Постанова № 26527405, 16.10.2012, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54002 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

вступна та резолютивна частини

м. Миколаїв.

11:50 год.

16.10.2012 р. справа № 2а-5925/11/1470

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., за участю секретаря судового засідання Крикливенко І.С.,

представника позивача: Синюка Ю.М.,

представника відповідача: Могутова А.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТОВ агропромислова компанія "СП Укрсоя", вул. Чкалова, 20/5, а/с 286, м. Миколаїв, 54017

доДПІ у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби, вул. Потьомкінська, 24/2, м. Миколаїв, 54000 провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 01.08.11 р. № 0011592330 керуючись ст. ст. 2, 7, 17, 94, 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Податкове повідомлення-рішення № 0011592330, прийняте ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва 1 серпня 2011 р., визнати протиправним і скасувати.

3. Відшкодувати ТОВ агропромислова компанія "СП Укрсоя" судовий збір в сумі 3,40 грн. з Державного бюджету України, шляхом його безспірного списання з рахунку ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства Україні, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства Україні, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Суддя А. О. Мороз

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54002 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

11:50 год.

16.10.2012 р. справа № 2а-5925/11/1470

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., за участю секретаря судового засідання Крикливенко І.С.,

представника позивача: Синюка Ю.М.,

представника відповідача: Могутова А.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТОВ агропромислова компанія "СП Укрсоя", вул. Чкалова, 20/5, а/с 286, м. Миколаїв, 54017

доДПІ у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби, вул. Потьомкінська, 24/2, м. Миколаїв, 54000 провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 01.08.11 р. № 0011592330В С Т А Н О В И В:

До суду з адміністративним позовом звернулось товариство з обмеженою відповідальністю агропромислова компанія "СП Укрсоя" (далі - позивач, ТОВ АПК "СП Укрсоя") до державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва (далі - відповідач, ДПІ), в якому просить суд визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення від 1 серпня 2011 р. № 0011592330, яким позивачу збільшено податкове зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) на суму 428130,58 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 1,0 грн.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказує на те, що під час його перевірки відповідач зробив хибний висновок про фіктивний характер укладених ним правочинів, адже їх фактичність доводять первинні бухгалтерські документи, які надавались ДПІ під час перевірки, а тому суми ПДВ, сплачені ним в ціні товару, правомірно включені до складу податкового кредиту.

Відповідач позов не визнав, подав суду письмові заперечення (т. 1 а. с. 121-123), в яких навів такі доводи. В ході перевірки позивача встановлено, що останнім укладено договори, які носять характер таких, що порушують публічний порядок та суперечать інтересам держави і суспільства, з чого ДПІ робить висновок про їх нікчемність, а тому сплачений за нікчемними правочинами ПДВ призвів до заниження значення цього податку.

Оскільки відповідач, який у спірних правовідносинах виступає суб'єктом владних повноважень, заперечує проти адміністративного позову, відповідно до ст. 71 ч. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) на нього покладається обов'язок доказування правомірності свого рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, показання свідків, дослідивши подані сторонами письмові докази, суд приходить до наступних висновків.

Позивач є господарюючим суб'єктом, який зареєстрований виконавчим комітетом Миколаївської міської ради, внесений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, з 17 жовтня 2002 р. перебуває на обліку у ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва та є платником ПДВ, що підтверджується відповідним свідоцтвом (т. 1 а. с. 25-28).

В липні 2011 р. ДПІ проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з ПДВ щодо відображення правових відносин з контрагентами-постачальниками та контрагентами-покупцями за квітень 2011 р. Результати перевірки оформлені актом від 18 липня 2011 р. № 908/23-300/32184015 (далі - акт перевірки) (т. 1 а. с. 29-62).

Як зазначено відповідачем у висновку акту перевірки, позивачем порушено ст. ст. 203, 215, 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а саме укладено нікчемні правочини, які порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства. Також вказано на порушення ст. 198 п. 198.3., 198.6., ст. 200 п. 200.1. Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено ПДВ, який підлягає сплаті до бюджету на суму 428130,58 грн.

На підставі висновків акту перевірки, 1 серпня 2011 р. відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0011592330, яким позивачу збільшено податкове зобов'язання з ПДВ на суму 428130,58 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 1,0 грн. (т. 1 а. с. 24).

Як встановлено судом, позивач уклав з ТОВ "Євро-Грейн", ТОВ "Трейдінг Агро", ПП "Юг Зерно-Трейд" і ТОВ "Селена Юг" договори поставки (т. 1 а. с. 66, 78, 89), які за своїм змістом є ідентичними. Згідно умов цих договорів, позивач, який виступив покупцем, придбавав у зазначених суб'єктів господарювання (продавців) сою (п. 1.1. договорів), загальна вартість товару визначається згідно специфікацій або накладних (п. 1.4.), продавці зобов'язанні передати товар на складі покупця (п. 2.2.) і на них лежить обов'язок доставити власним автотранспортом товар на склад покупця (п. 2.3).

В акті перевірки відповідач відобразив факт отримання позивачем сої від вищеперелічених контрагентів і сплату позивачем коштів за отриманий товар.

Відповідно до ст. 185 п. 185.1. пп. "а" ПК України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Стаття 201 п. 201.1. ПК Україні покладає на платників ПДВ обов'язок надати покупцю на його вимогу податкову накладну.

Позивач отримав податкові накладні, які відповідають вимогам законодавства (т. 1 а. с. 64, 68, 71, 76, 80, 83, 86, 91, 94, 97, 100, 103, 110).

За правилами ст. 201 п. 201.10. ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Як пояснив представник позивача, єдиною сировиною, яка використовується для виробництва продукції, є соя. На вимогу суду, позивач надав договори та специфікації, які підтверджують постачання підприємствам-покупцям готової продукції - соєвого масла та жмиху, виробленого з сої, яка купувалась у контрагентів (т. 1 а. с. 186-203), тобто отримання виконання за договорами, які відповідач вважає нікчемними, підтверджується використанням товару у власній господарській діяльності.

Крім того, судом було задоволено клопотання представника ДПІ про допит в якості свідків посадових осіб контрагентів позивача та допитані директори ПП "Юг Зерно-Трейд" ОСОБА_1 і ТОВ "Селена Юг" ОСОБА_2., які підтвердили постачання позивачу сої.

Сукупність встановлених судом обставин, зокрема:

- узгодженість товару, який купувався у постачальників, з основним видом діяльності позивача,

- виробнича потреба в закупівлі такого товару;

- повна сплата товару,

- наявність товарно-транспортних накладних, які засвідчують факт доставки товару (т. 1 а. с. 65, 69, 72-74, 77, 81, 84, 87-88, 92, 95, 98, 101, 104-108, 111-116);

- можливість відслідкувати подальший рух товару, виробленого із сої, купленої у постачальників,

доводять реальний характер правочинів позивача.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що правочини, укладені позивачем, виконані їх сторонами належним чином, позивач отримав товар і повністю його оплатив, а тому у нього мались всі законодавчо встановлені підстави для включення до складу податкового кредиту сум ПДВ, сплаченого в ціні товару за договорами поставки.

З приводу висновків відповідача про нікчемність згаданих правочинів, суд зазначає наступне. Такий висновок ДПІ зроблено на підставі результатів перевірок постачальників позивача, але суд не може погодитись із його обґрунтованістю.

В акті перевірки зафіксовано, що відносно ТОВ "Євро-Грейн" і ТОВ "Трейдінг Агро" складені акти про неможливість проведення зустрічної перевірки, у зв'язку із відсутністю цих суб'єктів господарювання за зареєстрованим місцезнаходженням (т. 1 а. с. 37, 42). На переконання суду, не встановлення місцезнаходження постачальників, не може беззаперечно доводити протиправний характер договорів позивача із цими товариствами.

Як слідує з акту перевірки ТОВ АПК "СП Укрсоя", висновок про протиправний характер його договору із ПП "Юг Зерно-Трейд" ґрунтується тільки на даних камеральної перевірки останнього товариства. Як визначено ст. 75 п. 75.1. пп. 75.1.1. ПК України, камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні органу державної податкової служби виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків. Дані податкової звітності не є доказами не здійснення або неможливості здійснення господарської діяльності, а тому доводи ДПІ в цій частині зроблені тільки на підставі припущень.

Такий контрагент, як ТОВ "Селена Юг" перевірявся з приводу взаємовідносин з ТОВ "Зерно Продукт", а не з позивачем. В акті перевірки зазначено, що постачальник ТОВ "Селена Юг" - ТОВ "Зерно Продукт" не має організаційних та матеріальних передумов для здійснення господарської діяльності, але не міститься жодних доводів з приводу неможливості безпосереднього контрагента позивача - ТОВ "Селена Юг" поставити йому товар, тобто відповідач безпідставно розповсюджує обставини, які встановлені аналізом правовідносин між ТОВ "Селена Юг" і ТОВ "Зерно Продукт", на правовідносини між ТОВ АПК "СП Укрсоя" і ТОВ "Селена Юг".

Крім того, суд звертає увагу на те, що відповідачем не встановлено тотожності (однорідності) товару, який купувався постачальниками позивача у своїх контрагентів, а в наступному був предметом договорів між позивачем та ТОВ "Євро-Грейн", ТОВ "Трейдінг Агро", ПП "Юг Зерно-Трейд", ТОВ "Селена Юг".

Відповідно до п. п. 4, 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України 22 грудня 2010 р. № 984, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 р. за № 34/18772, акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Дослідивши в судовому засіданні акт перевірки, суд приходить до висновку про те, що не вдаючись до аналізу взаємовідносин позивача саме з постачальниками, відповідач фактично підмінив перевірку господарської діяльності позивача висновками перевірок його контрагентів.

Питання недійсності (нікчемності) правочинів регулюються нормами ЦК України.

Так, згідно ст. 215 ч. 1, 2 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається, тобто нікчемним є виключно той правочин, нікчемність якого прямо передбачена законодавством.

ЦК України передбачає, що нікчемними правочинами є правочини, передбачені ст. 219 ч. 1 ЦК України (недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину), ст. 220 ч. 1 ЦК України (недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору), ст. 221 ч. 2 ЦК України (вчинення правочину малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності), ст. 224 ч. 1 ЦК України (вчинення правочину без дозволу органу опіки та піклування), ст. 226 ч. 1 ЦК України (вчинення правочину недієздатною фізичною особою), а також правочини, укладені у випадках, передбачених ст. ст. 27 ч. 1, 121 ч. 3, 126 ч. 6, 247 ч. 3, 249 ч. 1, 547 ч. 2, 586 ч. 3, 614 ч. 3, 633 ч. 6, 661 ч. 2, 698 ч. 4, 719 ч. 3, 720 ч. 4, 739 ч. 1 ЦК України. Жодна з перелічених статей ЦК України не може бути застосована до договорів, укладених позивачем.

У висновку акту перевірки відповідач зазначає, що правочини позивача одночасно є такими, що порушують публічний порядок і суперечать інтересам держави та суспільства, тобто наводить ст. 228 ЦК України.

Суд вважає за необхідне відзначити, що такі доводи відповідача носять формальний характер, адже відповідач взагалі не пояснює в чому саме йому вбачається порушення публічного порядку та суперечність інтересам держави і суспільства договорів поставки сої.

Крім того, як вбачається із ст. 228 ЦК України, у випадку порушення правочином публічного порядку, він є нікчемним в силу приписів ч. 2 цієї статті, а якщо правочин суперечить інтересам держави і суспільства, такий правочин може бути визнано недійсним судом (ч. 3 вказаної статті), тобто такий правочин є не нікчемним, а є оспорюваним. Відповідач не надав суду доказів того, що правочини позивача визнавались в судовому порядку недійсними.

Стаття 228 ч. 1 ЦК України визначає, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

З цього приводу Пленум Верховного Суду України у постанові від 6 листопада 2009 р. № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними у п. 18 зазначає: перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Статтею 61 ч. 2 Конституції України закріплено принцип індивідуальної відповідальності. Якщо ДПІ встановлено факти порушення податкового законодавства з боку контрагентів позивача або постачальників останніх, негативні наслідки у вигляді визначення ДПІ податкових зобов'язань повинні наставити саме для порушників, а не для позивача, який свої податкові зобов'язання виконав належним чином. Також, суд вважає за необхідне зазначити, що навіть у випадку обізнаності позивача про протиправні дії своїх контрагентів, він не має встановлених законодавством повноважень для того щоб впливати на сплату такими суб'єктами господарювання податків.

Як визначено ст. 8 ч. 2 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

22 січня 2009 р. Європейським Судом з прав людини була розглянута справа "Булвес" АД проти Болгарії".

У п. п. 69-71 рішення у цій справі зазначено: "Суд окремо зазначає, що компанія заявник не мала абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником ... обов'язку зі сплати ПДВ. Отже, Суд вважає, що незважаючи на повне виконання своїх зобов'язань, компанія-заявник була поставлена у несприятливі умови, так як було незрозуміло чи може вона віднести до податкового кредиту суму ПДВ сплачену постачальнику у складі придбаних товарів, оскільки визнання чи невизнання права на податковий кредит також залежало від висновків податкових органів...

І, нарешті, що стосується зусиль для попередження обманних зловживань системою оподаткування ПДВ, Суд визнає, що коли Держави-члени Конвенції володіють інформацією про такі зловживання зі сторони певної фізичної чи юридичної особи, вони можуть вжити відповідних засобів щодо недопущення, зупинення чи покарання за такі зловживання. Однак, Суд вважає, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної чи юридичної особи у зловживаннях, пов'язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.

Враховуючи своєчасне і повне виконання компанією-заявником своїх обов'язків із декларування ПДВ, неможливості з її сторони забезпечити дотримання постачальником його обов'язків щодо декларування ПДВ і той факт, що не було ніякого шахрайства стосовно системи оподаткування, про яке компанія-заявник знала чи могла знати, Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ...".

Аналогічні висновки Європейський Суд з прав людини виклав у справі "Бізнес Супорт Центр проти Болгарії".

Також, у справі "Інтерсплав проти України", Суд, у п. 38 рішення зазначив: "На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.".

З наведених прикладів рішень Європейського Суду з прав людини вбачається, що при розгляді даної категорії справ Суд виходить з того, що держава в особі податкових органів може і повинна вживати заходів для недопущення та/або зупинення зловживань у сфері сплати ПДВ і його бюджетного відшкодування, але нарахування податкових зобов'язань і штрафу добросовісному платнику податків, який виконав всі вимоги податкового законодавства, тільки на підставі того, що податковим органом встановлені протиправні дії його контрагентів та за умови необізнаності платника податків про такі протиправні дії своїх контрагентів, на думку Європейського Суду з прав людини, порушує права такого платника податків.

Відповідач не надав суду доказів, які б доводили свідомі дії позивача, спрямовані на порушення податкового законодавства, а його заперечення ґрунтуються виключно на припущеннях щодо порушень, які допущені не позивачем, а іншими платниками податків, а тому податкове повідомлення-рішення є протиправним і підлягає скасуванню.

Згідно ст. 94 ч. 1 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Позивач, надавши платіжне доручення № 731 від 5 серпня 2011 р. (т. 1 а. с. 3), документально підтвердив судові витрати у виді судового збору в розмірі 3,40 грн., який підлягає відшкодуванню позивачу з Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 2, 7, 17, 94, 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Податкове повідомлення-рішення № 0011592330, прийняте ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва 1 серпня 2011 р., визнати протиправним і скасувати.

3. Відшкодувати ТОВ агропромислова компанія "СП Укрсоя" судовий збір в сумі 3,40 грн. з Державного бюджету України, шляхом його безспірного списання з рахунку ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства Україні, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства Україні, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Постанова у повному обсязі складена

18 жовтня 2012 р.

Суддя А. О. Мороз