Постанова № 26510649, 18.10.2012, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.10.12 Справа № 5015/2480/12

м. Львів

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого - судді Кордюк Г.Т.

суддів Гриців В.М.

Данко Л.С.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівавтокомплектація»від 29.08.2012 року

на рішення господарського суду Львівської області від 15.08.2012 року

у справі № 5015/2480/12

за позовом: Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго», м. Львів

до відповідача: ТзОВ «Львівавтокомплектація», м. Львів

про стягнення в сумі 205 406,33 грн.,

За участю представників:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

Розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 17.10.2012 року змінено склад колегії, замість судді Мурської Х.В., в склад колегії введено суддю Гриців В.М..

Рішенням господарського суду Львівської області від 15.08.2012 року у справі № 5015/2480/12 (суддя Кітаєва С.Б.), з врахуванням ухвали від 11.09.2012 року, позовні вимоги ЛМКП «Львівтеплоенерго»задоволено повністю: стягнуто з ТзОВ «Львівавтокомплектація»на користь ЛМКП «Львівтеплоенерго»167 936,90 грн. основного боргу, 5 170,00 грн. пені, 779,85 грн. інфляційних втрат, 1 518,89 грн. 3 % річних.

Приймаючи рішення у даній справі, місцевий господарський суд виходив з того, що позивач за договором про постачання теплової енергії постачав відповідачу теплову енергію у гарячій воді, однак, відповідач споживаючи теплову енергію оплату проводи частково, в наслідок чого у останнього виникла заборгованість перед позивачем. Відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, не надано належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ні ті, що дослідженні в ході розгляду справи, а тому виходячи з умов договору та вимог статті 193 ГК України, статей 526, 530, 625 ЦК України, вимоги позивача про стягнення заборгованості за поставлену теплову енергію, пені, інфляційних втрат та трьох відсотків річних підлягають до задоволення.

Не погоджуючись із рішенням місцевого господарського суду, ТзОВ «Львівавтокомплектація»подано апеляційну скаргу від 29.08.2012 року, в якій просить рішення господарського суду Львівської області від 15.08.2012 року скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Зокрема, в апеляційній скарзі апелянт покликається на те, що на момент розгляду справи, відповідачем було частково погашено заборгованість перед позивачем на суму 30 000,00 грн., однак, позивач і надалі стверджує, що заборгованість відповідача перед позивачем станом на 15.05.2012 року становить 197 936,90 грн.

Крім цього, відповідач стверджує, що в матеріалах справи відсутній акт звірки взаєморозрахунків між сторонами.

Позивач в судове засідання явку уповноваженого представника не забезпечив, про причини неявки не повідомив та відзив на апеляційну скаргу не подав.

Відповідач в судове засідання явку вповноваженого представника не забезпечив, однак, подав клопотання від 17.10.2012 року про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю забезпечення явки уповноваженого представника в судове засідання.

Дане клопотання, судова колегія вважає необґрунтованим і безпідставним та вважає, що учасник судового процесу не позбавлений права і можливості за необхідності забезпечити участь у судовому засіданні іншого представника згідно з ч. 1-4 ст. 28 ГПК України, з числа як своїх працівників, так і з числа осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Крім того, ухвалою суду від 27.09.2012 року, за клопотанням відповідача розгляд справи відкладався і надано можливість сторонам реалізувати принцип змагальності. Однак, подання відповідачем повторно клопотання свідчить про затягування розгляду справи і зловживання своїми процесуальними правами.

Також, обов'язкова участь представників сторін, судом не визнавалась, додаткових доказів від скаржника, апеляційний суд не витребовував, а тому колегія суддів вважає, що наявних у справі матеріалів є достатньо, щоб розглянути справу без участі відповідача.

Розглянувши в судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в ній докази, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду належить залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення, виходячи з наступного:

Як вбачається з матеріалів справи, 02.11.2010 року між ТзОВ «Львівавтокомплектація»(споживач) та ЛМКП «Львівтеплоенерго»(енергопостачальна організація) укладено договір про постачання теплової енергії в гарячій воді № 4219/Ф (а.с. 11), відповідно до умов якого (п. 1), енергопостачальна організація (позивач) бере на себе зобов'язання постачати споживачу (відповідачу) теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а споживач зобов'язується отримувати та оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором.

Цим же договором, зокрема п. 10.1 передбачено термін його дії: з моменту підписання до 01.10.2008 року. Разом з тим, договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення терміну його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін (п. 10.4 договору). З матеріалів справи вбачається, що ні позивачем, ні відповідачем заява про припинення дії договору не заявлялась, а тому даний договір є чинним.

Відповідно до п. 2.1 договору, теплова енергія постачається споживачу в обсягах згідно з додатком № 1 до цього договору у вигляді гарячої води на такі потреби: опалення та вентиляцію -в період опалювального сезону; гаряче водопостачання -протягом року відповідно до графіка, затвердженого органами місцевої влади.

Згідно з п. 3.2.2 договору, споживач зобов'язався виконувати умови та порядок оплати спожитої теплової енергії в обсягах і терміни, передбачені даним договором.

Пунктом 5.1. договору передбачено, що облік споживання теплової енергії проводиться за приладами обліку при їх наявності, а при їх відсутності -розрахунковим способом.

У відповідності до п. 6.3 договору, сторони погодили, що споживач до 25-го числа місяця, наступного за звітним, сплачує енергопостачальній організації вартість фактично спожитої теплової енергії.

У відповідності до п. 2.1. договору, сторонами було складено Додаток № 1 до договору № 4219/Ф від 02.11.2007 року (а.с. 15), яким визначено орієнтовний обсяг поставки теплової енергії на рік, орієнтовну вартість теплової енергії, а також визначено об'єкти споживача, до яких буде здійснюватись постачання теплової енергії енергопостачальною організацією на умовах вказаного договору. Цей додаток підписаний сторонами та скріплений відповідними печатками.

Пунктом 5.3 договору сторони погодили, що споживач, що має прилади обліку, щомісячно подає енергопостачальній організації звіт про фактичне споживання теплової енергії.

Як зазначає позивач, на виконання умов договору в період з 01.05.2011 року по 30.04.2012 року останній надав відповідачу теплову енергію в гарячій воді та для опалення приміщень, що підтверджується поданими відповідачем звітами (а.с. 39-76). Однак, відповідач оплатив вартість теплової енергії частково, в наслідок чого станом на 15.05.2012 року утворилась заборгованість в розмірі 197 936,90 грн.

Під час розгляду справи місцевим господарським судом до прийняття судового рішення, позивач подав заяву про зменшення розміру позовних вимог від 15.08.2012 року № 39-2430, у якій просить зменшити розмір позовних вимог у зв'язку з частковим погашенням заборгованості в розмірі 30 000 грн.. Заява прийнята місцевим господарським судом до розгляду, а відтак, із врахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, вимога про стягнення основного боргу визначена і задоволена місцевим господарським судом в сумі 167 936,90 грн.. Вищенаведене, на думку судової колегії, спростовує доводи апеляційної скарги, що сума заборгованості є значно нижчою.

Відповідно до ч. 2 п. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно зі ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

З положень ст. 509 ЦК України та ст. 173 ГК України вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Нормами ст. 627 ЦК України встановлено свободу договору, тобто відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як вбачається з матеріалів справи, укладений між сторонами договір № 4219/Ф від 02.11.2010 року (а.с. 11), по своїй правовій природі є договором енергопостачання.

Згідно зі ст. 275 ГК України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Нормами статті 276 ГК України, передбачено, що загальна кількість енергії, що відпускається, визначається за погодженням сторін. Розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.

Відповідно до ст. 193 ГК України та ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язань або їх зміна не допускається.

Згідно зі ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до п. 6.3 договору, споживач до 25-го числа місяця, наступного за звітним, сплачує енергопостачальній організації вартість фактично спожитої теплової енергії.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) стаття 610 ЦК України визначає як порушення зобов'язання.

Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано відповідачем ні у господарському суді першої інстанції, ні у апеляційній інстанції, ТзОВ «Львівавтокомплектація»взяті на себе зобов'язання по оплаті за постачання теплової енергії не виконало, в результаті чого у нього виникла заборгованість в сумі 167 936, 90 грн., яка обґрунтовано задоволена до стягнення судом першої інстанції.

В силу вимог ст. 611 ЦК України та ст. 230 ГК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пунктом 7.2.3 договору сторони погодили, що споживач несе відповідальність за несвоєчасне виконання розрахунків за теплову енергію у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який стягується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки сторони погодили такий обсяг відповідальності, вимоги позивача про стягнення з відповідача 5170,69 грн. пені є обґрунтованими та такими, що підставно задоволені до стягнення судом першої інстанції.

Приписами ч. 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи викладене, задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення інфляційних та річних, суд першої інстанції правильно встановив та виходив з того, що у зв'язку з порушенням відповідачем договірного зобов'язання в частині оплати отриманої теплової енергії, утворилась заборгованість, на яку позивачем обґрунтовано нараховані інфляційні в сумі 779,85 грн. та три відсотки річних у розмірі 1 518,89 грн..

Відповідно до ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно норм статей 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Твердження апелянта про не складення сторонами акту звірки розрахунків та відсутність його в матеріалах справи, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки акт звірки взаєморозрахунків як зведений обліковий документ не належить до первинних документів бухгалтерської звітності. Такий акт є, по суті, документом, що містить зведені відомості про бухгалтерський облік здійснених операцій на підприємствах, однак не може вважатися належним доказом проведення цих операцій та наявності заборгованості у суб'єкта господарювання. Крім того, відповідач належними та допустимими доказами не спростував відсутність заборгованості за спожиту теплову енергію.

Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 року № 6 «Про судове рішення», рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Твердження апелянта про порушення і неправильне застосування місцевим господарським судом норм законодавства при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для скасування законного та обґрунтованого рішення, колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Рішення господарського суду Львівської області від 15.08.2012 року у даній справі залишити без змін, апеляційну скаргу ТзОВ «Львівавтокомплектація» -без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України в порядку та строки, встановлені ст.ст. 109, 110 ГПК України.

Головуючий - суддя Кордюк Г.Т.

суддя Гриців В.М.

суддя Данко Л.С.