Ухвала суду № 26482636, 20.06.2012, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 212/2612/2012 Провадження № 22-ц/0290/1764/2012Головуючий в суді першої інстанції:Дернова В.В.Категорія: 52 Доповідач: Панасюк О. С.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.06.2012 м. Вінниця Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Вінницької області у складі: головуючого - судді Панасюка О.С., суддів Іванюка М.В., Камзалова В.В., при секретарі Руденко О.М, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду Вінницької області апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 8 травня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Басейнового управління водних ресурсів річки Південний Буг, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Державне агентство водних ресурсів України, про визнання звільнення незаконним, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, відшкодування моральної шкоди, -

встановила:

В лютому 2012 року ОСОБА_2 звернулася в суд з цим позовом, вказуючи, що з 1982 року працювала в Басейновому управлінні водних ресурсів річки Південний Буг, наказом № 5-к від 12 січня 2012 року була звільнена з посади головного інженера з18 січня 2012 року відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України за скороченням штату працівників.

Оскільки звільнення відбулось всупереч наказу від 6 травня 2011 року № 48 «Про оптимізацію бюджетних водогосподарських організацій у зв'язку з утворенням Державного агентства водних ресурсів України», згідно з яким було зобов'язано скоротити кількість заступників керівників, а не посаду головного інженера; не було враховане її переважне право на залишення на роботі, як працівника з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві та більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці; їй не було одночасно з попередженням про звільнення запропоновано іншу роботу на тому ж підприємстві, вимагала визнати звільнення незаконним та поновити її на роботі в Басейновому управлінні водних ресурсів річки Південний Буг, стягнути з відповідача 10000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 8 травня 2012 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просила скасувати це рішення та ухвалити нове про задоволення її позовних вимог.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що вона не підлягає задоволенню з таких міркувань.

Згідно зі ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Ч.ч.1,2 ст.303 ЦПК України передбачає, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції; апеляційний суд досліджує лише ті докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

За змістом ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права; не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до ч.1 ст.60 ЦК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, судова колегія розглядає справу та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених ОСОБА_3 в суді першої інстанції.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що звільнення позивачки відбулось на підставах і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення штату або чисельності працівників.

Тобто для звільнення працівника за п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України необхідна наявність хоча б однієї із зазначених умов.

Наказом Державного агентства водних ресурсів України від 6 травня 2011 року № 48 "Про оптимізацію бюджетних водогосподарських організацій у зв'язку з утворенням Державного агентства водних ресурсів", було проведено ряд організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію бюджетних водогосподарських організацій, які належать до сфери управління Держводагентства.

15 листопада 2011 року було видано наказ № 97 "Про реорганізацію структури апарату БУВР Південного Бугу та майбутнє вивільнення працівників", яким передбачалось скорочення, в тому числі, посади головного інженера.

Наказом Державного агентства водних ресурсів України від 16 січня 2012 року № 2 "Про затвердження штатних розписів Басейнового управління водних ресурсів річки Південний Буг" затверджено відповідний штатний розпис, у якому посада головного інженера відсутня.

Наказом Басейнового управління водних ресурсів річки Південний Буг № 5-к від 12 січня 2012 року відповідно до п.1 ст. 40 КЗпП України ОСОБА_2 була звільнена з посади головного інженера Басейнового управління водних ресурсів річки Південний Буг з 18 січня 2012 року (а. с. 4).

Згідно з п.п. 2.1 розділу ІІ Порядку погодження призначення та звільнення працівників керівного складу водогосподарських організацій, що належать до сфери управління Державного агентства водних ресурсів України, затвердженого наказом Держводагентства України № 49 від 6 травня 2011року, заступники начальників, головні інженери, заступники начальників - начальники відділів облводресурсів БУВР, управлінь каналів призначаються на посади та звільняються з посад начальниками цих водогосподарських організацій відповідно до погодження Голови Держводагентства України" (а. с. 50-52).

Начальник Басейнового управління водних ресурсів річки Південний Буг звернувся з листом № 02/1395 від 06.12.2011 року до Голови Держводагентства України ОСОБА_4 щодо погодження звільнення окремих працівників, у тому числі і головного інженера Басейнового управління водних ресурсів річки Південний Буг ОСОБА_2 Головою Держводагентства України ОСОБА_4 листом № 5667П/11-11 від 27 грудня 2011 року було надано відповідне погодження (а. с. 47-48).

Відповідно до ч.3 ст. 22 Закону України "Про професійні спілки, їх права і гарантії діяльності", у разі, якщо роботодавець планує звільнення працівників з причин економічного, технологічного, структурного чи аналогічного характеру або у зв`язку з ліквідацією, реорганізацією, зміною форми власності підприємства, установи, організації, він повинен завчасно, не пізніше ніж за 3 місяці до намічуваних звільнень надати первинній профспілковій організації інформацію щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватись, про терміни проведення звільнень, а також провести консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведення їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень. Аналогічні положення містяться і у ст. 49-4 КЗпП України.

На виконання цих приписів закону БУВР Південний Буг 3 жовтня 2011 року було надіслано листа від № 02/1066/1 голові профспілкового комітету управління з проханням взяти участь у роботі комісії з проведення реорганізації структури апарату БУВР, а також забезпечити надання консультацій про заходи щодо запобігання звільненням чи зведення їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень (а. с. 46).

Згідно зі ст.43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Відповідно до ч.1 ст.43-1 КЗпП України, розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) допускається у випадку, зокрема, звільнення працівника, який не є членом первинної профспілкової організації, що діє на підприємстві, в установі, організації.

Як видно з Протоколу засідання профкому БУВР Південний Буг № 9 від 12 січня 2012 року, було надано погодження на звільнення окремих працівників БУВР Південний Буг (а.с. 45). Однак, оскільки ОСОБА_2 вже не була членом даної первинної профспілкової організації (була виключена з її членів на підставі власної заяви від 23 грудня 2011 року), погодження профкому на її звільнення не надавалося (а. с. 44).

Згідно з ч.2 ст.40 КЗпП України, звільнення з підстав, зазначених у п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до ч.2 ст.49-2 КЗпП України одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації; при відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно; водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці.

ОСОБА_2 була письмово повідомлена про наступне вивільнення ще 17 листопада 2011 року; їй письмово було запропоновано працевлаштування з 19 січня 2012 року на посаду головного фахівця з організації експлуатації та ремонту ремонтно-експлуатаційної служби Вінницького міжрайонного управління водного господарства, від чого вона письмово відмовилася; інша робота у апараті БУВР їй не пропонувалася у зв'язку із відсутністю роботи (вакантних посад) за відповідною професією чи спеціальністю.

Згідно з ч.1 ст.42 КЗпП України, при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. Лише при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації працівників.

Згідно з п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів", при здійсненні вивільнення власник чи уповноважений ним орган має право у межах споріднених професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, за його згодою, на іншу посаду, звільнивши з неї менш кваліфікованого працівника; якщо це правило не було використано, суд не вправі обговорювати питання про доцільність такої перестановки.

ОСОБА_2 на обґрунтування позовних вимог посилалася на своє переважне право на залишення на роботі перед іншими працівниками за ознаками кваліфікації і продуктивності праці, стажу роботи, але по суті вимагала прийняття її на новостворену посаду заступника начальника з питань експлуатації, що законом не передбачено.

Таким чином доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, норми матеріального і процесуального права судом застосовані правильно, а тому підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 312, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 8 травня 2012 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: