Ухвала суду № 26482312, 27.09.2012, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 212/3804/2012 Провадження № 22-ц/0290/2829/2012Головуючий в суді першої інстанції:Іщук Т.П.Категорія: 20 Доповідач: Денишенко Т. О.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.09.2012 м. ВінницяКолегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Він-ницької області в складі:

головуючої судді Денишенко Т.О.,

суддів Луценка В.В., Зайцева А.Ю.,

при секретарі Торбасюк О.І.,

за участю позивача, апелянта ОСОБА_2, представника відповідачки ОСОБА_5 - ОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці, в залі судових засідань апеляційного суду Вінницької області цивільну справу за позовом

ОСОБА_2 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання договору купівлі-продажу недійсним,

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ле-нінського районного суду м. Вінниці від 23 серпня 2012 року,

В С Т А Н О В И Л А:

28 лютого 2012 року ОСОБА_2 звернувся в Ленінський районний суд м. Вінниці з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання угоди недійсною ( а. с. 3-5 ), посилаючись на наступні обставини. ОСОБА_6 заборгував ОСОБА_2 кошти, у зв'язку з чим на виконання рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 16.11.2010 року державним виконавцем Ленінського ВДВС Вінницького МУЮ складено акт опису і арешту майна ОСОБА_6 у вигляді 19/25 частин адміністративного будинку АДРЕСА_1. Однак ОСОБА_5 поставила питання про виключення цього майна з опису через належність їй цієї нерухомості на праві приватної власності за договором купівлі-продажу від 30.05.1996 року. ОСОБА_2 просив суд визнати недійсним цей договір, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_5, оскільки вважає його мнимим, а ОСОБА_5 такою, що не набула права власності на частину спірного нерухомого майна через незареєстрованість по даний час укладеної угоди у виконкомі місцевої Ради народних депутатів.

Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 23 серпня 2012 року у позові ОСОБА_2 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання угоди недійсною відмовлено ( а. с. 80-82 ).

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 оскаржує його в апеляційному порядку, просить дане рішення скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову. Апелянт посилається на непра -

вильне застосування судом норм матеріального права ( а. с. 85-87 ).

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта, заперечення представника ОСОБА_5, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази, наявні в ній, в їх сукупності, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Умовами обгрунтованості є повне і всебічне з'ясування обставин, що мають значення для справи, доведеність тих обставин, які суд вважає встановленими, відповідність висновків суду обставинам справи.

Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам.

Судом встановлено, що 30 травня 1996 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 був укладений договір купівлі-продажу 19/25 частин будинко-володіння АДРЕСА_1, за яким ОСОБА_5 купила у власність дану нерухомість у вигляді частини приміщення ад-міністративного будинку, позначеного на плані літерою «А», загальною пло-щею 439,2 кв.м. ( а. с. 12 ).

Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 16 листопада 2010 року ( а. с. 7-8 ) позов ОСОБА_2 було задоволено, стягнуто з ОСОБА_6 на його користь борг в сумі 499283,37 гривні, вартість проведеної експертизи в сумі 1032,00 гривні, судові витрати - 1820,00 гривень.

У зв'язку з необхідністю виконання судового рішення від 16.11.2010 року ОСОБА_2 просив визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомості від 30.05.1996 року як мнимий.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 не був стороною оспорюваного правочину, що вчинений 30.05.1996 року, тобто задовго до виникнення у 2008 році правовідносин позики між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 Нормами Цивільного кодексу УРСР, що діяв на час укладення оспорюваного правочину ( статті 128, 224 ), передбачено, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Зі змісту оспорюваного договору вбачається, що він був виконаний на момент укладення. Суд прийняв до уваги, що у відповідності з ч. 2 ст. 227 ЦК УРСР договір купівлі-продажу житлового будинку підлягав реєстрації у місцевому органі самоврядування, але за оспорюваним правочином у 1996 році була відчужена частина адміністративної, а не житлової будівлі. Суд звернув увагу, що норма частини 4 статті 334 Цивільного кодексу України, який набрав чинності з 01 січня 2004 року, зворотної сили не має.

Висновки суду першої інстанції є вірними. Суд не помилився у визначенні правовідносин, що склалися між сторонами у справі, застосував норми мате-ріального права, що регулюють дані правовідносини.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 та ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Колегія суддів приймає до уваги посилання ОСОБА_2 на дійсний факт наявності у провадженні Ленінського районного суду м. Вінниці кримінальної справи № 212/8892/12 по обвинуваченню ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, передбачених ч.4 ст. 190, чч. 1, 3 ст. 358 КК України, копія обвинувального висновку з якої додана до матеріалів цієї цивільної справи. Позивач ОСОБА_2 у даній кримінальній справі визнаний потерпілим. Однак, з обвинувального висновку вбачається, що ОСОБА_6, як одному із засновників ТОВ «Аванград-5» інкримінується отримання злочинним шляхом в займ коштів у ОСОБА_2 в сумі 288 тисяч гривень, тобто йдеться про шахрайство, заволодіння чужим майном шляхом обману, завдання потерпілому шкоди в особливо великих розмірах. Дані фактичні обставини жодним чином не мають відношення до цивільного спору з приводу вимоги ОСОБА_2 про визнання недійсним через мнимість договору купівлі-продажу від 30 травня 1996 року, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_5

Судом першої інстанції зроблено обгрунтований і вмотивований висновок про безпідставність заявлених позовних вимог.

Мотиви апеляційної скарги ОСОБА_2 не заслуговують на увагу, не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному судовому рішенні, тому колегія суддів не знаходить підстав для її задоволення.

Статтею 308 ЦПК України встановлено, що апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 319, 324, 325 ЦПК України, колегія cуддів -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 23 серпня 2012 року, залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуюча:

Судді: