Постанова № 26491822, 22.10.2012, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2012 р. Справа № 2а/0470/8946/12 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Коренева А.О.,

при секретарі судового засідання -Литвин Ю.Ю.

за участю:

представника позивача -не з'явився

представника відповідача -Савченко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську в приміщенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Відкритого акціонерного товариства «Криворізький завод гірничого машинобудування»про стягнення адміністративно-господарський санкцій та пені, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, звернувся до суду з позовом до Відкритого акціонерного товариства «Криворізький завод гірничого машинобудування» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені в розмірі 75 178,95 грн. Позовні вимоги обґрунтовані несплатою відповідачем сум господарських санкцій, нарахованих ним самостійно за Звітом про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою 10-ПІ №8293 від 26.01.12 за 2011р., поданим до Фонду. Також позивачем зазначено, що спірна суму підлягає стягненню, оскільки відповідачем не забезпечено працевлаштування інвалідів в кількості 3 осіб. Позивач в судове засідання не з'явився, направив до суду клопотання про підтримання позову та про слухання справи без участі представника позивача.

Відповідач, ВАТ «Криворізький завод гірничого машинобудування», з позовними вимогами не погодився, з підстав, наведених в письмових запереченнях. Мотиви незгоди зводяться до того, що ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 12.06.09 у справі №Б26/161-09 порушено провадження у справі про банкрутство відповідача та введено в дію мораторій, а відповідно до ст.12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» протягом дій мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховується неустойка (штраф, пеня), інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податкові і зборів (обов'язкових платежів). В судовому засіданні представник відповідача просив відмовити в задоволені позову з огляду на наведені доводи.

Враховуючи положення ч.3 ст.128 КАС України, суд вважає за можливе розгляд справи не відкладати і здійснити її вирішення на підставі наявних у ній доказів за відсутність представника позивача.

Вивчивши доводи позову та заперечень, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, при винесені постанови суд виходить з наступних підстав та мотивів.

Матеріалами справи підтверджено, що Відповідач, як роботодавець, у якого за основним місцем роботи працює 270 осіб, подав до Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2011р. У вказаному Звіті Відповідач самостійно обчислив суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів в розмірі 75 150 грн. (а.с.4)

Вирішуючи спір, суд виходить з того, що згідно з ч.3 ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» №875-12 (далі - Закон №875) підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Положеннями ч.1 ст.20 згаданого Закону передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

Аналіз наведених положень дає підстави констатувати, що невиконання підприємством встановлених ч.3 ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» обов'язків, є правопорушенням. З огляду на характер спірних правовідносин, суд вважає, що при вирішенні справи слід застосувати приписи ст.218 Господарського кодексу України, згідно з ч.1 якої підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. За правилом ч.2 ст.218 цього Кодексу учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Суд відзначає, що відповідачем не зазначено та не надано доказів на підтвердження виділення та реального створення 3 робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць та умов для їх праці, як-то: наказів про створення відповідних робочих місць для працевлаштування інвалідів; документу про обсяг обов'язків за посадовою, штатного розпису з вакантним робочим місцем тощо. Розглядаючи справу, суд бере до уваги положення п.4 ст.20 Закону України «Про зайнятість населення», згідно з яким підприємства, установи і організації незалежно від форми власності щомісяця подають місцевим центрам зайнятості за їх місцезнаходженням адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів. Доказів надання до районного центру зайнятості щомісячно протягом 2011р. відповідних звітів форми 3-ПН відповідачем не надано, а представником відповідача про існування таких доказів не зазначено. За викладених обставин, відсутність доказів проведення організаційних заходів по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів однозначно вказує на наявність в діях відповідача факту порушення ч.3 ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», отже в силу ст.218 Господарського кодексу України останній підлягає притягненню до відповідальності, передбаченої ч.1 ст.20 Закону №875.

Як було зазначено вище, згідно з ч.1 ст.20 Закону №875 підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Звітом №10-ПІ підтверджено, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу дорівнює 270 осіб, фонд оплати праці у відповідача складає - 6 763 тис. грн., а середньорічна заробітна плата штатного працівника - 25 050 грн. Отже, сума адміністративно-господарських санкцій, яка підлягає стягненню з відповідача за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у кількості 3 осіб складає - 75 148,89 грн.

Строк оплати адміністративно-господарських санкцій за порушення ч.3 ст.18 Закону №875 встановлений ч.5 ст.20 цього ж закону, де вказано, що адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.

Несплата адміністративно-господарських санкцій за встановленим ч.2 ст.20 Закону№875 строком має своїм правовим наслідком нарахування пені, яка обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк. Неправильності в обчисленні позивачем суми пені в розмірі 30,06 грн. судом не виявлено, а відповідачем жодного доказу, який би вказував на таку неправильність до суду не надано.

Посилання відповідача на введення Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 28.04.11 у справі №Б26/161-09 про порушення провадження у справі про банкрутство, мораторію на задоволення вимог кредиторів, не заслуговують на увагу з огляду на наступне.

Відповідно до ст.1 та ст. 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» №2343 (далі - Закон №2343) мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, а також припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів). Аналіз наведених положень закону дає підстави для висновку, що дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів. Що стосується зобов'язань поточних кредиторів, то за цими зобов'язаннями згідно із загальними правилами нараховується неустойка (штраф, пеня), застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Таким чином, оскільки мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли після його введення, то не припиняє і заходів, спрямованих на їх забезпечення. Невиконання таких зобов'язань є правопорушенням. Тому нарахування санкцій, застосування заходів забезпечення за невиконання зазначених зобов'язань та примусове стягнення на підставі виконавчих документів коштів на виконання таких грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також штрафних санкцій, ґрунтується на законі.

Саме таких правових висновків дійшов Верховний Суд України, що вбачається з рішення від 11.06.12, винесеного Судом у справі за позовом дочірнього підприємства державної акціонерної компанії «Хліб України» «Тальнівський комбінат хлібопродуктів» до управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області про визнання протиправним і скасування рішення. З огляду на положення ч.2 ст. 161 та ст. 244-2 КАС України суд не може залишити поза увагою наведену правову позицію Верховного Суду України.

Отже, враховуючи, що зобов'язання зі сплати спірних сум адміністративно-господарських санкцій виникли у відповідача у 2012р., тобто після введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, посилання відповідача на ст.12 Закону №2343, як на підставу для звільнення від обов'язку сплатити спірну суму санкцій, є безпідставним.

Окрім того, такі посилання є неспроможними і з огляду на те, що за приписами, наведеними в ст.12 Закону №2343, протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання саме грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів). Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем спірна сума адміністративно-господарських санкцій застосована до відповідача не за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань, а за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів. Звільнення від сплати санкції за означене правопорушення під час дії мораторію не передбачено ані положеннями Закону №2343, ані положеннями Закону №875.

На підставі вищенаведеного суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 2, 8-12, 69, 71, 158-163, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Криворізький завод гірничого машинобудування» (код ЄДРПОУ 00211174) на користь Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів заборгованість в сумі 75 178 грн. (сімдесят п'ять сто сімдесят вісім гривень) 95 коп.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд за правилами, визначеними ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова набирає законної сили згідно зі ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови виготовлений 19.10.12

Суддя А.О. Коренев