Рішення № 26519918, 19.10.2012, Господарський суд Херсонської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

тел. /0552/ 49-31-78, 42-06-22, 32-11-36

____________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 жовтня 2012 р. Справа № 5024/1246/2012

Господарський суд Херсонської області у складі судді Ємленінової З.І. при секретарі Бєловій О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом державного підприємства "Гайсинський спиртовий завод" м. Гайсин Вінницької області

до: приватного підприємства "Багатопрофільна фірма "ІНТЕРКРАЙТ" м. Херсон

про визнання частково недійсним договору

та зустрічний позов приватного підприємства "Багатопрофільна фірма "ІНТЕРКРАЙТ" м.Херсон

до державного підприємства "Гайсинський спиртовий завод" м. Гайсин Вінницької області

про розірвання договору та стягнення штрафу

за участю представників сторін:

від позивача за первісним позовом -уповноважена особа Топоров А.О.

від відповідача за первісним позовом - директор Копилова О.М., уповноважена особа Авер'янова С.Б.

Державне підприємство "Гайсинський спиртовий завод" (позивач за первісним позовом) звернулося з позовом про визнання недійсними пунктів 1.2, 1.7, 1.8, 6.3 договору найму обладнання № 31/1 від 20.04.2011 року, укладеного між приватним підприємством "Багатопрофільна фірма "ІНТЕРКРАЙТ" (відповідач) та державним підприємством "Гайсинський спиртовий завод".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що зазначені пункти договору найму не відповідають вимогам закону, порушують право позивача щодо свободи здійснення підприємницької діяльності, оскільки ними обмежено самостійне здійснення позивачем підприємницької діяльності та вільний вибір контрагентів на взаємовигідних умовах.

Відповідач (за первісним позовом) позовні вимоги не визнає та зазначає, що передане в найм обладнання є власністю відповідача і відповідно до ст. 319, 320 ЦК України він має право володіти, користуватися та розпоряджатися обладнанням на власний розсуд. При укладенні спірного договору сторони виходили із вимог ст.ст. 6, 627 ЦК України, відповідно до яких сторони є вільними при укладенні договору та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Укладаючи договір, відповідач розраховував перш за все на задоволення потреб фірми в отриманні переробленого позивачем компоненту моторного палива альтернативного. При цьому будь-яких заборон або обмежень прав позивача, в тому числі і щодо самостійного здійснення ним підприємницької діяльності договір не передбачає, оскільки позивачу не заборонено використовувати орендоване обладнання для виробництва компоненту моторного палива альтернативного для інших осіб, а лише встановлено необхідність отримання на це письмової згоди відповідача. До того ж позивач має право придбати аналогічне обладнання і використовувати його на власний розсуд для виробництва компоненту моторного палива іншим особам за власним вибором.

На думку відповідача, спірні пункти договору найму відповідають також вимогам ч.1 ст. 773 ЦК України, ч. 5 ст. 1 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" щодо користування об'єктом найму за цільовим призначенням, відповідно до способів, визначених договором, і позивач зобов'язаний дотримуватися умов договору.

Від приватного підприємства "Багатопрофільна фірма "ІНТЕРКРАЙТ" до суду надійшла зустрічна позовна заява до державного підприємства "Гайсинський спиртовий завод" про розірвання договору найму обладнання № 31/1 від 20.04.2011року та стягнення 12754340грн. 70коп. штрафу, яка ухвалою від 09.10.2012року прийнята для спільного розгляду з первісним позовом.

Заявою від 19.10.2012року ПП "Багатопрофільна фірма "ІНТЕРКРАЙТ" зменшила позовні вимоги за зустрічним позовом в частині стягнення штрафу і просить стягнути 12403302грн.80коп.

Зазначена заява відповідає вимогам ст. 22 ГПК України, вона приймається судом, а тому позовні вимоги за зустрічним позовом в частині стягнення штрафу розглядаються в межах суми 12403302грн.80коп.

Позовні вимоги за зустрічним позовом мотивовані тим, що завод не виконує істотних умов договору в частині щомісячної плати за користування майном, в порушення умов п. 1.2, 1.7, 1.8 договору найму обладнання № 31/1 від 20.04.2011року протягом вересня-жовтня 2011року без згоди фірми здійснив виробництво компоненту моторного палива альтернативного для інших, ніж відповідач, осіб, а саме: для ТОВ "Біотехнології 2000" в кількості 1082,929тон та для ТОВ "Флагман-Плюс" в кількості 87,194тон, у зв'язку з чим відповідач просить суд розірвати зазначений договір, так як має місце нецільове використання майна та порушення істотних умов договору щодо внесення орендної плати, та стягнути з заводу 12403302грн.80коп. штрафу на підставі п.6.3 договору найму.

Відповідач за зустрічним позовом заперечує проти задоволення зустрічної позовної заяви, посилаючись на те, що позивачем за цим позовом не надано належних доказів в розумінні ст. 33, 34 ГПК України, які б підтверджували, що відповідач без згоди позивача здійснив виробництво компоненту моторного палива альтернативного на орендованому обладнанні для інших осіб. Крім того, він заперечує проти стягнення штрафу, оскільки пунктом 6.3 договору штраф визначений не у відсотках відповідно до норм ст. 549 ЦК України та вважає, що позивач безпідставно визначив його виходячи із ринкової вартості КМПА, встановленої для інших контрагентів, та не обґрунтував належними доказами розміру ринкової вартості КМПА. Відповідач також посилається на те, що позивач безпідставно застосував до нього штрафні санкції в період дії мораторію на задоволення вимог кредиторів.

Крім того, в засіданні суду 19.10.2012року відповідач подав заяву, якою просить повернути зустрічну позовну заяву без розгляду на підставі п. 4 ч.1 ст. 63 ГПК України, посилаючись на несплату позивачем за зустрічним позовом судового збору у встановленому законом розмірі.

Розглядаючи заяву відповідача, суд виходить із того, що при зверненні з зустрічним позовом до зустрічної позовної заяви надано платіжне доручення № 101 від 10.09.2012року про сплату 1102грн. 00коп. судового збору, тобто повністю сплачено судовий збір за немайновим позовом, та частково - за майновим.

Ухвалою від 09.10.2012року, прийнявши до розгляду зустрічний позов, та відхиливши клопотання позивача про надання відстрочки сплати судового збору, суд зобов'язав позивача за зустрічним позовом доплатити судовий збір.

Позивачем за зустрічним позовом надано платіжне доручення №137 від 16.10.2012року, яким сплачено судовий збір в сумі 10000грн.00коп.

Згідно з п. 3.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" не сплачені у встановленому порядку та розмірі суми судового збору підлягають стягненню за результатами розгляду справи.

З огляду на викладене, суд відхиляє клопотання позивача про повернення зустрічної позовної заяви без розгляду на підставі п. 4 ч. 1 ст.63 ГПК України, оскільки зазначеною нормою не передбачено повернення прийнятого та призначеного до розгляду позову у зв'язку з неповною сплатою судового збору, а недоплачену суму судового збору буде стягнено за результатами розгляду справи.

Справа розглядалася з перервою, яка відповідно до ст. 77 ГПК України оголошувалася в засіданні 16.10.2012 року до 19.10.2012 року.

В засіданні 16.10.2012 року судом розглянуто клопотання державного концерну спиртової та лікеро-горілчаної промисловості (концерн "Укрспирт") про залучення його до участі у справі в якості третьої особи на стороні позивача без самостійних вимог на предмет спору, а також клопотання позивача про залучення до участі у справі в якості третьої особи на стороні позивача без самостійних вимог на предмет спору Міністерства аграрної політики та продовольства України, які задоволенню не підлягають з урахуванням наступного.

Відповідно до ст. 27 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у вправу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора або з ініціативи господарського суду.

У заяві про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити або допустити до участі у справі. В заяві також зазначається, які правовідносини існують у третьої особи з однією із сторін та яким чином рішення по справі вплине на ці правовідносини.

Відповідно до вимог вищезазначеної норми права третя особа залучається до участі у справі з урахуванням того, чи є у цієї особи юридичний інтерес у даній справі. Саме лише клопотання підприємства чи організації як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, без вирішення судом питання щодо її допущення або залучення до участі у справі не надає їй відповідного процесуального статусу.

Що ж до наявності юридичного інтересу у третьої особи, то відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського Суду України №18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання застосування господарського процесуального Кодексу України судами першої інстанції" у вирішенні відповідного питання суд має з'ясовувати, чи буде у зв'язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому.

Клопотання про залучення до участі у справі як третю особу на стороні позивача державний концерн спиртової та лікеро-горілчаної промисловості (концерн "Укрспирт") і Міністерства аграрної політики та продовольства України не обґрунтовані належними доказами, зокрема тим, що у Міністерства та концерну існують будь-які правовідносини з однією із сторін та яким чином рішення по справі вплине на ці правовідносини, або того, що у зв'язку з прийняттям судом рішення про визнання частково недійсним договору найму обладнання та зустрічного позову про розірвання договору і стягнення з заводу штрафу у них виникнуть додаткові обов'язки щодо однієї із сторін, або вони будуть позбавлені певних прав в майбутньому.

Посилання концерну на те, що одним із основних завдань концерну є забезпечення позивача сировиною, а у разі відмови в задоволенні позову він буде позбавлений можливості вчиняти дії щодо забезпечення позивача сировиною для виготовлення компонента моторного палива альтернативного також не підтверджені належними доказами. До того ж, виготовлення компоненту моторного палива альтернативного для фірми у зв'язку з договором оренди здійснюється виключно із її сировини.

Не обґрунтовано належними доказами і клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи на стороні позивача за первісним позовом і Міністерства аграрної політики та продовольства України, оскільки той факт, що ДП "Гайсинський спиртовий завод" підпорядкований Міністерству, а майно, яке знаходиться у нього на балансі, є державною власністю, не позбавляє права завод відповідно до ст.ст. 1.6, 1.7 Статуту ДП "Гайсинський спиртовий завод" самостійно відповідати за своїми зобов'язаннями, в тому числі і належним йому майном, у встановленому законом порядку, оскільки відповідно до ст. 1.7 Статуту орган управління майном та держава не несуть відповідальності за зобов'язаннями заводу.

Таким чином, правові підстави залучення до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні позивача Міністерства аграрної політики та продовольства України і державного концерну спиртової та лікеро-горілчаної промисловості (концерн "Укрспирт") відсутні.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані до справи докази, заслухавши представників сторін, суд -

встановив:

Між державним підприємством "Гайсинський спиртовий завод" (далі - завод) та приватним підприємством "Багатопрофільна фірма "ІНТЕРКРАЙТ" (далі - фірма) 20 квітня 2011року укладено договір найму обладнання №31/1.

Згідно з зазначеним договором фірма, як наймодавець, передала в користування заводу, як наймача, на умовах найму обладнання, яке є власністю фірми, а саме -ректифікаційну колону діаметром 2000мм (із нержавіючої сталі) з клапанними тарілками в кількості 74 шт. (проміжок між тарілками -170 мм) виробництва Німеччина (комплект 1) разом з технологічними комунікаціями: обв'язка кип'ятильника колони; лінія додачі бражного конденсату на регенераційну колону (колектор); шлемова труба; парова комунікація дефлегматорів регенераційної колони; комунікації подачі живлення на збезводнюючу колону; лютерна лінія; конденсатна лінія з кип'ятильника.

Пунктом 3.1 договору сторони узгодили, що договір укладається на невизначений строк.

Актом приймання-передачі від 20.06.2011 до договору №31/1 від 20.04.2011року (арк. справи 29 том 1) підтверджується, що фірма змонтувала за власний рахунок та передала вищезазначене майно в користування заводу в комплекті та в робочому стані.

Розмір орендної плати сторонами узгоджено пунктом 4.1 договору в сумі 100000грн.00коп. за місяць, яку відповідно до пункту 4.3 договору завод зобов'язаний сплачувати в національній валюті в безготівковій формі шляхом банківського переводу на поточний рахунок фірми не пізніше 15 числа поточного місяця.

За умовами пункту 1.2 договору майно використовується за його цільовим призначенням, а саме: для виробництва компоненту моторного палива альтернативного чи надання послуг по виробництву компоненту моторного палива альтернативного для ПП "БФ "Інтеркрайт", або виробництво компоненту моторного палива альтернативного чи надання послуг по виробництву компоненту моторного палива альтернативного для інших покупців з письмового дозволу ПП "БФ "Інтеркрайт".

Відповідно до пункту 1.6 договору позивач зобов'язаний щомісяця надавати відповідачу повну та достовірну інформацію про кількість виготовленої продукції.

Пунктом 1.7 договору сторони також узгодили, що обладнання буде використовуватися наймачем з метою виробництва компоненту моторного палива альтернативного для ПП "БФ "Інтеркрайт" за адресою: Вінницька область, м. Гайсин, вул. Плеханова, 28.

За умовами пункту 1.8. договору завод не має права виробляти компонент моторного палива альтернативного на переданому в найм обладнанні без письмової згоди ПП "БФ "Інтеркрайт" для інших контрагентів (підприємств, фірм, компаній, тощо).

При укладенні договору сторонами також узгоджено пункт 6.3 договору найму №31/1 від 20.04.2011року, яким передбачена відповідальність заводу за порушення умов договору та зазначено, що при використанні наймачем обладнання не за цільовим призначенням (виробництво КМПА чи надання послуг по виробництву КМПА не для ПП "БФ "Інтеркрайт" або без дозволу ПП "БФ "Інтеркрайт"), завод сплачує відповідачу штраф в розмірі ринкової вартості виробленої не за цільовим призначенням продукції.

ДП "Гайсинський спиртовий завод" за первісним позовом просить визнати недійсними пункти 1.2, 1.7, 1.8, 6.3 договору найму обладнання № 31/1 від 20.04.2011року, посилаючись на те, що зазначені пункти не відповідають вимогам закону та порушують його права, оскільки перешкоджають вільно на власний розсуд здійснювати підприємницьку діяльність та використовувати орендоване обладнання для виробництва продукції для інших, ніж відповідач контрагентів.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, частиною 1 цієї статті визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Статтею 759 ЦК України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Відповідно до статті 283 ГК України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Статтею 773 ЦК України встановлено, що орендар зобов'язаний користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору.

Частина 2 статті 285 ГК України також передбачає обов'язок орендаря (наймача) використовувати об'єкт оренди за цільовим призначенням відповідно до профілю виробничої діяльності підприємства, майно якого передано в оренду (орендодавця).

Статтями 6, 627, 628 ЦК України, а також ст. 180 ГК України передбачений принцип свободи договору, яким гарантовано відсутність зовнішнього впливу інших осіб на учасників договору та їх право вільно, на власний розсуд розпоряджатися своїми цивільними правами при укладенні правочинів.

Так, відповідно до статті 6 ЦК України сторони мають право укласти договір як передбачений, так і не передбачений актами цивільного законодавства. При цьому відповідно до частини 3 зазначеної норми сторони можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, спільне волевиявлення сторін можливе лише за умови забезпечення свободи договору, як принципу, що гарантує відсутність зовнішнього впливу на учасників договору.

Свобода договору може проявлятися і в тому, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

При укладенні спірного договору найму від 20.04.2011року сторони на власний розсуд узгодили умови договору, в тому числі і пункти 1.2, 1.7, 1.8, якими встановлено обов'язок заводу використовувати об'єкт найму для виробництва компоненту моторного палива альтернативного для фірми та отримувати згоду фірми, як наймодавця, в разі його виробництва для інших контрагентів, що відповідає вимогам ч.1 ст. 773 ЦК України, ч.2 ст. 285 ГК України щодо використання орендованого майна відповідно до його призначення відповідно до профілю виробничої діяльності орендодавця.

Як зазначили представники фірми в засіданні суду, ініціатива укладення договору виходила від заводу, оскільки у зв'язку з виходом із ладу колони з комунікаціями, без ректифікаційної колони, яка є предметом договору, завод був позбавлений можливості використовувати цілісний майновий комплекс по переробці КМПА. При укладенні договору сторони узгодили зазначені пункти 1.2, 1.7, 1.8 договору, завод частково виконував договір, тобто схвалював його в подальшому, і будь-яких заперечень з боку заводу не існувало.

Фірма, як власник майна, має право використовувати його відповідно до вимог ст.ст. 319, 320 ЦК України для здійснення підприємницької діяльності на власний розсуд, та вільно розпоряджатися ним, тому саме з метою переробки заводом його сировини та отримання компоненту моторного палива альтернативного для його подальшої реалізації фірмою своїм покупцям, було укладено договір та узгоджено пункти 1.2, 1.7, 1.8, 6.3 договору. На інших умовах договір найму, як пояснили представники фірми, не було б укладено, оскільки це для неї економічно невигідно і вона не отримала б того, на що розраховувала.

Посилання заводу на обмеження свободи його підприємницької діяльності спірними пунктами договору не підтверджено належними засобами доказування в розумінні ст. 32, 34 ГПК України, оскільки будь-яких заборон та обмежень при використанні об'єкту найму для заводу договором не встановлено, так як спірні пункти договору передбачають право позивача на виготовлення компоненту моторного палива для інших контрагентів, але при наявності письмової згоди відповідача.

Зазначене не суперечить загальним положенням глави 58 ЦК України щодо передачі майна в найм та параграфу 5 Господарського Кодексу України, якими передбачена можливість використання майна за його цільовим призначенням, яким відповідно до умов договору найму є переробка сировини для виготовлення компоненту моторного палива альтернативного для фірми та інших сторін за згодою фірми.

Крім того суд зазначає, що відповідно до ч. 5 ст. 1 Законну України "Про оренду державного та комунального майна" правовідносини сторін регулюються також положеннями цього спеціального Закону, статтею 10 якого визначено істотні умови договору оренди та передбачено частиною 3 статті 10 право сторін передбачати в договорі інші умови.

Статтею 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено основні обов'язки орендаря, в тому числі і використання об'єкту за цільовим призначенням відповідно до умов договору, профілю виробничої діяльності підприємства, майно якого передано в оренду, виробляти продукцію в обсягах, необхідних для задоволення потреб регіону.

