Ухвала суду № 26482599, 11.07.2012, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 212/5056/2012 Провадження № 22-ц/0290/1825/2012Головуючий в суді першої інстанції:Король О.П.Категорія: 20 Доповідач: Кучевський П. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.07.2012 м. ВінницяКолегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області в складі:

Головуючого: Кучевського П.В.

Суддів: Іванюка М.В., Панасюка О.С.

При секретарі: Руденко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 та особи, що приєдналася до неї - ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 03 травня 2012 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, визнання права власності на ? частину квартири, -

В С Т А Н О В И Л А :

В березні 2012 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_6 20 листопада 2009 року за реєстровим № 3188, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_2; застосування наслідків недійсності правочину; визнання за ним права власності на ? ідеальну частку даної квартири.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що він та відповідач у справі ОСОБА_5 є подружжям. Із спільних коштів подружжя ними повністю виплачено вартість кооперативної квартири АДРЕСА_1 і згідно рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради від 27 квітня 2009 року за №846 було видано свідоцтво про право власності на дану квартиру на ім'я ОСОБА_5, та зареєстровано в ВООБТІ 18 травня 2009 року за реєстровим № 27300253. 08 лютого 2012 року позивач випадково дізнався, що ОСОБА_5 без його згоди та відома уклала договір купівлі-продажу квартири від 20 листопада 2009 року з ОСОБА_2

В зв'язку з цим на підставі ст. 65 СК України просив визнати такий правочин недійсним, а також на підставі ст. 386 ЦК України визнати за ним право власності на ? ідеальну частку спірної квартири.

Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 03 травня 2012 року позов задоволено.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, посвідчений 20 листопада 2009 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_6, за реєстровим №3188, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2

Поновлено сторони у попереднє становище щодо права власності на квартиру АДРЕСА_1, застосувавши двосторонню реституцію.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на ? ідеальну частку квартири АДРЕСА_1.

Стягнуто з ОСОБА_5 та ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 107, 30 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 та особа, яка приєдналася до неї - ОСОБА_3 просять рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне встановлення обставин, які мають значення для справи.

В апеляційній скарзі зазначено, що ОСОБА_2 є добросовісним набувачем спірного житла, а підстав, зазначених в ч. 1 ст. 388 ЦК України для витребування спірної квартири у суду не було. В порушення вимог ст. 35 ЦПК України суд першої інстанції не залучив до участі в справі як третю особу його дружину ОСОБА_3, яка надавала нотаріально посвідчену згоду на укладення спірного договору купівлі-продажу квартири, а також суд не застосував норми матеріального права, які підлягали до застосування, а саме норми ЖК України щодо користування жилими приміщеннями в будинках житлово-будівельних кооперативів і користування ними, оскільки позивач є лише членом сім'ї члена житлово-будівельного кооперативу і має право лише на користування жилим приміщенням.

Також з апеляційною скаргою до суду звернулася приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_6, яка посилалася на те, що участі в розгляді справи в суді першої інстанції не брала, місцевим судом питання щодо залучення її до участі в справі не вирішувалося, а оскаржуваним рішенням вирішено питання про її права та обов'язки, оскільки за вказаним рішенням суду її може бути позбавлено права займатися нотаріальною діяльністю.

Проте ухвалою апеляційного суду від 11 червня 2012 року відмовлено у прийнятті до розгляду заяви приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_6 про поновлення строку на апеляційне оскарження та апеляційної скарги на рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 03 травня 2012 року.

Колегія суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, прийшла до висновку , що дана скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що квартира АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю подружжя, а тому ОСОБА_4 має право на ? частку зазначеної квартири, а оскільки його дружина продала спірну квартиру ОСОБА_2 без згоди свого чоловіка - ОСОБА_4, то укладений договір купівлі-продажу є недійсним.

При цьому визнаючи право власності на ? частки квартири суд, вважав, що враховуючи вимоги ст. 41 Конституції України, ст. 321 ЦК України відповідачі, укладаючи спірний договір порушили майнові права позивача, протиправно позбавивши його права власності на ? частку подружньої квартири.

Зазначені висновки повністю відповідають обставинам справи.

Судом встановлено, що сторони у справі перебували у шлюбі між собою, що підтверджується актовим записом про реєстрацію шлюбу від 18 листопада 1977 року за №15 Котюжинецької сільської ради Калинівського району Вінницької області (а.с. 6).

На підставі ордеру №196/76 на жиле приміщення, виданого на ім'я ОСОБА_5 11 червня 1987 року згідно рішення виконкому міської ради Ради народних депутатів м. Вінниці від 04 червня 1987 року за №198, сім'ї складом з 3-х осіб (позивач ОСОБА_4 , відповідач ОСОБА_5 та син ОСОБА_7) було надано право на зайняття трикімнатної квартири АДРЕСА_1. Після отримання ордеру сім'я вселилася в квартиру і прописалась в ній (а.с. 7-8).

Згідно з довідкою ЖЕК №12 від 22 червня 2012 року за №191 член кооперативу ОСОБА_5 повністю внесла пай в сумі 10361, 48 крб. за трикімнатну кооперативну квартиру АДРЕСА_1.

Згідно рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради від 27 квітня 2009 року за №846 на ім'я ОСОБА_5 було видане свідоцтво про право приватної власності на кооперативну квартиру, на підставі якого за відповідачем 18 травня 2009 року в БТІ за реєстровим №27300253 дана квартира була зареєстрована на праві власності (а.с. 9).

В даній квартирі сторони проживали і були зареєстровані з моменту її отримання і до даного часу.

Згідно договору купівлі-продажу квартири від 20 листопада 2009 року ОСОБА_5 продала, а ОСОБА_2, купив трикімнатну квартиру АДРЕСА_1. Згідно договору продаж зазначеної квартири вчинено за 239700 грн., які ОСОБА_5 повністю отримала від покупця до підписання цього договору. Крім того, продавець повідомила, що предмет продажу від прав третіх осіб вільний.

На підставі вищевказаного договору 10 грудня 2009 року КП «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації» за №51 було зареєстровано право власності на дану квартиру за ОСОБА_2 (а.с. 36).

Згідно з матеріалів справи щодо посвідчення договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, наданих приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_6 на вимогу апеляційного суду, вбачається, що ОСОБА_5 подала нотаріусу заяву, згідно якої на момент придбання спірної квартири в зареєстрованому шлюбі не перебувала та не перебуває, з особами, якими мала б право укладати шлюб не проживала та не проживає. Особу ОСОБА_5 встановлено на підставі паспорта, в якому в графі «сімейний стан» є відмітка про реєстрацію шлюбу з гр. ОСОБА_4 Котюжинецькою сільською радою Калинівського району Вінницької області від 18 листопада 1997 року та відмітка про припинення шлюбу з гр. ОСОБА_4 міським відділом реєстрації актів громадського стану управління юстиції Вінницької області 25 вересня 2002 року.

10 лютого 2012 року по даному факту позивач подав заяву в прокуратуру м. Вінниці.

За повідомленням Староміського РВ ВМУ УМВС України у Вінницькій області від 21 червня 2012 року №9489, в діях ОСОБА_5 встановлено ознаки злочину, передбачені ч. 4 ст. 358 КК України та за даним фактом СВ Староміського РВ ВМУ УМВС України 29 лютого 2012 року відносно ОСОБА_5 порушено кримінальну справу №12290070 за ознаками злочину, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України.

Постановою про порушення кримінальної справи від 29 лютого 2012 року встановлено, що ОСОБА_5 з метою підписання договору купівлі-продажу, 20 листопада 2009 року надала приватному нотаріусу ОСОБА_6 завідомо підроблений паспорт громадянина України, виданий на її ім'я, в якому в графі «сімейний стан», були зазначені неправдиві відомості щодо припинення шлюбу між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 (актовий запис від 25 вересня 2002 року № 1156). В результаті цього, між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 був підписаний та нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1. Згідно довідки відділу державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Вінницького МУЮ актовий запис про розірвання шлюбу між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 за 2002 рік відсутній, актовий запис про розірвання шлюбу №1156 зареєстрований за іншою датою та складений на іншу особу.

Згідно з повідомленням відділу державної реєстрації актів цивільного стану від 19 червня 2012 року за №1420-06.01-29 року у відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Вінницького МУЮ є актовий запис про розірвання шлюбу №182 від 25 квітня 2012 року між гр. ОСОБА_4 та ОСОБА_5

Згідно з п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 року №14 встановлено, що прийняті в рамках кримінальної справи постанови, в тому числі про порушення кримінальної справи оцінюються судом згідно з положеннями ст. 212 ЦПК України.

За таких обставин, колегія суддів, оцінивши докази в їх сукупності та кожен окремо, з урахуванням визнання вищезазначених обставин та позову відповідачем - ОСОБА_5 , вважає такі докази належними та допустимими.

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з ст. 384 ЦК України будинок, споруджений або придбаний житлово-будівельним (житловим) кооперативом, є його власністю.

Член житлово-будівельного (житлового) кооперативу має право володіння і користування, а за згодою кооперативу - і розпорядження квартирою, яку він займає в будинку кооперативу, якщо він не викупив її.

У разі викупу квартири член житлово-будівельного (житлового) кооперативу стає її власником.

Таким чином, спірна квартира, яка була викуплена та право приватної власності на яку було зареєстроване на ім'я відповідача ОСОБА_5 за час шлюбу з ОСОБА_4, є спільною сумісною власністю подружжя. Такі обставини узгоджуються та ґрунтуються на нормах сімейного та цивільного законодавства.

Згідно з ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Відповідно до ч. 4 ст. 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

З п. 44 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року №20/5 у редакції , яка діяла на час виникнення спірних правовідносин вбачається, що правочини щодо належного подружжю на праві спільної сумісної власності майна, які потребують обов'язкового нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також правочини щодо іншого цінного майна можуть бути посвідчені нотаріусом при наявності письмової згоди другого з подружжя. Згода на укладення такого договору повинна бути посвідчена нотаріально.

Згідно із ст. 179 ЦПК України предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення за допомогою дослідження показів свідків, письмових та речових доказів, висновків експертів.

Отже, враховуючи положення ст. 57-60, 212 ЦПК України судом було дотримано положень процесуального закону щодо прийняття, дослідження доказів, оскільки суд першої інстанції досліджував справу, за наявними в матеріалах справи доказах, які вказують на те, що продавець приховав від покупця обставини про права третіх осіб на квартиру та те, що вказана квартира є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.

У відповідності до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як вбачається з матеріалів справи, згоди на укладення спірного договору купівлі-продажу квартири ОСОБА_4 не надавав, рішення про відчуження квартири подружжям не приймалося, про укладений договір купівлі-продажу квартири повідомлений не був, до моменту пред'явлення позову постійно проживав у спірній квартирі та прописаний у ній.

Статтею 67 СК України визначено, що дружина, чоловік мають право укласти з іншою особою договір купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання (догляду), застави щодо своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя лише після її визначення та виділу в натурі або визначення порядку користування майном.

Згідно з ст. 8 СК України якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім'ї та родичами не врегульовані цим кодексом, вони регулюються відповідними нормами цивільного кодексу України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин.

Правові підстави недійсності правочину щодо спільного майна подружжя укладеного одним із подружжя без згоди іншого безпосередньо врегульовано ст. 65 СК України.

Таким чином, з урахуванням обставин справи та вимог ст. 65, 67 СК України відповідач ОСОБА_5 при укладені спірного договору, не повідомила покупця та нотаріуса про права третіх осіб на квартиру, ?? частки якої згідно закону належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_5, що правильно було враховано судом першої інстанції.

Отже, дослідивши обставини справи, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції оскільки наявні докази у справі безумовно вказують на вчинення правочину з порушенням вимог ст. 203, ЦК України, ст. 65 СК України, а тому такий правочин є недійсним.

Правові наслідки недійсності правочину передбачені нормами ЦК України.

Спірний договір купівлі-продажу квартири від 20 листопада 2009 року є оспорюваним правочином. Суд застосовує правові наслідки недійсності оспорюваного правочину одночасно із задоволенням вимоги про визнання правочину недійсним у разі пред'явлення позовних вимог про це.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України.

Згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів зокрема можуть бути визнання права, визнання правочину недійсним, відновлення становища, яке існувало до порушення.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За змістом ст. 70 СК України частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Отже, суд першої інстанції повно та всебічно дослідивши обставини справи, дійшов правильного висновку про те, що , відповідачі, укладаючи оскаржуваний договір щодо спірної квартири, порушили право власності позивача на частку в даній квартирі, а тому застосував такий спосіб захисту порушеного права як визнання права власності на ? ідеальну частку квартири АДРЕСА_1.

Доводи ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про те, що судом не застосовано норми житлового законодавства щодо порядку користування жилими приміщеннями в будинках житлово-будівельних кооперативів, зокрема норми ст.ст. 145, 146 ЖК України, згідно якої член сім'ї члена житлово-будівельного кооперативу має право лише на користування жилим приміщенням, а поділ квартири в будинку житлово-будівельного кооперативу допускається в разі розірвання шлюбу, якщо пай є спільною сумісною власністю подружжя не приймаються судом до уваги, оскільки на дані правовідносини поширюється дія норм сімейного та цивільного законодавства, які регулюють відносини спільної сумісної власності подружжя, а норми ЖК України не підлягають до застосування у даному випадку, що підтверджено матеріалами справи.

Також колегія суддів не погоджується з доводам апеляційної скарги про те, що не підлягають захистові права позивача шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, встановленого ст.ст. 215, 216 ЦК України, оскільки застосування реституції та повернення майна за недійсним правочином, враховуючи положення ст. 216 ЦК України є можливим тоді, коли предметом спору є правочин за участю власника і першого покупця (набувача).

З матеріалів справи вбачається , що ОСОБА_2 є першим набувачем, а тому позивач правильно обрав спосіб захисту та відновлення порушеного права.

Вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння позивачем не пред'являлася, у разі визнання оспорюваного правочину недійсним до сторін правочину застосовуються наслідки недійсності правочину, а тому ст. 388 ЦК України не підлягає до застосування.

Також посилання в апеляційній скарзі на те, що судом порушені норми процесуального права, які полягали в тому, що судом не було належним чином повідомлено відповідача про час та місце розгляду справи, не беруться колегією суддів до уваги оскільки відповідно до ч. 3 ст. 309 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

В матеріалах справи є рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення на ім'я ОСОБА_2 з відміткою про те, що одержувач за повідомленнями не з'являється, а також телеграма з повідомленням про виклик у судове засідання на 03 травня 2012 року о 15:00 год., а тому судом першої інстанції виконано вимоги щодо належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи.

Щодо доводів скарги про те, що судом першої інстанції не було залучено до участі в справі ОСОБА_3, то вони не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки відповідно до п. 26 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначено, що якщо предметом правочину є майно, яке належить особам на праві спільної сумісної власності, інші співвласники відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦК України до участі у справі не залучаються, оскільки правочин щодо розпорядження спільним майном подружжя вважається вчиненим за згодою всіх співвласників, Таким чином права ОСОБА_3 рішенням суду першої інстанції не порушено.

При вирішенні спору, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, надав належну оцінку наявним у справі доказам, правильно встановив спірні правовідносини та норми матеріального права, які їх регулюють та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Рішення суду є законним та обґрунтованим, підстав для його скасування не вбачається.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

На підставі наведеного і керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та особи, що приєдналася до неї - ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 03 травня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: /підпис/

Судді: /підписи/

З оригіналом вірно: