510-А до свого провадження, поновила провадження у справі № 46/510-А та призначила судовий розгляд справи на 18.09.2012.

Згідно розпорядження Голови господарського суду міста Києва від 18.09.2012 справу № 46/510-А, у зв'язку із перебуванням судді Сташківа Р.Б. на лікарняному, передано для подальшого розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя Станік С.Р., суддя Митрохіна А.В., суддя Мандичев Д.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.09.2012 колегія суддів у складі головуючого судді Станіка С.Р., судді Митрохіної А.В., судді Мандичева Д.В. прийняла справу № 46/510-А до свого провадження, та призначила судовий розгляд справи на 02.10.2012.

В судовому засіданні 02.10.2012 судовий розгляд справи відкладено до 09.10.2012.

В судове засідання 09.10.2012 з'явились представники позивача, відповідача-2 та прокурор. Відповідач-1 повторно не направив в судове засідання своїх представників, був повідомлений про розгляд справи, клопотань про відкладення розгляду справи не заявляв, а відтак суд дійшов висновку нез'явлення в судове засідання представників відповідача-2 не є перешкодою для розгляду справи, оскільки в матеріалах справи наявний обсяг документів, які необхідні для вирішення спору, судом отримано відповіді на судові запити, сторонами подано свої пояснення та заперечення на позов, і з метою дотримання процесуальних строків розгляду спору, керуючись п. 2. статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішив розглянути спір по суті.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Кодексу адміністративного судочинства України, який набрав чинності з 01.09.2005 року адміністративним судам підсудні адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган державної влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, обласна рада, Київська або Севастопольська міська рада, їх посадова чи службова особа, крім випадків, передбачених цим Кодексом, та крім справ з приводу їхніх рішень, дій чи бездіяльності у справах про адміністративні проступки та справ, які підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам.

Згідно ч. 5 п. 6 розділу VІІ "Про прикінцеві та перехідні положення"КАС України адміністративні справи, провадження у яких було відкрито місцевими та апеляційними господарськими судами до початку діяльності відповідного адміністративного суду, розглядаються та вирішуються господарськими судами за правилами адміністративного судочинства.

Пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень КАС України позовні заяви у господарських справах, що віднесені цим Кодексом до адміністративної юрисдикції, подані і не розглянуті до набрання чинності Кодексом адміністративного судочинства України, розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом.

Оскільки провадження у даній справі було відкрито місцевим господарським судом до початку діяльності адміністративних судів, господарський суд м. Києва розглядає дану справу за правилами адміністративного судочинства.

В судовому засіданні 09.10.2012 представник позивач та прокурор підтримали заявлені у позові вимоги. Зокрема, в обґрунтування позовних вимог наголошували на тому, що в ході проведеної позапланової документальної перевірки встановлено, що між відповідачем-2 та ТОВ «Лідер»було укладено договір № 01/02 від 29.01.2004 згідно умов якого ТОВ «Лідер»зобов'язався розробити пристрій на базі накопичування на гнучкому магнітному диску НГМД ЕС 5074. За результатами виконання договору № 01/02 від 29.01.2004, ТОВ «Лідер»було передано відповідачу-2 по акту приймання -передачі конструкторської документації та програмного забезпечення на електронних носіях вартістю 80 278 000,00 грн., які сплачені відпоіфдачем-2 на користь ТОВ «Лідер»платіжним дорученням від 19.05.2004. Також, між відповідачем-1, як покупцем, та відповідачем-2, як постачальником, було укладено договір № 2/02 від 17.03.2004, відповідно до умов якого постачальник передав, а покупець прийняв у власність комплекс обробки та накопичування на магнітному диску ЕС 5074 у кількості 65 комплексів, в т.ч. накопичувач на гнучкому магнітному диску ЄС 5074 у кількості 65 одиниць, про що сторонами складено видаткову накладну 01 А3 № 561968 від 02.04.2004 на суму 63 700 000,00грн. Прокурор у позові наголошував на тому, що вказаний договір укладено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, оскільки перевіркою не підтверджено факт вивезення за межі митної території України товару, придбаного відповідачем-1 у відповідача-2, вказаний товар не було зареєстровано у відповідності до чинного законодавства, товару не було присвоєно код за УКТ ЗЕД для вивезення за межі митної території України, а висновком комісії спеціалістів НТ УУ «КПІ»від 27.12.2004 № 0201/1673 з питань дослідження технічної документації та креслень встановлено, що придбаний відповідачем-1 у відповідача -2 товар не виробляється і не використовується. До того ж, рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15.08.2005 було визнано недійсним статут ТОВ «Лідер»з моменту реєстрації з 13.03.1992, свідоцтво платника податку на додану вартість № 03457916 з 10.07.1997 та всі документи фінансово-господарської діяльності з моменту реєстрації з 13.03.1992, а як наслідок вказаного рішення Західно-Донбаською об'єднаною державною податковою інспекцією анульовано свідоцтво платника ПДВ ТОВ «Лідер»за № 03457916. Отже, позивач вважає, що відповідачами всупереч чинної на той час норми -п.п. 7.2.3 п. 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»неправомірно віднесли до складу податкового кредиту в квітні 2004 року суму ПДВ у розмірі 10 616 667,00 грн. та 13 379 666,67 грн. відповідно, а посадовими особами ТОВ «Лідер»завідомо здійснювалась діяльність з метою уникнення відповідальності за несплату належних податків з коштів, та сприяння ухиленню від оподаткування іншим юридичним особам, а в діях відповідачів наявний умисел на приховування від оподаткування прибутку під час укладання спірної угоди, що є підставами для визнання її недійсною згідно ст. ст. 206,207 Господарського кодексу України та стягнення з сторін в дохід держави отримане за нею, а саме з кожного відповідача 63 700 000,00 грн.

Представники відповідача-2 в судовому засіданні 09.10.2012 проти заявлених вимог заперечували, просили суд у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування заперечень на позов письмово наголошували на тому, що умови договору № 2/02 від 17.03.2004 були виконані сторонами у повному обсязі, що підтверджується Актом прийому-передачі №1 від 22.04.2004, накладною на відпуск товарно-матеріальних цінностей №561968 від 22.04.2004, податковою накладною №5818 від 22.04.2004, платіжними дорученнями від 12.05.2004 за №№ 1, 2, 3, 4, 5 на суму 63 700 000,00 грн., включаючи і суму ПДВ в розмірі 10 616 666,67 грн, яка була включена в суму оплати товару і перераховувалась з кожною оплатою, що підтверджено Актом КРУ м.Києва від 17.01.2005. На момент укладання договору і на даний час відповідачі, а також ТОВ «Лідер»були і є зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності в органах місцевого самоврядування, включені до ЄДРПОУ, були і є зареєстрованими як платники податків, мали і мають Свідоцтва платників податку на додану вартість. Тому дії ДНВП "Електронмаш", як платника ПДВ відповідали вимогам пунктів 7.3.1 п.7.3 ст.7 і 7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" (редакція Закону, що діяла на момент укладання договору). Укладення між відповідачами оспорюваного договору жодним чином не було спрямовано на ухилення від сплати податків, інтересів держави жодним чином не порушено, ціни на товар, визначені у договорі -визначено сторонами самостійно, оскільки такі ціни не підлягають державному регулюванню, і договір не містив в собі умов експорту товару, адже сторонами договору були юридичні особи, зареєстровані за законодавством України і відповідач-1 з моменту укладення вказаного договору став власником товару і сам мав визначати умови його подальшого продажу або користування, до чого відповідач-2 вже не має відношення. Також, відповідач-2 наголошував на тому, що рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15.08.2005 було скасовано ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської обл. від 14.04.2008, а провадження у справі -закрито, висновок комісії спеціалістів НТ УУ «КПІ» від 27.12.2004 № 0201/1673 з питань дослідження технічної документації та креслень -не може бути доказом.

В судовому засіданні 09.10.2012 було оголошено ухвалу про закінчення зясування обставин справи та перевірки їх доказами.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Як зазначав прокурор у позові, головним відділом податкової міліції ДПІ у Подільському р-н м. Києва була проведена позапланова документальна перевірка достовірності відображення сум податку на додану вартість до відшкодування на розрахунковий рахунок в установі банку ТОВ "Комерційне підприємство "Національного центру підтримки та розвитку" згідно декларації з податку на додану вартість за квітень 2004.

За результатами перевірки складено акт від 09.08.2004р. №047/26-7/31353723, на підставі вказаного акту ДНІ у Подільському районі винесено податкове повідомлення-рішення від 09.08.2005 №736-26-7-31313725/11413 на загальну суму 10 616 667грн. Зокрема, перевіркою встановлено, що платником податків - ТОВ "Комерційне підприємство "Національного центру підтримки та розвитку" - подано до ДПІ у Подільському р-н м. Києва податкову декларацію про відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок в установі банку в розмірі 10 616 667,00 грн. протягом трьох наступних звітних платежів.

Під час перевірки було встановлено, що 29.01.2004 між позивачем -ДНВП «Електронмаш», як замовником, та ТОВ «Лідер», як виконавцем, було укладено Договір № 01/02, відповідно до умов якого замовник доручив, а виконавець прийняв на себе виконання робіт по розробці комплексу на базі накопичування на гнучкому магнітному диску НГМД ЄС 5074 з використанням додаткових каналів зйому інформації (п.1.1).

Відповідно до умов Договору № 01/02 від 29.01.2004, за виконану роботу згідно даного договору замовник (позивач) перераховує виконавцю згідно з протоколом погодження договірної ціни 80 278 000,00 грн., в т.ч. 13 379 666,66 грн. (п. 2.1), оплата проводиться протягом 60 днів з моменту підписання акту прийому-передачі, але не пізніше 25 травня (п. 2.2).

Між ДНВП «Електронмаш»та ТОВ «Лідер»було погоджено Календарний план виконання робіт по Договору № 01/02 від 29.01.2004 (додаток № 2 до зазначеного договору), протокол погодження договірної ціни на виконання роботи на суму 80 278 000,00 грн. (додаток № 3 до даного договору).

Відповідно до видаткової накладної № 02/04-01 від 02.04.2004, ТОВ «Лідер»було передано, а ДНВП «Електронмаш»прийнято згідно умов Договору № 01/02 від 29.01.2004 конструкторську документацію та програмне забезпечення на електронних носіях вартістю 80 278 000,00 грн., в т.ч. ПДВ 13 379 666,67 грн.

Згідно податкової накладної № 02/04 від 02.02.2004, яка була надана ДНВП «Електронмаш»продавцем продукції по Договору № 01/02 від 29.01.2004 - ТОВ «Лідер», останнім було визначено суму податку на додану вартість в сумі 13 379 666,67 грн. внаслідок продажу товару по зазначеному договору загалом на суму 80 278 000,00 грн.

Відповідно до Акту здачі-приймання робіт № 1 від 01.04.2004 до Договору № 01/02 від 29.01.2004, виконавцем -ТОВ «Лідер»було передано замовнику - ДНВП «Електронмаш»конструкторську документацію та програмне забезпечення на електронних носіях на загальну суму 80 278 000,00 грн., в т.ч. ПДВ -13 379 666,66 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.01.2009 Державній податковій адміністрації було відмовлено у задоволенні позову до ДНВП «Електронмаш»та ТОВ «Лідер»про визнання недійсним укладеного між ними Договору № 01/02 від 29.01.2004 по розробці комплексу на базі накопичування на гнучкому магнітному диску НГМД ЄС 5074 з використанням додаткових каналів зйому інформації вартістю 80 278 000,00 грн.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12.01.2011, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.01.2009 в частині відмови у задоволенні позову про визнання договору недійсним скасовано, провадження в справі в цій частині -закрито, в решті дану постанову залишено без змін.

Також, прокурор у позові наголошував, що під час перевірки встановлено, що ТОВ "Комерційне підприємство "Національний центр підтримки та розвитку" (Покупець), та Державне науково-виробниче підприємство "Електронмаш" (Постачальник) укладено договір №2/02 від 17.03.2004, відповідно до умов якого, постачальник передає у власність покупця Комплекс обробки та накопичування на магнітному диску ЕС 5074.

Відповідно до пп. 2.2 п.2 вказаного договору №2/02 від 17.03.2004, товар повинен відповідати ГОСТам, ТУ та іншими умовами.

На виконання пункту 4 даного договору, 22.04.2004, згідно акту прийому-передачі №1 від 22.04.2004 продавець передав покупцю, комплекс обробки та накопичення на магнітному диску ЄС 5074 у кількості 65 комплексів, в тому числі накопичувач на гнучкому магнітному диску ЄС 5074 у кількості 65 одиниць на суму 63 700 000,00 грн.

Виконання ТОВ "Комерційне підприємство "Національний центр підтримки та розвитку" (Покупець), та Державне науково-виробниче підприємство "Електронмаш" (Постачальник) договору №2/02 від 17.03.2004 підтверджується податковою накладною №5818 від 21.04.2004, накладною 01 АЗ №561968 на відпуск товарно-матеріальних цінностей від 22.04.2004, та довіреністю, яка видана директору Ребедаку О.Д від 22.04.2004.

Додатком №2 до договору №2/02 від 17.03.2004р. визначено, що до ціни одного комплексу входить: - програмне забезпечення та технічна документація - 815 833,33 грн. без ПДВ; накопичувач на магнітному диску ЕС 5074 - 833,34 грн. без ПДВ; загальний обсяг поставки 65 комплексів; сума договору в загальному склала 63 700 000,00 грн.

Відповідно до платіжних доручень від 12.05.2004, а саме: №1 на суму 12 521 505,00 грн., № 2 на суму 12 521 740,00 грн., №3 на суму 10 000 000,00 грн., №4 на суму 18 868 570,00 грн., № 5 на суму 10 588 184,65 грн., ТОВ "Комерційне підприємство "Національний центр підтримки та розвитку" було перераховано на користь Державного науково-виробничого підприємства "Електронмаш" 63 700 000,00 грн. по договору №2/02 від 17.03.2004.

Також, прокурором до матеріалів справи додано Висновок комісії спеціалістів Національного Технічного Університету України "Київський політехнічний інститут" №0201/1673 від 07.12.2004 з питань дослідження технічної документації та креслення на "Комплекс обробки та накопичення на магнітному диску ЕС 5074", в якому спеціалістами зроблено висновок про те, що комплекс на базі накопичування на гнучкому магнітному диску НГМД ЄС 5074 з використанням додаткових каналів зйому інформації є застарілим обладнанням, його виготовлювач невідомий, його модернізація неможлива, обладнання цінності не представляє і будь-яке його використання в якості робочого пристрою неможливо.

Згідно з листом Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного Центру МВС України від 16.03.2009р. за №19/7-1597, вказана установа повідомила про те, що при складанні висновку комісії спеціалістів Національного Технічного Університету України "Київський політехнічний інститут" №0201/1673 від 07.12.2004 було порушено ДСТУ 4163-2003 «Вимоги до оформлення документів» та Примірної інструкції з діловодства у міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, ради міністрів АРК, місцевих органах виконавчої влади, затвердженої постановою КМУ від 17.10.1997 № 1153, у висновку виконавцями не були описані об'єкти дослідження, не вказано які використовувались методики дослідження, тощо.

В свою чергу, відповідачем-2 до матеріалів справи подано листи НТУУ "КПІ" від 15.06.2006 № 0201/254 та № 201/898 від 22.09.2006, в яких НТУУ "КПІ" повідомляло відповідача-2 про те, що на звернення ДПА у м.Києві було проведено дослідження технічної документації «Комплекс обробки та накопичення на магнітному диску ЕС 5074», жодних посилань на те, що вказана документація належить відповідачу -2 у висновку не вказувалось, адже НТУУ "КПІ" не було повідомлено кому саме належить вказана документація.

Статтею 207 Господарського кодексу України визначено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Інтерес держави і суспільства у сплаті суб'єктами оподаткування податків випливає з обов'язку кожного сплачувати податки і збори, закріпленому у ст. 67 Конституції України.

Відтак, стверджуючи про укладення спірного договору з метою, завідомо суперечною інтересам держави, позивачем має бути доведено, що такий договір був направлений на ухилення від сплати податків, і в результаті укладення та виконання цього договору державі спричинені збитки.

На момент укладення сторонами оспорюваного правочину та його виконання діяв Закон України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", відповідно до п. 1.12 ст. 1 якого контролюючий орган - державний орган, який у межах своєї компетенції, визначеної законодавством, здійснює контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування податків і зборів (обов'язкових платежів) та погашенням податкових зобов'язань чи податкового боргу. Вичерпний перелік контролюючих органів визначається статтею 2 цього Закону. Стосовно податків і зборів (обов'язкових платежів). які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпунктах 2.1.1-2.1.3 цього пункту є органи державної податкової служби.

У відповідності до п. "а", п. "б" п.п.4.2.2 п.4.2 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків, у разі неподання платником податків у встановлені строки податкових декларацій; або якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.

Тому на доведення тверджень про порушення встановленого порядку здійснення підприємницької діяльності, ухилення від сплати податків, в тому числі і за оспорюваним договором, позивач та прокурор мали надати суду відповідні рішення про донарахування відповідачам податкових зобов'язань.

Допустимих доказів наявності у відповідачів податкового зобов'язання або податкового боргу позивач та прокурор суду не надали, а згідно проміжного акту Контрольно-ревізійного управління в місті Києві № 13 -ПР-200/15 від 17.01.2005 з ревізії окремих питань фінансово -господарської діяльності Державного науково-виробничого підприємства "Електронмаш" за період з 01.01.2004 по 01.08.2004, зокрема з питань реалізації комплексів обробки та накопичення на магнітному диску ЕС 5074, зокрема і по договору № 2/02 від 17.03.2004 з ТОВ "Комерційне підприємство "Національний центр підтримки та розвитку", порушень не встановлено.

За таких обставин, заподіяння інтересам держави збитків внаслідок укладання спірного договору матеріалами справи не підтверджується.

Судом також враховується, що чинним законодавством України на момент укладення і виконання оспорюваного правочину не покладено обов'язку по перевірці відповідності діючому законодавству установчих документів іншого учасника правовідносин. У відповідності до ч. 2 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні.

Зокрема, суд наголошує на тому, що необхідними умовами для визнання угоди недійсною на підставі ст. 207 Господарського кодексу України є її укладення з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягало завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу. Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладуваної угоди і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження. За відсутності таких повноважень наявність умислу у юридичної особи не може вважатися встановленою.

Наявність умислу у сторін угоди означає, що вони усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди, що укладалася, суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Таким чином, для визнання зобов'язання таким, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, закон вимагає наявність наступних умов:

- вина фізичних осіб, які підписували договір, що проявляється у формі умислу, який спрямований на приховування доходів від оподаткування;

- такий умисел повинен виникнути у сторін до моменту укладення договору;

- метою укладення такого договору є приховування доходів від оподаткування.

Відсутність хоча б однієї з них не дає підстав стверджувати, що зобов'язання вчинялося з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави.

Позивач, як на доказ наявності протиправного умислу, посилається на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15.08.2005, яким було задоволено позов Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції до Закревського Сергія Володимировича, Ніколаєва Станіслава Петровича, Голуба Віктора Івановича, Машнова Віктора Валерійовича, Сліпченко Світлани Іванівни, а саме: визнано недійсними установчі та реєстраційні документи з моменту реєстрації - 13.03.1992, свідоцтво платника податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю "Лідер" № 03457916 з 10.07.1997, припинено державну реєстрацію Товариства з обмеженою відповідальністю "Лідер".

В свою чергу, суд відхиляє вказаний доказ, як доказ саме недійсності оспорюваного позивачем правочину, адже визнання у судовому порядку установчих документів ТОВ "Лідер" з моменту їх складання, не є підставою для визнання спірної угоди такою, що укладена з метою, суперечною інтересам держави та суспільства. Сам факт скасування статуту та установчого договору підприємства, свідоцтва платника ПДВ не тягне за собою недійсність всіх угод, укладених з моменту його державної реєстрації і до моменту виключення з державного реєстру.

До того ж, суд враховує і те, що наявність умислу на укладення угоди, що суперечить інтересам держави та суспільства, не може бути підтверджено лише рішенням місцевого суду про визнання установчих документів ТОВ «Лідер»недійсними з моменту їх складання, оскільки предметом дослідження у такій справі було, зокрема, відповідність державної реєстрації підприємства вимогам чинного законодавства, а не наявність протиправного умислу при укладенні угод, що мала місце під час підприємницької діяльності суб'єкта.

