Рішення № 26475949, 09.10.2012, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

09.10.12 р. Справа № 5006/48/31/2012

Господарський суд Донецької області у складі судді Сажневої М.В., розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Ровенькиантрацит"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Об'єднана вантажно-транспортна компанія"

про стягнення 46 784,09 грн.

за участю представників:

від позивача Ілліна О.В. - представник за довіреністю

від відповідача не з'явилися

Рішення прийняте 09.10.2012, оскільки 02.10.2012 в судовому засіданні оголошувалась перерва відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду Донецької області передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Ровенькиантрацит" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Об'єднана вантажно-транспортна компанія" заборгованості в розмірі 25 947,60 грн., 3% річних у розмірі 2 194,53 грн., інфляційних втрат у розмірі 4 487,36 грн., пені в сумі 12 338,27 грн., штрафу за прострочення виконання зобов'язань понад 30 днів - 7% від суми основного боргу в розмірі 1 816,33 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що за умовами договору № 39-35гп від 12.03.2009 про поставку вугільної продукції обов'язок по сплаті провізної плати у зв'язку з доставлянням товару до станції призначення відповідно до рахунку постачальника (позивача) покладено саме на відповідача. Позивачем були надіслані відповідачу рахунки для оплати провізної плати на суму 25 947,60 грн. Однак, в порушення зазначеного обов'язку відповідачем не було сплачено позивачу вартість провізної плати у розмірі 25 947,60 грн., у зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача вказану суму боргу, а також нараховані на неї пеню, 3% річних, штраф за прострочення виконання зобов'язань понад 30 днів та інфляційні втрати.

Відповідач відзиву та письмових пояснень на позов не подав. За клопотанням відповідача розгляд справи відкладався. Ухвали про призначення розгляду справи та про її відкладення направлялись відповідачу рекомендованою кореспонденцією за юридичною адресою. Доказів на підтвердження поважних причин невиконання вимог ухвал суду відповідач суду не надав.

В судовому засіданні 02.10.2012 представник відповідача проти позову усно заперечив, посилаючись на те, що по відношенню до відповідача порушено провадження у справі про банкрутство, ухвалою суду від 25.11.2009 введено процедуру санації Товариства з обмеженою відповідальністю "Об'єднана вантажно-транспортна компанія", а постановою суду від 25.07.2012 припинено процедуру санації та визнано відповідача банкрутом. Також представник відповідача зазначив, що в межах справи про банкрутство позивач не звертався до відповідача з кредиторськими вимогами, які є предметом розгляду в даній справі.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається судом за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповід?ача, гос?подарський суд Донецької обл?асті

В С Т А Н О В И В :

12.03.2009 між Державним підприємством "Ровенькиантрацит" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Об'єднана вантажно-транспортна компанія" (покупець) укладено договір постачання № 39-35гп (далі - Договір).

За умовами вказаного Договору постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором, поставити покупцю вугілля марки А (антрацит), що іменується надалі "Товар", а покупець зобов'язується прийняти та здійснити оплату товару.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.12.2011 між Міністерством енергетики та вугільної промисловості України (концесієдавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Ровенькиантрацит" (концесіонер) укладено концесійний договір. Згідно з п. 1 Концесійного договору концесієдавець надає концесіонеру на платній та строковій основі згідно з умовами цього договору право на управління (експлуатацію) цілісним майновим комплексом Державного підприємства "Ровенькиантрацит", та на добудову об'єктів незавершеного будівництва у складі цілісного майнового комплексу підприємства, на умовах взяття концесіонером на себе зобов'язання щодо використання цілісного майнового комплексу підприємства та об'єктів незавершеного будівництва, після їх добудови, у складі цілісного майнового комплексу підприємства, для комплексного забезпечення задоволення громадських потреб.

На виконання умов п.п. 33.1.3 Концесійного договору між Державним підприємством "Ровенькиантрацит" (підприємство) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Ровенькиантрацит" (концесіонер) було підписано передавальний акт № 3/РА від 01.12.2011, за яким підприємство передало, а концесіонер прийняв дебіторську та кредиторську заборгованість, яка сформувалась у Державного підприємства "Ровенькиантрацит" станом на 01.12.2011, у тому числі дебіторську заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю "Об'єднана вантажно-транспортна компанія" за договором № 39-35гп від 12.03.2009 у розмірі 4 955 272,39 грн.

Відповідно до п.п. 33.7 Концесійного договору концесіонер набуває прав на майно, майнові та немайнові права та обов'язки, визначені у передавальних актах, передбачених у п.п. 33.1 цього пункту Договору, з дати підписання концесієдавцем та концесіонером зведеного акта приймання-передачі, передбаченого п.п. 33.4 цього пункту Договору.

Згідно з п. 1.3 Зведеного акту приймання-передачі майна від 02.12.2011, підписаного Міністерством енергетики та вугільної промисловості України та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Ровенькиантрацит", концесієдавець передав, а концесіонер прийняв, у тому числі, дебіторську заборгованість у розмірі 233 466 661,00 грн., склад якої визначено у передавальному акті № 3/РА дебіторської та кредиторської заборгованості.

Пунктом 33.8 Концесійного договору встановлено, що концесіонер є правонаступником державного підприємства "Ровенькиантрацит" за майновими та немайновими правами та обов'язками, які сформувалися у підприємства станом на дату укладення цього Договору та передані концесіонеру за Зведеним актом приймання-передачі з моменту його укладення між сторонами.

Таким чином, Товариство з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Ровенькиантрацит" є правонаступником Державного підприємства "Ровенькиантрацит" за майновими правами на дебіторську заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю "Об'єднана вантажно-транспортна компанія" за договором № 39-35гп від 12.03.2009.

12.08.2009 між сторонами підписано Додаток № 2 до Договору на обсяги та сорт вугілля, поставка якого здійснюється у серпні 2009 року.

Згідно з п. 2.2 Договору постачання товару за цим Договором здійснюється залізничним транспортом на умовах FCA - станція відправлення, відповідно до правил Інкотермс 2000.

20.08.2009 відповідач звернувся до позивача з листом, в якому просив на виконання умов договору № 39-35гп від 12.03.2009 відвантажити на адресу СПД Пазенко Ю.В. вугільну продукцію марки АМ (13-25) у кількості 1035 тонн (15 напіввагонів).

25.08.2009 та 28.08.2009 позивачем на адресу вантажоотримувача - СПД Пазенко Ю.В. здійснено поставку вугільної продукції (квитанції про приймання вантажу №№51614367, 51614368, 51614369, 51614371, 51614392, 51614393), із зазначенням на обороті квитанцій, що поставка вугільної продукції здійснюється згідно договору № 39-35гп.

Відповідно до переліку ТехПД до рахунку-накладної № 2488 позивачем за перевезення вантажу до станції призначення було сплачено провізну плату в наступному розмірі:

- за накладною № 51614367 (вагон № 64079064) - 3 089 грн. (без урахування ПДВ);

- за накладною № 51614368 (вагон № 65732018) - 3 089 грн. (без урахування ПДВ);

- за накладною № 51614369 (вагон № 67877076) - 3 089 грн. (без урахування ПДВ);

- за накладною № 51614371 (вагон № 67896852) - 3 089 грн. (без урахування ПДВ);

- за накладною № 51614371 (вагон № 60677820) - 3 089 грн. (без урахування ПДВ);

- за накладною № 51614392 (вагон № 67900506) - 3 089 грн. (без урахування ПДВ);

- за накладною № 51614393 (вагон № 65246522) - 3 089 грн. (без урахування ПДВ),

а всього з урахуванням податку на додану вартість - 25 947,60 грн.

Згідно з п. 3.5 Договору суми провізної плати в зв'язку з доставлянням товару до станції призначення сплачує покупець окремим цільовим платежом відповідно рахунку постачальника на передплату.

Умовами Договору строк, у який відповідач зобов'язаний сплатити позивачу суму провізної плати, не визначено.

Таким чином, строк настання платежу відповідної суми коштів має визначатись з урахуванням ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України.

17.09.2009 позивач направив на адресу відповідача рахунки № 72619 ж/д від 26.08.2009 на суму 11 120,40 грн. з ПДВ, № 72627 від 29.08.2009 на суму 7 413,60 грн. з ПДВ та № 72654 від 30.08.2009 на суму 7 413,60 грн. з ПДВ, а всього на суму 25 947,60 грн. для здійснення оплати вартості залізничного тарифу, що підтверджується належним чином засвідченими копіями фіскального чеку поштової установи від 17.09.2009 та списком № 875 згрупованих поштових відправлень.

Надсилання вказаних рахунків оцінюється судом, як направлення вимоги відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України.

Частиною 2 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Таким чином, судом встановлено, що строк виконання відповідачем обов'язку щодо сплати суми провізної плати в зв'язку з доставлянням товару згідно квитанцій про приймання вантажу №№ 51614367, 51614368, 51614369, 51614371, 51614392, 51614393 до станції призначення у розмірі 25 947,60 грн. настав, з урахування часу на поштовий обіг, 29.09.2009.

Як свідчать матеріали справи, відповідач не виконав покладеного на нього Договором обов'язку по сплаті провізної плати, внаслідок чого у нього виникла заборгованість у розмірі 25 947,60 грн.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати провізної плати, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 25 947,60 грн.

Частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна норма міститься і в ст. 193 Господарського кодексу України, яка регламентує, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України).

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом ( п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав. Належних доказів погашення заборгованості за Договором № 39-35гп зі сплати провізної плати у розмірі 25 947,60 грн. відповідачем суду не надано.

Стосовно твердження відповідача про те, що в межах справи про банкрутство позивач не звертався з кредиторськими вимогами, які є предметом розгляду в даній справі, суд відзначає наступне.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 02.07.2009 порушено провадження у справі № 42/78Б про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Об'єднана вантажно-транспортна компанія".

Відповідно до положень п. 8.13 Рекомендацій Президії Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 04.06.2004 № 04-5/1193 Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" і ГПК України не містять приписів про заборону на прийняття судом позовної заяви до боржника, щодо якого вже порушено справу про банкрутство, а також на вирішення спору за цим позовом по суті. Тому суди мають у встановленому ГПК України порядку приймати позовні заяви до особи, щодо якої порушена справа про банкрутство, і вирішувати спір за цією вимогою по суті за правилами позовного провадження.

Як свідчать обставини справи, зобов'язання відповідача за Договором щодо сплати провізної плати виникли після порушення провадження у справі про банкрутство відповідача, тобто вимоги позивача є поточними.

Оскільки судом встановлено, що відповідач не виконав взяті за Договором зобов'язання та на вимогу позивача не сплатив вартість провізної плати у розмірі 25 947,60 грн., суд вважає вимоги про стягнення з відповідача 25 947,60 грн. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Позивач також просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 12 338,27 грн., 7% штрафу за прострочення платежу понад 30 днів у розмірі 1 816,33 грн., інфляційні втрати в сумі 4 487,36 грн. та 3% річних у розмірі 2 194,53 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (ст. 218 Господарського кодексу України).

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно з ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Сторонами в п. 5.3 Договору погоджено, що за порушення строків оплати товару, передбачених п.п. 3.3, 3.5 Договору з покупця стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товару за кожен день прострочення.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, стягненню в примусовому порядку підлягає сума пені, обмежена законодавством. В свою чергу, умови договору, зокрема і в частині сплати штрафних санкцій у більшому розмірі, є обов'язковими для сторін та можуть бути виконані в добровільному порядку.

Оскільки визначений сторонами у договорі розмір пені перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, розрахунок пені проводиться відповідно до вимог вищезазначеної норми.

Крім того, згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

З огляду на те, що відповідач взяті на себе зобов'язання зі сплати провізної плати не виконав, а також той факт, що відповідальність відповідача у вигляді пені за прострочення сплати вартості провізної плати передбачена договором, суд прийшов висновку про наявність правових підстав для стягнення пені з відповідача.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки факт неналежного виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати провізної плати встановлений судом та відповідачем не спростований, вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат також визнаються судом обґрунтованими.

З наданого позивачем розрахунку пені та 3% річних вбачається, що позивач нараховував вказані суми за період з 22.09.2009 по 17.07.2012.

Судом вище встановлено, що строк виконання відповідачем обов'язку щодо сплати провізної плати у розмірі 25 947,60 грн. настав 29.09.2009.

У зв'язку з викладеним, нарахування штрафних санкцій необхідно здійснювати починаючи з 30.09.2009.

За здійсненим судом перерахунком пені з урахуванням настання у відповідача строку платежу, ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України (за період з 30.09.2009 по 30.03.2010), сума пені становить 2 652,34 грн.

Здійснивши перерахунок 3% річних з урахуванням настання у відповідача строку платежу (за період з 30.09.2009 по 17.07.2012), суд встановив, що сума 3% річних, яка належить до стягнення з відповідача, складає 2 179,60 грн.

Вимоги про стягнення пені та 3% річних в залишковій сумі задоволенню не підлягають у зв'язку з безпідставністю заявлення.

Вимоги про стягнення інфляційних втрат у розмірі 4 487,36 грн. підлягають задоволенню за розрахунком позивача перевіреним судом.

Крім того, пунктом 5.3 Договору визначено, що за прострочення строків оплати товару, передбачених п.п. 3.3, 3.5 Договору, понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7 % вартості товару.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Оскільки факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання зі сплати провізної плати встановлений судом та є більшим ніж 30 днів, вимоги позивача про стягнення штрафу в розмірі 1 816,33 грн. є правомірними та підлягають задоволенню.

В судовому засіданні 02.10.2012 представник відповідача усно зазначив про неможливість стягнення з відповідача пені, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат, у зв'язку з порушенням провадження у справі про банкрутство відповідача, визнанням Товариства з обмеженою відповідальністю "Об'єднана вантажно-транспортна компанія" банкрутом та відкриттям ліквідаційної процедури.

Заперечення відповідача судом не приймаються з огляду на наступне.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 02.07.2009 № 42/78Б порушено провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Об'єднана вантажно-транспортна компанія" та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Згідно з абз. 4 ч. 4 ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Дія мораторію (а отже і його наслідки - відсутність можливості нарахування пені) поширюється лише на ті вимоги, строк виконання яких настав до дати введення дії мораторію.

З вищевикладеного можна зробити висновок про те, що мораторій стосується лише тих вимог, строк виконання яких настав до дня введення мораторію, тобто вимог конкурсних кредиторів. В силу положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" мораторій не розповсюджує свою дію на вимоги поточних кредиторів. Тобто, мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань, які виникли після дня введення мораторію, а тому не зупиняє дію заходів, направлених на забезпечення виконання таких зобов'язань.

За змістом зазначених вище норм, боржник повинен виконувати зобов'язання, що виникли після введення мораторію та нести юридичну відповідальність за їх невиконання у відповідності із чинним законодавством, у тому числі оплачувати пеню та штраф за їх невиконання або неналежне виконання.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04.07.2011, постановах Вищого господарського суду України №5/34-09 від 27.09.2010 та № 5002-33/4815-2010 від 23.02.2011.

Частиною 3 статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" встановлено, що заходи щодо забезпечення вимог кредиторів діють відповідно до дня введення процедури санації і призначення керуючого санацією, або до винесення постанови про визнання боржника банкрутом, відкриття ліквідаційної процедури і призначення ліквідатора, або до затвердження господарським судом мирової угоди, або до дня винесення ухвали про відмову у визнанні боржника банкрутом.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 25.11.2009 у справі № 42/78Б введено процедуру санації боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю "Об'єднана вантажно-транспортна компанія" та призначеного керуючого санацією.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" з дня винесення ухвали про санацію арешт на майно боржника та інші обмеження дій боржника щодо розпорядження його майном можуть бути накладені лише в межах процедури санації, у разі, якщо вони не перешкоджають виконанню плану санації та не суперечать інтересам конкурсних кредиторів.

В матеріалах справи відсутні докази введення обмежень дій боржника щодо розпорядження його майном в межах процедури санації.

Згідно з ч. 1 ст. 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості банкрута.

Постановою господарського суду Донецької області від 25.07.2012 у справі № 42/87Б боржника - Товариство з обмеженою відповідальністю "Об'єднана вантажно-транспортна компанія" визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

Кінцевою датою нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат позивачем визначено 17.07.2012.

Таким чином, відсутні підстави вважати, що позивачем було нараховано пеню, 3% річних та інфляційні втрати за період після визнання відповідача банкрутом.

Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

У зв'язку з частковим задоволенням позову судовий збір відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Об'єднана вантажно-транспортна компанія" (86406, Донецька обл., м. Єнакієве, вул. Марата, 1, ідентифікаційний код 32287238, з будь-якого рахунку, виявленого під час виконання рішення суду) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Ровенькиантрацит" (94700, Луганська область, м. Ровеньки, вул. Леніна, 82, ідентифікаційний код 37713861) суму основного боргу у розмірі 25 947 (двадцять п'ять тисяч дев'ятсот сорок сім) грн. 60 коп., пеню у розмірі 2 652 (дві тисячі шістсот п'ятдесят дві) грн. 34 коп., 3% річних у розмірі 2 179 (дві тисячі сто сімдесят дев'ять) грн. 60 коп., інфляційні втрати в сумі 4 487 (чотири тисячі чотириста вісімдесят сім) грн. 36 коп. та 1 213 (одну тисячу двісті тринадцять) грн. 24 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата складення повного рішення 15.10.2012.

Суддя Сажнева М.В.