Постанова № 26492742, 05.10.2012, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 2а/1770/3199/2012

05 жовтня 2012 року 10год. 42хв. м. Рівне

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Сало А.Б. за участю секретаря судового засідання Штиби А.І. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник ОСОБА_1,

відповідача: представник Шоломицький В.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Державної податкової інспекції у місті Рівному Рівненської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ВСТАНОВИВ:

Позивач - фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до відповідача - Державної податкової інспекції у м.Рівному Рівненської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

В поданій заяві зазначивши, що за наслідком проведеної відносно нього документальної позапланової виїзної перевірки з питань дотримання податкового законодавства, відповідачем винесено акт від 20.07.2012 року № 189/17-117/НОМЕР_1 .

На підставі вказаного акта перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення від 31.07.2012 року № НОМЕР_2, відповідно до якого йому визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість (далі по тексту - ПДВ) на загальну суму 35 749,50 грн. та податкове повідомлення-рішення від 31.07.2012 р. № НОМЕР_3, відповідно до якого йому визначено податкове зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності на загальну суму 17 875,00 грн.

Вище згадані податкові повідомлення-рішення позивач вважає протиправними та просить їх скасувати.

Обґрунтовуючи свої вимоги ОСОБА_4, зазначив, що як вбачається з акту перевірки єдиною підставою для визначення йому податкових зобов'язань з ПДВ та податку з доходів фізичних осіб став висновок податкового органу, про безтоварність та фіктивність його господарських операцій з ПП «Фірма Гамбіт» .

Вказаний висновок ДПІ у м.Рівному Рівненської області Державної податкової служби на думку позивача є безпідставним та ґрунтується виключно на припущеннях.

Відповідач, згідно наданих суду заперечень, позов не визнав. В поданих ним запереченнях зазначав, що в ході позапланової виїзної перевірки фізичної особи підприємця ОСОБА_4 встановлено порушення позивачем вимог пп.7.4.1, 7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997 року, ст.. 13, 14 Декрету Кабінету міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» №13 -92 від 26.12.1992 року, пп.9.12.1 п.9.12 ст.9, пп.7.1 ст.7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» №889-ІV від 22.05.2003 року.

Зокрема під час перевірки достовірності обчислення задекларованих та повноти сплачених обов'язкових податкових платежів при здійсненні фінансово-господарських операцій позивача з ПП «Фірма Гамбіт» встановлено розбіжність за 2010 рік на суму 119166,67грн. Розбіжність виникла у зв'язку із тим, що до складу валових витрат позивача, за результатом проведеної перевірки, податковим органом не прийнято витрати на придбання товару від згаданого контрагента. А вказані операції визнано нікчемними (недійсними).

Перевіркою повноти визначення податкового кредиту за період з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року по взаєморозрахунках з ПП «Фірма Гамбіт» встановлено його завищення всього у сумі 23833,00грн. у тому числі за липень місяць 2010 року в сумі 23833,00грн.

Такий висновок зроблено службовими особами відповідача на підставі акта «Про результати позапланової виїзної перевірки ПП «Фірма Гамбіт» за період 01.07.2010 року по 31.07.2010 року від 09.02.2011 року №67/2301/35437356, що надійшов на адресу ДПІ у м.Рівному Рівненської області. Зі змісту вказаного акта встановлено відсутність у перевіряємого підприємства транспортних засобів та транспортних витрат сторонніх організацій по доставці товару на місце зберігання, що свідчить про відсутність реального виконання договорів, щодо подальшого продажу вказаного товару.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав. На обґрунтування позовних вимог навів обставини аналогічні викладеним у позовній заяві. Просив суд позовні вимоги позивача задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечення підтримав та просив відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представників сторін, дослідивши надані суду письмові докази по справі в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення виходячи з наступного.

Судом встановлено, що за результатом проведеної позапланової виїзної документальної перевірки позивача з питань дотримання податкового законодавства, ревізорами відповідача складено акт перевірки № 189/17-117/НОМЕР_1 від 20.07.2012 року (далі по тексту постанови іменовано - акт перевірки ).

В ході проведення перевірки встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу цукру №15-10 від 01.06.2010 року у липні 2010 року фізична особа підприємець ОСОБА_4 перерахував авансовий платіж до ПП «Фірма Гамбіт» за цукор -пісок на суму 143000,00грн.( в.т.ч. ПДВ 23833,33грн.)

Розрахунки між суб'єктами господарювання були проведені у повному обсязі у безготівковій формі, авансовий платіж за цукор було здійснено відповідно до платіжного доручення №1659 від 30.07.2010 року.

Товар отримано позивачем у вересні 2010 року на підставі видаткових накладних №РН-129 від 10.09.2010 року та №РН-130 від 17.09.2010 року.

На виконання умов даного договору позивачем отримано від ПП «Фірма Гамбіт» податкову накладну №81 від 30.07.2010 року яка включена ним до податкового кредиту за липень 2010 року в сумі 23833,33 грн.

Згідно наданих до перевірки товарно-транспортних накладних №0129 від 10.09.2010 року та №0130 від 17.09.2010 року, транспортування товару здійснювалось автомобілем MAN НОМЕР_4 та MAN НОМЕР_5, перевізником виступав ПП Сидорчук. Пункт навантаження - м. Володимир-Волинськ, вул. Луцька, 230.

Разом з тим в вказаному акті перевірки, міститься висновок про нікчемність та безтоварність господарських операцій позивача та ПП «Фірма Гамбіт».

У зв'язку із чим відповідачем не прийнято до складу валових витрат позивача витрати на придбання товару від згаданого контрагента.

Враховуючи наведені обставини відповідачем винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення № 0002851742 та № 0002861742 від 31.07.2012 року.

В основу вказаних податкових повідомлень-рішень покладено висновок про те, що за результатом проведеної перевірки в діях позивача встановлено порушення вимог пп.7.4.1, 7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997 року, ст.. 13, 14 Декрету Кабінету міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» №13 -92 від 26.12.1992 року, пп.9.12.1 п.9.12 ст.9, пп.7.1 ст.7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» №889-ІV від 22.05.2003 року.

Як встановлено в судовому засіданні з пояснень представників сторін вказані порушення виникли у зв'язку із тим, що за висновком податкового органу фінансово-господарські взаємовідносини між ПП «Фірма Гамбіт» та ФОП ОСОБА_4 є такими, що вчинені без наміру створення правових наслідків. А тому не могли спричинити реального настання юридичних наслідків.

Даний висновок зроблено на підставі акту перевірки від 09.02.2011 року «Про результати позапланової виїзної перевірки ПП «Фірма Гамбіт» за період 01.07.2010 року по 31.07.2010 року №67/2301/35437356, що надійшов на адресу ДПІ у м.Рівному Рівненської області наданий Ківерцівською МДПІ в якому зроблено висновок про те, що діяльність ПП «Фірма Гамбіт» направлена на мінімізацію сплати податків третім особам та безпідставного формування даних податкової звітності.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне:

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів згідно з ч.2 цієї ж статті можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Порядок формування сум податкового кредиту до 01.01.2011 року визначався Законом «Про податок на додану вартість». Відповідно до якого, не підлягали включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту) (п.п. 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 Закону «Про податок на додану вартість»).

Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб" передбачено, що платник податку має право на податковий кредит за наслідками звітного податкового року. Підпунктом 5.1.2 п.5.1 ст. 5 вказаного Закону встановлено, що підстави для нарахування податкового кредиту із зазначенням конкретних сум відображаються платником у річній податковій декларації.

Згідно пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" до складу податкового кредиту включаються фактично понесені витрати, підтверджені платником податку документально, а саме: фіскальним або товарним чеком, касовим ордером, товарною накладною, іншими розрахунковими документами або договором, які ідентифікують продавця товарів (робіт, послуг) та визначають суму таких витрат.

Відповідно до ч.2. ст. 3, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З аналізу наведених норм слідує, що підставою для формування (віднесення) валових витрат платника понесених затрат по певній господарській операції є первинні документи, що містять всі обов'язкові реквізити передбачені ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Підставою для формування сум податкового кредиту за такими операціями є податкова накладна.

Судом встановлено, що позивач відніс до складу податкового кредиту суму ПДВ по операціях з ПП «Фірма Гамбіт» на підставі податкових та видаткових накладених, перелічених в акті перевірки позивача (копії яких містяться в матеріалах даної справи).

Надані до перевірки первинні та платіжні документи, податкові накладні містять всі необхідні реквізити, складені особами, що на момент їх складання були в установленому порядку зареєстровані, як суб'єкти господарювання та платники податків (в тому рахунку і податку на додану вартість). Названі документи повністю розкривають зміст господарської операції та спосіб транспортування товарно-матеріальних цінностей.

Обставини щодо фактичного здійснення (реальності та товарності) господарських операцій позивача з названим контрагентом в ході розгляду справи підтверджено також іншими документами первинного бухгалтерського обліку долученими до матеріалів справи. (а.с 64-213).

Обставини щодо фактичного надходження, оприбуткування та використання позивачем отриманих цінностей (за спірними операціями) у господарській діяльності відповідачем не заперечувались та не спростовувались.

Відповідно до 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (затв. Наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 N 984 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 р. за N 34/18772), факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Натомість, акт перевірки позивача не містить жодного посилання на будь-які первинні документи або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують або вказують на наявність факту безтоварності операцій позивача з обумовленим контрагентом.

Акт перевірки, на підставі якого відповідачем винесено спірні рішення, містить лише припущення щодо відсутності наміру у контрагента позивача на створення правових наслідків та відсутності фактичних дій спрямованих на виконання взятих зобов'язань.

Покликання представника відповідача щодо відсутності у контрагента позивача власних технічних, трудових ресурсів, виявлення розбіжностей у контрагентів щодо формування ними сум податкових зобов'язань за операціями з позивачем не спростовують обставин щодо фактичного надходження товарно-матеріальних цінностей позивачу за операціями з обумовленим контрагентом.

Крім того установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільного правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визнання контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі, якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань визнання недійсним (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних остатніми у такому ланцюгу платником податків.

Відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його контрагентом.

Підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, встановлено презумпцію правомірності рішень платника податку в тому разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків.

Це поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків валових витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту для визначення об'єкта оподаткування з податку на додану вартість, і за її змістом, відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно. Однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичними обставинами.

В ході податкової перевірки, результати якої оскаржуються, ДПІ у м. Рівному не зібрано, а в ході судового розгляду - не надано, жодного доказу на підтвердження факту нереальності вчинення господарських операцій, відображених в податковому обліку позивача.

Надані до матеріалів справи документи свідчать про те, що постачальником товарів -ПП «Фірма Гамбіт» була виписана позивачу податкова накладна на суму ПДВ 23833,33 грн., яка містять всі, передбачені статтею 201 Податкового кодексу України, реквізити та відповідає вимогам наказу ДПА України №969 від 21.12.2010 року "Про затвердження форми Податкової накладної та Порядку її заповнення", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.12.2010 року за №1401/18696, що був чинним до 16.12.2011 року.

На момент виписування податкової накладної контрагент позивача - ПП «Фірма Гамбіт» був зареєстрованим платником ПДВ, що підтверджено безпосередньо і податковим органом за місцем реєстрації вказаного платника податків (а.с 52).

Відповідно, податковий кредит, сформований позивачем на підставі податкової накладної, виписаної ПП «Фірма Гамбіт» вважається підтвердженим.

Платником податку первинними документами бухгалтерського обліку, у тому числі податковою накладною доведено, що виникнення права на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість.

Податковий орган, в свою чергу, не навів будь-яких доводів щодо фіктивності господарської операції, за наслідками якої було сформовано позивачем оспорюваний податковий кредит, не подав жодних фактичних даних, які б викликали сумнів у реальності виконання операції з поставки товарів.

З урахуванням зазначеного суд приходить до висновку, що у податкового органу були відсутні законні підстави для зменшення позивачу суми податкового кредиту з податку на додану вартість за липень 2010 року по господарській операції з ПП «Фірма Гамбіт».

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин, спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним. Як установлено частиною 2 статті 215 цього Кодексу, визнання судом нікчемних правочинів недійсними не вимагається. Відповідно до частини 1 статті 216 зазначеного Кодексу недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Спрямованість правочину на незаконне заволодіння майном держави, за даних обставин, може мати місце у разі наявності наміру сторін, який спрямований на неправомірне отримання податкової вигоди, шляхом штучного формування податкового кредиту і валових витрат. Суд зазначає, що відповідачем не надано жодних доказів наявності такого наміру у позивача та його контрагента.

Невиконання зобов'язань перед бюджетом іншими контрагентами, якщо таке мало місце, є підставою для застосування заходів відповідальності виключно до таких контрагентів, і само по собі не свідчить про порушення правил оподаткування позивачем.

Відповідачем не було доведено наявність будь-яких умисних дій з боку посадових осіб стосовно ухилення від сплати податків шляхом укладення нікчемного правочину, а тому позивач мав достатні і передбачені законодавством підстави для віднесення суми сплаченого на користь постачальника ПДВ до складу податкового кредиту, отже відсутні факти, які б свідчили, що зміст укладеного договору не відповідає дійсним намірам сторін, та що цей намір спрямований на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами виконання зазначеного договору.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України щодо застосування норм права при розгляді спорів цієї категорії, несплата продавцем чи його контрагентом податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Відповідно до статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оскільки у даній справі оспорюється прийняте відповідачем, суб'єктом владних повноважень, за результатами проведеної перевірки податкове повідомлення-рішення, суд відповідно до вимог ч.3 ст.2 КАС України, перевіряє чи прийнято воно: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, безсторонньо, добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, пропорційно та своєчасно.

Матеріали справи свідчать, що спірне податкове повідомлення-рішення не відповідає вказаним критеріям правомірності.

Враховуючи сукупність наведених обставин наряду із правовою специфікою податкових повідомлень-рішень, як актів органів державної податкової служби України, яка полягає у тому, що владний припис таких правових актів індивідуальної дії міститься безпосередньо в самому податковому повідомленні-рішенні, а мотиви його винесення, тобто обставини, яким керувався суб'єкт владних повноважень, -у відповідному акті перевірки, на підставі якого і приймався такий правовий акт індивідуальної дії, суд прийшов до висновку, що податкові повідомлення-рішення № 0002851742 та № 0002861742 від 31.07.2012 року є протиправним.

Судові витрати по справі у вигляді судового збору в сумі 536,63 грн. згідно з частиною 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України присуджуються на користь позивача з Державного бюджету.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби від 31 липня 2012 року №0002851742 та №0002861742.

Присудити на користь позивача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 із Державного бюджету України судовий збір у розмірі 536,63 грн.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Сало А.Б.