Крім того, суд зазначає, що наявними матеріалами справи підтверджується, що господарська операція по оспорюваному правочину відбулась до визнання недійсними в судовому порядку установчих документів ТОВ "Лідер", а в подальшому, ухвалою судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15.08.2005 -скасовано, а провадження у справі закрито.

Отже, судом за наявними у справі матеріалами не встановлено, а позивачем не доведено належними і допустимими доказами ту обставину, що на час укладення оспорюваного правочину та його виконання відповідачі мали намір, а посадові особи підприємств -умисел, на укладення правочину який суперечив інтересам держави або суспільства.

Окрім цього, суд зазначає, що умисел фізичної особи може бути доведений під час здійснення кримінального судочинства у вироках судів загальної юрисдикції, які встановлюють причинно-наслідковий зв'язок між укладеними угодами та несплатою податків, вину посадових осіб підприємства в ухиленні від сплати податків. Але суду станом на момент вирішення спору не надано належних і допустимих доказів притягнення посадових осіб відповідачів до кримінальної відповідальності заме за вчинення економічних злочинів, відповідальність за які передбачена особливою частиною Кримінального кодексу України. .

Також, судом станом на момент вирішення спору, не встановлено обставин, які свідчили б про те, що зміст угоди не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків і що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами виконання зазначеної угоди.

Отже, позивачем не було доведено суду, що спірне господарське зобов'язання вчинено відповідачами саме з метою заздалегідь суперечною інтересам держави та суспільства, а не з будь-якою іншою метою. Навпаки, як свідчать матеріали справи, відповідач-1 сплатив відповідачу-2 податок на додану вартість в ціні товару, а також відобразив вказану операцію у податковому обліку та виписав відповідні податкові накладні.

Таким чином, суд дійшов висновку, що сама по собі угода з поставки товару не є такою, що суперечать інтересам держави та суспільства. Передбачений угодою товар не виключений законом із цивільного обігу, на торгівлю та поставку не вимагалась ліцензія, не було й інших законодавчих обмежень стосовно його поставки та оплати.

Також, суд враховує і те, що згідно статті 7 Закону України «Про ціни та ціноутворення»вільні ціни та тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів, а станом на момент укладення оспорюваного договору на товар по договору було встановлено державне регулювання цін, а відтак ціна по договору була вільною і правомірно встановлена сторонами на договірній основі, тобто за згодою сторін.

Суд зазначає про те, що посилання прокурора та позивача у позові як на підставу недійсності оспорюваного правочину на те, що придбаний відповідачем-1 у відповідача-2 товар неможливо використовувати у господарському обороті через його застарілість та низькі технічні якості -не є обґрунтованими, адже не підтверджується жодним належним та допустимим доказом, жодних претензій щодо якості та технічних характеристик товару відповідачем-1 відповідачу-2 у встановленому порядку не заявлялось, а наданий позивачем висновок комісії спеціалістів Національного Технічного Університету України "Київський політехнічний інститут" №0201/1673 від 07.12.2004р. з питань дослідження технічної документації та креслення на "Комплекс обробки та накопичення на магнітному диску ЕС 5074" спростовується зокрема відомостями, викладеними у листі Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного Центру МВС України від 16.03.2009р. за №19/7-1597, в якому повідомлено про те, що при складанні висновку комісії спеціалістів Національного Технічного Університету України "Київський політехнічний інститут" №0201/1673 від 07.12.2004 було порушено ДСТУ 4163-2003 «Вимоги до оформлення документів»та Примірної інструкції з діловодства у міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, ради міністрів АРК, місцевих органах виконавчої влади, затвердженої постановою КМУ від 17.10.1997 № 1153, у висновку виконавцями не були описані об'єкти дослідження, не вказано які використовувались методики дослідження, тощо, а також листами НТУУ "КПІ" від 15.06.2006 № 0201/254 та № 201/898 від 22.09.2006, в яких НТУУ "КПІ" повідомляло відповідача-2 про те, що на звернення ДПА у м.Києві було проведено дослідження технічної документації «Комплекс обробки та накопичення на магнітному диску ЕС 5074», жодних посилань на те, що вказана документація належить відповідачу -2 у висновку не вказувалось, адже НТУУ "КПІ" не було повідомлено кому саме належить вказана документація.

Також, суд зазначає про те, що договір №2/02 від 17.03.2004 не містить умов експорту товару, оскільки правовідносини сторін за вказаним договором не стосуються його експортно-імпортного переміщення через кордон України, сторонами по угоді є два резидента і власником товару з моменту його передачі стало ТОВ "Комерційне підприємство "Національний центр підтримки і розвитку", яке набуло право власності на товар з моменту його отримання від Державного науково-виробничого підприємства «Еленктронмаш»та мало право здійснювати розпорядження отриманим товаром на свій розсуд, і умови оспорюваного договору в цій частині жодним чином не суперечать інтересам держави.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що умови договору № 2/02 від 17.03.2004 були виконані сторонами у повному обсязі, що підтверджується Актом прийому-передачі №1 від 22.04.2004, накладною на відпуск товарно-матеріальних цінностей №561968 від 22.04.2004, податковою накладною №5818 від 22.04.2004, платіжними дорученнями від 12.05.2004 за №№ 1, 2, 3, 4, 5 на суму 63 700 000,00 грн., включаючи і суму ПДВ в розмірі 10 616 666,67 грн, яка була включена в суму оплати товару і перераховувалась з кожною оплатою, що підтверджено Актом КРУ м.Києва від 17.01.2005, на момент укладання договору і на даний час відповідачі, а також ТОВ «Лідер»були і є зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності в органах місцевого самоврядування, включені до ЄДРПОУ, були і є зареєстрованими як платники податків, мали і мають Свідоцтва платників податку на додану вартість, а отже підстави для визнання договору № 2/02 від 17.03.2004 недійсним на підставі ст.. 207, 208 Господарського кодексу України -відсутні.

Щодо правових наслідків, передбачених ст. ст. 207-208 Господарського кодексу України, на які посилається позивач, суд зазначає, що такі санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. При цьому санкції, встановлені ч. 1 ст. 208 цього Кодексу, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору. За таких обставин правопорушенням є несплата податків, а не вчинення правочину. Для застосування санкцій, передбачених ч. 1 ст. 208 Кодексу, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків.

Частиною 1 ст. 208 Господарського кодексу України передбачено застосування санкцій лише судом. Це правило відповідає нормі ст. 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки санкції, передбачені цією частиною, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то такі санкції не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими як такі, що відповідають визначенню ч. 1 ст. 238 ГК України. Тому такі санкції можуть застосовуватись лише протягом строків, встановлених ст. 250 Господарського кодексу України.

Враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приходить до висновку про недоведеність податковою інспекцією та прокурором того, що спірний договір укладений з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства.

З урахуванням викладених обставин, суд дійшов висновку, що оскільки позивачем не було доведено суду, що спірне господарське зобов'язання вчинено відповідачами саме з метою заздалегідь суперечною інтересам держави та суспільства, а не з будь-якою іншою метою, підстави для визнання її недійсною відповідно до статті 206,207 Господарського кодексу України, як і підстави для стягнення одержаного за нею в доход державного бюджету у відповідності до ст. 208 Господарського кодексу України -відсутні, а вимоги позивача задоволенню не підлягають.

Згідно пункту 6 Прикінцевих ти перехідних положень КАС України після початку діяльності апеляційного адміністративного суду апеляційні скарги в адміністративних справах, подані до відповідних апеляційних господарських судів, передаються цими судами до апеляційного адміністративного суду, якщо апеляційне провадження у справі ще не відкрито.

На підстав викладеного, керуючись ст. ст. 8-11, 69-72, 159-163, п. п. 6-7 Прикінцевих перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні позову відмовити.

Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено Кодексом адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Колегія суддів у складі:

Головуючий суддя С.Р. Станік

Суддя А.В. Митрохіна

Суддя Д.В. Мандичев

Дата підписання повного тексту постанови - 15.10.2012

За позовом

До

Третя особа

Про

Представники:

ВСТАНОВИВ:

ПОСТАНОВИВ:

Суддя