Ухвала суду № 26480794, 18.10.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-6011/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Пащенко К.С.

Суддя-доповідач: Мельничук В.П.

У Х В А Л А

Іменем України

"18" жовтня 2012 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.,

суддів: Грищенко Т.М., Мацедонської В.Е.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду апеляційну скаргу представника Державної податкової інспекції в Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби -Корчук Лесі Василівни на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 липня 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Технічна компанія «Маніту»до Державної податкової інспекції в Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання дій протиправними, скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Технічна компанія «Маніту»звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції в Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання дій протиправними, скасування податкового повідомлення-рішення. Свої вимоги обґрунтовує тим, що, на його думку, дії відповідача щодо проведення перевірки та висновки акту, на підставі якого прийнято спірне податкове повідомлення-рішення, а також саме податкове повідомлення-рішення є протиправними, оскільки не відповідають вимогам податкового законодавства України. У зв'язку з цим позивач просив визнати зазначені дії відповідача протиправними, визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 липня 2012 року задоволено позов.

Визнано протиправними дії Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва, що полягають в проведенні перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Технічна компанія «Маніту», за наслідками якої було складено Акт перевірки від 03.04.2012 року № 80/22-10/36438628 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки повноти обчислення та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість ТОВ «ТК «Маніту»при взаємовідносинах з ТОВ «Віп Союз»за період з 01.09.2011 року по 31.10.2011 року.

Визнано протиправними дії Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва щодо визнання в акті від 03.04.2012 року № 80/22-10/36438628 нікчемними правочинів, укладених Товариством з обмеженою відповідальністю «Технічна компанія «Маніту»від 01.08.2011 року № 01-08/11-JCB-м, від 01.08.2011 року № 01-08/11-Сар-м, від 01.08.2011 року № 01-08/11-Mer-м та від 01.08.2011 року № 01-08/11-Far-м.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 18.04.2012 року № 0000062210, прийняте Державною податковою інспекцією у Оболонському районі міста Києва.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням представник Державної податкової інспекції в Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби -Корчук Леся Василівна подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нову про відмову у задоволенні даного позову.

До суду апеляційної інстанції всі особи, які беруть участь в справі не прибули, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду.

Статтею 128 КАС України встановлено наслідки неприбуття в судове засідання особи, яка бере участь в справі.

Згідно до ч. 6 зазначеної вище статті якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь в справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Підстави для проведення апеляційного розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами визначено ст. 197 КАС України.

За змістом ч. 1 вищезазначеної статті суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь в справі, про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які прийняті у порядку скороченого провадження за результатами розгляду справ, передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 183-2 цього Кодексу.

З огляду на викладене та враховуючи те, що справу можливо вирішити на основі наявних у ній доказів, а також те, що до суду апеляційної інстанції всі особи, які беруть участь в справі не прибули, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду, відсутні клопотання про розгляд справи за їх участю, колегія суддів ухвалила про апеляційний розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ч. 1 ст. 197 КАС України.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржувану постанову суду першої інстанції -без змін з наступних підстав.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 195 КАС України рішення суду першої інстанції підлягає перегляду в апеляційному порядку в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції було встановлено наступне.

Відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «ТК «Маніту»щодо повноти обчислення та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «Віп Союз»за період з 01.09.2011 року по 31.10.2011 року.

За результатами даної перевірки 03.04.2012 року ДПІ у Оболонському районі м. Києва складено акт № 80/22-10/36438628, за змістом якого даною перевіркою було встановлено порушення ТОВ «ТК «Маніту»п.п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.2 ст. 201 Податкового кодексу України та, як наслідок, заниження податку на додану вартість на суму 140000,00 грн.

18.04.2012 року на підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000062210, яким у зв'язку з порушенням п.п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.2 ст. 201 Податкового кодексу України позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 140000,00 грн., а також застосовано штрафні санкції у розмірі 35000,00 грн.

Не погоджуючись з вказаним вище податковим повідомленням-рішенням та діями відповідача щодо проведення перевірки та складання висновків за її результатами, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи даний позов суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено правомірність своїх дій та спірного податкового повідомлення-рішення, а тому позов є таким, що підлягає задоволенню.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Судом першої інстанції було встановлено, що позивачем укладено договори про надання маркетингових послуг від 01.08.2011 року № 01-08/11-JCB-м, від 01.08.2011 року № 01-08/11-Сар-м, від 01.08.2011 року № 01-08/11-Mer-м, від 01.08.2011 року № 01-08/11-Far-м з ТОВ «Віп Союз», на підставі яких ТОВ «ТК «Маніту»було надано маркетингові послуги щодо дослідження (аналізу) українського ринку навантажувачів та сільськогосподарської техніки на загальну суму 840000,00 грн., в тому числі ПДВ у розмірі 140000,00 грн., що підтверджується належним чином оформленими актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) та податковими накладними.

Позивач надані послуги оплатив повністю, в тому числі сплативши у їх ціні податок на додану вартість у розмірі 140000,00 грн.

Водночас, за змістом акту перевірки, підставою для висновку відповідача про порушення позивачем п.п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.2 ст. 201 Податкового кодексу України та, як наслідок, заниження податку на додану вартість на суму 140000,00 грн. стала встановлена ним нікчемність вказаних договорів внаслідок надходження до управління податкового контролю ДПІ у Оболонському районі м. Києва ДПС від ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС акту від 29.02.2012 №1062/2304/37240791 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Віп Союз»щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.08.2011 року по 30.09.2011 року, в якому зазначено, що станом на 24.01.2012 року фактичне місцезнаходження підприємства ТОВ «Віп Союз»та його посадових осіб не встановлено відповідно до складеного акту перевірки юридичного та фактичного місцезнаходження ТОВ «Віп Союз»за №320/23-4/37240791 від 24.01.2012; отримання ДПІ у Печерському районі м. Києва висновку спеціаліста від 29.02.2012 року № 122 Науково - дослідного експертно - криміналістичного центру при УМВС України на Південно - Західній залізниці, в якому зазначено, що підписи на уточнюючих розрахунках податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за 8, 9 місяць та розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту за 8, 9 місяць виконані однією особою, а підписи директора ТОВ «Віп Союз»в свідоцтві № 100325619 про реєстрацію платника податку на додану вартість виконані іншою особою; встановлення перевіркою відсутності реального здійснення операцій ТОВ «Віп Союз»за серпень, вересень 2011 року, зокрема поставок товарів (робіт, послуг) на користь ТОВ «ТК «Маніту», оскільки у ТОВ «Віп Союз»відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби; висновку спеціаліста від 10.01.2012 року № 12, надісланого ГВ ПМ ДПІ у Оболонському районі м. Києва службовою запискою від 13.01.2012 року № 13/26-05 про те, що підписи виконані на первинних документах між ТОВ «Санрайз-Стиль»та ТОВ п Союз», виконані не посадовою особою (директором) ТОВ «Віп Союз», а іншою особою.

Згідно з ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

При цьому, вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Тому, для встановлення факту вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, з метою ухилення від сплати податків, необхідно встановити необґрунтованість отриманої платником податків податкової вигоди, наприклад, внаслідок її виникнення не у зв'язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності.

З огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, то факт виконання поставки товару входить до предмету доказування у справі.

Правова позиція по даному питанню викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 31.03.2011 року у справі № К-12509/08.

Також, відповідно до змісту інформаційного листа Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 року при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Судом першої інстанції було встановлено, що зобов'язання за договорами між ТОВ «ТК «Маніту»та ТОВ «Віп Союз»виконувались сторонами у повному обсязі, що підтверджується відповідними актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), податковими накладними та платіжними дорученнями з відмітками банку про їх виконання.

Реальність спірних господарських операцій підтверджується також залученими до матеріалів справи дослідженнями українського ринку навантажувачів: Аналіз діяльності компанії JCB в просуванні продукції на ринку України) від 30.09.2011 року, Аналіз присутності компанії Merlo на ринку України від 30.09.2011 року, Аналіз присутності компанії Faresin на ринку України від 30.09.2011 року; Аналіз сільськогосподарської техніки. Жатки Capello від 30.09.2011 року, які були складені та надані ТОВ «Віп Союз»позивачу на виконання умов вищевказаних Договорів; контрактом позивача з компанією Capello S.R.L. на поставку кукурузник жаток »від 26.03.2012 року № 02-М, дистриб'юторським договором 100/1 позивача з компанією Faresin Industries S.P.A. від 10.01.2012 року, вантажно-митними деклараціями, а також платіжними дорученнями в іноземній валюті, які були складені з урахуванням та на підставі маркетингових досліджень проведених та наданих позивачу за вищевказаними договорами.

При цьому колегія суддів вважає правильним критичне сприйняття судом першої інстанції посилання відповідача на висновок спеціаліста від 29.02.2012 року № 122 Науково - дослідного експертно-криміналістичного центру при УМВС України на Південно-Західній залізниці, в якому зазначено, що підписи на уточнюючих розрахунках податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за 8, 9 місяць та розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту за 8, 9 місяць виконані однією особою, а підписи директора ТОВ «Biп Союз»в свідоцтві №100325619 про реєстрацію платника податку на додану вартість виконані іншою особою, а також на висновок спеціаліста від 10.01.2012 року № 12 надісланого ГВ ПМ ДПІ у Оболонському районі м. Києва службовою запискою від 13.01.2012 року № 13/26-05 про те, що підписи виконані на первинних документах між ТОВ «Санрайз-Стиль»та ТОВ «Віп Союз», виконані не посадовою особою (директором) ТОВ «Віп Союз», а іншою особою, з огляду на наступне.

Висновок спеціаліста від 10.01.2012 року № 12 зроблений на підставі копій первинних документів і не по господарським взаємовідносинам з ТОВ «ТК «Маніту», а відповідачем всупереч ч. 2 ст. 71 КАС України не надано доказів на підтвердження існування вказаних обставин - висновку спеціаліста від 29.02.2012 року № 122; факти вчинення злочину, в тому числі у вигляді фіктивного підприємництва, ухилення від сплати податків та підробки документів, можуть встановлюватись виключно відповідним рішенням суду; до висновку спеціаліста не пред'являються вимоги, які забезпечують незалежність судового експерта та правильність його висновку, зокрема, спеціаліст не попереджається про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку, а відтак висновок спеціаліста не має статусу висновку експерта.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Також колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про необґрунтованість доводів податкового органу щодо надходження до управління податкового контролю ДПІ у Оболонському районі м. Києва ДПС від ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС акту від 29.02.2012 року № 1062/2304/37240791 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Віп Союз»щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.08.2011 року по 30.09.2011 року, в якому зазначено, що станом на 24.01.2012 року фактичне місцезнаходження підприємства ТОВ «Віп Союз»та його посадових осіб не встановлено відповідно до складеного акту перевірки юридичного та фактичного місцезнаходження ТОВ «Віп Союз», код 37240791 за №320/23-4/37240791 від 24.01.2012 року, а також на відсутність реального здійснення операцій ТОВ «Віп Союз»за серпень, вересень 2011 року, зокрема, поставок товарів (робіт, послуг) на користь ТОВ «ТК «Маніту», оскільки у ТОВ «Віп Союз»відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, оскільки, по-перше, сам по собі акт не є беззаперечним, належним та допустимим доказом даних фактів.

При цьому відповідачем всупереч ч. 2 ст. 71 КАС України не надано належних доказів на підтвердження існування вказаних обставин, а порушення контрагентами позивача вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про безтоварність відповідних господарських операцій.

Крім зазначеного вище, судом першої інстанції було встановлено, що на момент підписання зазначених вище договорів, актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) та податкових накладних, юридична особа ТОВ «Віп Союз»не була припинена, доказів існування вироків суду у кримінальних справах, якими б встановлювався факт фіктивного підприємництва, відповідачем не надано.

Отже, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що вищевказані договори між ТОВ «ТК «Маніту»та ТОВ «Віп Союз»були укладені з метою здійснення передбаченої законодавством підприємницької діяльності, наявність у ТОВ «ТК «Маніту»та ТОВ «Віп Союз»умислу на укладення вказаних договорів з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, відповідачем не доведено, натомість судом встановлено факт здійснення відповідних господарських операцій, а тому вказані правочини не можуть розглядатись як нікчемні з мотивів їх завідомої суперечності інтересам держави і суспільства відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

При цьому в п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що у Податковим кодексом України передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку-покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації.

Відповідно до змісту п.п. 201.4. та 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в встановленому порядку.

Згідно з п. 184.1 ст. 184 Податкового кодексу України реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

Відповідно до п. 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженим наказом Державної податкової адміністрації України № 969 від 21.12.2010 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29.12.2010 року за № 1401/18696 податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Судом першої інстанції було встановлено, що сума ПДВ у розмірі 140000,00 грн. була віднесена позивачем до складу податкового кредиту на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «Віп Союз». На момент складання вказаних податкових накладних ТОВ «Віп Союз»було включене до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців, а також зареєстроване платником податку на додану вартість відповідно до чинного законодавства, з урахуванням чого суд приходить до висновку про наявність у нього права на складання податкових накладних.

Правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 10.01.2012 року у справі № К/9991/81953/11.

Таким чином, сума податку на додану вартість у розмірі 140000,00 грн., віднесена ТОВ «ТК «Маніту»до податкового кредиту, підтверджується податковими накладними, оформленими відповідно до вимог ст. 201 Податкового кодексу України та Порядку заповнення податкової накладної.

Відповідно до правової позиції Вищого адміністративного суду, викладеної в ухвалі від 29.03.2012 року у справі № К/9991/1617/11, несплата продавцем або його контрагентами ПДВ до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі виписаних ТОВ «Віп Союз»податкових накладних є правомірним та відповідає вимогам чинного законодавства України, у зв'язку з чим, викладений ДПІ у Оболонському районі міста Києва ДПС в акті перевірки висновок про порушення ТОВ «ТК «Маніту»п.п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.2 ст. 201 Податкового кодексу України та, як наслідок, заниження податку на додану вартість на суму 140000,00 грн., є необґрунтованим та таким, що не відповідає чинному законодавству України та фактичним обставинам справи, а прийняте на його підставі спірне податкове повідомлення-рішення № 0000062210 від 18.04.2012 року -безпідставним та неправомірним.

Отже, протиправними є і дії ДПІ у Оболонському районі міста Києва щодо визнання в акті № 80/22-10/36438628 від 03.04.2012 року нікчемними правочинів, укладених ТОВ «ТК «Маніту»від 01.08.2011 року № 01-08/11-JCB-м, № 01-08/11-Сар-м, № 01-08/11-Mer-м та № 01-08/11-Far-м.

Водночас, згідно з п. 78.4 ст. 78 Податкового кодексу України про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу державної податкової служби приймає рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Відповідно до ст. 79 Податкового кодексу України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом. Документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки. Присутність платників податків під час проведення документальних невиїзних перевірок не обов'язкова.

Документальна позапланова невиїзна перевірка повноти обчислення та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість ТОВ «ТК «Маніту»при взаємовідносинах з ТОВ «Віп Союз»за період з 01.09.2011 року по 31.10.2011 року проводилась на підставі наказу ДПІ у Оболонському районі міста Києва від 21.03.2012 року № 125, проте, судом першої інстанції було встановлено та не спростовано відповідачем, що ДПІ у Оболонському районі м. Києва всупереч вимог ст.ст. 78, 79 Податкового кодексу України до початку проведення вказаної перевірки не надіслала платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

З урахуванням зазначеного колегія суддів приходить до висновку про те, що ДПІ у Оболонському районі м. Києва не мала права на проведення такої перевірки, у зв'язку з чим дії ДПІ у Оболонському районі м. Києва щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «ТК «Маніту», за наслідками якої було складено акт від 03.04.2012 № 80/22-10/36438628 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки повноти обчислення та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість ТОВ «ТК «Маніту»при взаємовідносинах з ТОВ «Віп Союз»за період з 01.09.2011 року по 31.10.2011 року є протиправними.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Судом першої інстанції встановлено, що всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення та вчинення дій, що полягають в проведенні перевірки та визнанні в акті перевірки нікчемними правочинів, укладених позивачем.

Отже, вимоги позову є обгрунтованими.

Таким чином колегія суддів вважає правильним висновок суду першої про наявність підстав для задоволення даного позову.

Доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним, а тому вона задоволенню не підлягає.

За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим -ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 2, 159, 160, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника Державної податкової інспекції в Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби -Корчук Лесі Василівни -залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 липня 2012 року -без змін.

Ухвала набирає законної сили через п?ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Мельничук В.П.

Судді: Грищенко Т.М.

Мацедонська В.Е.