Рішення № 26518905, 14.06.2012, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-72/5762-2012

14.06.12

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Галицька торгова компанія"

до Дочірнього підприємства "Регіон - Маркет"

про стягнення 1 299,34 грн.

Суддя Бондарчук В.В.

Представники:

від позивача: не з’явились

від відповідача: не з’явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Дочірнього підприємства "Регіон - Маркет" про стягнення суми основного боргу –1206,34 грн. та пеню у розмірі 93,00 грн., а всього –1 299,34 грн. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням своїх зобов’язань щодо оплати поставленого товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.05.2012 р. порушено провадження у даній справі, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 24.05.2012 р. за участю представників сторін, яких зобов’язано надати суду певні документи.

22.05.2012 р. через загальний відділ діловодства позивач подав клопотання про розгляд справи без участі повноважного представника у судовому засіданні.

У процесі провадження у справі представник відповідача подав відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечив, пояснюючи, що в наданих позивачем видаткових накладних не зазначені прізвища та посади осіб, які їх підписували, що не дає змоги ідентифікувати осіб, які брали участь у здійсненні господарської операції та відсутні довіреності на підтвердження повноважень для отримання товарів.

У дане судове засіданні представники сторін не з’явилися, причин неявки суду не повідомили.

Проте, суд відзначає, що сторони повідомлялися ухвалами суду про час та місце розгляду даної судової справи, однак в судове засідання своїх представників не направили.

Враховуючи те, що нез’явлення представників сторін не перешкоджає розгляду справи по суті, а матеріали справи є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, суд вважає за можливе розглянути позов у відсутності представників сторін, за наявними у справі матеріалами згідно з вимогами статті 75 Господарського процесуального кодексу України у даній справі.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 14.06.2012 р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

Встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Галицька торгова компанія" та Дочірнє підприємство "Регіон - Маркет" у спрощений спосіб уклали договір поставки, за умовами якого позивач зобов’язався поставити і передати у власність відповідача товар, а відповідач зобов’язався прийняти та сплатити вартість товару.

Судом встановлено, що 15.05.2010 р. та 17.11.2010 р. позивач поставив відповідачу товар на суму 1 324,84 грн., що підтверджується розхідними накладними №ГТ-0131916 від 17.11.2010 р. та №ГФ-0008573 від 15.05.2010 р., підписаних представниками сторін та скріплених печатками.

Обґрунтовуючи свої вимоги позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконує зобов’язання щодо сплати за поставлений товар за договором поставки укладеного між сторонами, у зв’язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 1 206,34 грн., яку позивач просить стягнути в судовому порядку. Крім того, позивач просить стягнути пеню у розмірі 93,00 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.

Статтею 174 Господарського кодексу передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтею 175 Господарського кодексу України передбачено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом. Якщо майново-господарське зобов'язання виникає між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами, зобов'язаною та управненою сторонами зобов'язання є відповідно боржник і кредитор.

Відповідно до ст. 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Таким чином, суд дійшов висновку, що в силу вимог ст. 181 Господарського кодексу України, між позивачем та відповідачем було укладено господарський договір у спрощений спосіб.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Отже, позивач уклавши із відповідачем господарський договір у спрощений спосіб, мав на меті поставити товар, а відповідач - оплатити зазначений товар.

Умови договору свідчать про те, що за своєю правовою природою вищевказаний договір є договором поставки.

Статтею 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Положенням ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України встановлено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Положенням ст. 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 Цивільного кодексу.

Як встановлено ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу положень ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, 11.10.2011 р. позивач направив на адресу відповідача претензію № 1155 від 10.10.2011 р. в якій вимагав оплатити суму боргу у розмірі 1 206,34 грн., що підтверджується фіскальним чеком № 9212 від 11.10.2011 р. Однак, вказаний лист відповідач залишив без відповіді та задоволення.

Враховуючи нормативні строки пересилання поштових відправлень та поштових переказів між районними центрами різних областей України (у тому числі для міст обласного підпорядкування), затверджених Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 12 грудня 2007 року N 1149 «Про затвердження Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень та поштових переказів»відповідач вважається таким, що отримав претензію 17.10.2011 р. (враховуючи вихідні дні).

Враховуючи вищенаведене, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, суд приходить до беззаперечного висновку, що боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов’язання на 25.10.2011 р.

Матеріалами справи підтверджується, що внаслідок неналежного виконання зобов’язань по оплаті поставленого позивачем товару за Дочірнього підприємства "Регіон - Маркет" утворилась заборгованість в розмірі 1 206,34 грн.

Таким чином, позивач свої зобов’язання за договором поставки укладеного між сторонами, виконав в повному обсязі, а відповідач, вчасно не розрахувавшись по договору за отриманий товар, порушив взяті на себе договірні зобов’язання, в результаті чого заборгував перед позивачем 1 206,34 грн.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов’язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Боржник, який прострочив виконання зобов’язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (ч. 2 ст. 612 ЦК України).

В ч. 1 ст. 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 ЦК України доводить особа, яка порушила зобов’язання.

В силу вимог ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна із сторін повинна довести належними та допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Відповідачем не надано до суду жодних доказів на спростування своєї вини в невиконанні зобов’язання з оплати поставленого позивачем товару згідно з договором поставки. Факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений, у зв’язку чим суд вважає заявлені вимоги про стягнення з відповідача 1 206,34 грн. обґрунтованими, а отже такими, що підлягають задоволенню.

Також позивач просить стягнути з відповідача пеню в сумі 93,00 грн. за період з 20.10.2011 р. до 20.04.2012 р.

Виходячи зі змісту ч. 2 ст.193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно з ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

В силу положень ч. 2 ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

З урахуванням викладеного, зважаючи на те, що сторонами не дотримано письмової форми вчинення правочину щодо забезпечення виконання зобов’язання у вигляді пені, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача пені за період з 20.10.2011 р. до 20.04.2012 р. у розмірі 93,00 грн. є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Підсумовуючи вищенаведене, вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, а саме стягнення заборгованості у розмірі 1 206,34 грн.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, ?

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути Дочірнього підприємства "Регіон - Маркет" (04107, м. Київ, вул. Багговутівська, буд. 17-21, код - 33239892) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Галицька торгова компанія" (77500, Івано-Франківська обл., Долинський рай., м. Долина, вул. Торгова, буд. 6, код - 34535868) 1 206 (одна тисяча двісті шість) грн. 34 коп. –– заборгованості, 1 494 (одну тисячу чотириста дев’яносто чотири) грн.. 30 коп. судового збору.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Бондарчук В.В.