Постанова № 26527235, 04.10.2012, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

04 жовтня 2012 р. № 2-а- 8966/12/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі судді Короткової О.В.,

за участю секретаря Кікояна Г.О. та представників

позивача: Караульної Ю.Л.,

відповідача: Сіренко Ю.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Строй.Монтаж»

до Дергачівської міжрайонної Державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Строй.Монтаж»(далі - позивач), звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Дергачівської міжрайонної Державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби (далі -відповідач), в якому просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення від 18.06.2012 р. № 000025223.

В обґрунтовування позову платник податків вказує на те, що під час проведення перевірки контролюючий орган проігнорував первинну документацію, яка підтверджує правомірність нарахування податкового зобов'язання та податкового кредиту з податку на додану вартість по спірним операціям з підрядчиком ТОВ «Експортком», а відтак -донарахування підприємству податкових зобов'язань з податку на додану вартість є безпідставним, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення є необґрунтованим, незаконним та підлягає скасуванню.

З огляду на зазначене, позивач у судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд ухвалити рішення про їх задоволення.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, зазначив, що порушення, встановлені у ході перевірки позивача, зафіксовані належним чином в акті перевірки, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте на цілком законних підставах та відповідає чинному законодавству, у зв'язку з чим просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Суд, розглянувши та дослідивши подані документи і матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення спору по суті в їх сукупності, дійшов наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи, представниками податкової інспекції було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача в частині щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ «Експортком»їх реальності та повноти відображення в обліку за грудень 2011 року за результатами якої 04.05.2012 р. складено відповідний акт перевірки №115/22-312/32218012.

Названим актом перевірки зафіксовано порушення позивачем приписів статей 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України, у частині недодержання вимог зазначених статей у момент вчинення правочинів, які не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлено ними, а саме -по правочинам, здійсненими позивачем з контрагентом -ТОВ «Експортком».

Зазначене на думку контролюючого органу призвело до порушення позивачем вимог статей 185, 188, 198 Податкового кодексу України, а саме -завищення складу податкового кредиту з податку на додану вартість за грудень 2011 року на суму 15.404,00 грн.

На підставі вказаного акту перевірки податковою інспекцією 18.06.2012 р. було прийнято оскаржуване у даній справі податкове повідомлення-рішення: №0000252223, яким визначено позивачу суму податкових зобов'язань у розмірі 19.255,00 грн. (15.404,00 грн. -за основним платежем та 3.851,00 грн. -штрафних (фінансових) санкцій).

Проте зазначені доводи податкової інспекції є передчасними та помилковими з огляду на таке.

Судом встановлено, що підставою для донарахування позивачу податкових зобов'язань з податку на додану вартість стало безпідставне, на думку контролюючого органу, віднесення підприємством до складу податкового кредиту з податку на додану вартість суми коштів у розмірі 15.404,00 грн. у грудні 2011 року.

Зокрема, податковою інспекцією в обґрунтування своїх доводів вказано про відсутність факту реального здійснення фінансово-господарських операцій позивачем та його контрагентом.

З огляду на викладене, відповідачем зроблено висновок, що видані названим підрядчиком позивачу первинні документи та податкові накладні не мають юридичної сили та, відповідно, не можуть бути підставою для формування складу податкового кредиту з податку на додану вартість.

Однак, згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абз. 1 цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999 р. №996-ХІУ (з наступними змінами та доповненнями) визначено первинний документ як документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

З наведених законодавчих приписів вбачається, що будь-які документи, (у тому числі договори, накладні рахунки, тощо) мають силу первинних документів лише у разі фактичного здійснення господарських операцій.

Відповідно до статті 1 зазначеного Закону, господарську операцію визначено, як дію або подію, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Зазначене цілком кореспондує нормам Податкового кодексу України, зокрема -пункту 138.2 статті 138, відповідно до якого витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і збереження яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, з правового аналізу наведених нормативних приписів вбачається, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас, положеннями пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку заставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Судом встановлено, що у перевіряємому періоді, а саме -грудень 2011 року, позивач мав взаємовідносини з ТОВ «Експортком».

Так, між позивачем та його контрагентом - ТОВ «Експортком», у листопаді 2011 року було укладено договори (від 10.11.2011 р. та від 07.11.2011 р.) про виконання будівельних робіт.

Судом досліджено та встановлено обставини реальності здійснення позивачем спірних господарських операцій, а саме -податкові накладні, договори, кошториси, акти прийому-передачі виконаних робіт, акти прийому-передачі будівельних матеріалів, довідки про вартість виконаних будівельних робіт, штатний розклад, банківські виписки, декларації. Копії зазначених документів долучено до матеріалів справи.

Судом також встановлено та не заперечувалося відповідачем, що на момент складання спірних податкових накладних, контрагент позивача був платником податку на додану вартість.

Слід зазначити, що вказані правовідносини у сфері оподаткування регулюються також підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, положеннями якого встановлено презумпцію правомірності рішень платнику податку в тому, що в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків. Зазначена норма поширюються і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків складу податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом наведеної норми, податковий кредит вважається сформованим платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Крім того, суд зазначає, що пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктами 201.8, 201.9, 201.10 ст. 201 вказаного кодексу визначено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу. Не дає права на віднесення сум податку до податкового кредиту податкова накладна, виписана платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Зважаючи на наведені законодавчі приписи, а також встановлені фактичні обставини справи, суд дійшов висновку щодо правомірності віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість по спірним податковим накладним.

Частиною 2 статті 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи зі змісту наведеної процесуальної норми, саме на податкові органи покладається обов'язок надати достатні докази на обґрунтування висновків про порушення платником податків норм податкового законодавства на підставі яких такому платникові визначено відповідні грошові зобов'язання.

Тобто, при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, чи відмовлено у наданні податкових вигод, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Строй.Монтаж» є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню повністю.

Керуючись ст.ст. 158, 159, 160-163, 185, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України Харківський окружний адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Строй.Монтаж» задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Дергачівської міжрайонної Державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби від 18.06.2012 р. №0000252223.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Строй.Монтаж»судовий збір у розмірі 192,55 грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків для подачі апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня її проголошення та з дня отримання копії постанови, у разі проголошення постанови суду, яка містить вступну та резолютивну частини, а також прийняття постанови у письмовому провадженні. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя Короткова О.В.