Рішення № 26472329, 15.10.2012, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"15" жовтня 2012 р.Справа № 5017/2389/2012

За позовом: Дочірня компанія "ГАЗ УКРАЇНИ" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України";

До відповідача: Публічне акціонерне товариство "ОДЕСЬКА ТЕЦ"

про стягнення 21498625,92грн.

Суддя Літвінов С.В.

Представники:

Від позивача: Нестерчук А.П. по довіреності;

Від відповідача: Зуб О.Ю. по довіреності;

СУТЬ СПОРУ: Дочірня компанія "ГАЗ УКРАЇНИ" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулась до господарського суду Одеської області з позовом до публічного акціонерного товариства "ОДЕСЬКА ТЕЦ" про стягнення 21498625,92грн., з яких 19053577,75грн.- основна заборгованість, 244333,32грн.- індекс інфляції, 766933,12грн.- 3% річних, 1433781,73грн.- пеня.

Відповідач, в порядку ст. 59 ГПК України, надав заперечення на позов в яких проти позовних вимог в частині стягнення пені заперечує, посилаючись на те, що 15.06.2001р. порушено провадження у справі про банкрутство та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, а згідно ст. 12 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" не нараховується неустойка(пеня) протягом дії мораторію.

По справі була оголошена перерва відповідно до ст. 77 ГПК України

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, заслухавши представників сторін, оцінивши докази які мають значення для справи, - суд встановив:

20 грудня 2010 року між ДК «Газ України»НАК «Нафтогаз України» (Постачальник/Позивач) та ПАТ «Одеська ТЕЦ»(Покупець/Відповідач) був укладений договір поставки природного газу № 06/10-2365ТЕ-23 (надалі-Договір). Згідно з цим Договором, ДК «Газ України»зобов'язувалась передати Відповідачу протягом січня -травня 2011 року природний газ, а Покупець повинен прийняти та оплатити поставлений природний газ.

Відповідно до п. 1.1. Постачальник зобов'язується поставити Покупцеві імпортований природний газ, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити природний газ в обсязі, зазначеному у п. 1.2. Договору.

ДК «Газ України»свої зобов'язання згідно даного договору виконала, передавши Відповідачу протягом січня - травня 2011 року природний газ, на загальну суму 31 553 577,75 грн., що підтверджується актами прийому - передачі природного газу. Відповідач свої зобов'язання по договору виконав частково, а саме розрахувався за поставлений природний газ в сумі 12 500 000,00 грн.

Відповідно до вимог п. 4.1. Договору, остаточний розрахунок за фактично спожиті обсяги газу здійснюється на підставі акта приймання-передачі природного газу до 20 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Отже, сума боргу за договором №06/10-2365ТЕ-23 від 20 грудня 2010 року складає 19053577,75грн..

Крім того, відповідно до п. 6 ст. 231 ГК України, ст.ст. 549-551 ЦК України, п. 7.3.1 договору, позивач просить суд стягнути з відповідача 1433781,73грн. пеню.

Також, відповідно до п.7.1 договору та вимог п.2 ст. 625 ЦК України позивач просить суд стягнути з відповідача індекс інфляції та три проценти річних.

Таким чином, за захистом своїх прав позивач звернувся до суду з позовною заявою про стягнення 21498625,92грн., з яких 19053577,75грн.- основна заборгованість, 244333,32грн.- індекс інфляції, 766933,12грн.- 3% річних, 1433781,73грн.- пеня.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши представників сторін суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню на підставі слідуючього:

Відповідно ст.. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до п. п. 1,2 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з частиною 2 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст.628 Цивільного кодексу України). Відповідно до ст.629 цього ж Кодексу договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновків про наявність порушень умов договору щодо оплати за газ з боку відповідача, а тому позовні вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості за договором №06/10-2365ТЕ-23 від 20 грудня 2010 року у розмірі 19053577,75грн., суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, що не спростовуються відповідачем.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Також, згідно ст. 625 ЦК України позивач просить стягнути з відповідача індекс інфляції від простроченої суми та три проценти річних від простроченої суми.

Згідно розрахунку позивача, сума індексу інфляції складає 1218,46грн., яка підлягає стягненню.

Згідно з ч.2 ст.218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч.1 ст.230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов'язання. Водночас вимогами п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України передбачено, що одним із наслідків порушення зобов'язання є сплата неустойки (штрафу, пені), а відповідно до вимог ч.2 ст.551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюються договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з п. 7.3.1 Договору у разі порушення Покупцем умов п.4.1 Договору, Покупець зобов'язується сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу.

У відповідності до п. 9.3. договору строк позовної давності за цим Договором та до вимог про стягненню неустойки встановлюється тривалістю у 3 (три) роки. Неустойка нараховується протягом шести місяців, що передують моменту звернення з претензією або позовом.

Враховуючи вищевикладене, суд перевіривши розрахунок позивача щодо сплати відповідачем пені за прострочку виконання зобов'язання у розмірі 1433781,73 грн. вважає його обґрунтованим та таким що відповідає нормам чинного законодавства, а тому підлягає задоволенню.

Заперечення відповідача щодо стягнення пені судом до уваги не приймаються з огляду на наступне.

Так, відповідно до норм ч. 4 ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, який вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, зокрема, не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

При цьому, визначаючи категорію мораторію на задоволення вимог кредиторів та зміст цієї правової категорії, законодавець в ст. 1 вказаного закону конкретизує грошові зобов'язання боржника, на які такий мораторій розповсюджується, в залежності від того, коли виникли такі зобов'язання.

Отже, мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником стосовно якого порушено справу про банкрутство грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Також законодавець згідно норми ст. 1 зазначеного закону розмежовує кредиторів в залежності від моменту виникнення вимог - на конкурсні (кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство) та поточні (кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство).

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується, що стягнена сума основного боргу Товариства перед Компанією виникла після порушення 15.06.2006 року справи про банкрутство відповідача, то і застосування до нього позивачем за несвоєчасну сплату цієї суми заборгованості санкцій у вигляді пені, виходячи із розміру вказаної заборгованості, є таким, що відповідає вказаним нормам законодавства та обставинам справи.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ст. 43 ГПК України).

На підставі вищевикладеного, суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані, підтверджуються матеріалами справи та підлягають задоволенню в розмірі 21498625,92грн., з яких 19053577,75грн.- основна заборгованість, 244333,32грн.- індекс інфляції, 766933,12грн.- 3% річних, 1433781,73грн.- пеня.

Витрати по сплаті судового збору віднести за рахунок відповідача, згідно ст. ст. 44, 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд ,-

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "ОДЕСЬКА ТЕЦ" код 05471158 ( 65003, м. Одеса, вул. Церковна, 29) на користь Дочірньої компанії "ГАЗ УКРАЇНИ" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" код 31301827 (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1) 19053577,75грн.- основна заборгованість, 244333,32грн.- індекс інфляції, 766933,12грн.- 3% річних, 1433781,73грн.- пеня та судовий збір в розмірі 64380грн.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 85ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено та підписано 18.10.2012р.

Суддя Літвінов С.В.