Постанова № 26478509, 02.10.2012, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

Справа № 2а-5222/12/0170/22

02.10.12 м. Севастополь Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Іщенко Г.М.,

суддів Санакоєвої М.А. ,

Яковенко С.Ю.

секретар судового засідання Бондаренко К.С.

за участю сторін:

представник позивача, Управління Пенсійного фонду України в Нижньогірському районі Автономної Республіки Крим- не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив,

відповідач, фізична особа-підприємець ОСОБА_3,

розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Радчук А.А. ) від 19.07.12 у справі № 2а-5222/12/0170/22

за позовом Управління Пенсійного фонду України в Нижньогірському районі Автономної Республіки Крим (вул. Лісова, 5, селище міського типу Нижньогірський, Автономна Республіка Крим,97100)

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1)

про стягнення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 19.07.2012 адміністративний позов Управління Пенсійного фонду України в Нижньогірському районі Автономної Республіки Крим задоволено: стягнуто з ОСОБА_3 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Управління Пенсійного фонду України в Нижньогірському районі Автономної Республіки Крим (р/р 25602010046601 у філії КРУ ВАТ "Державний ощадний банк України", ТОБО №10011/064 МФО 324805, ЗКПО 22259945) заборгованість у розмірі 5382,33грн.

На зазначене судове рішення від ОСОБА_3 надійшла апеляційна скарга, в якій ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції у зв'язку з порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Вказуючи на допущені, на думку відповідача, судом неповне з'ясування обставин, які мають значення у справі, та порушення норм чинного матеріального законодавства, що призвело до неправильного вирішення даного спору, відповідач просить скасувати постановлене судом першої інстанції рішення та відмовити у задоволенні позову.

Перевіривши і обговоривши доводи апеляційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Як вбачається з матеріалів справи Управління Пенсійного фонду України в Нижньогірському районі Автономної Республіки Крим(далі-позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3(далі-відповідач) про стягнення 5382,33грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що сторони в порядку, передбаченому Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", узгодили суму, яка підлягає сплаті відповідачем, у розмірі 5382,33 грн., що підтверджується наявними у справі матеріалами.

Із такими висновками суду першої інстанції не погоджується колегія суддів, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам справи та вимогам матеріального та процесуального права, що регулює спірні правовідносини.

Як вбачається з матеріалів справи відповідач зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності, є платником страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування в Управлінні Пенсійного фонду України в Нижньогірському районі Автономної Республіки Крим.

Як зазначено судом першої інстанції відповідачем не надані до системи персоніфікованого обліку у строки до 01 квітня наступного року, встановлені законодавством відомості за 2004 звітній рік.

За ненадання відповідачем відомостей до системи персоніфікованого обліку згідно статті 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" позивачем прийняте рішення №12 від 14.02.2012 про застосування фінансових санкцій в сумі 6942,12 грн., яке отримане відповідачем про що свідчить поштове повідомлення.

Судом першої інстанції не враховано, що на січень 2012року у відповідача утворилася переплата до Пенсійного фонду за стразовими внесками в розмірі 1559,79грн., що підтверджується актом прийома-передачі залишків за платежами до пенсійного фонду України від 05.01.2012 №208/05, що не може слугувати про добровільне погашення відповідачем частини штрафних санкцій за спірним рішенням №12 від 14.02.2012 про застосування фінансових санкцій в сумі 6942,12 грн.

На правовідносини сторін, що виникли, поширюються норми Конституції України, Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-VІ від 09.07.2003, Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування"№2464 від 08.07.2010.

Порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків та стягнення заборгованості по внескам регулюється Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"№1058-VІ.

Відповідно до частини першої статті 15 Закону №1058-VІ платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону.

Відповідно пункту 6 статті 17 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"(якій діяв на момент спірних правовідносин), страхувальник має нараховувати, обчислювати та сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.

Згідно пункту 5 частини дев'ятої статті 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" в редакції, яка діяла до 01.01.2011, за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою або подання недостовірних відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку та іншої звітності, передбаченої законодавством, до територіальних органів Пенсійного фонду накладається штраф у розмірі 10 відсотків суми страхових внесків, які були сплачені або підлягали сплаті за відповідний звітний період, за кожний повний або неповний місяць затримки подання відомостей, звітності, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а в разі повторного протягом року такого порушення - у розмірі 20 відсотків зазначених сум та не менше 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Зазначена норма права, як і стаття 17 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", яка регламентує вчинене порушення, встановлене позивачем у акті перевірки відповідача втратила чинність з 01.01.2011, у зв'язку з набранням чинності Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування"з 01.01.2011, тобто не діяла на дату прийняття спірного рішення від 14.02.2012.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1/99-рп, встановлено, що частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правових актів в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час якого вони настали або мали місце.

В свою чергу, заходи відповідальності, які можуть бути застосовані до особи-порушника слід визначати на підставі законодавства, яке є чинним на момент виявлення та застосування відповідних санкцій.

При цьому зазначено, що якщо певне діяння було правопорушенням на момент його вчинення і за таке діяння до особи було застосовано заходи відповідальності, передбачені чинним на той час нормативним актом, відповідні санкції підлягають стягненню з особи і після втрати чинності нормативним актом, що визначав зміст відповідальності.

Пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування"передбачено, що на період до повного стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 01.01.2011, в тому числі нарахованих внесків, строк сплати яких на 01.01.2011 не настав, та відповідних штрафних санкцій за фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування зберігаються повноваження щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, якими вони були наділені до набрання чинності цим Законом, тобто в тому числі повноваження, передбачені статтею 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Судова колегія зазначає, що повноваження щодо стягнення фінансових санкцій за фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування розповсюджуються на ті правопорушення, які були виявлені до 01.01.2011 та за які були застосовані (нараховані) відповідні санкції, але не сплачені відповідальними особами.

Проте в даному випадку такі обставини відсутні, оскільки за правопорушення допущене відповідачем у квітні 2005року ( акт №185 від 20.04.2005) до 01.01.2011 він до відповідальності за нього не притягувався, рішення щодо застосування до відповідача відповідних санкцій прийнято відповідачем тільки 14.02.2012, тобто після втрати чинності статті 17 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а отже правових підстав для застосування санкцій до відповідача не було.

Слід зазначити, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою повноваження надано, що повністю відповідає приписам пунктів 1,2 частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень, та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про правомірність прийняття позивачем рішення від 14.02.2012 №12 про застосування до відповідача фінансових санкцій, тому відсутні підстави для задоволення позову про стягнення з відповідача 5382,33грн.

Апеляційна скарга містить доводи, які спростовують висновки суду першої інстанції.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних суддів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом (стаття 6 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Отже, згідно з вищенаведеними нормами права, позивач має право звернутися до адміністративного суду з позовом, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

Таким чином у позивача відсутні правові підстави щодо стягнення з відповідача заборгованості в сумі 5382,33грн.

З урахуванням викладеного колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог.

Під час розгляду справи встановлено неправильне застосування судом норм матеріального права, що є обов'язковою підставою для скасування рішення суду.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції.

Суд першої інстанції невірно застосував норми матеріального права до вирішення вказаних правовідносин, а тому висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог є помилковим.

Згідно статті 202 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення суду першої інстанції та ухвалює нове рішення, якщо висновки суду не відповідають обставинам справи, допущено порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

На підставі викладеного, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, оскільки постанова суду першої інстанції прийнята при невірному застосуванні норм матеріального права, а також при невідповідності висновків суду обставинам справи, у зв'язку з чим постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись статтями 195, 196, пунктом 3 частини першої статті 198, пунктом 3, 4 частини першої статті 202, частиною другою статті 205, статтями 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 19.07.2012 у справі № 2а-5222/12/0170/22 скасувати.

Прийняти нове рішення.

В задоволенні адміністративного позову Управління Пенсійного фонду України в Нижньогірському районі Автономної Республіки Крим відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст судового рішення виготовлений 08 жовтня 2012 р.

Головуючий суддя підпис Г.М. Іщенко

Судді підпис М.А.Санакоєва

підпис С.Ю. Яковенко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Г.М. Іщенко