Рішення № 26482032, 28.08.2012, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 205/1571/2012 Провадження № 22-ц/0290/2602/2012Головуючий в суді першої інстанції:Верьовочніков В.М.Категорія: 31 Доповідач: Сопрун В. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.08.2012 м. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області у складі:

головуючого: Cопруна В.В.

суддів: Матківської М.В., Шемети Т.М.,

при секретарі: Чернаті В.С.

за участю: ОСОБА_2, ОСОБА_3, -

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди, -

за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Жмеринського районного суду Вінницької області від 18 липня 2012 року, -

в с т а н о в и л а :

В травні 2012 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом, в якому зазначила, що 15.10.2011 року о 20 годині 30 хвилин водій ОСОБА_3, керуючи технічно справним автомобілем «Мерседес Бенц», державний номерний знак НОМЕР_1, по автодорозі сполученням м. Вінниця - м. Могилів-Подільський у напрямку останнього, неподалік перехрестя із дорогою на с. Некрасове, Вінницького району допустив наїзд на її сина ОСОБА_5, який знаходився на узбіччі дороги і зупиняв транспортні засоби, внаслідок чого від отриманих тілесних ушкоджень він загинув на місці. Власником вказаного транспортного засобу на момент вчинення ДТП був ОСОБА_2, ОСОБА_3 керував даним автомобілем на підставі нотаріальної довіреності. Порушену за вказаним фактом кримінальну справу постановою слідчого від 26.12.2012 року було закрито у зв'язку з відсутністю у діях водія ОСОБА_3 складу злочину, ДТП сталося з вини ОСОБА_5. Посилаючись на власний пенсійний вік та хворобливий стан здоров'я, на обставини втрати свого єдиного сина, що негативно вплинули на її психологічний стан та спричиняють їй душевні страждання, та вважаючи винним ОСОБА_3 у загибелі її сина, просила стягнути на свою користь солідарно з відповідачів 15000 грн. моральної шкоди, а також 2000 грн. витрат на правову допомогу.

Рішенням Жмеринського районного суду Вінницької області від 18 липня 2012 року позов ОСОБА_4 задоволено частково. Стягнуто солідарно із ОСОБА_2, ОСОБА_3 7000 грн. моральної шкоди, 1 287, 60 грн. компенсації витрат на правову допомогу. Вирішено питання про сплату судового збору.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали апеляційні скарги, в яких просять рішення Жмеринського районного суду Вінницької області від 18 липня 2012 року скасувати та постановити нове, яким в задоволені позовних вимог відмовити.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, заслухавши пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали позовної заяви, прийшла до висновку, що апеляційні скарги підлягають до часткового задоволення за таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ч.3 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції керувався тим, що було встановлено у даному конкретному випадку наявність заподіяної ОСОБА_4 дочасною смертю її сина ОСОБА_5 моральної шкоди, яка має причинний зв'язок із обставинами спільного правомірного використання відповідачами джерела підвищеної небезпеки, що визначає підстави її солідарного відшкодування останніми за не доведенням ними заподіяння даної шкоди внаслідок непереборної сили чи умислу потерпілого, виключно які є визначеними законом підставами звільнення від відшкодування такої шкоди, незалежно від експертних висновків про відсутність у ОСОБА_3 технічної можливості уникнути наїзду на пішохода ОСОБА_5. Разом з тим, суд не погоджується із розміром заявленого позивачем грошового відшкодування моральної шкоди, оскільки безпосередньо з вини її сина відбулось ДТП, що спричинило його смерть, і ці дії загиблого відбувались у стані його легкого алкогольного сп'яніння.

Однак погодитись з таким висновком районного суду повністю не можна.

Поняття джерела підвищеної небезпеки на рівні закону (легальна дефініція) закріплено у ст. 1187 ЦК України, відповідно до якої під джерелом підвищеної небезпеки розуміють діяльність, пов'язану з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для осіб, які цю діяльність здійснюють, та інших осіб.

Основні ознаки джерела підвищеної небезпеки також наведено у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди»від 27 березня 1992 року № 6, відповідно до якого джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність по використанню, транспортуванню, зберіганню предметів, речовин і інших об'єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі ж властивості. Наприклад, літак, автомобіль небезпечні неможливістю їх миттєвої зупинки.

За загальним правилом, встановленим ч. 2 ст. 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Винятки із цього правила встановлено ч. 3, ч. 5 ст. 1187 ЦК України, згідно з якими особа, яка на відповідній правовій основі володіє транспортним засобом (власник, орендар, підрядник тощо), звільняється від обов'язку відшкодування шкоди, завданої транспортним засобом у випадках неправомірного заволодіння третьою особою транспортним засобом, завдання шкоди внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Вирішуючи питання про притягнення тієї чи іншої особи до відповідальності за ст. 1187 ЦК України, слід визначити дві основні ознаки володільця: юридичну та матеріальну (фактичну).

Юридична ознака володільця полягає в тому, що володільцем визнається тільки та особа, яка на відповідних правових підставах володіє об'єктом, діяльність з яким створює підвищену небезпеку.

У свою чергу матеріальна або фактична ознака володільця джерела підвищеної небезпеки означає, що особа повинна здійснювати фактичне володіння (експлуатацію, використання, зберігання, утримання) небезпечними об'єктами.

Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володільця небезпечного об'єкта буде зобов'язано відшкодувати шкоду незалежно від вини цієї особи. Перед потерпілим несуть однаковий обов'язок відшкодувати завдану шкоду як винні, так і невинні володільці об'єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.

Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. Межа відповідальності визначає сферу дії обставин, які виключають відповідальність. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.

Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними.

Непереборною силою в такому випадку слід визнавати фактори об'єктивного характеру, причинно не пов'язані з джерелом підвищеної небезпеки. Шкідливі властивості самого джерела підвищеної небезпеки непереборною силою не є. Дія непереборної сили може бути спрямована як на об'єкт, діяльність з яким становить джерело підвищеної небезпеки, так і на осіб, які обслуговують цей об'єкт.

Обов'язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що суду не було надано належних доказів умислу ОСОБА_5 чи непереборної сили.

Частиною 3 ст. 1193 ЦК України передбачено, що вина потерпілого взагалі не враховується у разі відшкодування додаткових витрат, передбачених ч. 1 ст. 1195 ЦК України, тобто витрат, викликаних необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо; у разі відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника та у разі відшкодування витрат на поховання.

Таким чином закон містить вказівку на перерозподіл доказування та зобов'язує саме відповідача довести, що шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, було спричинено внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого, тобто не з його вини. Разом із тим шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела. Незалежно від вини фізичної особи відшкодовується завдана нею і моральна шкода, у тому числі якщо шкоди завдано ушкодженням здоров'я внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки (ч. 2 ст. 1167 ЦК України).

Також необхідно враховувати те, що ОСОБА_4 є пенсіонеркою, а ОСОБА_5 був її єдиним сином, який надавав їй матеріальну допомогу.

Із наведеного вбачається, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки механізму дорожньо-транспортної пригоди, схемі ДТП, протоколам ДТП тощо та не в повній мірі врахував того, що між діями ОСОБА_3 та наслідками, які настали в результаті ДТП, є прямий причинний зв'язок.

Відсутність у діях відповідача складу злочину не свідчить про відсутність підстав для цивільно-правової відповідальності за завдану шкоду.

Норми правового інституту відшкодування шкоди, завданої неправомірними діями за змістом поділяють на ті, що включають загальні правила та застосовуються до всіх зобов'язань із заподіяння шкоди, у тому числі передбачених ст. 1166 ЦК України, та на ті, що містять правила для певних випадків завдання та відшкодування шкоди. Остання група норм регулює спеціальні види зобов'язань із завдання шкоди, у тому числі зобов'язання із завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки (ст.ст. 1187-1188 ЦК України та зобов'язання із завдання шкоди каліцтвом, іншими ушкодженням здоров'я або смертю (ст.ст. 1195-1202 ЦК України).

За своїм змістом норми, що регулюють порядок відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, та норми, що регулюють відшкодування шкоди каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю належать до різних правових підстав цивільно-правової відповідальності за завдання позадоговірної шкоди (різні спеціальні делікти).

Згідно із ч. 2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вирішила, що відшкодовувати моральну шкоду повинна особа, з вини якої заподіяно шкоду, а саме ОСОБА_3. До того ж, зважаючи на обставини справи, підлягає стягненню вся сума моральної шкоди.

Відповідно до ч. 5 ст. 88 ЦПК України якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги (ст. 84 ЦПК України).

Колегія суддів вважає, що розмір витрат на правову допомогу підлягає збільшенню, адже окрім урахування загальної участі в судових засіданнях адвоката у межах трьох годин, ним також надавалася юридична консультація ОСОБА_4, вивчалась кримінальна справа та було складено позовну заяву.

Саме тому підлягають стягненню з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 також витрати на правову допомогу в розмірі 2000 грн.

Таким чином, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення було порушено вимоги чинного законодавства, що свідчить про незаконність рішення в частині стягнення моральної шкоди та витрат на правову допомогу, а тому відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України підлягає зміні.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, задовольнити, а апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволити частково.

Рішення Жмеринського районного суду Вінницької області від 18 липня 2012 року -скасувати та постановити нове, яким позов ОСОБА_4 -задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 15 000 гривень моральної шкоди та 2 000 гривень витрат на правову допомогу.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави 150 гривень судового збору.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: підпис Cопрун В.В.

Судді: підписи Матківська М.В.

Шемета Т.М.

З оригіналом вірно: Cопрун В.В.