Рішення № 26473171, 11.10.2012, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" жовтня 2012 р.Справа № 5023/4255/12 вх. № 4255/12

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

при секретарі судового засідання Луніною О.В.

за участю представників сторін:

позивача за первісним позовом - Поддашкіна О.Ю., довіреність від 08.10.2012 р.

відповідача за превісним позовом - ОСОБА_2, довіреність від 05.10.2012 р.

розглянувши справу за первіснимпозовом ТОВ "Інтертранслогістик", м. Харків

до ФО П ОСОБА_3, м. Харків

про визнання недійсним договору

та за зустрічним позовом ФО П ОСОБА_3, м. Харків

до ТОВ "Інтертранслогістик", м. Харків

про визнання договору дійсним

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ТОВ "Інтертранслогістик", м. Харків, звернувся до господарського суду із позовною заявою до ФО П ОСОБА_3, м. Харків, в якій просить суд визнати недійсним договір № 0701/ТЕД про надання послуг по організації ведення господарської діяльності (діяльності транспортного експедирування) від 01 липня 2002 року, який укладено між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтертранслогістик" та ФО П ОСОБА_3, судові витрати стягнути з відповідача.

В судовому засіданні 08 жовтня 2012 року позивач надав до суду заяву про уточнення позовних вимог, в якій в обґрунтування позову посилається на невідповідність оскаржуваного договору вимогам закону, вважає правочин таким, що порушує публічний порядок, спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Ґрунтуючи позов позивач зазначає, що укладення договору не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, відтак правочин порушує публічний порядок. Просить суд визнати недійсним договір № 0701/ТЕД про надання послуг по організації ведення господарської діяльності (діяльності транспортного експедирування) від 01 липня 2002 року.

Відповідач проти прийняття уточненого позову не заперечує.

Враховуючи вимоги статті 22 ГПК України даний уточнений позов приймається судом до розгляду як такий, що не суперечить вимогам чинного законодавства України.

В судовому засіданні 08 жовтня 2012 року відповідач надав до суду зустрічний позов в якому просить суд визнати дійсним договір № 0701/ТЕД про надання послуг по організації ведення господарської діяльності (діяльності транспортного експедирування) від 01 липня 2002 року укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтертранслогістик та ФО П ОСОБА_3 з підстав фактичного виконання договору, його направлення на реальне настання правових наслідків, що обумовлені правочином, досягнення економічного результату, відповідності вимогам норм закону.

Суд, розглянувши зустрічну позовну заяву відповідача, з огляду на приписи ст. 60 ГПК України, відповідно до якої до початку розгляду господарським судом справи по суті відповідач має право подати зустрічний позов для спільного розгляду з первісним позовом і який (зустрічний позов) повинен бути взаємопов'язаний з первісним та подаватись за загальними правилами подання позову, вислухавши думку позивача щодо питання його прийняття, вважає за необхідне прийняти для спільного розгляду з первісним позовом зустрічний позов відповідача про визнання договору дійсним (вх. №15922 від 08.10.2012 р.).

08 жовтня 2012 року судом було винесено відповідну ухвалу про прийняття до розгляду заяви позивача про уточнення позовних вимог та зустрічного позову відповідача.

В судовому засіданні 08 жовтня 2012 року, відповідно до ст. 77 ГПК України, оголошувалась перерва до 11 жовтня 2012 року.

11 жовтня 2012 року судовий розгляд справи продовжено.

В судовому засіданні позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним) доводи уточненого позову підтримує та просить відмовити в задоволенні зустрічних позовних вимог з підстав їх незаконності та необґрунтованості. Позивач вказує, що оскаржуваний договір не був спрямований на реальне настання правових наслідків, відтак правочин порушує публічний порядок та підлягає визнанню недійсним. Згідно уточненої позовної заяви, прийнятої до розгляду судом ухвалою від 08 жовтня 2012 р., позивач просить суд визнати недійсним договір № 0701/ТЕД про надання послуг по організації ведення господарської діяльності (діяльності транспортного експедирування) від 01 липня 2002 р. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається ст. ст. 203, 215, 228, 628, 638 ЦК України, ст. ст. 180, 181 ГК України. Позивач стверджує, що під час укладення та протягом строку дії договору відповідачем не були у повному обсязі виконані його умови, зазначає, що правочин порушує публічний порядок. Таким чином, на думку позивача, спірний договір № 0701/ТЕД про надання послуг по організації ведення господарської діяльності (діяльності транспортного експедирування) від 01 липня 2002 року суперечать інтересам держави і суспільства, його моральним засадам та з огляду на норми діючого законодавства, є недійсним. У судовому засіданні представник позивача підтримує позовні вимоги, наполягає на їх задоволенні з наведених підстав.

Представник відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним) в призначене засідання суду з'явився, проти позовних вимог ТОВ "Інтертранслогістик" заперечує, вважає їх безпідставними, необґрунтованими, такими, що не підлягають задоволенню з підстав, викладених у зустрічному позові. Зустрічний позов підтримує, зазначає, що укладений між позивачем та відповідачем договір є правомірним, фактично спрямований на реальне настання правових наслідків, відповідає вимогам діючого законодавства України та зобов'язання за ним були виконані сторонами належним чином. Ґрунтуючи свою позицію представник відповідача стверджує, що виконання умов договору підтверджуються первинними документами, складеними між сторонами безпосередньо під час здійснення господарських операцій на виконання умов договору, що відповідає вимогам ст. ст. 3, 6 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Відповідач зауважує, що оскаржуваний позивачем договір № 0701/ТЕД про надання послуг по організації ведення господарської діяльності (діяльності транспортного експедирування) від 01 липня 2002 року діє понад десять років та фактично спричинив реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені, та не є правочином, що посягає на суспільні, економічні та соціальні основи держави, а тому не є таким, що порушує публічний порядок.

Розглянувши матеріали справи, надані докази, вислухавши пояснення представників сторін судового процесу, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані сторонами докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог учасників судового процесу, користуючись принципом об'єктивної істини, принципами добросовісності, розумності та справедливості, судом встановлено наступне.

01 липня 2002 року між позивачем та відповідачем було укладено договір № 0701/ТЕД про надання послуг по організації ведення господарської діяльності (діяльності транспортного експедирування) від 01.07.2002 року. Згідно протоколу узгодження до договору від 01 серпня 2004 року у зв'язку із змінами, які відбулися у законодавстві України, що діяло станом на момент укладання та підписання договору № 0701/ТЕД від 01 липня 2002 року позивач та відповідач дійшли згоди привести договірні відносини у відповідність до вимог цивільного та іншого законодавства України та виклали договір № 0701/ТЕД від 01 липня 2002 року у новій редакції. Згідно п. 1.1. договору відповідач (за текстом договору виконавець) зобов'язався за завданням позивача (за текстом договору замовника) здійснювати, на зазначеній у п. 1.3. договору території останнього, організацію і ведення зазначеної у п. 2.1. договору господарської діяльності шляхом надання послуг з організації діяльності транспортного експедирування, зазначених у п. 2.2. договору, а позивач зобов'язався оплачувати відповідачеві надання таких послуг. Згідно положень договору (п. 1.2.) виконавець за винагороду, здійснюючи організацію і ведення господарської діяльності - діяльності транспортного експедирування замовника, зобов'язався за дорученням замовника і за рахунок останнього вчинювати від свого імені або від імені замовника правочини, зазначені у п. 2.3. договору, а саме: (п.п. 2.3.1.) організацію укладання договорів із вантажовласниками на надання послуг транспортного експедирування (транспортно-експедиційні послуги), які надаються замовником та складаються з комплексу послуг, пов'язаних з підготовкою та відправленням вантажів, проведенням взаєморозрахунків, контролем за проходженням і одержанням вантажів; (п.п. 2.3.2.) організацію для вантажовласників замовника перевезення та перевалки вантажів залізничним, морським, річковим, автомобільним та повітряним транспортом; (п.п. 2.3.3.) організацію для замовника укладання договорів із перевізниками (транспортними організаціями, портами тощо) на перевезення та перевалку вантажів залізничним, морським, річковим, автомобільним та повітряним транспортом для вантажовласників замовника; (п.п. 2.3.4.) організацію та забезпечення оптимального транспортного обслуговування вантажовласників замовника та організацію перевезення зовнішньоторговельних вантажів різними видами транспорту по територіях зарубіжних країн відповідно до умов зовнішньоторговельних контрактів вантажовласників; (п.п. 2.3.5) організацію фрахтування замовником національних та іноземних суден, контроль їх подачі в порти для своєчасного відправлення вантажів за договорами із вантажовласниками; (п.п. 2.3.6.) організацію надання замовником послуг, пов'язаних з прийманням, накопиченням, доробкою, сортуванням та комплектуванням вантажів, передачею їх транспортним організаціям для перевезення; (п.п. 2.3.7.) організацію та відстеження проведення замовником своєчасних розрахунків з перевізниками (транспортними організаціями, портами тощо) за перевезення, перевалку та зберігання зовнішньоторговельних вантажів; (п.п. 2.3.8.) організацію та контроль ведення замовником обліку надходження та відправлення вантажів з портів і залізничних станцій; (п.п. 2.3.9) організацію та контроль у спосіб залучення замовником відповідних транспортних підприємств та організацій збереження вантажів під час їх перевезення, перевалки та зберігання; (п.п. 2.3.10) організацію проведення замовником експертизи вантажів у портах і на залізничних станціях; (п.п. 2.3.11) організацію оформлення замовником товарно-транспортної документації та її розсилання; (п.п. 2.3.12.) організацію для замовника планування перевезень вантажів всіма видами транспорту відповідно до чинного законодавства України; (п.п. 2.3.13.) організацію подання замовником в установленому порядку транспортним підприємствам заявок на відправлення експортних, транзитних і реекспортних вантажів та проведення роботи з відвантаження імпортних, транзитних і знятих з експорту вантажів; (п.п. 2.3.14.) організацію для замовника вирішення з транспортними організаціями та іншими власниками транспорту питання відправлення (прийому) вантажів, що надійшли у некондиційному стані, з браком, у пошкодженій, неміцній, нестандартній упаковці або такій, що не відповідає вимогам цих транспортних засобів; (п.п. 2.3.15.) організацію для вантажовласників замовника складання обмірних ескізів на негабаритні та надважкі вантажі; (п.п. 2.3.16.) контроль зберігання вантажів перевізниками, у тому числі реекспортних і знятих з експорту, під час їх перевезення, перевантажування і складування; (п.п. 2.3.17.) контроль доставки перевізниками вантажів за призначенням в установлені терміни, забезпечення перевізниками своєчасного навантаження та розвантаження транспортних засобів за цінами і тарифами, визначеними чинним законодавством України; (п.п. 2.3.18.) організацію для замовника ведення обліку руху вантажів і запасної тари, для подальшого інформування вантажовласників; (п.п. 2.3.19.) організацію для вантажовласників замовника інвентаризації вантажів на підставі заяв вантажовласників, за їх участю і за їх рахунок; (п.п. 2.3.20.) організацію вантажовласникам замовника доступу до вантажосупровідних і перевізних документів, створення рівних умов та сприяння вантажовласникам у дотриманні їх прав; (п.п. 2.3.21.) організацію для вантажовласників замовника митного оформлення вантажів, страхування вантажів, дотримання карантинних і санітарних вимог, фумігацію вантажів тощо; (п.п. 2.3.22.) організацію для вантажовласників замовника транзитних перевезень через територію України вантажів (продукції, товарів), вироблених за її межами без будь-якого їх використання в Україні та передачі іншому вантажовласнику.

У п.п. 1.3. договору сторони обумовили, що відповідач зобов'язаний здійснювати протягом дії договору організацію і ведення господарської діяльності -конкретної діяльності транспортного експедирування позивача, визначеної у п.п. 2.2. договору, шляхом надання: (п.п. 2.2.1.) організаційно-консультаційних послуг щодо управління та ведення господарської діяльності замовника; (п.п. 2.2.2.) послуг по здійсненню організації та веденню господарської діяльності замовника, визначеної відповідно до умов договору; (п.п. 2.2.3.) інформаційно-консультативних послуг щодо керування технологічними процесами організації перевезення та зберігання вантажів, вирішення організаційно-економічних завдань під час організації і ведення господарської діяльності замовника; (п.п. 2.2.5.) послуг, необхідних для поточного управління господарською діяльністю замовника, для управління взаємодією з третіми особами (експедиторами, перевізниками), пов'язаних з господарською діяльністю замовника, та координації взаємодії з такими третіми особами, а так само для контролю за обліком та обігом коштів та ліквідних засобів, отриманих замовником від транспортно-експедиторської діяльності; (п.п. 2.2.6.) послуг щодо планування, створення і розміщення реклами, необхідної для просування на ринок послуг транспортного експедирування підприємства, надання яких забезпечується господарською діяльністю замовника, метою якої є отримання прибутку від надання таких послуг; (п.п. 2.2.7.) послуг щодо дослідження кон'юнктури ринку послуг транспортного експедирування, надання яких забезпечується господарською діяльністю замовника, метою якої є отримання прибутку від надання таких послуг; (п.п. 2.2.8.) інших послуг, які є необхідними для нормального ведення транспортно-експедиторської діяльності замовника, і необхідність надання яких визначається виконавцем одноособово, (п.п. 2.2.9.) здійснення від свого імені або від імені замовника і за рахунок замовника оперативне управління господарською діяльністю замовника, вирішення всіх поточних питань, які виникають в процесі організації і ведення діяльності транспортного експедирування.

У пункті 1.4. договору сторони обумовили, що на договір вимоги законодавства України про труд не поширюються, а сторони договору є самостійними господарюючими суб'єктами та у всьому, що не врегульовано даним договором, керуються Законом України "Про транспортну експедиторську діяльність", Господарським Кодексом України, Цивільним Кодексом України тощо.

Крім цього за пунктом 3.1. договору відповідач у справі прийняв на себе зобов'язання послуги по організації і веденню господарської діяльності - транспортно-експедиторської діяльності замовника, надавати особисто, в обсягах, необхідних для забезпечення ведення господарської діяльності замовника.

При цьому змістом п. 4.2. договору позивач прийняв на себе певний обсяг зобов'язань за договором, серед яких зокрема (п.п. 4.2.3.) у розмірі, в строки, на умовах і в порядку, зазначених у статті 5 договору, виплачувати виконавцю винагороду (плату) за організацію і ведення останнім господарської діяльності замовника - діяльності транспортного експедирування, а так само відшкодовувати виконавцеві усі фактичні витрати останнього, необхідні для виконання цього договору. За п. 5.1. договору виконавець, здійснюючи організацію і ведення господарської діяльності замовника з транспортного експедирування, передає замовнику отримане у зв'язку з веденням такої діяльності, але у будь-якому разі сторони домовилися, що розмір переданого не буде перевищувати 75% відсотків загально одержаного (без ПДВ) від господарської діяльності замовника, що обумовлена договором. За п. 5.3. договору перерахування замовнику грошових сум, розмір яких встановлений п. 5.1. цього Договору, і які на підставі цього договору належать останньому, здійснюється виконавцем щомісяця до 10 (десятого) числа місяця наступного за звітним, а замовник виплачує виконавцю винагороду (плату) за послуги по організації і веденню останнім діяльності транспортного експедирування, розмір якої не може перевищувати 25% відсотків загально одержаного замовником (без ПДВ) від транспортно-експедиторської діяльності замовника (п. 5.4. договору). При цьому, до складу плати за організацію і ведення господарської діяльності замовника, що врегульована договором, сторони включили відшкодування виконавцеві усіх його фактичних витрат, необхідних для виконання виконавцем цього договору (п. 5.5. договору). Оподаткування доходів від своєї діяльності та страхування (соціальне, пенсійне, від нещасних випадків на виробництві тощо) за пунктом 5.8. договору сторони здійснюють самостійно.

У пункті 7.1. договору встановлено, що строк на який укладено договір становить 15 років з дати набрання ним чинності, при цьому така дата унормована пунктом 7.2. договору, як дата підписання договору сторонами.

З наданих до матеріалів справи документів, судом встановлено, що за вказаним договором відповідач за первісним позовом виконав на користь позивача, а позивач прийняв обсяг передбачених п.п. 1.1., 1.2., 1.3., 2.1., 2.2., 2.3. договору № 0701/ТЕД про надання послуг по організації ведення господарської діяльності (діяльності транспортного експедирування) від 01 липня 2002 року послуг за наступними актами приймання передачі виконаних за договором робіт:

Зазначені акти підписані уповноваженими особами сторін у двосторонньому порядку, містять всі обов'язкові реквізити, скріплені печаткою підприємства позивача та відповідають вимогам ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Окремо акти містять послання на конкретний обсяг реалізації послуг позивачем в кожний конкретний термін часу надання послуг відповідачем, як виконавцем.

Матеріалами справи встановлено, що протягом дії договору № 0701/ТЕД про надання послуг по організації ведення господарської діяльності (діяльності транспортного експедирування) від 01 липня 2002 року та на виконання сторонами своїх зобов'язань, між позивачем та відповідачем підписувалися протоколи розрахунку вартості робіт (послуг) за договором, де сторони обумовлювали конкретний розрахунок проценту від обсягу реалізації позивачем послуг транспортного експедирування за конкретний розрахунковий період.

Як то вбачається із змісту положень розділу 3 договору відповідач надає позивачу звіти про здійснення господарської транспортно-експедиторської діяльності замовника. Виконання даного положення договору встановлено матеріалами справи. Так матеріали справи містяться звіти відповідального за виконання договору ФО П ОСОБА_3 зміст яких містить визначення конкретного виду організованої відповідачем діяльності транспортного експедирування, конкретні номери та тип рухомого складу, маршрути його прямування із зазначенням станцій відправлення та призначення, дат відвантаження, відправлення, доставляння вантажів, види та розміри тарифів, номери рахунків, номенклатуру та вагу вантажів тощо.

Згідно наявних у справі банківських виписок за виконанні відповідачем послуги (роботи) позивачем на користь відповідача за первісним позовом проведена часткова сплата їх вартості на загальну суму 1473767 грн.

Відповідно до ст. 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених ГПК України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У відповідності до п. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Також у відповідності до п. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Суд зазначає, що у відповідності до ст. 173 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

У відповідності до п. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 179 ГК України встановлено, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбачених законодавством України.

Вимогами ст. 204 Цивільного кодексу України встановлена презумпція правомірності правочину. Відповідно з положеннями ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення у передбачений законом або договором спосіб, зокрема, одним із них є визнання правочину недійсним. Недійсність правочину виникає через те, що дія схожа на правочин, але за своєю суттю не відповідає його характеристикам. Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину, дефекти (недотримання) форми, дефекти суб'єктного складу, дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Статтею 203 ЦК України передбачено загальні вимоги, додержання яких є для чинності правочину, зокрема, (а) зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; (б) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; (в) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно п. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Відповідно до ст. 228 ЦК України, - правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК).

Згідно із частиною 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані із його недійсністю. Пунктом 3 ст. 215 ЦК України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Судом встановлено, що відповідач ФО П ОСОБА_3 виконав свої зобов'язання перед ТОВ "Інтертранслогістик" за господарським договором належним чином у повному обсязі, що підтверджено даними бухгалтерського обліку та первинною документацією, що відповідає вимогам Закону. Надані до матеріалів справи документи складені та підписані з додержанням вимог діючого законодавства України, зміст оскаржуваного правочину вимогам чинного законодавства України відповідає.

Таким чином наданими до матеріалів справи доказами спростовані посилання позивача за первісним позовом в обґрунтування заявлених позовних вимог на невідповідність оскаржуваного договору вимогам закону, порушення публічного порядку, спрямування правочину на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина. Також у встановленому процесуальним законом порядку спростовані твердження про те, що укладення договору не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, що обумовлені правочином.

Матеріалами справи встановлено, що ФО П ОСОБА_3 зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності згідно Свідоцтва про державну реєстрацію № 24800170000031995 від 30.03.1993 року, виданого Виконкомом Харківської міської ради, є платником податків та у термін з 2004 року згідно наявних у справі копії Свідоцтв, виданих ДПІ у Київському районі міста Харкова є платником єдиного податку.

З урахуванням наведеного, суд не вбачає в оскаржуваному договорі дефектів суб'єктного складу, форми, змісту або волі, він не порушує публічний порядок, не суперечить інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, не містить ознак недійсності чи нікчемності правочину, спрямований на реальне настання правових наслідків. Отже, договір № 0701/ТЕД про надання послуг по організації ведення господарської діяльності (діяльності транспортного експедирування) від 01 липня 2002 року укладений між позивачем та відповідачем є дійсним, що підтверджується наданими до матеріалів справи доказами.

Враховуючи викладене, суд вважає твердження позивача за первісним позовом щодо ненастання реальних наслідків за оспорюваним договором спростованими, а тому, підстави для визнання оспорюваного договору недійсним відсутні, що зумовлює відмову в задоволенні первісного позову в уточненій редакції.

При цьому надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог згідно первісного позову, заперечень проти них та доводів зустрічного позову, суд приходить до висновку про необхідність задоволення зустрічних позовних вимог, виходячи з наступного:

Відповідно до статей 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно п. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. За п. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності до п. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Статтею 179 ГК України встановлено, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбачених законодавством України.

Згідно п.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до п. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Згідно ст. 228 ЦК України правочин вважається таким що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Пленум Верховного Суду України в п. 7 Постанови від 06.11.2009р.N9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. При цьому суд повинен встановити наявність тих обставин з якими закон пов'язує настання певних юридичних наслідків. Отже, в даній справі необхідною умовою для визнання спірних договорів недійсними є встановлення обставин, визначених ч.1 ст. 203, ст.ст. 215, 228 ЦК України.

Втім, як встановлено судом під час розгляду справи, договір № 0701/ТЕД про надання послуг по організації ведення господарської діяльності (діяльності транспортного експедирування) від 01 липня 2002 року було складено згідно з вимогами Цивільного та Господарського кодексів України та підписано двома сторонами. Також судом встановлено виконання сторонами належним чином та в повному обсязі умов зазначених договорів в рамках діючого законодавства України. На виконання умов договорів, були складені та підписані сторонами відповідні акти приймання-передачі робіт та інші первинні документи. Факт виконання умов договорів сторонами також не заперечується.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд України в Постанові Пленуму № 9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними".

Аналогічна позиція відображена в п. 11 Роз'яснення Вищого Арбітражного суду України № 02-5/111 від 12.03.99 року "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними", п. 1.3. Оглядового листа вищого Арбітражного суду України № 01-8/481 від 20.04.2001 "Про деякі питання практики вирішення спорів про визнання угод недійсними (за матеріалами судової колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов)" і у змісті Листа Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 19.03.2010 № 3446.

Договір № 0701/ТЕД про надання послуг по організації ведення господарської діяльності (діяльності транспортного експедирування) від 01 липня 2002 року не є правочином, що посягає на суспільні, економічні та соціальні основи держави, а тому не є таким, що порушує публічний порядок. Крім того, укладений договір відповідає вимогам діючого законодавства України та було виконано сторонами у повному обсязі. Виконання умов договорів підтверджуються документами долученими до матеріалів справи. Згідно із частиною 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані із його недійсністю.

Суд зазначає, що п. 3 ст. 215 ЦК України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Згідно з ч. 3 ст. 228 ЦК України, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Стаття 207 ГК України, також передбачає, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Таким чином, враховуючи той факт, що оскаржуваний договір № 0701/ТЕД про надання послуг по організації ведення господарської діяльності (діяльності транспортного експедирування) від 01 липня 2002 року, укладений між позивачем та відповідачем, спричинив реальне настання правових наслідків та зобов'язання за ним були виконані сторонами належним чином у повному обсязі, суд вважає, що зазначений договір слід визнати дійсним, як такий, що відповідає п. 1 ст. 203, п. 1, 2 ст. 215, п. 1 ст. 216, ст.ст. 92, 204, 228, 509, 526, 532, 626, 627, 629, 837 ЦК України, ст. 3, п. 3 ст. 5, п. 1 ст. 7, п. 1 ст. 203, ст.ст. 173, 179, 193, 207 ГК України, не суперечать інтересам держави та суспільства та не порушують публічний порядок.

За таких обставин, суд вважає, що зустрічні позовні вимоги заявлені позивачем за зустрічним позовом є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Задовольняючи зустрічний позов суд виходить з імперативних вимог статті 16 ЦК України та положень п.п. 9.5. договору № 0701/ТЕД про надання послуг по організації ведення господарської діяльності (діяльності транспортного експедирування) від 01.07.2002 року.

Суд констатує, що судовий захист майнових інтересів осіб, вказаних в ст. 1 ГПК України, в силу положень п. 3 ч. 2 ст. 6 Цивільного Кодексу України та ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України здійснюється шляхом розгляду справи, зокрема, за позовами про визнання правочину недійсним. Згідно вимог частини 2 статті 16 ЦК України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно договору № 0701/ТЕД про надання послуг по організації та веденню господарської діяльності ( діяльності транспортного експедирування) від 01 липня 2002 року, укладеного між позивачем та відповідачем (п. 9.5. договору) сторони встановили можливість, як оскарження правочину шляхом визнання його недійсним, так і можливість визнання договору та його окремих положень дійсними. З урахуванням наведеного суд вважає не порушеним спосіб захисту прав, визначений у зустрічній позовній заяві.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі покладаються на позивача за первісним позовом.

На підставі викладеного та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 16, 202, 203, 204, 215, 228, 626, 627, 509 Цивільного кодексу України, статтями 1, 4, 12, 22, 33, 43, 44, 49, 60, 77, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні первісного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтертранслогістик" до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 відмовити повністю.

Зустрічний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтертранслогістик" задовольнити повністю.

Визнати дійсним договір № 0701/ТЕД про надання послуг по організації та веденню господарської діяльності (діяльності транспортного експедирування) від 01 липня 2002 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтертранслогістик" та ФО П ОСОБА_3.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтертранслогістик", 61099, м. Харків, вул. Рибалко, 37, к. 10 (код ЗКПО 31827404) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 61058, АДРЕСА_1 (код НОМЕР_1) судовий збір у розмірі 1073,00 грн.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 16.10.2012 р.

Суддя Калініченко Н.В.