Рішення № 26475963, 10.10.2012, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-51/12728-2012

10.10.12

За позовом Публічного акціонерного товариства «Київенерго»

до Спільного українсько-російського підприємства «Музей мистецтв «Гелос»у формі товариства з обмеженою відповідальністю

про стягнення 1 178,75 грн.

Суддя Пригунова А.Б.

Представники:

від позивача: не з’явились

від відповідача: не з’явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Спільного українсько-російського підприємства «Музей мистецтво «Гелос»у формі товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення суми боргу за донарахування податку на додану вартість на двократну вартість різниці фактично спожитої електричної енергії і договірної величини споживання –1 178,75 грн. В обгрунтування позовних вимог позивач зазначає, що умовами договору про постачання електричної енергії №3408192 від 30.10.1998 року, укладеного між сторонами, встановлено величину споживання електроенергії відповідачем. Разом з тим, у травні 2008 року, вересні 2008 року, січні 2009 року, лютому 2009 року відповідачем допущено споживання електроенергії понад встановлену договором величину споживання, у зв’язку з чим, у відповідності до приписів ст. 26 Закону України «Про електроенергетику»№575/97-ВР від 16.10.1997 року, відповідачем було сплачено на користь позивача двократну вартість різниці між фактично спожитою та договірною величинами електричної енергії у наведених періодах в сумі 5 893,79 грн. Разом з тим, всупереч приписів Закону України «Про податок на додану вартість»відповідачем не було перераховано позивачу податок на додану вартість, нарахований позивачем на вищезазначену двократну вартість різниці між фактично спожитою та договірною величинами електричної енергії в сумі 1 178,75 грн., яку позивач і просить стягнути з відповідача в примусовому порядку.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.08.2012 року порушено провадження у даній справі, розгляд справи призначено на 10.10.2012 року за участю представників сторін, яких зобов’язано надати певні документи.

08.10.2012 року представником позивача через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва надано документи у справі.

У дане судове засідання представники сторін не з’явились, про причини неявки суд не повідомили.

Частиною 2 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців» визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи про місцезнаходження юридичної особи.

Вищий господарський суд України у п. 11 інформаційного листа від 15.03.2007 р. № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Суд відзначає, що ухвала суду від 30.08.2012 р. направлялась на зазначені у позові та у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців адреси позивача та відповідача –01001, м. Київ, пл. І. Франка, 5 та 04070, м. Київ, вул. П. Сагайдачного, 14, літ. В.

Тож, суд приходить до висновку, що сторони у справі були належним чином повідомлені про час і місце розгляду даної справи.

При цьому, суд враховує, що жодних клопотань від сторін, в тому числі й про відкладення розгляду справи на інший час, витребування доказів в порядку ст. 38 Господарського процесуального кодексу, до суду не надходило.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Беручи до уваги наведене, а також враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представників сторін не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем.

У судовому засіданні 10.10.2012 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

30.10.1998 року між сторонами укладено договір №8192 на використання електричної енергії.

Відповідно до п. 2.1 договору позивач зобов’язався відпускати електроенергію як різновид промислової продукції відповідачу в межах 5 кВт дозволеної до використання потужності, згідно з визначеними договором умовами та величинами споживання електроенергії та потужності згідно додатку до договору.

Згідно з п. 4.1 договору відповідач зобов’язується оплачувати використану електричну енергію та потужність, а також вносити всі інші платежі за розрахунковий період.

Пунктом п.п. 4.2, 4.3 договору сторони передбачили, що для визначення величини використаної електроенергії відповідач зобов’язується знімати та подавати за установленою формою до позивача показники розрахункових електролічильників та електролічильників субабонентів згідно з календарним графіком та здійснювати уточнення у позивача договірних величин споживання електричної енергії та потужності на наступний рік.

Відповідно до п. 5.1 договору у випадку споживання електроенергії понад кількість, що обумовлена періодом цього договору, відповідач сплачує позивачу десятикратну вартість електроенергії, витраченої понад цей обсяг.

Згідно з п. 13 договору договір укладено до 31.12.1999 року, набирає чинності з дня його підписання і вважається щорічно продовженим, якщо за місяць до закінчення строку не буде заявлено однією із сторін про відмову від цього договору, або його перегляду.

Оскільки у матеріалах справи відсутні відповідні документи про відмову від договору, суд приходить до висновку, що він був продовжений на кожний наступний рік.

Додатком №4 до договору встановлено, що щомісячно з 22-25 числа місяця відповідач зобов’язаний направляти свого представника до позивача для подання звіту про використану електроенергію за розрахунковий період, документів, що підтверджують оплату за розрахунковий період та одержання платіжним вимо-доручень (платіжних доручень) для оплати використаної електроенергії у наступному розрахунковому періоді та інших платіжних документів (надбавка за режим компенсації реактивної потужності, плата за перевищення договірних величин електричної енергії та потужності тощо.

При цьому, сума оплати за використану електроенергію визначається у відповідності з очікуваним її споживанням у наступному розрахунковому періоді з урахуванням сальдо розрахунків за минулий період і є попередньою оплатою.

Повідомленням позивача №048-30-14075 від 12.11.2007 року «Про встановлення договірних величин споживання електричної енергії на 2008 рік»відповідачу були встановлені наступні договірні величини споживання електричної енергії за місяцями 2008 року у кВт, а саме: січень –1528, лютий –1624, березень –1812, квітень –2071, травень –1039, червень –5119, липень –3031, серпень –1900, вересень –1900, жовтень –1850, листопад –1850, грудень –1850.

Повідомленням позивача №048-30-14143 від 07.11.2008 року «Про встановлення договірних величин споживання електричної енергії на 2009 рік»відповідачу були встановлені наступні договірні величини споживання електричної енергії за місяцями 2009 року у кВт, а саме: січень –1080, лютий –1120, березень –1150, квітень –1450, травень –1450, червень –1450, липень –1050, серпень –1450, вересень –7050, жовтень –1850, листопад –1850, грудень –1850.

У травні 2008 року відповідачем було спожито електроенергії з перевищенням договірної величини споживання на 411 кВт; у вересні 2008 року відповідачем було спожито електроенергії з перевищенням договірної величини споживання на 5 150 кВт; у січні 2009 року відповідачем було спожито електроенергії з перевищенням договірної величини споживання на 3 836 кВт; у лютому 2009 року відповідачем було спожито електроенергії з перевищенням договірної величини споживання на 1226 кВт, що підтверджується довідкою про надходження коштів в погашення боргу за двократну вартість різниці між фактично спожитою та договірною величиною електроенергії, наданою позивачем до матеріалів справи.

Крім того, з наведеної довідки вбачається, що відповідач за надмірно спожиту електроенергію, спожиту у травні 2008 року, у вересні 2008 року, січні 2009 року, лютому 2009 року сплатив на користь відповідача 5 893,79 грн.

Викладені в довідці розрахунки відповідачем не спростовано.

01.06.2012 року позивач звернувся до відповідача з претензією №048/23-788 про сплату заборгованості за спожиту електричну енергію, в якій просив відповідача сплатити заборгованість за донарахованим податком на додану вартість на двократну вартість різниці фактично спожитої електроенергії і договірної величини в сумі 1178,75 грн.

Вищевказана претензія не була задоволена відповідачем, доказів протилежного матеріали справи не містять.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

Проаналізувавши положення договору №3408192 від 30.10.1998 року, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою зазначений договір є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про електроенергетику»№575/97-ВР від 16.10.1997 року із змінами і доповненнями, споживач у разі споживання електричної енергії понад встановлену договірну величину за розрахунковий період сплачує енергопостачальній організацій двократну вартість різниці між фактично спожитою та договірною величинами електричної енергії.

Поданим позивачем розрахунком, проведеним відповідно до вимог чинного законодавства та умов договору стверджується факт споживання відповідачем електричної енергії понад договірні величини споживання електричної енергії у травні 2008 року, у вересні 2008 року, січні 2009 року, лютому 2009 року, всього на 10 623 кВт.

Вищенаведена обставина відповідачем не спростована.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України вставлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов’язання.

Судом встановлено, що за умовами договору з додатками, відповідач зобов’язаний був проводити розрахунки з позивачем у місяці, в якому здійснюється поставка електроенергії.

Крім того, згідно ст. 7.1 Закону України «Про податок на додану вартість», поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.

Відповідно до листа Державної податкової адміністрації України від 18.05.2009 року №1091/7/16-1517 «Про особливості окремих норм Закону України «Про податок на додану вартість»вказує на те, що ст. 26 Закону України від 16.10.1997 р. «Про електроенергетику»встановлює, що споживачі у випадку споживання електричної енергії понад договірну величину за розрахунковий період сплачують електропостачальникам двократну вартість різниці фактично спожитої і договірної величини. Кошти, які отримує електропостачальна організація як плату за перевищення договірної величини споживання електричної енергії за розрахунковий період, включаються до бази оподаткування ПДВ за ставкою у розмірі 20%.

Оскільки двократна вартість різниці фактично спожитої електроенергії і її договірної величини фактично являє собою підвищену плату за використану з порушенням режимі споживання електроенергію, така оплата є додатковою компенсацією вартості товарів і підлягає оподаткуванню у загальновстановленому порядку.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач заявлених до нього вимог не спростував. Доказів, які б спростовували доводи позивача, суду не надав.

За таких обставин, суд визнає вимоги позивача обґрунтованими та задовольняє позов у повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України при задоволення позову покладаються на відповідача

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Київенерго»задовольнити.

2. Стягнути з Спільного українсько-російського підприємства «Музей мистецтв «Гелос»у формі товариства з обмеженою відповідальністю (04070, м. Київ, вул. Сагайдачного, 14-В, код ЄДРПОУ 22955704), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Публічного акціонерного товариства «Київенерго»(01001, м. Київ, пл. І. Франка, 5, код ЄДРПОУ 00131305) борг у розмірі 1 178, 75 (одна тисяча сто сімдесят вісім грн. 75 коп.) грн. та 1 609, 50 (одна тисяча шістсот дев’ять грн. 50 коп.) –судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 15.10.2012 р.

Суддя Пригунова А.Б.