Як встановлено під час розгляду справи, саме з метою переробки своєї сировини та отримання в результаті цієї переробки продукції, яка використовується у виробничій діяльності, фірма змонтувала та передала позивачу в оренду обладнання за договором від 20.04.2011року, при укладенні якого сторони пунктами 1.2, 1.7, 1.8 узгодили використання об'єкту за цільовим призначенням, що не суперечить вимогам Закону.

В ході судового розгляду справи доведено, що спірними пунктами договору встановлені обмеження не щодо користування орендованим майном, а щодо розпорядження продукцією одержаною наймачем у результаті користування річчю, переданою у найм за спірним договором.

Згідно з вимогами ст. 4-3, ст. 33 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Ці докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Крім того, відповідно до ст. 38 ГПК України, забезпечення судового процесу доказами покладено виключно на сторони у справі.

Відповідно до ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Заводом не надано доказів того, яким чином спірні пункти договору обмежують його підприємницьку діяльність. Не надано ним і належних доказів, які б свідчили про те, що він звертався до фірми з листами про надання згоди на виготовлення на орендованому обладнанні компоненту моторного палива альтернативного для інших контрагентів, а фірма йому відмовила. Навпаки, як вбачається із листа фірми №382/1 від 25.08.2011року, нею надавалася згода заводу на використання орендованого обладнання для виробництва компоненту моторного палива альтернативного для інших осіб, зокрема ПСП "Телекс".

Не надано заводом і належних доказів, якими б підтверджувалося, що включення до договору найму спірних пунктів призвело до погіршення його фінансового стану та неможливості відновлення платоспроможності і виходу із процедури банкротства. А із листа заводу №320 від 11.05.2012року, адресованого начальнику управління агропромислового розвитку райдержадміністрації, вбачається, що у зв'язку із значним терміном експлуатації наявна на його балансі колона з комунікаціями вийшла з ладу, а придбання нової колони для підприємства неможливе, тому було вирішено укласти договори оренди колони та її комплектуючих, після чого підприємство запрацювало на повну потужність та змогло здійснювати переробку сировини для виготовлення компоненту моторного палива альтернативного.

З урахуванням вищезазначеного, заводом не доведено факту порушення вимог закону спірними пунктами договору оренди №31/1 від 20.04.2011року, а тому суд не вбачає правових підстав для визнання недійсними пунктів 1.2, 1.7, 1.8 цього договору.

Розглядаючи позовні вимоги в частині визнання недійсним пункту 6.3 договору найму від 20.04.2011року №31/1, суд також враховує те, що відповідно до вимог ст. 6, 627 ЦК України ч.4 ст. 179 ГК України сторони при укладенні договорів вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин. Вони визначають зміст договорів на власний розсуд на основі вільного волевиявлення та погоджують на свій розсуд будь-які умови договору, в тому числі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства.

При укладені договору найму обладнання №31/1 від 20.04.2011року сторони на власний розсуд погодили умови, які викладені зокрема в пункті 6.3 договору та передбачили відповідальність заводу, як наймача, за порушення умов договору і використання об'єкту найму не за цільовим призначенням, а саме: виробництво компоненту моторного палива альтернативного не для відповідача, а для інших осіб без згоди відповідача.

Згідно зі статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором, або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки (в тому числі штрафу, пені); відшкодування збитків.

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарську відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та правові наслідки.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції, оперативно-господарські санкції (ч.2 ст.217 ГК України).

Згідно зі статтею 230 ГК України штрафними санкціями визнаютиься господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 4 статті 231 ГК України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відтак саме норми Господарського кодексу України є спеціальними нормами щодо встановлення відповідальності за зобов'язаннями суб'єктів господарювання. Даними нормами передбачено застосування штрафних санкцій, зокрема штрафу, за порушення будь-якого господарського зобов'язання, в тому числі і допускається будь-яка абсолютна домовленість сторін щодо виду та суті штрафної санкції, в тому числі і в певній грошовій сумі та кратному розмірі до вартості товарів, робіт, послуг.

Статтею 773 ЦК України передбачено обов'язок наймача користуватися орендованим майном відповідно до його призначення та умов договору оренди. Аналогічні вимоги встановлені ч.2 ст. 285 ГК України та ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Пунктом 6.3 договору найму сторони передбачили відповідальність наймача за нецільове використання об'єкту найму та надання послуг по виготовленню компоненту моторного палива альтернативного не для відповідача, а для інших осіб, без згоди відповідача в розмірі ринкової вартості виробленої не за цільовим призначенням продукції, що не суперечить вимогам зазначених норм закону та відповідає ч.1 ст. 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", відповідно до якої забезпечення виконання зобов'язання (неустойка, штраф, пеня) є істотними умовами договору оренди.

З огляду на вищезазначені норми права, суд відхиляє посилання заводу на те, що штраф може обчислюватися лише у відсотках, оскільки ч.4 ст. 231 ГК України передбачає нарахування штрафу як у відсотковому відношенні, так і в у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

З огляду на вимоги ч.4 ст.231 ГК України та виходячи із предмета договору оренди, безпідставне і посилання заводу на те, що пункт 6.3 договору найму не відповідає вимогам ч.2 ст. 231 ГК України, оскільки зазначеною нормою передбачена відповідальність за поставку неякісної, некомплектної продукції та за порушення строків виконання зобов'язання, а пунктом 6.3 договору встановлена відповідальність за інше порушення - нецільове використання орендованого майна, яка не підпадає під критерії зазначені в ч.2 ст. 231 ГК України, та відповідає вимогам ч.4 ст. 231 ГК України.

Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" зазначено, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Пунктом 2 цієї Постанови передбачено, що судам необхідно враховувати, що згідно зі статтями 4, 10, 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України.

При розгляді первісного позову позивачем не доведено належними та допустимими засобами доказування, що пункти 1.2, 1.7, 1.8, 6.3 укладеного між сторонами договору найму №31/1 від 20.04.2011року не відповідають вимогам закону, як і не доказано, що він не відповідає іншим нормативно-правовим актам, які прийняті відповідно до Конституції України, тому правові підстави для задоволення позову і визнання недійсними вищезазначених пунктів договору відсутні.

З урахуванням зазначеного позовні вимоги за первісним позовом задоволенню не підлягають.

Розглядаючи позовні вимоги за зустрічним позовом про дострокове розірвання договору найму №31/1 від 20.04.2011року та стягнення 12403303грн.80 коп. штрафу за порушення умов договору, суд виходить із наступного.

Як зазначено вище, при укладенні договору найму №31/1 від 20.04.2011року сторони пунктом 6.3 узгодили відповідальність заводу за порушення умов договору щодо використання переданого в оренду майна не за цільовим призначенням (виробництво КМПА чи надання послуг по виробництву КМПА не для фірми, або без згоди останньої). При цьому, завод, як наймач, сплачує фірмі, як наймодавцю штраф в розмірі ринкової вартості виробленої не за цільовим призначенням продукції. Зазначений договір підписано сторонами та погоджено з розпорядником майна арбітражним керуючим Лахнеко Є.М., про що свідчить його підпис на договорі.

Судом при розгляді первісного позову встановлено відсутність правових підстав для визнання недійсним пункту 6.3 договору від 20.04.2011року.

Матеріалами справи підтверджено, що 10.08.2011року заводом укладено договір промислової переробки сировини №68 з ТОВ "Біотехнології - 2000" відповідно до якого в період дії договору найму заводом на орендованому обладнані без згоди фірми здійснено виробництво компоненту моторного палива альтернативного для ТОВ "Біотехнології - 2000" в вересні 2011року в кількості 98,925тон та в жовтні 2011року в кількості 984,004тон., а всього -1082,920тон.

Крім того, 21.06.2011року заводом укладено договір промислової переробки сировини №47 з ТОВ "Флагман-Плюс", відповідно до якого заводом на орендованому у фірми обладнанні та без згоди фірми в червні-серпні 2012року виготовлено 87,194тон компоненту моторного палива альтернативного.

Таким чином, в порушення обов'язків за договором найму №31/1 від 20.04.2011року (пункти 1.2, 1.7, 1.8) заводом на орендованому у фірми обладнанні та без її згоди виготовлено та передано іншим контрагентам всього 1170,123тони компоненту моторного палива альтернативного.

Зазначений факт підтверджується наданими до зустрічного позову договорами промислової переробки сировини та товарно-транспортними накладними, реєстром надання послуг по виробництву КМПА, звітом розпорядника майна, арбітражного керуючого Лахнеко Є.М. про хід провадження у справі про банкрутство ДП "Гайсинський спиртовий завод".

Відповідно до п.6.3 договору найму №31/1 від 20.04.2011року з урахуванням вимог ст.ст.610, 611 ЦК України, ст. 216, 217, ч.1 ст. 230, ч.4 ст. 231 ГК України, оскільки заводом порушено вимоги договору щодо цільового використання орендованого майна, фірмою обґрунтовано заявлені вимоги про стягнення штрафу в розмірі ринкової вартості виробленої не за цільовим призначенням продукції без дозволу фірми.

При цьому слід зазначити, що в порушення вимог пункту 1.6 договору найму заводом не надавалася фірмі щомісячна повна та достовірна інформація про кількість виготовленої продукції.

Будь-яких належних доказів, якими б спростовувався факт укладення договорів з ТОВ "Біотехнології - 2000" та ТОВ "Флагман-Плюс" і передача їм 1170,123тони компоненту моторного палива альтернативного, виготовленого на обладнанні фірми, заводом суду не надано.

Податковим Кодексом України встановлена презумпція ринкової ціни угоди - ціна товарів (робіт, послуг) визначена сторонами договору, є звичайною ціною і якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін. Зазначене визначення надано пунктом 14.1.71 ст. 14 Податкового Кодексу України.

Відповідно до вимог п.14.1.219 ст. 14 Податкового Кодексу України ринкова ціна - ціна за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари, а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності -однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах.

Розрахунок ринкової вартості виробленої для інших контрагентів продукції фірмою здійснено виходячи із ціни 10600грн.00коп. за 1 тону, що підтверджується наданим до матеріалів справи договором поставки КМПА на внутрішній ринок №68 від 03.08.2012року , укладеним ДП спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт" з ТОВ "Південна біопаливна компанія".

Зазначена ціна приймається судом, як ринкова ціна КМПА та обґрунтування розміру нарахованих відповідно до п.6.3 договору найму штрафних санкцій, оскільки вона є значно нижчою порівняно з іншими цінами, встановленими наданими до справи іншими договорами поставки компоненту моторного палива альтернативного та оскільки не доведено зворотнього.

Таким чином, у зв'язку з порушенням заводом обов'язків за договором найму від 20.04.2011року №31/1 та з урахуванням виробленого заводом на орендованому у фірми обладнанні КМПА не за цільовим призначенням в кількості 1170,123 тони, відповідно до пункту 6.3 договору найму позовні вимоги за зустрічним позовом про стягнення штрафу підлягають задоволенню в розмірі 12403303грн.80коп., виходячи із ринкової ціни КМПА 10600грн.00коп.

Відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до стягнення штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, а також інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до стягнення штрафних санкцій.

Частиною 3 статті 83 ГПК України також надано право господарському суду при прийнятті рішення зменшувати розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, яка порушила зобов'язання.

З урахуванням зазначених норм суд зменшує належний до стягнення за зустрічним позовом штраф на 70%. Стягненню підлягає 30% штрафу, що становить 3720991 грн. 14коп.

При цьому судом відхиляються посилання представника заводу на те, що компонент палива моторного альтернативного для інших, ніж фірма осіб, ним виготовлено без використання орендованого майна за договором від 20.04.2011року та його посилання на те, що за даними інвентаризації заводу станом на 01.10.2012року за номером 36 обліковується ректифікаційна колона діаметром 2000мм, рік вводу 1976, оскільки із листа заводу № 320 від 11.05.2012року вбачається, що саме у зв'язку із значним терміном експлуатації, зазначена колона вийшла із ладу, тобто вона знаходиться в неробочому стані, а тому заводом і було укладено договір найму №31/1 від 20.04.2011року.

До того ж, згідно з актом інвентаризації заводу станом на 14.08.2012року (аркуш справи 45 том 2) обліковується ректифікаційна колона діаметром 2000мм з клапанами, тарілками в кількості 74 шт. та з технологічними комунікаціями, яка є власністю фірми та предметом договору найму №31/1 від 20.04.2011року, посилання на який маються в акті інвентаризації.

Відхиляються судом і посилання представника заводу на те, що фірма безпідставно застосовує до нього штрафні санкції в період дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, оскільки проти заводу порушено справу про визнання його банкрутом.

Відповідно до ст. 1, 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" мораторій на задоволення вимог кредиторів -це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати обов'язкових платежів термін виконання яких настав до дня введення мораторію, а також припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань, застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

З порушенням провадження у справі про банкрутство не пов'язується завершення підприємницької діяльності боржника, він має право укладати угоди, у нього можуть виникати нові зобов'язання.

Таким чином, дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів.

Що стосується зобов'язань поточних кредиторів, то за цими зобов'язаннями нараховується неустойка (штраф, пеня) та інші санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань, оскільки зазначені санкції є похідними від основного зобов'язання, яке виникло після введення мораторію, а отже і не зупиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення.

Таким чином, оскільки договір найму №31/1 від 20.04.2011року укладався сторонами після порушення справи про банкрутство заводу та введення мораторію, а порушення заводом обов'язків за договором найму мало місце після введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, то фірма правомірно застосовує до заводу штраф за порушення поточних зобов'язань.

Зазначена позиція викладена Верховним Судом України в постановах Верховного Суду України від 25.06.2011року, від 07.05.2012року.

Посилання представника заводу на те, що штраф необхідно розраховувати виходячи із вартості переробки, а не від ринкової вартості виготовленого КМПА для інших контрагентів, також не ґрунтується на вимогах закону, оскільки закон не містить жодних обмежень щодо визначення розміру штрафу у господарських відносинах, в тому числі щодо стягнення штрафу передбаченого пунктом 6.3 договору найму виходячи із ринкової вартості виготовленої не за цільовим призначенням продукції.

Розглядаючи позовні вимоги за зустрічним позовом в частині розірвання договору найму №31/1 від 20.04.2011року суд виходить із того, що відповідно до ч.1 ст.651 ЦК України та п.1 ст.188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено законом або договором.

Однак, відповідно до приписів ч.2 ст.651 ЦК України, які є загальними для розірвання договорів, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Iстотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Позивач за зустрічним позовом, який розраховував на отримання від відповідача орендної плати, передбаченої пунктами 4.1, 4.3 договору найму в розмірі 100000грн. 00коп. щомісячно до 15 числа поточного місяця, позбавлений права на їх отримання через невиконання істотних умов договору відповідачем, оскільки матеріалами справи підтверджується, що за серпень, вересень 2012року зазначені платежі відповідачем (заводом) фірмі не сплачувалися.

Крім того, частиною 2 статті 773 ЦК України передбачено можливість розірвання договору найму за ініціативою наймодавця якщо наймач користується річчю, переданою в найм, не за її призначенням, або з порушенням умов договору найму.

Пунктом 1 частини 1 статті 783 ЦК України також наймодавцю надано право вимагати розірвання договору в судовому порядку якщо наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі.

На виконання вимог ч.1 ст. 188 ГК України, ч.1 ст. 651 ЦК України фірма звернулася до заводу з листом №248 від 06.06.2012року про розірвання договору найму від 20.04.2011року №31/1, який завод залишив без відповіді.

Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджується, що завод, як наймач, користується річчю, переданою в найм, не за її призначенням та порушенням умов договору найму, використовуючи об'єкт найму не за цільовим призначенням, а для виготовлення КМПА для інших осіб, без згоди фірми, а також не виконує істотних умов договору щодо своєчасного внесення плати за користування майном, позовні вимоги за зустрічним позовом про розірвання договору найму підлягають задоволенню.

Судові витрати за первісним та зустрічним позовами відповідно до вимог ст. 49 ГПК України суд відносить на ДП "Гайсинський спиртовий завод" .

З приватного підприємства "Багатопрофільна фірма "ІНТЕРКРАЙТ" підлягає стягненню в доход спеціального фонду державного бюджету 54351грн.00коп. недоплаченого судового збору.

В засіданні оголошувалася вступна та резолютивна частина рішення.

Керуючись ст. 44, 49, 77, ч.3 ст.83, ст. 82-85 ГПК України, суд

в и р і ш и в:

1. В задоволенні позовних вимог за первісним позовом про визнання недійсними пунктів 1.2, 1.7, 1.8, 6.3 договору найму обладнання № 31/1 від 20.04.2011 року, укладеного між приватним підприємством "Багатопрофільна фірма "ІНТЕРКРАЙТ" та державним підприємством "Гайсинський спиртовий завод" - відмовити.

2.Позовні вимоги за зустрічним позовом задовольнити частково.

3.Стягнути з державного підприємства "Гайсинський спиртовий завод" м. Гайсин Вінницької області, вул. Плеханова, 28 р/р 26002005077900 в ПАТ "КБ "Хрещатик" м.Київ, Гайсинське відділення (Вінницьке РВ) ПАТ "КБ «Хрещатик", МФО 300670 ідентифікаційний код 05459105 на користь приватного підприємства "Багатопрофільна фірма "ІНТЕРКРАЙТ" м. Херсон, вул. Горького, 32/7 р/р 26008029801298 в ХФ ВАТ "Кредитпромбанк", МФО 352651 ідентифікаційний код 34286393 - 3720991 грн. 14коп. штрафу, та 65453грн.00коп. судового збору.

4.Розірвати договір найму обладнання № 31/1 від 20.04.2011 року, укладений між приватним підприємством "Багатопрофільна фірма "ІНТЕРКРАЙТ" та державним підприємством "Гайсинський спиртовий завод".

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

5.Стягнути з приватного підприємства "Багатопрофільна фірма "ІНТЕРКРАЙТ" м. Херсон, вул. Горького, 32/7 р/р 26008029801298 в ХФ ВАТ "Кредитпромбанк", МФО 352651 ідентифікаційний код 34286393 в доход спеціального фонду державного бюджету на р/р № 31215206783002 в ГУДКСУ у Херсонській області МФО 852010 код ЄДРПОУ 37959779 одержувач УДКСУ у місті Херсоні. Призначення платежу: судовий збір код 03500045 - 54351грн.00коп. судового збору.

Наказ надіслати ДПІ м. Херсона.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 23 жовтня 2012 року.

Суддя З.І. Ємленінова